«Енною мірою» — The Nth Degree — одна з найцікавіших серій четвертого сезону Star Trek: The Next Generation уже хоча б тому, що бере персонажа, якого найменше очікуєш побачити в ролі надлюдини, і на сорок п’ять хвилин перетворює його на один із найпотужніших інтелектів, які будь-коли ходили коридорами Enterprise.

Не Пікара.

Не Дейту.

Не Джорді.

Не Веслі Крашера.

Реджинальда Барклі.

Того самого Барклі, який під час своєї першої великої появи в «Hollow Pursuits» боявся нормально розмовляти з колегами, ховався в голодеку, запізнювався на роботу й компенсував соціальну тривожність фантазіями, де всі члени екіпажу поводилися так, як йому було комфортно.

Тепер він виходить на сцену.

Грає Сірано де Бержерака.

Нервує.

Збивається.

Виглядає так, ніби хоче телепортуватися крізь підлогу.

А за кілька днів уже сперечається з голографічним Альбертом Ейнштейном про об’єднану теорію поля, за секунди розв’язує інженерні проблеми, збільшує ефективність щитів на сотні відсотків, створює технологію прямого нейронного підключення до головного комп’ютера Enterprise й зрештою використовує весь зореліт практично як продовження власного мозку.

А потім каже Пікару:

я розумію все.

Всесвіт став для нього простою формулою.

І ось тут історія перестає бути веселою фантазією на тему «що було б, якби Барклі раптом став генієм».

Бо виникає інше питання:

як швидко людина перестає бути собою, якщо прибрати всі її обмеження?

«The Nth Degree» — 19-й епізод четвертого сезону TNG, уперше показаний 1 квітня 1991 року. Сценарій написав Джо Меноскі, режисером став Роберт Легато. Історія створювалася спеціально як повернення популярного персонажа Двайта Шульца, причому Меноскі задумував її частково як варіацію на тему Flowers for Algernon: звичайна людина отримує надзвичайні інтелектуальні можливості, а потім мусить повернутися до колишнього себе. (memory-alpha.fandom.com)

Але «Енною мірою» робить дещо дуже характерне для Star Trek.

Замість трагедії про людину, яку геніальність знищила, серія зрештою розповідає про цивілізацію, яка настільки перевершила Федерацію, що для знайомства з новими видами просто розсилає по Галактиці зонди, переписує мозок випадкового інженера й змушує цілу цивілізацію самостійно прилетіти до неї на чай.

Досить самовпевнено.

Але треба визнати — ефективно.

Барклі повертається

Перша сцена навмисно нагадує нам, ким є Редж Барклі.

На сцені аматорського театру він грає Сірано де Бержерака разом із Беверлі Крашер.

У Беверлі все чудово.

Вона впевнена.

Театральна.

Вільна.

Барклі?

Нервовий.

Репліки звучать так, ніби кожне слово потрібно фізично витягувати з горла.

Глядачі чемно аплодують.

Дейта не розуміє, чому вони це роблять, якщо виступ Барклі був об’єктивно слабким.

Райкер пояснює:

бо так ввічливо.

Це смішна сцена, але вона потрібна для контрасту.

Після вистави Трой хвалить Барклі хоча б за те, що він наважився вийти на сцену.

Для людини з його соціальною тривожністю це справді досягнення.

І тут важлива маленька деталь: Барклі вже не той абсолютно функціонально паралізований чоловік із «Hollow Pursuits».

Він прогресує.

Повільно.

Незграбно.

Але прогресує.

Джорді пізніше навіть назве його одним зі своїх найкращих інженерів.

Тобто серія не починається з «жалюгідного невдахи, якого магічно виправили».

Це компетентна людина, яка все ще має серйозні внутрішні бар’єри.

Саме тому подальша трансформація така цікава.

Аргуський масив

Enterprise прибуває до віддаленого Argus Array — величезного безпілотного субпросторового телескопа на краю федеративного простору.

Об’єкт перестав передавати дані близько двох місяців тому.

На перший погляд — звичайна технічна місія.

Полагодити масив.

З’ясувати причину несправності.

Летіти далі.

Але біля споруди знаходять невідомий зонд.

Він завис поруч і, найімовірніше, якось пов’язаний із поломкою.

Джорді вирушає дослідити його на шатлі й бере Барклі.

Для Реджа це важливий момент.

Він навіть дякує Джорді за те, що той дав йому цікаву роботу.

Ла Форж відповідає дуже тепло:

ти один із моїх найкращих інженерів.

Ти заслуговуєш іноді отримувати «цікаві речі».

Для Барклі, який постійно сумнівається у власній цінності, такі слова важать багато.

І, можливо, це одна з причин, чому я так люблю дружню лінію Джорді та Барклі.

Ла Форж не лікує його поблажливістю.

Він просто поступово дає довіру.

Потім зонд спалахує.

Джорді захищає VISOR.

Барклі отримує повний удар випромінювання.

І непритомніє. (memory-alpha.fandom.com)

З цього моменту колишній Редж починає зникати.

Тільки спочатку всі думають, що він нарешті просто став упевненішим.

Перша ознака — не геніальність, а впевненість

Барклі прокидається в медвідсіку.

