Четвертий сезон Star Trek: The Next Generation починається дивовижною трійкою серій.

Спочатку «Найкращий із двох світів, частина II» мало не знищує Федерацію за допомогою Борґ.

Потім «Сім’я» зупиняє Enterprise й дозволяє персонажам розібратися з наслідками пережитого.

А третя серія — «Брати» — бере тему родини й переносить її туди, де слово «родина» звучить особливо дивно: у світ андроїдів, позитронних мозків, прихованих програм і батька, який вирішив скликати дітей додому за допомогою сигналу, здатного фактично викрасти один із найпотужніших кораблів Зоряного флоту.

«Brothers» уперше показали 8 жовтня 1990 року; це третій епізод четвертого сезону, написаний Ріком Берманом і поставлений Робом Боуменом. Центральна зав’язка проста лише на папері: Дейта отримує закладену його творцем автоматичну команду й, не усвідомлюючи власних дій, захоплює Enterprise, щоб дістатися до доктора Нунієна Сунга. (Вікіпедія)

А далі стає зрозуміло, що додому запросили не тільки хорошого сина.

Лор теж почув поклик.

І сімейна зустріч перетворюється на одну з найважливіших історій раннього Дейти.

Тут немає армій.

Немає величезних космічних битв.

Немає Борґ.

Але є дещо, чого іноді боїшся сильніше за куб Борґ:

сімейна розмова, на якій батько хоче пояснити, кого зі своїх дітей він любив більше.

Зазвичай після таких вечерь максимум хтось грюкає дверима.

У сім’ї Сунгів один син викрадає емоційний чип, другий лежить вимкнений на підлозі, батько помирає, а Enterprise тим часом ледве не втрачає дитину, якій терміново потрібна медична допомога.

Сімейна терапія XXIV століття виявилася дещо радикальною.

Дві пари братів

Найкрасивіше в «Братах» — структура.

Епізод починається не з Дейти.

Не з Лора.

І навіть не з доктора Сунга.

Він починається з двох звичайних хлопчиків.

Джейк Поттс вирішує пожартувати над молодшим братом Віллі. Жарт виходить настільки невдалим, що Віллі заражається небезпечним паразитом із рослини. Медичні можливості Enterprise недостатні для повного лікування, тому корабель терміново прямує до зоряної бази, де хлопця можна врятувати. (Вікіпедія)

Ця маленька історія може спочатку здатися просто приводом дати Enterprise термінове завдання.

Але вона значно важливіша.

Перед нами двоє братів.

Один завдав іншому болю.

Не тому, що ненавидів його.

Не тому, що хотів убити.

Це був дурний жарт.

Помилка.

Дитяча безвідповідальність.

Джейк майже одразу стикається з провиною.

Він бачить наслідки.

Розуміє, що брат може померти.

І вчиться тому, що любов не скасовує відповідальності.

Потім серія показує нам іншу пару братів.

Дейта.

Лор.

Там теж один брат завдає іншому болю.

Але мотиви зовсім інші.

Ревнощі.

Образа.

Відчуття відкинутості.

Бажання довести власну перевагу.

І якщо Джейк зрештою здатен визнати помилку та примиритися з Віллі, то Лор використовує навіть останню зустріч із творцем для нового обману.

Це дві історії про братерство.

Одна — про можливість пробачення.

Інша — про нездатність його прийняти.

Саме тому фінальна сцена, де Дейта дивиться на двох хлопців, які знову граються разом, така важлива.

Він бачить перед собою те, чого сам не отримав.

Брата, з яким можна посваритися, помилитися, пробачити й продовжити жити.

Дейта раптом перестає бути Дейтою

Після розмови з Джейком відбувається щось дуже тривожне.

Дейта замовкає.

Розвертається.

Повертається на місток.

І починає діяти так, ніби весь Enterprise — просто набір ресурсів, який потрібно використати для виконання однієї команди.

Його поведінка не схожа на звичайного Дейту.

Немає пояснень.

Немає ввічливості.

Немає спроби порадитися з капітаном.

Він просто виконує програму.

Саме це робить першу половину серії такою ефективною.

Дейта давно став для екіпажу символом надійності.

Роб Боумен, який раніше працював і над «Datalore», описував фундаментальну різницю між братами саме так: Дейта передбачуваний, дисциплінований та надійний, тоді як Лор — нестабільний і непередбачуваний. (startrek.com)

І ось раптом найнадійніша людина на кораблі поводиться абсолютно непередбачувано.

Це майже страшніше, ніж якби на містку з’явився озброєний ворог.

Ворога можна ідентифікувати.

Дейті довіряють.

Йому доступні системи корабля.

Він знає процедури.

Знає командні протоколи.

Знає слабкі місця.

І, на відміну від більшості органічних саботажників, не втомлюється, не панікує й здатен обробляти інформацію з неймовірною швидкістю.

Через кілька хвилин стає очевидно:

Enterprise має проблему.

Проблема має золотисту шкіру.

І зазвичай сидить за пультом Ops.

Наскільки небезпечний Дейта, коли перестає грати за правилами

«Брати» демонструють одну з найцікавіших речей про Дейту:

екіпаж дуже сильно залежить від того, що він добрий.

Не слабкий.

Не контрольований.

Не технічно обмежений.

Саме добрий.

Тому що з погляду фізичних і обчислювальних можливостей Дейта є надзвичайно небезпечним.

Він швидший за людину.

Сильніший.

Має величезну пам’ять.

Може імітувати голоси.

Здатен працювати з комп’ютерними системами на рівні, недоступному більшості екіпажу.

І знає Enterprise зсередини.

У цій серії ми отримуємо майже демонстрацію:

що станеться, якщо одного дня Дейта вирішить, що ваші накази його більше не цікавлять?

Виявляється — дуже багато неприємного.

Спочатку він змінює курс.

