Оригінальна назва: Star Trek: The Next Generation — Descent, Part II
Сезон: 7
Епізод: 1
Дата прем'єри: 20 вересня 1993 року
Режисер: Александер Сінгер
Сценарист: Рене Ечеваррія
Жанр: наукова фантастика, психологічна драма, космічний трилер
Тривалість: приблизно 45 хвилин

1. Вступ: темна сторона людяності

Що станеться, якщо штучний інтелект, який усе своє існування прагнув навчитися відчувати, раптом відкриє для себе не любов, радість чи співчуття, а ненависть, лють і задоволення від чужого болю?

Саме це питання лежить в основі першої серії сьомого, заключного сезону легендарного науково-фантастичного серіалу «Зоряний шлях: Наступне покоління».

«Вторгнення. Частина 2» продовжує драматичні події фіналу шостого сезону та завершує одну з найважливіших сюжетних ліній, пов'язаних із Дейтою, його братом Лором і групою боргів, які втратили зв'язок із Колективом.

На п ... Читати далі »

Є речі, яких Дейта хотів майже все своє життя.

Зрозуміти гумор.

Навчитися інтуїції.

Відчути дружбу так, як її відчувають люди.

Знати, що таке любов.

Страх.

Сум.

Радість.

Гнів.

Особливо —

емоції.

Він десятиліттями спостерігає за людьми й намагається зрозуміти, що означає бути не просто розумною машиною, а особистістю, здатною по-справжньому переживати світ.

І от нарешті це стається.

Дейта відчуває першу справжню емоцію.

Яку?

Любов?

Ні.

Радість?

Ні.

Зворушення від заходу сонця?

Теж ні.

Його перша справжня емоція —

лють.

І не просто роздратування.

Не:

«Мені не подобається ситуація».

А чисте, майже тваринне бажання вбити.

Дейта дивиться на Борґа й відчуває задоволення від думки:

я хочу його знищити.

Дл ... Читати далі »

Є багато неприємних речей, які можна побачити, повертаючись із наукової конференції.

Наприклад:

запізнення стикувального шатла;

чергу до транспортера;

повідомлення від адмірала;

або усвідомлення, що Дейта хоче ще двадцять сім хвилин обговорювати доповідь про субпросторову геометрію.

Але Жан-Люку Пікару, Діані Трой, Джорді Ла Форжу й Дейті цього разу випадає дещо цікавіше.

Вони повертаються до «Ентерпрайза» —

і бачать корабель, який застиг у часі.

Перед ним —

ромуланський бойовий птах.

Між кораблями —

енергетичні промені.

На перший погляд усе виглядає як битва.

А ще гірше:

всередині «Ентерпрайза» вже почався вибух варп-ядра.

Просто вибух теж майже не рухається.

Мить перед катастрофою розтягнулася настільки, що по ній тепер можна ходити.

Ось вам «Timescape».

Серія, ... Читати далі »

Що може бути гірше, ніж зустріти людину, яка знає про вас абсолютно все?

Ваші звички.

Ваші слабкості.

Ваші невдалі рішення.

Ваші старі романи.

Ваші страхи.

Ваші амбіції.

Ваші найгірші жарти.

Ваше минуле.

Ваше ім’я.

І навіть знає, як саме ви ставите ногу на стілець.

Для Вільяма Райкера відповідь проста:

зустріти самого себе.

Не двійника.

Не клона.

Не дзеркального Райкера з альтернативного Всесвіту.

Не голограму.

Не андроїда.

А буквально іншу версію себе, яка має ті самі спогади до певного моменту й цілком законно може сказати:

«Я — Вільям Т. Райкер».

Ось із чого починається «Другий шанс».

І це одна з найцікавіших персонажних історій шостого сезону.

Бо епізод бере класичну науково-фантастичну ідею:

«А що, якби вас дублювали?&raqu ... Читати далі »

Ворф має проблему.

І цього разу її не можна вирішити бат’летом.

Не можна викликати когось на поєдинок.

Не можна процитувати кодекс честі.

Не можна навіть суворо подивитися на проблему так, щоб вона сама злякалася й пішла.

Ворф втрачає віру.

Для будь-якого іншого персонажа це могло б бути просто:

«Я переживаю складний період».

Для Ворфа —

майже катастрофа.

Бо клінгонська культура для нього ніколи не була просто набором традицій.

Вона є фундаментом особистості.

Ворф виріс серед людей.

Далеко від Кроноса.

Він не отримав клінгонську ідентичність як щось буденне.

Він її вибудував.

Через історії.

Ритуали.

Мову.

Честь.

Кахлеса.

Саме тому Ворф часто поводиться навіть більш «класично по-клінгонськи», ніж клінгони, народжені й виховані в Імперії.