Беверлі говорить:

із ним усе нормально.

Спалах перевантажив зорові нерви, але постійних пошкоджень немає.

І тут Редж дивиться на її медичне обладнання та casually пропонує змінити метод сканування.

Беверлі спочатку не дуже реагує.

Це не його спеціальність.

Він інженер.

А Барклі пояснює, що принцип, який вона використовує, можна оптимізувати.

Потім виявляється:

він має рацію.

Звучить дрібно.

Але характер змінився сильніше за інтелект.

Старий Барклі, навіть маючи хорошу ідею, сказав би приблизно:

«Ем... докторко... якщо... якщо ви не проти... можливо... хоча ні... забудьте».

Новий:

ось проблема.

Ось рішення.

Використайте.

Ідея в тому, що інтелект і впевненість ростуть одночасно.

Можливо, навіть занадто одночасно.

Бо дуже швидко Барклі перестає сумніватися не лише в тому, що знає.

Він перестає сумніватися у своєму праві вирішувати за інших.

І саме там геніальність починає ставати небезпечною.

Argus Array ледь не вибухає

Масив продовжує руйнуватися.

Реактори виходять із-під контролю.

Якщо станеться вибух, Enterprise теж може постраждати.

Екіпаж намагається стабілізувати систему.

Не встигає.

Секунди.

І раптом реактори просто вимикаються.

Системи стабілізуються.

Пікар питає комп’ютер:

що сталося?

У відповідь звучить голос Барклі.

Він сам проник у систему масиву через комп’ютери Enterprise та перезапустив її.

До того ж тимчасово заблокував частину командного доступу, бо так було швидше.

Ось тут треба звернути увагу на реакцію Джорді.

З одного боку:

вражений.

З іншого:

ти щойно самовільно взяв під контроль важливу систему корабля.

Барклі вибачається за перевищення повноважень.

І практично відразу демонструє, що це вже не дуже щире вибачення.

Він знає:

зробив правильно.

Результат доводить.

І починає формуватися одна з центральних тем епізоду:

якщо ти завжди маєш рацію, навіщо тобі слухати інших?

Оце набагато небезпечніше за просто високий IQ.

Людина, яка нарешті стала тією версією себе, якою хотіла бути

Зміни продовжуються.

Барклі говорить упевнено.

Жартує.

Легко спілкується з жінками.

Раптом може робити те, чого раніше боявся.

Йому більше не потрібно роками набиратися мужності для простого соціального контакту.

І перша реакція оточення дуже позитивна.

Трой майже радіє.

Ось він.

Редж, який перестав себе гальмувати.

Саме цього вона хотіла під час терапії.

Тільки проблема:

це не терапевтичний прогрес.

Ніхто не навчив Барклі поступово працювати зі страхом.

Йому просто переписали нервову систему.

Уявімо людину, яка все життя боялася висоти.

Одного дня невідома технологія вимкнула відчуття страху.

Вона може стояти на краю даху й усміхатися.

Чи означає це, що вона «подолала» фобію?

Не зовсім.

Вона стала іншою.

Тому Трой поступово починає відчувати дискомфорт.

Зовні перед нею саме той Барклі, якого всі хотіли бачити.

Всередині зміни відбуваються занадто швидко.

Барклі проти Ейнштейна

А потім серія перестає навіть удавати, що йдеться лише про впевненість.

Джорді заходить на голодек.

Там Барклі всю ніч сперечався з голографічним Альбертом Ейнштейном.

Про теоретичну фізику.

Не просив пояснення.

Не навчався.

Сперечався.

Джорді шокований.

У Барклі немає освіти такого рівня.

Учора не було.

Сьогодні він поправляє Ейнштейна.

Memory Alpha описує його інтелект після впливу зонда як IQ приблизно в діапазоні 1200–1450 — цифра, яка, звичайно, має більше телевізійний, ніж реальний психометричний сенс, але чудово передає задум: Барклі вже далеко за межами звичайної людської когнітивної шкали. (memory-alpha.fandom.com)

І тут з’являється чудова деталь.

Барклі насолоджується цим.

Звичайно.

Людина, яка все життя почувалася найменш упевненою в кімнаті, раптом стала найрозумнішою людиною на кораблі.

Можливо, в усій Федерації.

Хто б не насолоджувався?

Він може зайти в будь-яку дискусію —

і знати більше.

Подивитися на будь-яку проблему —

і побачити рішення.

Усе життя мозок був джерелом тривоги.

Тепер він джерело абсолютної влади.

Дуже легко не захотіти повертатися.

Зонд стає агресивнішим

Невідомий об’єкт тим часом продовжує переслідувати Enterprise.

Він втручається в системи.

Пошкоджує технологію.

Створює реальну загрозу.

Барклі майже миттєво знаходить спосіб різко підвищити ефективність захисних систем корабля.

Щити стають приблизно на 300% ефективнішими.

Він також радить Пікару використати фотонні торпеди для знищення зонда.

І це дуже цікавий момент.

Барклі не має тактичного рангу Пікара.

Не Ворф.

Не Райкер.

Але говорить так, ніби відповідь очевидна.

Бо для нього вона очевидна.

