Уявіть, що ви померли.

Не метафорично.

Не після особливо невдалої понеділкової наради.

Офіційно.

Ваші колеги переконані, що вас більше немає.

Капітан підписує відповідні документи.

Друзі планують поминальну церемонію.

Хтось готує промову.

Хтось згадує ваші досягнення.

Хтось намагається вирішити, яка музика буде доречною.

А ви стоїте в двох метрах від них.

Живі.

Можете:

бачити;

чути;

ходити;

кричати.

Але ніхто не реагує.

Рука проходить крізь стіну.

Голос не має звуку для інших.

У комп’ютера немає жодних даних про вашу присутність.

Для світу вас більше не існує.

Саме в такій ситуації опиняються Ро Ларен і Джорді Ла Форж у «Наступній фазі».

І найцікавіше — вони реагують абсолютно по-різному.

Ро майже відразу припускає:

ми померли.

Джорді відповідає приблизно:

ні.

Я інженер.

Отже, перш ніж оголошувати існування потойбічного світу, давай перевіримо обладнання.

Це ідеальна пара для такого сюжету.

Ро — людина з духовною культурною традицією, складними стосунками з вірою, втратами й власним минулим.

Джорді — інженер, для якого «надприродне» означає переважно «фізичний процес, який ми ще не встигли просканувати».

Вони ходять кораблем як привиди.

Ро думає про смерть.

Джорді шукає несправний генератор.

І, звичайно, правим виявляється Джорді.

Бо це Star Trek.

Якщо привид з’явився на кораблі, є приблизно 80% шансів, що Дейта через двадцять хвилин знайде незвичайні частинки.

Але навіть коли наукове пояснення знайдено, історія Ро не стає марною.

Навпаки.

Бо можливість побувати на власному похороні змушує її подивитися на власне життя зовсім інакше.

Починається все з ромуланців

«Ентерпрайз» отримує сигнал лиха від пошкодженого ромуланського корабля.

Уже сама ситуація цікава.

Федерація й Ромуланська імперія далеко не друзі.

Проте корабель у біді.

Пікар допомагає.

Саме так працює Зоряний флот у свої найкращі моменти:

сьогодні ми можемо стояти по різні боки нейтральної зони;

але якщо ваш реактор вибухає — спочатку врятуємо людей, а потім повернемося до дипломатичних погроз.

Джорді та Ро беруть участь у роботах на ромуланському судні.

Проблема виглядає технічною.

Пошкоджені системи.

Незвичайний енергетичний фон.

Нічого, чого головний інженер Galaxy-class не бачив би...

Ну, приблизно до моменту, коли транспортний промінь починає поводитися дуже дивно.

Транспортер «втрачає» Джорді й Ро

Під час повернення на «Ентерпрайз» щось відбувається.

Їхні сигнали зникають.

Екіпаж намагається зрозуміти:

чи можна відновити патерни;

чи залишилися сліди;

чи сталася транспортна аварія.

З точки зору всіх нормальних сенсорів результат страшний.

Джорді й Ро загинули.

Немає тіл.

Немає врятованих патернів.

Немає доказів, що вони десь існують.

Для екіпажу це смерть.

А потім ми бачимо Ро.

Вона прокидається на кораблі.

Жива.

Принаймні сама так думає.

Намагається говорити з людьми.

Її не бачать.

Торкається предметів.

Рука проходить крізь них.

І поступово доходить до найбільш природного для її культурного світогляду пояснення:

я мертва.

І тут серія могла легко стати хорором

Уявіть ситуацію без музичного тону TNG.

Ви прокинулися.

Люди проходять крізь вас.

Ви кричите.

Ніхто не чує.

Ви можете зайти в кімнату, не відкриваючи дверей.

Друзі говорять про вашу смерть.

Ваше ім’я вже переходить із теперішнього часу в минулий.

Це жахливо.

Особливо для Ро.

Вона й за життя часто почувалася трохи осторонь.

Баджорка.

Колишня засуджена.

Офіцерка, якій довелося повертати довіру Пікара.

Людина з дуже складними стосунками з інституціями й авторитетом.

І тепер вона буквально стала невидимою.

Метафора майже надто добра.

Ро Ларен як «привид» працює краще, ніж Джорді

Не тому, що Джорді слабший персонаж.

А тому, що для Ро ця ситуація психологічно має додатковий зміст.

Джорді майже одразу думає:

це фізика.

Ро:

це смерть.

Отже, перед нею виникає питання:

як я прожила своє життя?

Що про мене думають люди?

Що я залишила після себе?

Чи були в мене справжні зв’язки?

І найболючіше:

чи я взагалі дозволяла людям бути достатньо близько, щоб сумувати за мною?

Потім вона знаходить Джорді

І вся містична інтерпретація трохи ускладнюється.

Якщо це потойбічний світ, то, схоже, головний інженер теж отримав туди переведення.

Джорді реагує максимально характерно.

Він не хоче навіть починати з припущення:

ми мертві.

Для нього смерть — висновок, який потребує доказів.

Він бачить:

вони можуть спілкуватися між собою;

бачать нормальний світ;

пересуваються;

проходять крізь матерію.

Отже, існує якийсь стан.

Незвичайний.

Але фізичний.

І Джорді збирається його пояснити.

Це чудова пара світоглядів

Ро:

можливо, це наступна фаза існування.

Джорді:

можливо, нас зсунуло у фазі.

Різниця в одному слові.

І майже вся серія живе саме в цій грі.

Для Ро «наступна фаза» спочатку духовна.

Для Джорді — буквально молекулярна.