Для них традиція &mda ... Читати далі »

Є дуже простий спосіб зіпсувати собі кар’єру у Зоряному флоті.

Можна порушити наказ.

Можна провести незаконний розтин представника іншої цивілізації всупереч релігійним і дипломатичним нормам.

Можна продовжити розслідування після офіційного відсторонення.

Можна викрасти шатл.

Можна самостійно полетіти ним прямо в корону зорі.

І все це —

за кілька днів.

Беверлі Крашер у серії «Підозри» вирішує пройти майже весь список.

Заради науки.

Заради мертвого вченого.

І, головне, заради впевненості:

якщо факти не сходяться, не можна просто перестати ставити запитання лише тому, що начальству так зручніше.

«Suspicions» — дуже цікава серія шостого сезону.

Не тому, що її детективна загадка неймовірно складна.

Як детектив вона, чесно кажучи, не рівень Агати Крісті.

І не тому, що наукова концепція метафазного щита н ... Читати далі »

Є одна дуже проста річ, на яку Вільям Райкер звик покладатися.

На себе.

Не на корабель.

Не на фазер.

Не навіть на Пікара.

А на власну голову.

Райкер може опинитися:

у перестрілці;

в дипломатичній кризі;

на чужій планеті;

в полоні;

перед ромуланцями;

перед Борґом;

у ситуації, де половина екіпажу не знає, що робити.

І все одно залишиться Райкером.

Він упевнений у собі.

Майже демонстративно.

Це частина його характеру.

Він знає:

хто він.

Що відбувається.

Що реально.

Що ні.

А потім приходить «Frame of Mind»

і забирає в нього саме це.

Не корабель.

Не звання.

Не пам’ять повністю.

А довіру до власного сприйняття реальності.

І це виявляється значно страшнішим.

«Стан психіки» — один із найбільш психологіч ... Читати далі »

Є питання, яке фанати «Зоряного шляху» могли ставити ще з 1960-х.

Чому майже всі прибульці в Галактиці виглядають так, ніби хтось узяв людину й сказав:

«Добре. А тепер додамо їй трохи чола».

Клінгони?

Люди з дуже серйозними проблемами на лобі.

Ромуланці?

Загострені вуха й брови.

Кардіассіанці?

Шия, лоб, кілька деталей — і готово.

Вулканці?

Людина, якій пояснили, що емоції — це несерйозно.

Бетазоїди?

Практично люди, тільки дивляться так, ніби вже знають, що ви брешете.

З виробничої точки зору відповідь очевидна:

телебачення має бюджет.

Актори — люди.

Грим коштує грошей.

Глядач повинен бачити обличчя.

Але «The Chase» робить дуже красиву річ.

Вона бере виробниче обмеження франшизи

і говорить:

«Ні. Це не випадковість. Для цього є причина».< ... Читати далі »

Є одна річ, яку Жан-Люк Пікар уміє робити майже ідеально.

Тримати дистанцію.

Від небезпеки — не завжди.

Від Q — ніколи.

Від Борґів — теж якось не склалося.

А от від людей, які можуть стати для нього надто важливими, —

значно краще.

Пікар уміє бути:

капітаном;

дипломатом;

археологом;

ученим;

офіцером;

керівником;

моральним авторитетом;

людиною, якій можна довірити понад тисячу життів.

Значно складніше йому бути просто чоловіком, який закохався.

Бо у такого чоловіка є право сказати:

«Я не хочу, щоб ти туди йшла».

А в капітана такого права немає.

Якщо ця людина —

його офіцер.

Саме на цьому будується «Lessons» — одна з найбільш дорослих і водночас сумних романтичних історій у всьому The Next Generation.

Тут немає загадкового інопланетного ... Читати далі »

Є багато способів захопити «Ентерпрайз».

Можна бути Борґом.

Можна мати ромуланський бойовий корабель.

Можна бути всемогутньою істотою Q.

Можна проникнути в комп’ютер.

Можна використати телепатію, часову аномалію або чергову космічну форму життя, про яку Зоряний флот ще нічого не знає.

А можна просто дочекатися, поки весь екіпаж піде на дипломатичний прийом, переодягнутися техніками й вирішити:

«А давайте пограбуємо флагман Федерації».

Що може піти не так?

Відповідь:

на борту залишився Жан-Люк Пікар.

І він дуже хотів забрати своє сідло.

Так починається одна з найбільш незвичних серій шостого сезону — «Starship Mine».

Це майже чистий бойовик.

Пікар сам на «Ентерпрайзі».

Група озброєних злочинців.

Корабель поступово стає смертельно небезпечним через баріонне очищення.

Зв&rsquo ... Читати далі »