І Пікар, бачачи реальну небезпеку, зрештою погоджується.

Зонд знищують.

Проблему вирішено.

Тільки ні.

Бо його справжня функція вже виконана.

Він знайшов те, що шукав.

Барклі.

Зонд не просто передав йому інформацію.

Він перетворив його на інструмент. (memory-alpha.fandom.com)

Інтелект росте швидше, ніж людський мозок може його використовувати

Барклі починає стикатися з новим обмеженням.

Не своїм інтелектом.

Enterprise.

Комп’ютер занадто повільний.

Інтерфейси занадто незграбні.

Людина вводить команди руками.

Говорить.

Чекає на відповідь.

Для звичайної свідомості нормально.

Для Барклі тепер це все одно, що намагатися писати дисертацію одним пальцем на калькуляторі.

Його мозок працює швидше за доступні інструменти.

Тому він вирішує:

потрібен прямий інтерфейс.

І за неймовірно короткий час створює його.

На голодеку.

Це один із найкращих моментів, коли голодек використовується як прототипувальна лабораторія.

Барклі буквально просить комп’ютер створювати пристрої за його вказівками.

Нейронна система.

Сканери.

Енергетичні вузли.

Крісло.

Все це формується навколо нього.

Потім він сідає.

Підключається.

І в цей момент Реджинальд Барклі перестає просто користуватися Enterprise.

Він стає частиною Enterprise.

Його вищі когнітивні функції інтегруються в корабельний комп’ютер через створений ним нейронний інтерфейс. (memory-alpha.fandom.com)

Оце вже зовсім інший рівень проблеми.

Де закінчується Барклі й починається корабель?

Джорді намагається зрозуміти систему.

І чесно визнає:

не знає.

Зазвичай головний інженер Enterprise може принаймні пояснити, що підключено куди.

Тут технологію створила людина, яка тепер мислить у сотні разів швидше.

Джорді дивиться на мережу й не може визначити, де саме закінчуються когнітивні процеси Барклі.

Він інтегрований у корабель настільки глибоко, що від’єднати його може означати вбити.

Пікар запитує Барклі:

відключіться.

Відповідь:

не можу.

Якщо зараз від’єднати —

загину.

Це момент, коли Пікар повинен почати розглядати Барклі не лише як офіцера, а як загрозу безпеці корабля.

Бо той контролює:

комп’ютер;

внутрішні системи;

частину двигунів;

енергетику;

зв’язок.

І стає дедалі менш підконтрольним.

Найстрашніше: Барклі не вважає себе небезпечним

Він щиро вірить:

робить добро.

Ось чому ця історія цікавіша за «Барклі збожеволів».

Він не злий.

Не хоче помсти.

Не використовує корабель, щоб завоювати Федерацію.

Навпаки.

Говорить:

тепер бачу можливості, яких людство навіть не уявляє.

Можу допомогти.

Підняти людей.

Дати нові технології.

Вирішити проблеми.

З його точки зору капітан і друзі просто бояться того, чого не розуміють.

Трой намагається поговорити з ним.

Барклі відповідає майже поблажливо:

їхній страх схожий на страх дітей перед невідомим.

І ось це вже тривожна зміна.

Старий Барклі боявся, що він гірший за всіх.

Новий настільки перевершує інших, що починає сприймати їх як дітей.

Змінився не лише IQ.

Змінився масштаб відносин між ним та людством.

Він уже не один із них у психологічному сенсі.

Принаймні так сам відчуває.

Геніальність без відповідальності

Це одна з центральних тем «The Nth Degree».

Ми часто романтизуємо генія.

Людина бачить далі.

Розуміє більше.

Отже, логічно дозволити їй вирішувати.

Але інтелект не є демократичним мандатом.

Барклі може знати більше за Пікара про субпросторову фізику.

Це не означає, що має право самостійно змінювати курс корабля.

Може бачити технологічну можливість.

Не означає, що може ризикувати тисячею людей без згоди.

Пікар дуже правильно бачить проблему.

Не питає:

«Чи Барклі розумніший за мене?»

Очевидно так.

Питання:

«Хто має право приймати рішення за Enterprise?»

Капітан.

Тому він наказує:

повернути контроль.

Барклі відмовляється.

І від цієї секунди конфлікт стає принциповим.

Можна бути найрозумнішою людиною у Всесвіті.

Якщо ти не визнаєш право інших сказати «ні» —

це вже не допомога.

Джорді мусить зупинити друга

Ла Форж намагається знайти спосіб обійти систему.

Пікар не хоче вбивати Барклі.

Але й дозволити йому повністю контролювати Enterprise неможливо.

План:

створити локальний bypass.

Повернути хоча б контроль над двигунами.

Джорді лізе в технічні канали.

Барклі відразу розуміє.

Він буквально є комп’ютером.

Майже неможливо приховати від нього те, що відбувається в корабельній мережі.

Джорді бреше:

звичайна діагностика.

Барклі грає разом.

Але знає правду.

І тут знову видно, як змінилися їхні стосунки.

На початку Джорді сказав:

ти один із моїх найкращих інженерів.

Тепер Барклі настільки перевершив його, що взаємодія стала майже нерівною.

Але цікаво:

він усе ще цінує Джорді.