Назва прекрасно працює на обох рівнях.

Ро починає поводитися як людина, яка прийняла власну смерть

І це дає їй дивну свободу.

Вона може ходити куди хоче.

Ніхто не бачить.

Ніхто не зупиняє.

Можна зайти в готову кімнату капітана.

Послухати розмови.

Говорити те, що ніколи не сказала б живою.

І один із найкращих моментів епізоду — коли Ро звертається до Пікара, хоча знає, що він її не чує.

Вона визнає:

навіть мертвою трохи його боїться.

Дуже Ро.

А потім дякує йому.

За довіру.

За шанс.

За те, що він не відмовився від неї тоді, коли мав багато причин це зробити.

Пікар, звичайно, нічого не чує.

Але для Ро це не має значення.

Вона говорить не для нього.

Для себе.

Власний похорон — дуже ефективний спосіб перевірити життєві пріоритети

Не дуже практичний.

Але ефективний.

Ми майже ніколи не дізнаємося, що люди говоритимуть про нас після смерті.

Ро отримує таку можливість.

Райкер хоче сказати кілька слів.

Екіпаж справді сумує.

Пікар ставиться до її втрати серйозно.

І це важливо для людини, яка довго сприймала себе як чужу.

Ро бачить:

вона вже не стороння.

Навіть якщо сама не встигла це повністю зрозуміти.

А Джорді тим часом буквально займається розслідуванням власної смерті

Прекрасна інженерна поведінка.

Усі готують похорон.

Джорді:

«Ні, дякую, я хотів би спочатку перевірити спектр частинок».

Він стежить за Дейтою.

Слухає його аналіз.

Спостерігає за скануваннями.

І поступово помічає важливу річ.

Дейта знаходить на кораблі незвичайні хронітонні поля.

І вони з’являються саме там, де проходили Джорді й Ро.

Ось перший серйозний доказ.

Вони не духи.

Принаймні духи дивним чином залишають дуже зручні для науки частинки.

Дейта буквально відстежує «привидів» за слідами

Це прекрасна деталь.

Він не знає:

Джорді зараз стоїть поруч.

Але бачить:

хронітони тут.

Потім там.

Потім ще десь.

Майже полювання на привидів за допомогою tricorder.

Якби існувало шоу «Ghost Hunters: Enterprise-D», Дейта закінчив би сезон за одну серію.

«Так, аномалія реальна. Джерело — фазовий зсув. Наступне питання».

Ро й Джорді залишають сліди через взаємодію з матерією

Саме хронітонні поля стають мостом між двома фазами.

Вони не можуть:

говорити;

торкатися людей;

працювати з консолями.

Але їхня присутність усе-таки впливає на середовище.

Дуже важлива сюжетна річ.

Бо абсолютна невидимість створила б нерозв’язну проблему.

Як повідомити живим, що ви існуєте?

Потрібен канал.

Хронітони — цей канал.

Дейта починає очищувати корабель

Для нейтралізації хронітонів він використовує аніонне випромінювання.

І коли промінь проходить через Джорді й Ро, відбувається щось дуже цікаве.

Вони на коротку мить починають взаємодіяти зі звичайною фазою.

Тобто Дейта, сам того не знаючи, майже «торкається привида».

Джорді миттєво розуміє:

це важливо.

Якщо достатня кількість аніонного випромінювання може повернути їх ближче до нормальної фази, можливо, існує шлях назад.

Наука 1.

Потойбіччя 0.

Ро не в захваті від рахунку.

Але спочатку потрібно зрозуміти, що саме їх фазувало

Джорді підозрює ромуланський корабель.

Логічно.

Проблема виникла під час транспортування звідти.

Там були незвичайні енергетичні поля.

Дейта теж продовжує дослідження.

Отже, Джорді переконує Ро:

повернімося до ромуланців.

І тут вони використовують найкращу перевагу стану.

Не потрібен транспортер.

Не потрібно відкривати двері.

Можна просто сісти в шатл разом із людьми, які вас не бачать.

Безкоштовний проїзд.

Якщо ви мертві, принаймні транспортні витрати падають.

По дорозі вони слухають, як Дейта обговорює їхній похорон

Це одна з найсмішніших частин серії.

Дейті доручено організувати поминальну церемонію.

А Дейта, як завжди, підходить до соціальної задачі з небезпечною серйозністю.

Він досліджує:

людські похоронні традиції;

клінгонські;

баджорські;

інші.

Ро чує, що може бути використаний баджорський похоронний спів.

Її реакція приблизно:

тільки не це.

Уявіть.

Ви «померли».

Не можете поговорити з організатором.

І він обирає для вашого похорону традицію, яку ви самі терпіти не можете.

Оце справжній жах потойбіччя.

Не вічний морок.

Погано організована церемонія.

Ворф теж допомагає Дейті зрозуміти смерть

Для клінгонів смерть воїна не обов’язково суто сумна.

Є честь.

Святкування життя.

Пам’ять.

Тому Дейта поступово доходить до ідеї:

можливо, церемонія повинна бути не лише жалобною.

А святковою.

Це дуже по-Дейтівськи.

Він збирає культурні дані.

Будує модель.

І випадково створює саме той тип заходу, який стане ідеальною сценою для повернення «померлих».

Похорон перетвориться на вечірку буквально ще до того, як з’ясується:

ховати нікого не потрібно.

На ромуланському кораблі Джорді знаходить відповідь

Завдяки VISOR він може роздивитися те, що інші не помічають.

У системах є:

молекулярний фазовий інвертор.