Enterprise мав терміново летіти до медичного центру.

Замість цього корабель набирає швидкість і рушає в зовсім інший бік.

На борту лежить дитина, життя якої залежить від часу.

А Дейта навіть не реагує.

Це важливо.

Якби він діяв свідомо, такий вчинок був би майже немислимим для його характеру.

Дейта постійно намагається зрозуміти мораль людей.

Цінує життя.

Дотримується обов’язку.

Тут усе це відсутнє.

Не тому, що він перетворився на злого Дейту.

А тому, що певний глибинний програмний рівень отримав вищий пріоритет за його звичайну особистість.

Людина може сказати:

«Я не хочу виконувати цей наказ».

Дейта в цю мить навіть не має такого вибору.

Найкращий спосіб захопити Enterprise — змусити екіпаж сам піти з містка

Дейта не нападає на Пікара.

Не б’є Райкера.

Не дістає фазер.

Він робить дещо набагато розумніше.

Створює фальшиву аварію систем життєзабезпечення на першій палубі.

Комп’ютер повідомляє, що місток необхідно евакуювати.

Усі залишають приміщення.

Дейта — ні.

Саме після цього стає зрозуміло, наскільки небезпечний противник, який знає протоколи Зоряного флоту.

Навіщо воювати з охороною, якщо можна змусити охорону добровільно піти?

Enterprise — високотехнологічний флагман Федерації.

Але, як і будь-яка складна система, він побудований на довірі.

Комп’ютер попереджає про небезпеку — люди виконують процедуру.

Дейта використовує це проти них.

Після евакуації він відключає комунікації, блокує системи й отримує фактичний контроль над кораблем. У сценарії видно, наскільки методично він ізолює місток і позбавляє екіпаж можливості повернути управління.

І тут Enterprise стає чудовою рекламою важливості принципу:

ніколи не давайте андроїду адміністративні права без резервного плану.

Особливо якщо в його сім’ї є Лор.

Голос Пікара як пароль

Один із найкращих технічних моментів серії — здатність Дейти імітувати голос капітана.

Він використовує голос Пікара та складну послідовність команд, щоб отримати доступ до систем.

Це не просто ефектний трюк.

Це демонстрація проблеми біометричної безпеки у світі, де існують андроїди, голодеки, голосова синтезація та люди, які можуть змінювати зовнішність після відносно короткого візиту до лікаря.

Якщо система XXIV століття все ще вірить:

«це голос Пікара, значить це Пікар»,

то відділ кібербезпеки Федерації, очевидно, мав ще кілька століть роботи попереду.

Екіпаж швидко розуміє, що Дейта заблокував основні можливості втручання. Коли Enterprise прибуває до Терліни III, він створює послідовність силових полів, яка фактично формує для нього безпечний коридор до транспортера. (Вікіпедія)

Ворф із командою безпеки намагається його зупинити.

Фазери не допомагають.

Силові поля просуваються.

Дейта просто йде вперед.

Спокійно.

Без злості.

Без погроз.

Саме ця холодність працює фантастично.

Лор, захоплюючи корабель, очевидно, насолоджувався б ситуацією.

Дейта навіть не отримує задоволення.

Він виконує інструкцію.

І це змушує вперше серйозно замислитися:

скільки ще команд заховано в його коді?

Велике питання: чи вільний Дейта, якщо батько залишив у ньому кнопку «повернутися додому»?

Тут серія торкається теми, яка значно глибша за сюжет.

Дейта вважає себе автономною особистістю.

Зоряний флот визнав його право на самовизначення.

У «The Measure of a Man» вже було встановлено, наскільки принциповим є питання його свободи.

А тепер ми дізнаємося:

його творець залишив механізм автоматичного відкликання.

Сунг може фактично натиснути кнопку.

І Дейта повернеться.

Не запитає дозволу.

Не відмовиться.

Не повідомить капітана.

Не зважить ризики.

Просто повернеться.

Це доволі моторошно.

Особливо якщо пам’ятати, що Дейта давно перестав бути лабораторним експериментом.

У нього є кар’єра.

Друзі.

Обов’язки.

Власне життя.

А Сунг усе ще має технічний ключ, який може поставити батьківський наказ вище за всю цю особистість.

З одного боку, зрозуміло, чому механізм існує.

Творець міг передбачити необхідність відкликати андроїда в надзвичайній ситуації.

З іншого — це чудовий приклад того, як навіть люблячий батько може не помітити межу між турботою і контролем.

Сунг вважає Дейту сином.

Але частково все ще поводиться з ним як із власним пристроєм.

І ця суперечність проходить через весь епізод.

Доктор Нунієн Сунг живий

Дейта телепортується на планету.

І знаходить людину, яку вважав загиблою.

Доктора Нунієна Сунга.

Свого творця.

Свого батька.

Колонію на Омікроні Тета колись знищила Кристалічна сутність, і Дейта вважав Сунга однією з жертв. Офіційні матеріали Star Trek описують Омікрон Тета як місце створення Дейти та Лора й нагадують, що колонія була знищена Кристалічною сутністю. (startrek.com)

Але Сунг вижив.

Тому що, як з’ясовується, геніальний учений мав звичку передбачати маршрути втечі.

Це дуже відповідає персонажу.

Людина створила два унікальні штучні інтелекти.

Один із них став офіцером Зоряного флоту.

Другий допоміг Кристалічній сутності знищити колонію.

Після такого корисно мати запасний вихід.

Дейта спочатку навіть не вірить, що це справді Сунг.

Але поступово впізнає його.

І тут відбувається одна з найдивовижніших сцен усього епізоду:

Брент Спайнер грає Дейту, який дивиться на Брента Спайнера, загримованого під старого Нунієна Сунга.

Згодом до них приєднається ще один Брент Спайнер.

Телевізійний бюджет TNG фактично отримав трьох акторів за одну зарплату.