Не принижує.

Просто вважає, що Ла Форж більше не може повністю зрозуміти масштаб того, що відбувається.

Майже як дорослий до дитини.

І це, мабуть, найсумніша частина.

«Я розумію все»

Під час розмови Барклі намагається описати стан.

Каже, що здатен бачити майже нескінченні можливості.

Повністю досліджувати їх за частки секунди.

Сприймати Всесвіт як одну просту формулу.

Він розуміє все. (memory-alpha.fandom.com)

Це майже релігійний досвід.

Не просто високий інтелект.

Відчуття тотального розуміння.

І можна зрозуміти, чому повернення до звичайного мозку потім буде болісним.

Уявіть:

на десять днів ви могли бачити фундаментальну структуру реальності.

Потім прокидаєтесь —

і знову забуваєте, куди поклали ключі.

Так.

Буде невеликий психологічний спад.

Барклі винаходить новий спосіб переміщення в космосі

Поки Пікар намагається повернути корабель під контроль, Барклі вже працює над чимось значно більшим.

Варп?

Повільно.

Навіть найвищий варп для його нової математики примітивний.

Він використовує двигуни Enterprise для створення надзвичайно потужного субпросторового викривлення.

Не просто рух через простір.

Практично перескок.

Пікар наказує зупинитися.

Барклі не слухає.

Ворф із командою безпеки йде на голодек.

Потрібно фізично від’єднати його.

Барклі створює силове поле.

Фазери не допомагають.

Enterprise входить у викривлення.

І через кілька секунд опиняється приблизно за 30 000 світлових років від попередньої позиції — біля центру Галактики. (memory-alpha.fandom.com)

Тобто Барклі щойно зробив за кілька хвилин те, на що звичайному зорельоту знадобилися б десятиліття.

Навіть на тлі технологій XXIV століття це божевільний прорив.

І на містку всі думають приблизно одне:

що він наробив?

Відповідь приходить сама.

Найбільша голова в історії першого контакту

Перед Enterprise з’являється істота.

Не на екрані у звичайному сенсі.

Величезна голова практично ніби виступає з оглядового екрана й дивиться на екіпаж.

Це представник кітерійців — Cytherians.

Він починає описувати людей приблизно так, як біолог описував би незнайому тварину.

Двостороння локомоція.

Ендоскелет.

Шкірний покрив.

Емоційні електрохімічні реакції.

Потім помічає Пікара.

«Ієрархічна колективна командна структура».

Пікар представляється.

Питає:

хто ви?

Кітерієць із захопленням:

«Interrogative!»

Пікар практично:

так, я ставлю питання, і дуже хотів би отримати відповідь.

Чудовий момент.

Істота не зла.

Не агресивна.

Вона просто дивиться на людей майже з тією самою цікавістю, з якою Enterprise зазвичай дивиться на нову форму життя.

Ролі помінялися.

Федерація цього разу — не дослідник.

Об’єкт дослідження.

Кітерійці — це Федерація, доведена до абсурду

Потім з’ясовується геніальна річ.

Кітерійці теж дослідники.

Їм подобається знайомитися з іншими цивілізаціями.

Обмінюватися знаннями.

Вивчати Галактику.

Тобто філософськи вони дуже близькі до Зоряного флоту.

Є лише одна маленька різниця.

Enterprise літає по Галактиці, щоб знаходити нові види.

Кітерійці вирішили:

навіщо самим кудись літати?

Нехай вони прилітають до нас.

Тому запускають зонди.

Зонд знаходить цікаву цивілізацію.

Передає їй знання, необхідні для досягнення кітерійського світу.

І буквально приводить гостей.

Саме це сталося з Барклі.

Зонд спробував працювати через Argus Array.

Не вийшло.

Спробував через шатл.

Теж технологічна несумісність.

А потім знайшов біологічний комп’ютер.

Мозок Барклі.

Його вдалося перепрограмувати. (memory-alpha.fandom.com)

Усе, що сталося після —

величезний elaborate invitation.

Найдивніша листівка на вечірку у Всесвіті.

Тобто Барклі не сам став генієм?

Ось цікава неоднозначність.

Так, його здібності були штучно посилені.

Зонд переписав нервову систему.

Але це все одно був Барклі.

Його мозок.

Його спосіб розв’язувати проблеми.

Його інженерний досвід.

Зонд не просто завантажив готовий маршрут.

Він створив інтелект, здатний самостійно:

оптимізувати технології;

винайти нейронний інтерфейс;

інтегруватися з Enterprise;

створити новий тип переміщення.

Тобто в якомусь сенсі кітерійці не замінили Барклі.

Вони розблокували версію, яка фізично не могла існувати в нормальному людському мозку.

Саме тому фінал із його шаховою підказкою такий важливий.

Можливо, щось залишилося.

Enterprise проводить десять днів у центрі Галактики

І це, мабуть, найбільш недооцінена подія епізоду.

Кітерійці не атакують.

Не вимагають капітуляції.

Вони щиро раді.

Від’єднують Барклі від комп’ютера.

Повертають його до нормального стану.

Потім десять днів обмінюються знаннями з Enterprise.