І Джорді розуміє, що ромуланці експериментували з новою формою маскування.

Не просто зробити корабель невидимим для сенсорів.

А змінити фазовий стан матерії так, щоб судно могло проходити крізь звичайну матерію.

Фактично:

невидимість плюс невразливість для багатьох фізичних перешкод.

Саме аварія цього експериментального пристрою створила хронітонне випромінювання, яке й змінило фазу Джорді та Ро.

Отже:

вони не мертві.

Вони просто дуже незручно налаштовані відносно Всесвіту.

Реакція Джорді прекрасна

Майже:

«Я ж казав».

Не буквально.

Але духовно — саме так.

Ро доводиться переглянути теорію про потойбічне життя.

Хоча, якщо бути справедливим:

наявність фазового інвертора не доводить відсутність потойбіччя.

Доводить лише, що конкретно цього разу вони ще не померли.

Джорді отримує технічну перемогу.

Теологічний чемпіонат залишається відкритим.

Фазовий плащ — фантастично небезпечна технологія

Якщо подумати.

Корабель, який:

невидимий;

не взаємодіє зі звичайною матерією;

може потенційно проходити крізь планети, корпуси й оборонні системи.

Це не просто вдосконалений cloaking device.

Це стратегічна революція.

І саме тому ромуланці так бояться, що Федерація дізнається про експеримент.

Пізніше TNG повернеться до подібної технології в «The Pegasus»; за виробничими коментарями Рональда Д. Мура, обидві історії справді мали бути пов’язані з тією самою ідеєю міжфазового маскування.

Цікаве передвістя.

І дуже ромуланське.

Якщо існує технологія, яку всі вважають надто небезпечною, хтось у Ромуланській імперії вже будує прототип.

А потім ромуланці роблять те, що ромуланці роблять найкраще

«Ентерпрайз» рятує їхній корабель.

Допомагає ремонтувати.

Передає енергію.

Фактично запобігає катастрофі.

Ромуланці у відповідь:

планують знищити «Ентерпрайз».

Звичайно.

Подяка — складна дипломатична концепція.

Вони бояться, що Зоряний флот дізнається про фазовий інвертор.

Тому вирішують використати енергетичний трансфер для впровадження муонної зворотної хвилі.

Коли «Ентерпрайз» перейде на варп, це має спричинити катастрофічний збій і знищення корабля.

Проблема:

Джорді й Ро все чують.

Добра новина:

вони знають про змову.

Погана:

вони невидимі привиди, які не можуть нікому сказати.

Ось тут сюжет стає справді напруженим

До цього задача була:

повернутися до нормальної фази.

Тепер:

повернутися швидко.

Бо якщо «Ентерпрайз» піде на варп — усі загинуть.

Джорді розуміє технічну загрозу.

Ро теж.

Вони біжать назад.

І тут виявляється:

вони не єдині «привиди».

Фазований ромуланець

Парам, один із ромуланців, теж перебуває в міжфазному стані.

Він бачить їх.

Чує.

І, на відміну від екіпажу «Ентерпрайза», прекрасно розуміє, що відбувається.

Тому слідує за ними.

Завдання:

не дозволити Федерації розкрити секрет.

І якщо для цього треба вбити двох людей, які офіційно вже мертві...

з точки зору бюрократії навіть зручно.

Смертність не зміниться.

Тут епізод перетворюється на історію про невидиму війну всередині корабля

Дуже хороша концепція.

Звичайний екіпаж:

проводить похорон;

аналізує хронітони;

ремонтує корабель.

А прямо поруч:

Ро;

Джорді;

ромуланський агент

ведуть фізичну боротьбу.

Ніхто не бачить.

Ніхто не чує.

Консолі продовжують працювати.

Люди проходять крізь них.

Це майже дві реальності, накладені одна на одну.

Ромуланський фазовий дезраптор працює

І це дає Джорді ще одну підказку.

Зброя взаємодіє з їхньою фазою.

Постріли створюють додаткові хронітонні сліди.

Дейта їх помічає.

Тобто Парам, намагаючись знищити Джорді й Ро, фактично допомагає їм знайти спосіб повідомити про себе.

Класична злочинна помилка:

залишати надто багато криміналістичних доказів.

Особливо якщо криміналіст — Дейта.

Бій із Парамом має одну дуже темну деталь

Ро й Джорді врешті виштовхують його крізь зовнішній корпус корабля.

Для них стіни не існують.

Отже, він проходить через обшивку.

І опиняється в космосі.

Фактично вони вбивають його.

Сцена подана майже пригодницьки.

А якщо зупинитися й подумати:

досить жорстоко.

Людина щойно буквально вилетіла крізь стіну зорельота у відкритий космос.

І всі:

добре, наступна проблема.

Можливо, через те, що він ромуланський агент і намагався їх убити.

Але це одна з тих сцен, де тон TNG трохи м’якший за фактичну подію.

І тут виникає знамените питання фізики

Якщо Ро й Джорді можуть проходити крізь стіни...

Чому вони не падають крізь підлогу?

Так.

Питання правильне.

Ні.

Серія нормальної відповіді не дає.

Так само можна запитати:

як вони дихають, якщо звичайні молекули повітря повинні проходити крізь них?

Як створюють звук один для одного?

Чому одяг теж фазований?

Як ноги отримують опору?

Канонічного пояснення підлоги немає.

І тут найкраще прийняти головне правило телевізійної фазової фізики:

персонажі проходять крізь ті об’єкти, крізь які сценаристам зручно.

Підлога має сюжетний імунітет.

Інакше епізод закінчився б так:

Ро прокидається.

