«Жахи ночі» — Night Terrors — одна з найбільш атмосферних і психологічно тривожних серій четвертого сезону Star Trek: The Next Generation.

Тут майже немає традиційного ворога.

Ніхто не атакує Enterprise.

Немає клінгонської змови.

Немає ромуланських шпигунів.

Немає Борґ.

Немає Q.

Навіть загадкові істоти, з якими зрештою встановить контакт Діана Трой, не хочуть знищити людей.

Навпаки.

Вони самі потрапили в пастку.

А справжній ворог серії значно страшніший.

Виснаження.

Спочатку команда трохи дратівлива.

Потім люди сваряться.

Починають забувати прості речі.

З’являється параноя.

Галюцинації.

Ворф бачить образи власної смерті.

Беверлі Крашер входить до моргу — і їй здається, що десятки трупів раптом сідають навколо неї.

Райкер відчуває, що в порожній каюті хтось ховається.

Пікар уже не може нормально зосередитися.

У Ten Forward кілька членів екіпажу доходять до бійки.

І лише Дейта продовжує працювати.

Тому що андроїду не потрібно спати.

У результаті стається майже ідеальний психологічний хорор:

команда знає, що втрачає розум.

Знає, чим усе закінчиться.

Бо перед ними вже лежить доказ.

Інший корабель.

Повний трупів.

Саме це робить «Night Terrors» такою моторошною.

Enterprise знаходить USS Brattain — у деяких матеріалах назва передається як Brittain через виробничу плутанину — на якому загинули 33 із 34 членів екіпажу. Вони не стали жертвами прибульців.

Вони вбили одне одного.

Єдиний живий — бетазоїд Андрус Хаган.

Кататонічний.

Майже не здатний говорити.

Повторює дивні фрази:

«Очі в темряві».

«Один місяць обертається».

«Подвійне».

Спочатку все це виглядає як безглузді уламки божевілля.

А потім Діана Трой починає бачити ті самі образи уві сні.

І виявляється:

це не кошмари.

Це сигнал.

Хтось по інший бік просторової пастки теж намагається вижити.

За офіційними матеріалами, «Night Terrors» — 17-й епізод четвертого сезону, вперше показаний 18 березня 1991 року. Історію запропонувала Шері Гудгартц, телесценарій написали Памела Дуглас і Джері Тейлор, режисером став Лес Ландау. (TrekCore)

І хоча наукова частина епізоду місцями дуже умовна, як історія про людину, що день за днем втрачає контроль над власним мозком, він працює напрочуд добре.

Enterprise шукає зниклий корабель

Зав’язка максимально класична.

Enterprise проходить зовнішню частину незвіданої подвійної зоряної системи.

Завдання:

знайти науковий корабель Зоряного флоту USS Brattain.

Корабель мав прибути до місця призначення.

Не прибув.

Двадцять дев’ять днів тому передав сигнал лиха.

Після цього — тиша. (TrekCore)

Enterprise нарешті знаходить його.

Корпус цілий.

Жодних ознак великого бою.

Двигуни вимкнені.

Корабель просто дрейфує.

Це вже трохи моторошно.

Космос дуже добре працює як декорація для хорору саме через абсолютну ізоляцію.

Покинутий корабель посеред нічого.

Зовні виглядає нормальним.

Всередині ніхто не відповідає.

Пікар формує десантну групу.

Райкер.

Дейта.

Ворф.

Беверлі Крашер.

Трой наполягає, що має піти теж.

Вона відчуває когось живого.

Але не може нормально описати його емоційний стан.

Вже перший сигнал:

на борту відбувається щось незвичне.

Один живий серед тридцяти трьох мертвих

Команда матеріалізується на Brattain.

І знаходить жахливу картину.

Тіла.

Багато.

Не люди, які просто померли на робочих місцях.

Сліди насильства.

Вогонь із фазерів.

Боротьба.

Екіпаж фактично перетворив корабель на поле внутрішньої війни.

Стандартний склад Brattain — 34 особи. Єдиний живий — бетазоїдський науковий радник Андрус Хаган. (TrekCore)

І він не може пояснити, що сталося.