Пікар у фінальному журналі говорить:

інформації настільки багато й вона настільки розвинена, що вченим Федерації знадобляться десятиліття, щоб її повністю опрацювати. Після цього кітерійці повертають Enterprise назад до району Argus Array. (memory-alpha.fandom.com)

Зупинимося.

Десятиліття.

Enterprise буквально привозить одну з найцінніших наукових бібліотек у сучасній історії Федерації.

І все це сталося тому, що зонд випадково влучив у Барклі.

Редж мав би отримати хоча б дуже велику премію.

Або табличку.

«За внесок у міжгалактичне знайомство попри відсутність згоди».

І все ж метод кітерійців дуже проблемний

Серія ставиться до них максимально позитивно.

Але подумаймо.

Вони:

втрутилися в чужу автоматичну станцію;

ледь не знищили Argus Array;

пошкодили шатл;

переписали мозок людини без її згоди;

змінили її особистість;

змусили підключитися до комп’ютера;

позбавили капітана контролю над кораблем;

перемістили близько тисячі людей на 30 000 світлових років без дозволу.

А потім:

«Привіт! Ми теж дослідники!»

Federation legal department:

у нас є кілька уточнень.

І це справді слабке місце моральної конструкції фіналу.

Кітерійці доброзичливі.

Але метод абсолютно порушує автономію.

Барклі міг загинути.

Enterprise міг бути знищений.

Пікар не знав, куди їх несуть.

З точки зору кітерійців, можливо, все було безпечно.

Але вони не дали людям вибору.

Тому їхня схожість із Федерацією має важливу межу.

Хороше дослідження передбачає згоду.

Особливо якщо досліджуваний об’єкт — розумна цивілізація.

Барклі повертається

І ось тут «The Nth Degree» стає найлюдянішою.

Після всього Enterprise повернувся.

Редж знову сидить у Ten Forward із Трой та Джорді.

І його питають:

як почуваєшся?

Відповідь:

меншим.

Чудова фраза.

Не дурнішим.

Меншим.

Бо якийсь час його свідомість була настільки великою, що корабельний комп’ютер став продовженням мозку.

Він міг бачити зв’язки між речами, які звичайній людині недоступні.

Міг придумувати фізику, яку не розуміє Джорді.

Міг гратися з простором.

Тепер знову:

звичайний Барклі.

Трой намагається допомогти.

Каже:

люди іноді мають моменти, коли перевершують себе.

І навіть коли повертаються до норми, частина досвіду залишається.

Джорді теж нагадує:

ти досі цінний інженер.

Нам потрібен Барклі.

Не суперінтелект.

Ти.

Це дуже важливо.

Бо весь епізод міг випадково сказати:

«Барклі цікавий лише тоді, коли його виправили».

Фінал робить навпаки.

Надлюдина була вражаючою.

Але друзі раді поверненню старого Реджа.

І все-таки він не зовсім старий

Трой збирається прогулятися з ним в арборетумі.

Редж знову нервує.

Слова трохи плутаються.

Старий Барклі.

Потім вони проходять повз двох офіцерів, які грають у тривимірні шахи.

Він зупиняється.

Дивиться на позицію.

Переставляє фігуру.

Каже:

мат через дев’ять ходів.

Трой здивована:

не знала, що ти граєш у шахи.

Барклі:

не граю. (memory-alpha.fandom.com)

І вони йдуть.

Ідеальний маленький фінал.

Бо серія не говорить:

все стерлося.

Щось залишилося.

Можливо, знання.

Можливо, нові нейронні зв’язки.

Можливо, просто інтуїція.

Але Барклі повернувся не абсолютно таким самим.

І це правильно.

Великі переживання не повинні проходити безслідно.

Барклі й головна фантазія людини: «якби я був розумнішим, усе було б простіше»

Мабуть, тому епізод так добре працює саме з ним.

Багато його проблем походять від невпевненості.

Легко подумати:

якби Редж був упевненішим —

все було б чудово.

Якби швидше думав —

його більше поважали б.

Якби не боявся людей —

мав би нормальні стосунки.

Зонд виконує бажання буквально.

Ось.

Немає тривоги.

Немає сумнівів.

Ти геній.

Результат?

Барклі поступово віддаляється від усіх.

Тобто його самотність не зникає.

Вона змінює форму.

Раніше:

«я занадто слабкий, щоб бути серед них».

Тепер:

«вони занадто обмежені, щоб зрозуміти мене».

Обидві крайності приводять до одного:

відстані.

Оце, можливо, найкраща психологічна ідея епізоду.

Проблема Барклі ніколи не була в тому, що він недостатньо розумний.

Проблема — в тому, як бачить себе щодо інших.

Зонд просто перевернув знак.

Комплекс меншовартості став майже комплексом бога.

Трой бачить це раніше за інших

І саме тому її сцена з Барклі важлива.

Вона не намагається довести:

ти не такий розумний.

Очевидно, дуже розумний.

Вона говорить про наслідки.

Люди бояться.

Ти забираєш у них контроль.

Ти вже не питаєш.

Барклі відповідає:

вони бояться тому, що не розуміють.

Це частково правда.

Пікар справді не розуміє нову фізику.

Але страх може бути раціональним, навіть якщо ти не розумієш технологію.