Провалюється крізь двадцять палуб.

Вилітає з днища «Ентерпрайза».

Титри.

Технічно послідовніше.

Драматично трохи слабше.

Аніонне випромінювання дає шанс

Після сутички з ромуланцем Джорді остаточно складає картину.

Вони залишають хронітонні поля.

Дейта очищає їх аніонним випромінюванням.

Під час очищення їхня фаза тимчасово зміщується.

Отже, потрібно створити величезну концентрацію хронітонів в одному місці.

Дейта її помітить.

Посилить очищення.

І, можливо, цього вистачить, щоб повернути їх у нормальний стан.

Прекрасний план.

Залишається вибрати місце.

І тут Всесвіт дарує їм ідеальну можливість.

Власний похорон.

Поминальна церемонія в Ten Forward

Екіпаж зібрався прощатися з Джорді та Ро.

Дейта організував подію не як сумний ритуал.

Швидше як святкування життя.

Люди говорять.

Спілкуються.

Згадують.

Музика.

Напої.

Десь Ро стоїть і думає:

отже, я весь цей час могла мати таку вечірку, достатньо було просто померти?

Темний гумор серії тут працює прекрасно.

Ро особливо вражена кількістю людей

Вона не очікувала.

Це важливо.

Джорді — давно улюблений член екіпажу.

Товариський.

Відомий.

Головний інженер.

Для нього велика кількість людей природна.

Ро завжди тримала дистанцію.

І тепер бачить:

вона теж стала частиною цієї спільноти.

Люди прийшли.

Їм не байдуже.

Можливо, саме це справді є її «наступною фазою».

Не молекулярною.

Особистою.

Вона перестає бачити себе лише як людину, яка стоїть осторонь.

Джорді, звичайно, думає не про емоції

Він бачить:

багато людей;

закритий простір;

Дейта;

аніонний випромінювач.

І думає:

ідеально.

Головний інженер навіть власний похорон використовує як лабораторію.

Професійна відданість.

Вони починають стріляти з фазового дезраптора

Не по людях.

По предметах і поверхнях.

Мета:

створити якомога більше хронітонних слідів.

Дейта помічає різке зростання забруднення.

Починає збільшувати потужність аніонного поля.

І на коротку мить Джорді та Ро стають видимими.

Пікар їх бачить.

Дейта бачить.

Ось доказ.

Вони живі.

Просто не в тій фазі.

Дейта збільшує випромінювання.

І обоє повертаються.

Повністю.

Власний похорон перетворюється на вечірку з повернення

Навряд чи багато людей можуть сказати:

«Мій поминальний вечір був чудовий, особливо момент, коли я прийшов».

Для Ро й Джорді це тепер буквально спогад.

І Дейта отримує найкраще підтвердження своєї концепції:

церемонія повинна святкувати життя.

Люди, яких святкували, навіть з’явилися особисто.

Важко перевершити інтерактивність.

Змову ромуланців викривають

Джорді тепер може нормально говорити.

Отже, повідомляє про муонний зворотний сигнал.

Екіпаж знаходить саботаж.

Загрозу усувають.

«Ентерпрайз» не вибухає.

Ромуланський план провалюється.

Що особливо приємно, враховуючи:

Федерація щойно врятувала їхній корабель.

Чудовий урок міжзоряної дипломатії.

Якщо ромуланець каже:

«Дякуємо за допомогу»,

перед переходом на варп усе одно перевірте двигуни на вибухівку.

Просто процедура.

Ромуланці в цій серії чудово виконують свою класичну функцію

Вони не карикатурні монстри.

Їхня мотивація зрозуміла.

Фазовий плащ — стратегічна таємниця.

Якщо Федерація дізнається:

баланс сил зміниться.

Тому вони готові піти далеко, щоб приховати технологію.

Проблема лише в тому, що «далеко» у ромуланській дипломатичній традиції дуже швидко означає:

підірвати людей, які вас щойно врятували.

Параноя — важливий елемент їхньої культури.

Навіть допомога потенційного супротивника сприймається як загроза.

А Пікар знову отримує доказ, чому довіра з Ромуланською імперією така складна

Він діяв відповідно до принципів Федерації.

Побачив корабель у біді.

Допоміг.

Не вимагав:

спочатку покажіть секретні системи.

Не використовував слабкість для розвідки.

Ромуланці відповідають саботажем.

Тобто Пікар зробив морально правильну річ.

І мало не втратив корабель.

Після «Я, Борг» це цікава рима.

Знову гуманістичний принцип не гарантує безпечного результату.

Але це не означає, що принцип неправильний.

Найцікавіша персонажна історія належить Ро

Для Джорді епізод переважно:

інженерна головоломка;

пригода;

спосіб врятувати корабель.

Для Ро:

майже екзистенційна подорож.

Вона справді якийсь час думає:

я померла.

А якщо людина вірить, що померла, її подальша поведінка багато говорить про те, що залишилося незавершеним.

Ро не біжить дивитися на зорі.

Не шукає великих космічних істин.

Вона йде до людей.

Пікара.

Райкера.

Екіпажу.

Саме стосунки виявляються тим, що має значення.

Це особливо важливо для Ро Ларен

Коли вона вперше з’явилася, була:

озлоблена;

ізольована;

недовірлива;

готова порушувати правила;

переконана, що Зоряний флот не її дім.

Пікар усе-таки дав шанс.

І поступово «Ентерпрайз» став місцем, де Ро створила зв’язки.

У «Наступній фазі» вона буквально бачить доказ.

Люди сумують.

Говорять.

Пам’ятають.