Надзвичайно ефективне використання ресурсів Федерації.

Три ролі Брента Спайнера

«Брати» — значною мірою акторська демонстрація Брента Спайнера.

Він грає:

Дейту.

Лора.

Сунга.

Три персонажі.

І найвражаюче — вони відчуваються різними людьми.

Не завдяки лише гриму.

Сунг має інший темп мовлення.

Іншу поставу.

Іншу енергію.

Він старий.

Втомлений.

Іронічний.

Трохи самозакоханий.

У ньому відчувається геніальний учений, який чудово знає масштаб власного таланту й не бачить особливої потреби в удаваній скромності.

Дейта — контрольований.

Спокійний.

Допитливий.

Його питання майже завжди спрямовані на отримання інформації.

Лор — рухливіший.

Емоційніший.

Нервовіший.

Він часто усміхається так, що відразу хочеться перевірити, чи не зник у вас гаманець, шатл і планета.

Офіційна історія персонажів підкреслює саме цей контраст: Лор отримав емоційні можливості, яких Дейті бракувало, але ці емоції часто проявлялися деструктивно; Дейта натомість присвятив себе дослідженню людяності й побудував глибокі стосунки з екіпажем. (startrek.com)

Особливо вражають сцени, де Дейта й Лор взаємодіють один з одним.

Сьогодні цифрові технології зробили сцени з двома копіями одного актора майже буденністю.

У 1990 році це вимагало значно складнішої постановки.

Але техніка не головне.

Головне те, що через кілька хвилин глядач перестає думати:

«О, це один актор».

Ми бачимо двох братів.

Сунг і Дейта: батько, який запізнився

Сунг пояснює, навіщо викликав Дейту.

Він помирає.

Часу майже не залишилося.

І перед смертю хоче дати своєму синові останній подарунок.

Емоції.

Саме для Дейти він створив спеціальний емоційний чип. Пізніша офіційна хронологія персонажа підтверджує, що цей чип був розроблений Сунгом для Дейти й зрештою став ключем до отримання ним широкого емоційного спектра. (startrek.com)

Це надзвичайно важливо для Дейти.

Уся його історія побудована навколо прагнення зрозуміти людський досвід.

Гумор.

Любов.

Сум.

Творчість.

Дружбу.

Страх.

Він може описати ці явища.

Може аналізувати фізіологічні реакції.

Може бачити їх у людях.

Але не переживає їх так само.

І ось творець говорить:

я нарешті можу дати тобі це.

Можливо, саме той елемент, якого тобі завжди бракувало.

Сунг дивиться на Дейту не як на невдалий прототип.

Не як на машину.

А як на сина, для якого він готував подарунок.

Це зворушливо.

І водночас трагічно.

Бо подарунок запізнився.

Дейта вже навчився бути особистістю без нього.

Чи справді Дейті потрібні емоції, щоб бути людиною?

Епізод мимоволі ставить чудове питання.

Дейта переконаний, що емоції наблизять його до людяності.

Але якщо подивитися на його поведінку поруч із Лором, виникає парадокс.

Лор має емоції.

І поводиться значно менш людяно в моральному сенсі.

Він ревнує.

Заздрить.

Боїться бути менш улюбленим.

Ображається.

Прагне визнання.

Усе це надзвичайно людські емоції.

Але наявність емоцій не робить його хорошою людиною.

Дейта не здатен відчувати так само.

Проте:

він лояльний.

Турбується про інших.

Дотримується моральних принципів.

Цінує дружбу.

Ризикує собою заради екіпажу.

Намагається не завдавати болю.

То хто з братів людяніший?

Це одна з найкращих іроній усієї історії Дейти.

Він шукає людяність у тому, чого йому бракує.

А глядач постійно бачить її в тому, що він уже має.

Офіційні матеріали про творчі заняття Дейти підкреслюють цю рису персонажа: він сприймає мистецтво, дружбу та досвід як шлях до розуміння людського стану, а не просто як технічний набір функцій. (startrek.com)

А потім приходить Лор

Сунг викликав Дейту.

Приходять двоє.

Лор почув той самий сигнал, бо механізм відкликання був закладений і в ньому. Сунг не очікував цього, оскільки вважав Лора давно деактивованим і розібраним. (Вікіпедія)

І ось тут сімейна зустріч стає по-справжньому цікавою.

Лор входить у кімнату не просто як лиходій.

Він входить як син, який переконаний, що батько його відкинув.

Це принципово.

Легко було б написати:

Дейта хороший.

Лор поганий.

Сунг любить хорошого.

Поганий злиться.

Кінець.

Але серія дає Лору зрозумілу психологічну мотивацію.

Він пам’ятає, що був першим.

Складнішим.

Емоційнішим.

Ближчим до людини.

А потім його вимкнули.

Замість нього створили Дейту.

З його точки зору історія виглядає так:

батько створив мене.

Йому не сподобалося, яким я став.

Він вимкнув мене.

Створив молодшого брата.

А тепер перед смертю викликає саме його.

Навіть якщо Лор спотворює реальність, емоційне ядро образи зрозуміле.

Він не просто ненавидить Дейту.

Він боїться, що Дейта є доказом його власної непотрібності.

«Ти зробив його після мене»

Ревнощі Лора майже дитячі.

І саме тому працюють.

За його надлюдським інтелектом стоїть дуже проста потреба:

скажи, що я теж був потрібний.

Проблема полягає в тому, що Лор не вміє безпечно проживати цю потребу.

Він перетворює образу на агресію.

Порівнює себе з Дейтою.

Шукає докази переваги.

Постійно інтерпретує дії Сунга через конкуренцію.

А Сунг теж не найкращий батько галактики.

Він геній.

Але геніальність у кібернетиці не гарантує геніальності у вихованні дітей.