Якщо інша людина контролює твій корабель і не говорить, куди везе, у тебе є право нервувати.

Геній не скасовує чужу автономію.

Пікар проти надлюдини

Тут Пікар теж чудовий.

Він не намагається перемогти Барклі інтелектуально.

Було б смішно.

Визнає:

ми не розуміємо, що він робить.

Але встановлює командну межу.

Enterprise не є власністю найрозумнішої людини на борту.

Це спільна система.

Є відповідальність.

Процедура.

Командування.

Пікар готовий навіть наказати фізично від’єднати Барклі, знаючи, що той може померти.

Жорстко.

Але альтернатива — віддати весь корабель людині, яка відмовилася підкорятися.

І саме тут «Star Trek» захищає одну зі своїх найважливіших політичних ідей:

компетентність не дає абсолютної влади.

Навіть якщо вона майже божественна.

Паралель із Дейтою

Цікаво порівняти.

Дейта постійно розумніший за більшість людей навколо.

Швидше рахує.

Має ідеальну пам’ять.

Може керувати системами неймовірно швидко.

Але він майже ніколи не робить висновку:

отже, командувати повинен я.

Це частина його етичної дисципліни.

Барклі після трансформації не має часу сформувати таку дисципліну для нового рівня можливостей.

Інтелект виріс миттєво.

Моральна адаптація — ні.

Це одна з причин, чому різкі технологічні стрибки завжди небезпечні.

Можливості можуть рости швидше, ніж культура, правила та психологія встигають до них пристосуватися.

«Енною мірою» як історія про трансгуманізм

Епізод вийшов у 1991 році.

А сьогодні його можна дивитися майже як ранню історію про:

нейроінтерфейси;

підсилення інтелекту;

злиття людини з комп’ютером;

надлюдські когнітивні системи;

ризик втрати автономії.

Барклі буквально робить brain-computer interface.

Не для руху курсору.

Він стає частиною інформаційної системи зорельота.

Після цього межа між особистістю й машиною розмивається настільки, що Джорді не може зрозуміти, як його від’єднати.

У сучасному контексті ця частина серії виглядає майже дивовижно актуально.

Головне питання:

якщо людина підсилює себе технологією до рівня, де її когнітивні можливості вже не людські —

чи залишається старе поняття особистої відповідальності достатнім?

У Барклі відповідь:

так.

Пікар усе одно тримає його відповідальним.

Можливо, саме тому епізод не перетворюється на просту технофобію.

Технологія не зло.

Підсилення не зло.

Проблема — влада без згоди.

Кітерійці показують ще один можливий рівень розвитку

Федерація здається нам надзвичайно розвиненою.

Enterprise для цивілізацій рівня XX століття майже магія.

А тут приходять кітерійці й показують:

ні.

Ви ще дуже маленькі.

Ваш найкращий зореліт може провести десять днів із нами й привезти інформацію, яку ваші вчені будуть розбирати десятиліттями.

Оце один із найкращих аспектів Star Trek.

Всесвіт завжди більший.

Немає фінального технологічного рівня.

Навіть Федерація може зустріти когось, для кого варп-двигун — приблизно як велосипед.

І цікаво, що кітерійці не поводяться зверхньо агресивно.

Їм люди просто цікаві.

Як новий вид.

Можливо, саме так Enterprise дивиться на менш розвинені культури, хоч ми не завжди це помічаємо.

Тому фінальна зустріч ще й трохи віддзеркалює власний дослідницький погляд Федерації.

Роберт Легато і величезна голова

Фінальний образ кітерійця міг бути значно банальнішим.

У ранніх варіантах він просто мав з’явитися на кораблі або на екрані.

Режисер Роберт Легато вирішив, що після подорожі до центру Галактики звичайна відеоконференція виглядала б антикульмінаційно, й запропонував величезний образ голови, що ніби виступає з головного екрана Enterprise. (memory-alpha.fandom.com)

Рішення чудове.

Трохи дивне.

Трохи кітчеве.

Але запам’ятовується.

І кітерієць одразу виглядає не як ще один гуманоїд у гримі.

Відчувається:

масштаб контакту змінився.

Двайт Шульц — 10/10

Весь епізод живе або помирає на різниці між двома Барклі.

І Шульц робить це прекрасно.

Початковий Редж:

згорблений;

очі бігають;

мова рветься;

голос невпевнений.

Підсилений Барклі:

пряма постава;

спокійний голос;

майже відсутні зайві рухи;

абсолютна впевненість.

А найкраще —

це не виглядає як повністю інша людина.

Залишаються маленькі шматочки Реджа.

Теплота до Джорді.

Потреба в контакті з Трой.

Бажання бути корисним.

Просто все це тепер проходить через свідомість, яка вважає звичайне людське мислення болісно повільним.

Фінальне повернення теж прекрасне.

Знову трохи нервує.

Але вже не зовсім такий, як раніше.

ЛеВар Бертон — 9/10

Джорді тут чудово працює як друг і керівник.

Спочатку підтримує.

Пишається Барклі.

Потім дивується.

Потім бачить небезпеку.

І зрештою мусить бути одним із людей, які планують його примусове відключення.