Це дуже тихий розвиток персонажа.

І один із найкращих її епізодів.

Її баджорська духовність теж використана цікаво

Серіал не робить із неї карикатурно релігійну людину.

Ро взагалі має складні стосунки з баджорською культурою.

Але певні уявлення про смерть у неї є.

Тому при відсутності кращого пояснення вона звертається до знайомої культурної моделі.

Це природно.

Джорді використовує інженерну модель.

Обидва інтерпретують невідоме через те, що знають.

Саме так люди й роблять.

І серія не принижує Ро за те, що вона помилилася

Це дуже важливо.

Легко було б завершити:

Джорді: «Бачиш? Ніякого потойбіччя».

Ро: «Так, я дурна».

Ні.

Наприкінці вона просто менш упевнена.

Її досвід змусив переосмислити віру.

Не обов’язково відмовитися.

Вона тепер знає:

те, що здається смертю, може мати інше пояснення.

Але це не доводить, що смерті нічого не слідує.

І Джорді навіть трохи жартує з її нової скромності.

Дуже добрий фінальний тон.

Наука тут не «перемагає релігію»

Вона пояснює конкретне явище.

Ось і все.

Це хороший підхід.

Науковий метод може сказати:

цього разу ваш стан спричинив фазовий інвертор.

Не може з цього автоматично вивести:

будь-яка духовна концепція неправильна.

Ро помилялася щодо діагнозу.

Не обов’язково щодо всього світогляду.

І Джорді теж не абсолютно правий у ширшому сенсі

Він знайшов механізм.

Але досвід усе одно змінив Ро.

Тобто навіть фізично пояснений феномен може мати духовні наслідки.

Можна знати:

чому сталася подія.

І все одно після неї дивитися на життя інакше.

Таке трапляється постійно.

Наука пояснює механізм.

Не завжди визначає значення.

Ось тут епізод несподівано зрілий.

Тема невидимості теж дуже сильна

Ро й Джорді ходять серед людей, але не можуть взаємодіяти.

Це майже крайня форма соціальної ізоляції.

Ви бачите життя.

Але більше не належите до нього.

Люди:

їдять;

говорять;

працюють;

сміються;

планують майбутнє.

А ваше майбутнє для них закінчилося.

І цей контраст особливо болісний.

Чи продовжує світ існувати без нас?

Звичайно.

Але ми рідко бачимо це.

Ро бачить.

Райкер продовжує службу.

Пікар проводить наради.

Дейта працює.

«Ентерпрайз» має наступну місію.

Люди сумують.

Але життя рухається.

Це може бути страшною думкою.

І водночас здоровою.

Ми важливі для інших.

Але світ не завершується разом із нами.

Ро отримує дуже прямий урок смертності без фактичної смерті.

Джорді, здається, значно менше цікавиться екзистенційною стороною

Тому що хтось повинен полагодити сюжет.

Ро:

«Що, якщо ми перейшли на інший рівень існування?»

Джорді:

«Так. Добре. Але подивись на ці хронітонні поля».

Ось чому вони прекрасно працюють разом.

Якби обидва були Ро:

двадцять хвилин філософії.

«Ентерпрайз» вибухає від ромуланського саботажу.

Якби обидва були Джорді:

корабель урятовано за дванадцять хвилин.

Але ніякої драми.

Баланс.

Це також рідкісна хороша пара персонажів, які зазвичай мало взаємодіють

Ро й Джорді не мають великої усталеної дружби до цього епізоду.

Саме тому їхня комбінація свіжа.

Він:

відкритий;

раціональний;

оптимістичний.

Вона:

колюча;

скептична до людей;

більш схильна до похмурих висновків.

Їхня хімія працює.

І навіть шкода, що серіал не використав цю пару частіше.

Дейта, хоча й не бачить їх більшість епізоду, фактично третій головний персонаж

Саме його розслідування дає їм шлях назад.

Він:

знаходить хронітони;

простежує аномалії;

використовує аніонне випромінювання;

організовує похорон;

зрештою бачить коротку появу Джорді й Ро;

розуміє, що потрібно зробити.

Дейта одночасно:

детектив;

науковець;

організатор похорону.

Кар’єрна багатофункціональність.

І його похоронна лінія чудово підкреслює характер

Дейта хоче зробити правильно.

Тому вивчає культури.

Питає людей.

Намагається знайти форму, яка відповідатиме двом дуже різним особистостям.

Це продовження його постійного бажання зрозуміти людські ритуали.

Смерть для нього особливо цікава.

Він знає факти.

Але не має людської інтуїції щодо жалоби.

Тому збирає дані.

І в результаті приходить до дуже людської ідеї:

смерть можна відзначати пам’яттю про життя.

Ворфова перспектива теж допомагає

Клінгонська смерть не обов’язково тихий сум.

Для воїна може бути честь.

Тому ритуали відрізняються.

Баджорські — інші.

Людські — ще інші.

Дейта фактично стикається з тим, що не існує універсального способу правильно сумувати.

Дуже хороша маленька антропологічна тема.

Похорон каже більше про живих, ніж про мертвих

Очевидно.

Мертвий зазвичай не оцінює організацію.

За винятком Ро й Джорді.

Тут маємо рідкісний аудит із боку покійних.

І Ро не в захваті від частини культурної програми.

Корисна інформація для майбутнього планування.

Якби Зоряний флот після цього ввів форму побажань щодо похорону

«Бажаний формат церемонії:»

сумний;

святковий;

клінгонський;

баджорський;

будь ласка, тільки не death chant;

якщо я повернуся під час заходу, продовжуйте вечірку.