Особливо коли діти мають позитронні мозки та можуть підняти вас однією рукою.

Сунг явно любить свої творіння.

Але багато його рішень створили саме той конфлікт, який тепер розгортається перед ним.

Він приховувався.

Не встановив здоровий контакт.

Викликав Дейту примусовою програмою.

Створив подарунок конкретно для одного сина.

А потім дивується, чому другий реагує погано.

У сімейному чаті Сунгів явно давно потрібно було встановити кілька правил.

Лор — не просто «злий Дейта»

Після «Datalore» Лора легко запам’ятати як класичного злого близнюка.

Однакове обличчя.

Один хороший.

Другий поганий.

Проста телевізійна схема.

Але «Брати» роблять його цікавішим.

Офіційний StarTrek.com описує Лора як попередника Дейти, який мав значно більший доступ до емоцій, але часто демонстрував їх через нестабільність, маніпуляцію й агресію. (startrek.com)

Це важлива різниця.

Лор не позбавлений людяності.

Навпаки.

У певному сенсі в ньому забагато найгірших людських рис.

Гордість.

Ревнощі.

Образа.

Маніпулятивність.

Потреба бути першим.

Нездатність пробачити.

Його трагедія не в тому, що він машина без почуттів.

Його трагедія в тому, що почуття керують ним значно сильніше, ніж він сам ними.

Саме це робить контраст із Дейтою таким ефективним.

Дейта мріє отримати те, що Лор сприймає як природну частину себе.

Але Дейта вже має те, чого Лору майже повністю бракує:

самоконтроль.

Батько каже, що помирає

Нарешті Сунг відкриває головну причину зустрічі.

Він помирає.

Розмова відразу змінюється.

Це вже не лабораторна дискусія між творцем і творіннями.

Це остання зустріч батька з дітьми.

Дейта реагує у своєму стилі.

Спокійно.

Раціонально.

Він не може відчути страх втрати так, як людина.

Лор реагує значно емоційніше.

Але його емоції знову повертаються до старої рани:

кого батько любить більше?

Саме тут Сунг повідомляє про емоційний чип.

Для Дейти.

Не для Лора.

З погляду Сунга це логічно.

Лор уже має емоційні можливості.

Дейта — ні.

Чип створено під конкретну нейронну архітектуру Дейти.

Але Лор чує інше:

останній подарунок батька знову не мені.

І всі старі образи миттєво повертаються.

Емоційний чип як яблуко розбрату

У символічному сенсі чип — майже ідеальний предмет для конфлікту.

Для Дейти він означає майбутнє.

Можливість отримати новий вимір існування.

Для Сунга — завершення роботи.

Останній подарунок.

Для Лора — доказ переваги брата.

Цікавий парадокс:

Лору сам чип фактично не потрібен.

Він уже має емоції.

Йому потрібне те, що чип означає.

Любов батька.

Визнання.

Вибір.

Тому він краде не просто технологію.

Він краде символ.

Саме так часто працюють сімейні конфлікти.

Люди сваряться не через будинок.

Не через подарунок.

Не через стілець за столом.

А через значення:

хто важливіший?

кого пам’ятали?

кому дали?

кого обрали?

Тільки в більшості сімей такі питання не вирішуються імплантацією експериментального позитронного модуля.

Лор робить те, що вміє найкраще: обманює

Коли Сунг відходить відпочити, Лор залишається з Дейтою.

І використовує довіру брата.

Він деактивує його.

Потім змінює одяг.

І коли Сунг повертається, той помилково імплантує емоційний чип Лору. (Вікіпедія)

Це водночас дуже проста й дуже ефективна сцена.

Два брати фізично майже ідентичні.

Батько не відрізняє одного від іншого.

Якщо шукати символічний спосіб підкреслити весь сімейний конфлікт, краще вигадати складно.

Лор завжди боявся, що для Сунга він лише невдала версія Дейти.

А тепер буквально займає місце брата.

Одягає його одяг.

Отримує його подарунок.

На кілька хвилин стає тим сином, якого батько хотів бачити перед собою.

Але перемоги немає.

Бо любов, отримана шляхом підміни, не лікує образу.

Найгірше в крадіжці чипа — Лор точно знає, що робить

Дейта захопив Enterprise несвідомо.

Це важливо.

Він був під дією автоматичної програми.

Лор же приймає рішення.

Свідомо.

У нього є вибір.

Він міг поговорити із Сунгом.

Міг залишитися.

Міг спробувати зрозуміти брата.

Міг навіть піти.

Натомість:

деактивує Дейту.

Обманює Сунга.

Краде чип.

А коли батько намагається його зупинити — нападає.

Сунг попереджає, що чип створений саме для Дейти й може бути несумісним із Лором, але той не відступає. (Вікіпедія)

Це принципова різниця між двома братами.

Дейта часто запитує:

«Що правильно?»

Лор запитує:

«Що я хочу?»

Саме тому наявність емоцій не робить Лора більш зрілим.

Сунг створив Лора, але не зміг його виправити

Трагедія Сунга полягає в тому, що він геніальний інженер, який стикається з проблемою, яку не можна вирішити інженерією.

Лор — не несправний сервопривід.

Не дефектний сенсор.

Не погано відкалібрована нейронна мережа.

Він особистість.

Небезпечна.

Травмована.

Егоцентрична.

Але особистість.

Сунг може відкрити череп Дейти й щось налаштувати.

Може створити емоційний чип.

Може переписати програму.

Але не може просто відкрити Лора й викруткою повернути йому здатність довіряти.

Це один із найцікавіших моментів усієї лінії Сунгів.

Творець досяг технічного чуда:

створив штучне життя.

А потім отримав абсолютно звичайну проблему батьків:

дитина виросла не такою, як він сподівався.

Чи винен Сунг у тому, ким став Лор?

Серія не дає простої відповіді.