Це дуже непроста позиція.

Особливо коли сам Барклі говорить:

я можу зробити стільки хорошого.

Джорді повинен відповісти не:

ти дурний.

А:

це вже не твій корабель.

Марина Сіртіс — 9/10

Трой отримує значно кращий матеріал, ніж її стандартне «я відчуваю ворожість».

Вона знає старого Барклі.

Знає його невпевненість.

Тому першою може помітити, що нова впевненість не обов’язково означає одужання.

І фінальна прогулянка з ним дуже важлива.

Вона не кидає пацієнта після повернення суперінтелекту.

Навпаки.

Допомагає знову адаптуватися до «маленького» себе.

Пікар — 9/10

Не центральна роль.

Але чудова демонстрація командної етики.

Особливо коли відмовляється дозволити величезному інтелекту автоматично стати величезною владою.

І сцена з кітерійцем дуже смішна саме через сухий стиль Пікара.

Космічна голова аналізує його як біологічний об’єкт.

Пікар:

так, дуже цікаво, а тепер поясніть, будь ласка, що відбувається.

Головна слабкість — майже відсутня моральна відповідальність кітерійців

Це найбільша проблема.

Фінал поводиться так, ніби все прекрасно.

Нові друзі.

Обмін знаннями.

Повернення додому.

Але саме кітерійці запустили весь ланцюг без дозволу.

Було б достатньо однієї репліки Пікара:

«Ваш метод контакту створив серйозну небезпеку для мого екіпажу».

І відповіді кітерійця:

«Ми не врахували вашу технологічну структуру».

Тоді питання було б хоча б визнане.

Натомість серія майже повністю пробачає метод через добрий результат.

Це трохи суперечить власній темі про Барклі.

Його засуджують за те, що він забрав у екіпажу вибір.

Кітерійці зробили те саме на ще більшому рівні.

Але їм практично нічого.

Друга слабкість — зміна Барклі надто швидка

Це частина концепції.

Проте іноді хотілося б більше проміжних стадій.

Від:

трохи впевненіший

до:

сперечаюся з Ейнштейном

проходить майже мить.

Ще кілька сцен поступової еволюції зробили б боді- та психологічну трансформацію сильнішою.

З іншого боку, швидкість сама створює тривогу.

Трой не встигає навіть зрозуміти, чи це добре.

Третя слабкість — величезний науковий результат майже не має наслідків

Десятки років знань.

Технологія переміщення на 30 000 світлових років.

Кітерійська наука.

Це має бути революція.

А далі франшиза практично повертається до звичайного життя.

Статус-кво телевізійного TNG.

Звичайно.

Але трохи смішно.

Наступного тижня Enterprise знову летить кудись на варпі, ніби ніхто не показував їм технологію майже миттєвого переходу через третину Галактики.

Можна виправдати:

Федерація ще десятиліттями не розумітиме принципів.

Саме це говорить Пікар.

Тому нормально.

Але масштаб усе одно величезний.

Інтелектуальна складова — 9/10

Не тому, що технобабл особливо глибокий.

А через питання:

чи робить інтелект людину кращою?

Відповідь серії:

не автоматично.

Він робить можливості більшими.

А значить —

і наслідки рішень більшими.

Барклі не стає злим.

Але його невелике «я знаю краще» на людському рівні перетворюється на захоплення цілого зорельота, коли він має достатню силу.

Це дуже хороша думка.

Науково-фантастична складова — 9,5/10

Alien probe.

Різке підсилення інтелекту.

Нейроінтерфейс.

Злиття людини й корабельного комп’ютера.

Новий спосіб космічного переміщення.

Центр Галактики.

Надрозвинена цивілізація.

Дуже щільний епізод.

І при цьому все тримається на одному персонажі.

Психологічна складова — 9,5/10

Найсильніше працює не «Барклі став генієм».

А:

що це робить із людиною, яка все життя вважала себе недостатньою.

Коли ти завжди почувався найменшим —

абсолютна перевага дуже легко стає наркотиком.

Тому фінальне «я почуваюся меншим» настільки хороше.

Воно говорить про весь досвід.

Найкраща сцена

Барклі та Трой у голодеку після інтеграції з комп’ютером.

Вона намагається достукатися до нього як до людини.

Він уже мислить у масштабах, де людський страх здається дитячою реакцією.

Вони фізично поруч —

і психологічно вже дуже далеко.

Найсмішніша сцена

Кітерієць аналізує Пікара.

Особливо реакція капітана на слово «interrogative».

Чудовий сухий гумор.

Найкращий фінальний момент

Шахи.

Бо одним рухом серія говорить:

Барклі повернувся.

І не повернувся.

Щось від того величезного розуму залишилося.

Можливо, маленька іскра.

І саме цього досить.

Підсумкова оцінка — 9,4/10

«Енною мірою» — одна з найкращих серій про Барклі й одна з найприємніших high-concept історій четвертого сезону.

Вона не така політично складна, як «The Wounded».

Не така концептуально чиста, як «Clues».

Не така психологічно темна, як «Night Terrors».

Але прекрасно поєднує:

гумор;

характер;

трансгуманістичну фантастику;

космічну загадку;

тему влади;

і дуже людський фінал.