Практично.

Режисура добре використовує «привидів»

Девід Карсон часто ставить Ро й Джорді прямо серед інших персонажів.

Вони стоять:

за плечем;

біля столу;

в центрі розмови.

Але камера постійно нагадує:

вони не частина сцени для всіх інших.

Це створює дуже специфічне відчуття.

Ми, глядачі, бачимо обидві реальності одночасно.

Живі не бачать.

Привиди бачать усе.

І саме глядач стає єдиним повністю поінформованим спостерігачем.

Це створює хорошу драматичну іронію

Пікар:

«Вони загинули».

Ро стоїть поруч:

«Ні».

Дейта:

«Ми влаштуємо меморіал».

Джорді:

«Не поспішай».

Ромуланці:

«Підірвемо “Ентерпрайз”, вони нічого не знають».

Ро й Джорді:

«Серйозно?»

Майже комедія.

Але ставки залишаються високими.

Епізод постійно балансує комедію й смерть

Це складно.

Люди думають, що двоє друзів загинули.

Об’єктивно сумна ситуація.

А ми знаємо:

вони живі.

Тому можемо сміятися над похороном.

Це не сміх над смертю.

Сміх від інформаційної асиметрії.

Саме тому тон переважно працює.

Найбільша логічна проблема — все-таки фізика

І її неможливо повністю ігнорувати.

Фазова концепція чудова для пригоди.

Не витримує тривалого аналізу.

Якщо вони не взаємодіють зі звичайною матерією:

підлога;

повітря;

світло;

гравітація

стають проблемами.

Чому вони бачать нормальні фотони?

Чому звук працює між ними?

Чому їх не тягне крізь палубу?

Чому Ро може іноді спиратися на предмет?

Відповідь:

бо інакше серії не буде.

І це нормально.

Не кожна sci-fi концепція повинна витримати дисертацію з квантової механіки.

Головне — внутрішня драматична логіка.

Вона тут достатньо послідовна.

Хоча фраза «ми поза фазою» в Star Trek вирішує неймовірну кількість проблем

Майже як:

«реверсуємо полярність».

Якщо технологія поводиться дивно:

фаза.

Якщо люди проходять крізь стіну:

фаза.

Якщо невидимі:

фаза.

Якщо сценаристу потрібно повернути їх:

інша частинка.

Наукова фантастика іноді прекрасна саме своєю впевненістю.

Фазовий пристрій ромуланців — справжня головна технологічна ідея

І вона ще повернеться.

У «The Pegasus» з’ясується, що Федерація теж експериментувала з міжфазним маскуванням, попри політичні й договірні обмеження.

Тобто репліка Джорді наприкінці про можливість власного такого пристрою отримує дуже цікаву іронію заднім числом.

Хтось у Зоряному флоті вже подумав те саме.

І, як це часто буває із секретними суперзброями:

вийшло не дуже добре.

Ромуланський експеримент теж провалився

І це ще одна добра деталь.

Технологія звучить майже непереможною.

На практиці:

вибух;

пошкоджений корабель;

кілька фазованих людей;

майже дипломатична катастрофа;

загиблий агент;

секрет фактично викрито.

Інновації.

Вони такі.

Можливо, фазовий плащ потребував ще кілька версій перед production deployment.

Ромуланський QA-відділ явно мав складний квартал.

Ро після повернення трохи інша

Не радикально.

І правильно.

Вона не стає:

усміхненою;

релігійно просвітленою;

душею компанії.

Це все ще Ро.

Але досвід залишив тріщину в її впевненості.

Вона побачила:

люди дійсно цінують її.

Її духовне пояснення може бути помилковим.

Смерть не така проста тема, як здавалося.

І, можливо, варто трохи менше поводитися так, наче вона не потребує нікого.

Невелика зміна.

Саме такі найпереконливіші.

Джорді отримує задоволення від того, що мав рацію

Як будь-який інженер, який пережив власний похорон і все-таки знайшов технічне пояснення.

Заслужено.

Хоча я сподіваюся, що він хоча б визнав:

«Ми в потойбіччі» було не найдурнішим припущенням у ситуації, де руки проходять крізь стіни.

Ро мала право розглядати варіанти.

Духовність Ро також підсилює майбутній баджорський світ DS9

На цьому етапі TNG лише поступово формує культуру баджорців.

«Ensign Ro» ввів народ.

Тут бачимо ще трохи:

ставлення до смерті;

ритуали;

особисту взаємодію Ро з традицією.

Через кілька місяців Deep Space Nine зробить баджорську духовність однією з центральних тем усієї франшизи.

Тому сьогодні такі маленькі моменти цікаво дивитися майже як підготовку ґрунту.

Ро, однак, не типова представниця своєї культури

Саме це робить її хорошим персонажем.

Вона не ходяча енциклопедія:

«Баджорці роблять так».

Може скривитися від традиційного death chant.

Може мати власні сумніви.

Культура впливає.

Не визначає повністю.

Це значно реалістичніше.

«Наступна фаза» також працює як історія про те, що люди говорять, коли думають, що ви не чуєте

Небезпечна фантазія.

Майже кожен колись думав:

що люди скажуть про мене, коли мене немає?

Ро дізнається.

І несподівано отримує не зраду.

Не насмішки.

А тепло.

Можливо, це її найбільший сюрприз.

Вона значно краще інтегрувалася в екіпаж, ніж сама собі дозволяла визнати.

Пікарова довіра особливо важлива

Її перша велика історія була саме про недовіру.

Ро прийшла на «Ентерпрайз» із поганою репутацією.