І це правильно.

Лор відповідає за власні вчинки.

Він свідомо маніпулює.

Зраджує.

Нападає.

Співпрацював із Кристалічною сутністю.

Його не можна виправдати лише словами:

«у нього були складні стосунки з батьком».

Але й повністю зняти відповідальність із Сунга важко.

Лора створили з емоційними можливостями, з якими він не зміг нормально впоратися.

Коли колоністи почали його боятися, Сунг деактивував його.

Потім створив Дейту — менш емоційного, стабільнішого.

З точки зору Лора це майже буквальна заміна.

Тому «Брати» стають історією не про «хорошу дитину й погану дитину».

Це історія про невдалу сімейну систему.

Дейта виріс поза Сунгом і знайшов свою спільноту у Зоряному флоті.

Лор залишився визначений образою на творця.

Іронічно, але саме син без емоцій навчився будувати здоровіші стосунки.

Enterprise тим часом бореться за життя Віллі

Поки сім’я Сунгів проводить найдивнішу зустріч у галактиці, на Enterprise залишається дуже реальна проблема.

Віллі помирає.

Крашер може лише стабілізувати його.

Лікування є на зоряній базі.

А корабель стоїть біля планети Сунга.

Це необхідний сюжетний тиск.

Без нього зустріч Дейти з творцем була б цікавою, але спокійною.

Саме тому Лора додали до історії на етапі розробки: Майкл Піллер вважав, що початковій версії бракує небезпеки після зустрічі Дейти із Сунгом. (Вікіпедія)

Але медична лінія робить ще одну важливу річ.

Вона не дозволяє забути ціну автоматичного відкликання Дейти.

Сунг хотів побачити сина.

Зрозуміло.

Він помирає.

Зворушливо.

Але через його спосіб виклику інша дитина ледь не помирає.

Батьківська любов не скасовує наслідків.

Це дуже сильна паралель із Джейком.

Він теж не хотів завдати братові смертельної шкоди.

Але шкода сталася.

Намір і наслідок — не одне й те саме.

Пікар отримує дуже неприємний урок про Дейту

Для Пікара ситуація має особливе значення.

Він довіряв Дейті.

Не теоретично.

Практично.

Дейта — старший офіцер Enterprise.

Він має доступ до критичних систем.

Пікар неодноразово захищав його право вважатися особистістю.

І тепер ця особистість без попередження захоплює корабель.

Пікар не робить із цього висновок:

«Дейта небезпечний, його треба вимкнути».

І це важливо.

Коли стає зрозуміло, що він діяв під впливом прихованої програми, відповідальність оцінюється відповідно.

Але сама подія все одно повинна змінити ставлення до безпеки.

Enterprise щойно довів:

один офіцер за правильних умов може нейтралізувати майже весь командний склад.

Якщо це не породило післямісійний звіт на кілька тисяч сторінок, Зоряний флот дуже оптимістично ставиться до кібербезпеки.

Дейта прокидається поруч із помираючим батьком

Після втечі Лора екіпаж зрештою знаходить спосіб дістатися планети.

Дейту реактивують.

Сунг смертельно поранений.

І тут настає справжній фінал епізоду.

Не погоня за Лором.

Не космічна битва.

Не повернення Enterprise.

А розмова між батьком і сином.

Дейта спочатку навіть не пам’ятає, що сталося.

Сунг допомагає йому знайти відповідні записи у власній пам’яті. (Вікіпедія)

Цей момент красиво нагадує:

пам’ять Дейти технічно майже досконала.

Але доступ до пам’яті — не те саме, що осмислення досвіду.

Він може завантажити факти.

Побачити власні дії.

Зрозуміти послідовність.

Але що робити з інформацією про смерть батька?

Для цього немає простої підпрограми.

«Я не зможу сумувати»

Дейта стикається з майбутньою смертю Сунга й формулює проблему максимально у своєму стилі.

Він не має емоцій.

Отже, вважає, що не зможе пережити скорботу так, як люди.

Це його турбує.

Бо він розуміє соціальне й психологічне значення втрати.

Знає, що син повинен сумувати за батьком.

Але не може відчути цього так, як уявляє.

Відповідь Сунга — одна з найважливіших ідей серії.

Він фактично говорить Дейті:

ти переживатимеш це по-своєму.

Не треба копіювати людський спосіб.

Не треба плакати, щоб смерть мала значення.

Не треба мати біологічні емоції, щоб зв’язок був реальним.

Це надзвичайно важливо для всієї арки персонажа.

Дейта роками думає, що людяність — це список відсутніх функцій.

Гумор.

Емоції.

Інтуїція.

Страх.

Любов.

А Сунг перед смертю дає йому іншу перспективу:

можливо, тобі не потрібно стати людиною, щоб твоє життя мало людську цінність.

Смерть батька без сліз

Сунг вирішує залишитися на планеті.

Він не хоче летіти на Enterprise.

Не просить медичного чуда.

Знає, що його час закінчується.

Корабель залишає його там і повертається до початкової місії; Віллі зрештою отримує необхідне лікування. (Вікіпедія)

Дейта не плаче.

Не кричить.

Не демонструє типову телевізійну скорботу.

Але сказати, що смерть Сунга його не зачепила, було б неправильно.

Вона стає частиною його внутрішньої історії.

Він думає про батька.

Про Лора.

Про те, чим вони є один для одного.

І саме відсутність очевидної емоції робить фінал сильнішим.

Сум Дейти існує не у сльозах.

Він існує в запитанні.

Два маленькі брати знову разом

Після лікування Віллі двоє хлопців миряться.

Джейк отримує назад брата, якого мало не втратив через власну дурість.

Вони знову разом.

Дейта спостерігає.

І це чудове завершення.

На початку Джейк запитував його про братів.

Тепер Дейта знає про братерство трохи більше.

Не завдяки теорії.