Головний плюс:

надінтелект не «виправляє» Барклі.

Він лише показує іншу крайність.

Старий Редж думав:

я недостатньо хороший.

Підсилений:

я настільки перевершую вас, що можу вирішувати замість вас.

Обидві версії мають одну проблему.

Вони визначають Барклі через порівняння з іншими.

Фінал повертає простішу і здоровішу ідею:

ти не повинен бути найрозумнішим на кораблі, щоб бути потрібним.

Фінальна думка

На початку серії Барклі стоїть на театральній сцені.

На ньому величезний ніс Сірано.

Перед ним кілька колег.

Він знає репліки.

Репетирував.

Усе безпечно.

І все одно майже не може говорити.

Бо проблема не в знаннях.

Проблема в тому, що кожен погляд у залі для нього звучить як оцінка.

Ти достатньо хороший?

Ти смішний?

Ти незграбний?

Ти тут зайвий?

Навіть оплески не допомагають.

Дейта правильно зауважує:

вони аплодують із ввічливості.

Барклі це, мабуть, теж знає.

Потім приходить зонд.

І за дуже короткий час забирає всі питання.

Барклі більше не потрібно гадати:

чи я розумний?

Так.

Набагато розумніший за всіх.

Чи можу вирішити проблему?

Так.

За секунди.

Чи потрібен я Enterprise?

Корабель буквально не може функціонувати без мене.

Чи поважають мою думку?

Не має значення.

Я можу просто зробити.

На перший погляд це виконання всіх його бажань.

І саме тому настільки небезпечне.

Бо впевненість, яку не потрібно будувати, не має внутрішніх гальм.

Редж не вчиться довіряти власним рішенням.

Він просто отримує стан, де його рішення майже завжди об’єктивно найкращі.

Не вчиться говорити з людьми без страху.

Отримує інтелект, який дозволяє миттєво передбачати реакції.

Не вчиться приймати можливість помилки.

Практично перестає помилятися.

Але жити серед інших — це не задача оптимізації.

Пікар може бути менш розумним за нового Барклі в тисячу разів.

Він усе одно має право сказати:

це мій корабель.

Трой може не розуміти його фізику.

Має право боятися, коли друг перестає поводитися як друг.

Джорді може не розібратися в новій архітектурі нейронного інтерфейсу.

Має право вимагати, щоб Барклі не використовував Enterprise без згоди.

І тут виявляється межа чистого інтелекту.

Барклі бачить мільйони можливостей.

Але на деякий час перестає бачити просту річ:

інші люди — не параметри системи.

У них є воля.

Він не може оптимізувати їх так само, як щити.

Тому Пікар наказує його відключити.

Не тому, що боїться розумнішого.

Тому що Барклі перестав питати.

А потім Enterprise провалюється крізь простір.

Тридцять тисяч світлових років.

Центр Галактики.

Перед ними з’являється величезна голова.

І раптом уся історія Барклі стає ще смішнішою.

Він думав:

я тепер майже бог.

Виявляється:

він просто інструмент значно розвиненішого виду.

Кітерійці дивляться на людей так само, як новий Барклі кілька годин тому дивився на старих друзів:

із цікавістю.

Можливо, трохи поблажливо.

Дуже важливе нагадування.

Завжди знайдеться хтось, для кого твоя енна ступінь — лише початкова школа.

І кітерійці принаймні не хочуть війни.

Вони хочуть поговорити.

Десять днів.

Обмін знаннями.

Потім повертають Enterprise додому.

А Барклі повертається у своє тіло.

У свій звичайний мозок.

У свою тривожність.

Знову стає людиною, яка може розгубитися під час прогулянки з Трой.

І він говорить:

почуваюся меншим.

Звичайно.

Після того як бачив Всесвіт як просте рівняння, людська свідомість повинна здаватися крихітною кімнатою.

Але Джорді нагадує:

нам потрібен саме ти.

Це, мабуть, найважливіша репліка всієї серії, навіть якщо вона не найефектніша.

Не твій IQ 1400.

Не здатність згинати простір.

Не можливість сперечатися з Ейнштейном.

Ти.

Той самий дивний, нервовий, часом виснажливий Барклі.

Хороший інженер.

Друг.

Людина, яка вийшла на сцену, хоча боялася.

Можливо, саме цей вчинок на початку насправді був більшим проявом розвитку, ніж усе, що він робив після зонда.

Бо там йому було страшно —

і він зробив.

А надлюдині вже майже нічого не було страшно.

Наприкінці Редж іде з Трой.

Бачить шахову позицію.

Не думає.

Просто знає.

Мат через дев’ять ходів.

«Я не знала, що ти граєш».

«Я не граю».

Вони йдуть.

І це ідеальна крапка.

Кітерійці не залишили йому всемогутність.

На щастя.

Не залишили повного знання Всесвіту.

Можливо, теж на щастя.

Зате, здається, залишили щось маленьке.

Тонку тріщину у старих межах.

І, можливо, цього більш ніж достатньо.

Бо справжній Реджинальд Барклі ніколи не потребував стати надлюдиною.

Йому потрібно було лише повірити, що навіть без енного ступеня —

він уже має достатню цінність.