Пікар не був наївним.

Але дав шанс.

Тепер, думаючи, що померла, Ро повертається саме до нього.

І дякує.

Це показує, наскільки сильно цей шанс вплинув на неї.

Навіть якщо вона рідко про це говорить.

Райкер теж пройшов великий шлях щодо Ро

Спочатку не хотів її на кораблі.

Ставився дуже суворо.

А тепер готує слова для меморіалу.

Ро це чує.

І це ще один доказ:

стосунки змінилися.

Такі маленькі continuity-моменти дуже допомагають TNG відчуватися живим світом.

Після повернення вони фактично отримують рідкісну можливість почути власні некрологи

І тепер можуть коригувати репутацію.

Ро:

«Райкере, щодо тієї промови...»

Можливо, саме тому більшість людей повинна залишатися мертвими під час похорону.

Менше редакторських правок.

Що працює найкраще

Насамперед Ро.

Її реакція на власну «смерть» дає історії емоційний центр.

Далі — контраст Ро й Джорді.

Віра проти наукового пошуку, але без карикатурного протиставлення.

Ідея власного похорону чудова.

Дейта дуже добре використаний як детектив.

Ромуланський фазовий плащ — сильна технологічна концепція.

Невидимий ромуланський агент додає пригодницької напруги.

А фінальний меморіал, який буквально перетворюється на святкування повернення, прекрасно закриває структуру.

Що працює слабше

Фізика.

Однозначно.

Підлога перемагає весь науковий апарат епізоду.

Ромуланська змова трохи шаблонна:

«Нас урятували, отже, треба вбити рятувальників, щоб приховати секрет».

Парам як фазований антагоніст майже не має характеру.

Він функція сюжету.

Смерть ромуланця через викидання у відкритий космос отримує дивно мало моральної ваги.

І сам порятунок Джорді та Ро через концентрацію хронітонів доволі зручний.

Але жодна з цих проблем не руйнує задоволення.

Головна причина — серія прекрасно знає свій тон

Вона не намагається бути «Я, Борг».

Не претендує на величезну етичну дилему.

Це:

науково-фантастична пригода;

детектив;

трохи філософії;

трохи комедії;

трохи шпигунського трилера;

і хороша персонажна історія Ро.

Саме тому працює.

Після «Я, Борг» це майже необхідне полегшення

Попередня серія змушувала думати:

чи можна вчинити геноцид, щоб зупинити Боргів?

Тепер питання:

чому Джорді не падає крізь підлогу?

Дякую.

Мозку іноді потрібна відпустка.

Хоча вже наступний епізод — «Внутрішнє світло».

Тобто сценаристи просто дають нам один тиждень відпочити перед емоційним ударом.

Дуже мило.

Оцінка акторської гри

Мішель Форбс — головна причина, чому епізод працює краще за простий технічний сюжет.

Її Ро одночасно:

саркастична;

тривожна;

духовно розгублена;

вразлива.

ЛеВар Бертон прекрасно грає Джорді в режимі:

«Всесвіт поводиться неправильно, і я не піду в потойбіччя, поки не з’ясую специфікацію».

Брент Спайнер, хоча Дейта не бачить головних героїв більшість часу, фактично рухає розв’язку.

Патрік Стюарт і Джонатан Фрейкс отримують маленькі, але важливі емоційні моменти через реакцію на «смерть» колег.

Особливо хороша саме взаємодія Ро й Джорді

Це не романтична історія.

І слава Богу.

Серіал не намагається перетворити ситуацію:

«ми єдині двоє людей у світі, які можуть торкатися одне одного»

на автоматичний роман.

Вони просто партнери.

Сперечаються.

Підтримують.

Розслідують.

Працюють разом.

Це хороша дружня динаміка.

Телебачення іноді забуває, що чоловік і жінка можуть пережити фазовий зсув без обов’язкового поцілунку.

TNG цього разу пам’ятає.

Самотність Ро і самотність Джорді різні

Для Джорді самотність — технічна проблема.

Ніхто не чує.

Потрібно відновити канал.

Для Ро — екзистенційна.

Можливо, вона вже давно почувалася трохи невидимою.

Тому стан лише матеріалізує щось знайоме.

Саме через це похорон має для неї більше значення.

Вона бачить:

не була невидимою.

Люди просто не завжди говорили те, що вона хотіла почути.

І це одна з тих маленьких істин, які серія добре схоплює

Ми часто не знаємо власного місця в житті інших.

Не тому, що їм байдуже.

Просто люди рідко ходять і регулярно повідомляють:

«До речі, ти важлива для мене».

Особливо на робочому кораблі.

Особливо якщо начальник служби безпеки — Ворф.

Похорон змушує сказати те, що за життя часто відкладається.

Ро випадково отримує можливість це почути.

Можливо, справжня мораль: говоріть людям хороші речі до їхнього похорону

Досить практично.

Якщо поважаєте колегу — скажіть.

Якщо вдячні — скажіть.

Якщо раді, що людина поруч — інколи теж можна сказати.

Не обов’язково чекати транспортної аварії з ромуланським фазовим інвертором.

Це дуже специфічний і ненадійний комунікаційний метод.

Назва «Наступна фаза» ідеально багатозначна

Фізично:

Джорді й Ро переходять в іншу фазу матерії.

Для Ро:

можливо, це наступна фаза після смерті.

Для ромуланців:

нова фаза технології маскування.

Для Ро як персонажки:

наступна фаза її відносин з екіпажем.

Навіть меморіал переходить:

із похорону

в святкування.