Завдяки втраті.

Його власний брат зрадив його.

Вкрав подарунок батька.

Фактично допоміг пришвидшити смерть Сунга.

І втік.

Поруч двоє дітей змогли пробачити.

Контраст болючий.

Епізод завершується не відповіддю, а думкою.

Що означає мати брата?

Чи визначається братерство походженням?

Спільним творцем?

Однаковим обличчям?

Любов’ю?

Відповідальністю?

Можливістю пробачення?

Для Дейти це питання залишається відкритим.

Чому назва «Брати» працює значно краще, ніж здається

Назва стосується не тільки Дейти й Лора.

Вона стосується Джейка й Віллі.

І через це весь епізод перетворюється на дзеркальну конструкцію.

Джейк і Віллі — органічні діти.

Дейта й Лор — штучні.

Але головне питання однакове.

Що робити, коли брат завдав болю?

У першій парі є каяття.

У другій — майже немає.

Джейк визнає наслідки.

Лор перекладає відповідальність.

Джейк боїться втратити брата.

Лор боїться бути менш важливим за брата.

Джейк зрештою отримує можливість виправити стосунки.

Лор знову руйнує їх.

Таким чином, звичайні діти демонструють емоційну зрілість, якої не вистачає одному з найбільш технологічно досконалих андроїдів галактики.

Це дуже по-Star Trek.

Технологічний розвиток не дорівнює моральному.

Дейта й Лор — дві відповіді на питання про людяність

Це, мабуть, головна тема серії.

Дейта хоче стати більш людиною.

Лор уже має емоції, але використовує їх руйнівно.

Дейта не відчуває ревнощів.

Лор майже складається з них.

Дейта шукає спосіб зрозуміти інших.

Лор шукає спосіб використати інших.

Дейта обмежений програмою, але постійно розширює себе через навчання.

Лор пишається свободою, але психологічно залишається прив’язаний до однієї старої образи.

Тому парадокс:

брат без емоцій продовжує рости.

Брат з емоціями застряг.

Це дуже точне спостереження про людей.

Сам факт, що ми щось відчуваємо, ще не робить нас зрілими.

Зрілість визначається тим, що ми робимо з почуттями.

Сунг як батько Франкенштейна, який полюбив своїх монстрів

У науковій фантастиці творець штучного життя часто виконує роль попередження.

Учений створив щось.

Воно вийшло з-під контролю.

Учений пошкодував.

Сунг цікавіший.

Він не вважає сам факт створення Дейти чи Лора помилкою.

Він пишається ними.

Навіть Лором.

Його проблема не в тому, що штучне життя існує.

Проблема в тому, що створивши життя, він отримав відповідальність батька.

Це фундаментальна різниця.

Якщо Дейта та Лор — просто машини, Сунг може їх вимкнути й перепрограмувати.

Якщо вони діти — усе складніше.

Тоді Лор має право на образу.

Дейта має право на автономію.

Сунг має моральні обов’язки.

І саме тут Star Trek знову ставить технологічне питання через людську метафору.

Створити розум — означає створити не інструмент.

А відносини.

Автоматичне відкликання — найгірше батьківське повідомлення в історії

Сунг міг би, звичайно, просто зв’язатися із Зоряним флотом.

Передати повідомлення.

«Привіт, Дейта. Я живий. Помираю. Приїдь, якщо можеш».

Нормальний сімейний підхід.

Але ні.

Геніальний кібернетик вирішує активувати приховану програму, яка змушує сина захопити флагман Федерації.

Можна уявити повідомлення Пікара в офіційному рапорті:

«Причина відхилення від курсу: батько офіцера не вмів телефонувати».

Сарказм убік, ця деталь багато говорить про Сунга.

Він мислить як інженер.

Є система.

Є команда.

Команда працює.

Проблему вирішено.

А людські наслідки з’являються потім.

Саме тому він такий переконливий як творець Дейти.

Сунг геніально розуміє машини.

Людей — трохи гірше.

Лор і проблема «першої дитини»

Лор дуже впізнаваний психологічно.

Він перший.

Потім з’являється молодший.

Молодший отримує схвалення.

Стабільність.

Місце в суспільстві.

Друзів.

Кар’єру.

Батьківський подарунок.

Лор бачить усе це й робить висновок:

у мене це забрали.

Замість складнішого:

мій брат побудував власне життя.

Тут проявляється ще одна руйнівна риса Лора.

Він сприймає успіх Дейти як власну поразку.

Це дуже людська помилка.

Якщо брат щасливий — значить мені дісталося менше.

Якщо батько дав щось братові — значить мене люблять менше.

Якщо Дейта виявився стабільнішим — значить моє існування було помилкою.

Таке мислення не залишає місця для примирення.

Бо для того, щоб Лор виграв, хтось інший мусить програти.

Чому Дейта все одно називає Лора братом

Найсумніше, що Дейта не ненавидить Лора.

Він чудово знає, наскільки той небезпечний.

Знає про зраду.

Кристалічну сутність.

Обман.

І все одно сприймає його як брата.

У ретроспективі щодо «Datalore» Брент Спайнер згадував важливу сторону цього зв’язку: Дейта не хотів бути схожим на Лора, але все одно любив брата попри його вади. (startrek.com)

Це робить їхні подальші конфлікти значно трагічнішими.

Лор бачить конкурента.

Дейта бачить родича.

Для Лора братерство — рейтинг.

Для Дейти — зв’язок.

Саме тому Лор може постійно завдавати йому болю.

Дейта продовжує залишати хоча б невелику можливість для довіри.

Brent Spiner проти Brent Spiner проти Brent Spiner

Окремо потрібно ще раз відзначити акторську сторону.

Серію можна було легко перетворити на технічний трюк:

«дивіться, три Брента Спайнера в одному епізоді».

Але цього не відбувається.

Сунг не схожий на Дейту в старечому гримі.

Лор не схожий просто на Дейту, який більше усміхається.

Кожен має власний внутрішній ритм.

Особливо добре працює Лор.

Спайнер дозволяє собі те, чого не може в ролі Дейти:

іронію.

Усмішки.

Роздратування.

Пасивну агресію.

Самовдоволення.

Коли Дейта говорить, ми слухаємо інформацію.

Коли говорить Лор, постійно думаємо:

що він зараз задумав?

Це і є справжня акторська диференціація.

Пікар, Райкер і Ворф тут другорядні — і це правильно

Основний екіпаж Enterprise у другій половині серії відходить на фон.

Пікар намагається повернути контроль.

Райкер координує дії.

Ворф очолює безпеку.

Крашер бореться за життя дитини.

Джорді працює із системами.

Але це не їхня історія.

І сценарій правильно не намагається штучно дати кожному великий особистий момент.

Центр належить Дейті.

Після двох серій, де головним емоційним персонажем був Пікар, четвертий сезон різко зміщує фокус.

Це допомагає відчути Enterprise як ансамбль.

Кожен член екіпажу може на якийсь час стати центром серіалу.

Що працює найкраще

Перша половина

Захоплення Enterprise — чудово поставлена послідовність.

Дейта не перетворюється на бойовика.

Він просто використовує інтелект.

Кожен крок логічний.

Кожна контрміра екіпажу вже врахована.

Ми бачимо, наскільки небезпечним він може бути.

Брент Спайнер

Три ролі — головна акторська сила епізоду.

Особливо сцени між Лором і Сунгом.

Тема братерства

Паралель між двома хлопцями й двома андроїдами проста, але ефективна.

Емоційний чип

Це важливий елемент майбутньої історії Дейти й водночас чудовий символ сімейної конкуренції.

Сунг

До цього він був майже міфічною фігурою.

Тут стає людиною.

Геніальною.

Ексцентричною.

Недосконалою.

Фінал

Дейта не отримує емоційний чип.

Не отримує примирення з Лором.

Втрачає батька.

Але отримує нове розуміння самого себе.

Це хороший приклад фіналу, де персонаж нічого матеріально не виграє, але змінюється.

Що працює слабше

Найбільше питання — безпека Enterprise.

Дейта захоплює корабель настільки легко, що це створює проблеми для внутрішньої логіки світу.

Так, він надзвичайно здібний.

Так, має високий рівень доступу.

Але флагман Федерації, мабуть, мав би мати більше способів фізично від’єднати ключові системи.

Особливо після того, як один андроїд буквально заблокував капітана за дверима.

Другий момент — Сунг.

Його рішення використати примусове відкликання Дейти майже коштує життя Віллі, але ця моральна відповідальність не досліджується настільки глибоко, як могла б.

Третє — Лор.

Його поява ефективна, але трохи очікувана.

Щойно серія починає говорити про батька Дейти, важко не здогадатися, що брат теж скоро з’явиться.

Водночас це не серйозні проблеми.

Основна історія працює надто добре.

Чому «Брати» важливі для всієї арки Дейти

Це не просто черговий епізод про андроїда.

Тут закладаються речі, які повернуться пізніше.

Емоційний чип стане важливою частиною розвитку Дейти. Офіційна історія персонажа прямо пов’язує його майбутню здатність переживати широкий спектр емоцій із чипом Сунга. (startrek.com)

Лор також повернеться.

Його образа на Дейту нікуди не зникає.

А сімейна історія Сунгів продовжить розширюватися в інших частинах франшизи.

Тому «Брати» — одна з ключових серій для розуміння того, ким є Дейта.

Не лише андроїд.

Не лише офіцер.

Не лише машина, яка хоче бути людиною.

Він син.

Брат.

І, після історії Лал, уже навіть батько.

Саме родинні ролі поступово доводять його людяність значно переконливіше за будь-яку технічну характеристику.

«Брати» після «Сім’ї»

Особливо цікаво дивитися цей епізод одразу після «Сім’ї».

Там Пікар повертається до брата.

Тут Дейта зустрічає брата.

Там Робер провокує Жан-Люка, але зрештою допомагає йому.

Тут Лор провокує Дейту й зраджує його.

Там сімейний конфлікт веде до відновлення.

Тут — до нової втрати.

У «Сім’ї» родина стає місцем, де Пікар може бути вразливим.

У «Братах» родина стає місцем, де Дейта виявляє, наскільки складним може бути саме поняття родинного зв’язку.

Ці серії майже працюють як пара.

Одна говорить:

родина може врятувати.

Друга:

родина може завдати найглибшого болю.

Обидві правдиві.

Центральний парадокс Дейти

Дейта вважає себе неповним, тому що не має емоцій.

Сунг створює чип, який нібито має заповнити цю прогалину.

Лор краде його.

На поверхні це трагедія:

Дейта втратив шанс стати більш людиною.

Але сама серія доводить протилежне.

Хто поводиться людяно?

Дейта.

Хто прощає?

Дейта.

Хто думає про інших?

Дейта.

Хто приймає відповідальність?

Дейта.

Хто здатен зберігати зв’язок із братом попри зраду?

Дейта.

А Лор, який має емоції, постійно використовує їх як виправдання для егоїзму.

Тому можливо, що Дейта шукає людяність не там.

Можливо, вона не в здатності плакати.

А в здатності розуміти, чому інша людина плаче.

Лор як темне дзеркало

Найкращі «злі близнюки» працюють не тому, що схожі зовні.

Вони показують, ким міг би стати герой за інших умов.

Лор саме такий.

Він демонструє Дейті:

інтелект без етики недостатній.

Емоції без самоконтролю недостатні.

Свобода без відповідальності недостатня.

Високі технології без моральності недостатні.