Дуже вдала назва.

І фінал із Ро особливо приємний

Вона повернулася.

Жива.

Може торкатися речей.

Люди бачать.

Пікар чує.

Власний похорон уже відвідано.

Містична впевненість трохи похитнулася.

Джорді, звичайно, не може втриматися від жарту.

Мовляв, якщо міжфазна технологія здатна навчити Ро Ларен трохи скромності, можливо, Федерації справді варто розробити власну.

Прекрасний фінальний укол.

І дуже в їхній новій дружній динаміці.

Оцінка: 8,5/10

«Наступна фаза» — не один із абсолютних шедеврів TNG.

Але дуже хороша серія.

Легка.

Розумна.

Динамічна.

З приємною науково-фантастичною концепцією й достатньою кількістю персонажного матеріалу, щоб не перетворитися на просту історію:

«двоє людей стали невидимими».

Особливо добре працює Ро.

Її фактична присутність на власному меморіалі дає персонажці рідкісну можливість побачити своє місце в екіпажі.

Джорді забезпечує раціональний двигун сюжету.

Дейта — наукову розгадку.

Ромуланці — необхідну кількість змов.

А фізика підлоги...

Ну.

Ніхто не ідеальний.

Підсумок

«Наступна фаза» починається як транспортна аварія.

Ро Ларен і Джорді Ла Форж повертаються з пошкодженого ромуланського корабля.

Щось іде не так.

Для «Ентерпрайза» вони зникають.

Мертві.

Для самих Ро й Джорді:

вони все ще тут.

Можуть ходити кораблем.

Бачити людей.

Чути.

Але ніхто їх не бачить.

Стіни не перешкода.

Двері не потрібні.

І дуже швидко виникає питання:

що це?

Ро має відповідь.

Смерть.

Наступний рівень.

Перехід.

Джорді категорично не готовий погоджуватися.

Він головний інженер «Ентерпрайза».

Якщо Всесвіт перетворив його на привида, Всесвіт тепер зобов’язаний надати технічну документацію.

І поступово документація знаходиться.

Хронітони.

Аніонне випромінювання.

Ромуланський фазовий інвертор.

Експериментальний плащ, який повинен був не просто приховувати корабель, а переводити його в іншу фазу.

Ро й Джорді не померли.

Їх випадково «замаскували» на молекулярному рівні.

Чудова новина.

Але є проблема.

Ромуланці бояться, що Федерація дізнається про технологію.

Тому вирішують знищити «Ентерпрайз».

Через енергетичний трансфер вони закладають муонний зворотний сигнал, який має спричинити катастрофу при переході на варп.

Ро й Джорді все чують.

А сказати не можуть.

Тепер їм потрібно не просто повернутися.

Повернутися до того, як корабель піде.

Ще один фазований ромуланець переслідує їх.

Сутичка.

Він вилітає крізь корпус у космос.

Дезраптор залишає нові хронітонні сліди.

Джорді бачить рішення.

Дейта вже сканує ці сліди.

Використовує аніонне випромінювання для очищення.

Промінь може частково повернути їх у нормальну фазу.

Потрібна лише велика концентрація.

І де її створити?

Звичайно.

На власному похороні.

Ten Forward заповнений людьми.

Дейта організував не сумну службу, а святкування життя.

Ро бачить, скільки людей прийшли.

І, можливо, вперше по-справжньому розуміє:

вона вже не чужа на «Ентерпрайзі».

Не проблема Пікара.

Не колишня ув’язнена.

Не баджорська офіцерка, яка стоїть осторонь.

Член екіпажу.

Друг.

Людина, за якою сумують.

Вони створюють хронітонне поле.

Дейта реагує.

Посилює аніонне випромінювання.

Ро й Джорді на секунду з’являються.

Пікар бачить.

Дейта розуміє.

Ще більше енергії.

І двоє «мертвих» буквально повертаються на власному поминальному вечорі.

Не найгірший спосіб зіпсувати похорон.

Особливо якщо ви почесний гість.

Потім Джорді викриває ромуланський саботаж.

Корабель врятовано.

Ро отримує назад життя.

І разом із ним — трохи меншу впевненість у власних уявленнях про смерть.

Але значно більшу впевненість у тому, що люди навколо справді її цінують.

Саме тому серія працює.

Наукова фантастика тут досить проста:

фазовий плащ.

Хронітони.

Невидимість.

Навіть із великою дірою у вигляді питання:

«Чому вони не провалюються крізь підлогу?»

Але емоційна ідея набагато краща.

Що б ви дізналися про власне життя, якби могли один день прожити у світі, де всі вже вважають вас мертвими?

Ро дізналася:

її помітили.

Їй довіряли.

За нею сумували б.

І, можливо, це те, що їй потрібно було почути ще за життя.

Оцінка: 8,5/10

«Наступна фаза» — яскрава пригодницька серія з дуже хорошою Ро Ларен, надійним Джорді, детективом Дейтою, експериментальною ромуланською технологією, невидимим убивцею й одним із найдивніших поминальних заходів у Зоряному флоті.

Вона не перевертає моральну філософію франшизи, як «Я, Борг».

Не змушує переглядати поняття правди, як «Першорядний обов’язок».

Але робить дещо простіше й дуже людське.

Нагадує:

іноді люди дізнаються, наскільки вони важливі для інших, надто пізно.

Ро пощастило.

Вона почула це після власної смерті.

А потім отримала можливість повернутися.

Більшості з нас краще не розраховувати на ромуланський фазовий інвертор.

Тому, можливо, хороші речі варто говорити людям трохи раніше.