Саме тому Лор корисний для розвитку Дейти навіть тоді, коли поводиться як катастрофа з ногами.

Дейта дивиться на брата й бачить не лише те, чим хоче стати.

А й те, чим не хоче.

Оцінка персонажів

Дейта — 10/10.

Одна з ключових ранніх серій персонажа. Тут він одночасно демонструє свою небезпечну технічну природу та величезну моральну людяність.

Лор — 9,5/10.

Значно цікавіший, ніж простий «злий близнюк». Його образа зрозуміла, хоча вчинки залишаються неприйнятними.

Нунієн Сунг — 9,5/10.

Геніальний, ексцентричний, люблячий і дуже недосконалий батько.

Пікар — 8/10.

Не центральний персонаж, але реакція на захоплення корабля чудово підтримує напругу.

Крашер — 8,5/10.

Медична лінія дає історії необхідний таймер і нагадує, що дії Дейти мають реальну ціну.

Ворф — 8/10.

Команда безпеки проти Дейти — коротке, але дуже показове зіткнення.

Джейк і Віллі — 8,5/10.

Їхня історія проста, проте без неї назва «Брати» втратила б половину сенсу.

Брент Спайнер — 11/10.

Якщо актор грає трьох персонажів в одному епізоді й ти через кілька хвилин перестаєш думати про технічний трюк — робота виконана більш ніж добре.

Атмосфера — 9/10

Перша частина серії майже трилер.

Enterprise захоплений.

Дейта мовчить.

Екіпаж не розуміє причини.

Хвора дитина втрачає час.

Потім атмосфера змінюється.

Будинок Сунга стає майже камерною театральною сценою.

Батько.

Два сини.

Старі образи.

Останній подарунок.

І саме цей контраст працює.

Космічний корабель забезпечує масштаб.

Сімейна кімната — драму.

Підсумкова оцінка — 9/10

«Брати» — не настільки емоційно руйнівна серія, як «Сім’я», і не настільки масштабна, як «Найкращий із двох світів».

Але вона робить дещо не менш важливе:

поглиблює Дейту.

Показує його творця.

Повертає Лора.

Вводить емоційний чип.

Демонструє приховані небезпеки його програмування.

І ставить фундаментальне питання:

що робить родину родиною?

Спільна кров?

Для Дейти й Лора її немає.

Спільний творець?

Так.

Однакова конструкція?

Майже.

Але цього недостатньо.

Братерство — не технічна характеристика.

Так само як людяність.

Фінальна думка

«Брати» починаються з дурного жарту.

Один хлопчик хоче налякати іншого.

Нічого страшного.

Просто брати.

А потім маленька помилка ледь не закінчується смертю.

Джейк отримує дуже ранній і дуже жорстокий урок:

любити людину недостатньо.

Треба ще відповідати за те, що ти з нею робиш.

Далі ми зустрічаємо іншу сім’ю.

Сунг любить своїх дітей.

У цьому майже немає сумніву.

Але він створив їх.

Вимикав.

Переробляв.

Приховувався.

Залишав у них приховані команди.

Створив для одного спеціальний чип.

І врешті-решт отримав двох синів, які стоять перед ним і намагаються зрозуміти, хто вони для свого батька.

Один із них не має емоцій і все одно поводиться з дивовижною гідністю.

Другий має емоції й дозволяє їм перетворити себе на заручника старої образи.

Дейта не отримує емоційний чип.

Принаймні поки що.

Не отримує нормального брата.

Не отримує довгих років із батьком.

Сунг помирає.

Лор утікає.

З погляду звичайної пригодницької історії Дейта майже все програв.

Але фінальний момент із двома хлопцями показує, що він отримав дещо інше.

Ще один фрагмент відповіді на питання, яке переслідує його все життя:

що означає бути людиною?

Можливо, бути людиною — це не мати емоції.

Лор має їх.

Можливо, це не мати родину.

Родина може бути жахливою.

Можливо, це не здатність сумувати так, як сумують інші.

Сунг перед смертю фактично дозволяє Дейті не копіювати чужий спосіб переживання.

Людяність, яку шукає Дейта, поступово виявляється не набором функцій.

Це вибір.

Вибір бути відповідальним, коли можеш бути егоїстичним.

Бути вірним, коли можеш зрадити.

Намагатися зрозуміти, коли простіше засудити.

Зберігати зв’язок, навіть коли інша сторона його руйнує.

У цьому сенсі Лор є ідеальним братом для історії Дейти.

Не тому, що добре до нього ставиться.

А тому, що постійно показує:

мати всі людські можливості — ще не означає бути людяним.

Дейта дивиться на двох хлопців.

Вони пробачили один одного.

Його власний брат утік.

Батько залишився помирати.

Емоційний чип втрачено.

Але Дейта продовжує думати.

Продовжує вчитися.

Продовжує шукати відповідь.

І, можливо, саме в цьому він уже значно ближчий до людства, ніж сам здатен зрозуміти.

«Брати» — це історія про андроїдів.

Про позитронні мережі.

Про приховані команди.

Про емоційний чип.

Про геніального кібернетика.

А насправді вона розповідає про дуже стару проблему, яка існувала задовго до зорельотів:

одна дитина дивиться на іншу й питає батька:

«Чому ти любиш його більше?»

Людство дісталося зірок.

Створило штучне життя.

Навчилося телепортувати матерію.

А сімейні ревнощі пережили все.

І, судячи з родини Сунгів, переживуть ще дуже довго.

За історією створення серії, Лора спочатку взагалі не було в задумі — його додали, коли Майкл Піллер вирішив, що простій зустрічі Дейти із Сунгом бракує драматичної загрози. У результаті саме це рішення дало епізоду його найсильніший конфлікт і дозволило Бренту Спайнеру одночасно зіграти трьох членів однієї надзвичайно проблемної сім’ї. (Вікіпедія)