Трой намагається встановити контакт.

Хаган майже не реагує.

У кататонічному стані.

Уривки слів.

Образи.

Страх.

Можливо, його мозок просто не витримав.

Але сам факт, що вижив саме бетазоїд, пізніше виявиться критично важливим.

Поки що це просто загадка.

І дуже хороша.

Беверлі проводить розтини

Результат не дає комфортної відповіді.

Немає вірусу.

Немає очевидної отрути.

Немає чужого паразита.

Немає ознак того, що на кораблі побував ворог.

Усі загиблі вбили одне одного.

Хтось стріляв із фазера.

Хтось отримав інші травми.

Капітан убила першого офіцера.

Потім сама загинула. (TrekCore)

Тобто структура командування просто розвалилася.

І це страшніше за зовнішній напад.

Бо якщо противник зовні — можна боротися.

А якщо весь екіпаж раптом починає бачити ворогів одне в одному?

Тоді кожен фазер на борту стає загрозою.

Джорді знаходить ще одну проблему

Двигуни Brattain справні.

Це надзвичайно важливо.

Корабель не дрейфує через механічну несправність.

Системи виглядають робочими.

Але запустити двигуни неможливо.

Наче щось зовні просто не дозволяє кораблю рухатися.

Enterprise вирішує відбуксирувати Brattain.

І тут з’являється перше відчуття:

можливо, вони не просто знайшли корабель у пастці.

Вони самі вже зайшли в неї.

І водночас Трой починає бачити кошмари

Її сон дивний.

Навіть для TNG.

Без чіткої логіки.

Діана перебуває в абстрактному просторі.

Навколо темрява.

Чути голос.

Знову:

«Очі в темряві».

«Один місяць обертається».

Перед нею з’являються образи, які вона не розуміє.

Щось кружляє.

Два яскраві джерела.

Одна форма рухається навколо іншої.

Вона прокидається.

Збентежена.

І спочатку вважає це просто кошмаром.

Це логічно.

Бо всі бачать сни.

І сни часто складаються з абсурдних символів.

Тільки є проблема.

На Enterprise більше ніхто не бачить снів.

Перші симптоми здаються абсолютно буденними

Ось що мені подобається в цьому епізоді.

Люди не стають божевільними миттєво.

Ніхто в перші двадцять хвилин не бігає коридором із фазером.

Все починається дуже знайомо.

Дратівливість.

Втома.

Поганий настрій.

Складно зосередитися.

Хтось забуває слова.

Хтось різкіше відповідає колезі.

Людина думає:

просто важкий день.

Потім важкий другий.

Потім третій.

І поступово межа між нормальним виснаженням і патологією зникає.

Саме це робить серію психологічно ефективною.

Майже кожен знає стан, коли після кількох ночей поганого сну:

усе дратує;

думати важче;

прості проблеми здаються катастрофами;

люди навколо стають нестерпними.

«Night Terrors» просто бере це відчуття —

і доводить до космічного максимуму.

Enterprise намагається піти

Трой і Крашер попереджають Пікара:

щось на кораблі вже нагадує ситуацію на Brattain.

Потрібно залишити район.

Пікар погоджується.

Абсолютно правильне рішення.

Тільки двигуни...

не працюють.

Як і на Brattain.

Вони в пастці.

І ось тут уся атмосфера різко змінюється.

До цього Enterprise міг просто полетіти.

Тепер ні.

Є корабель, на якому весь екіпаж збожеволів і вбив одне одного.

Enterprise повторює його симптоми.

І фізично не може вийти.

Data з’ясовує: це розрив Тайкена

Дейта, як єдина істота на кораблі, яка не страждає від виснаження, залишається найбільш надійним аналітиком.

Він ідентифікує феномен.

Tyken’s Rift — розрив Тайкена.

Просторова аномалія, яка поглинає енергію.

Корабель входить —

і поступово втрачає можливість рухатися.

Колись капітан Бела Тайкен потрапив у схожу пастку й урятувався, створивши надзвичайно потужний вибух, який тимчасово порушив поле розриву. (TrekCore)

Чудово.

Є план.

Відтворити вибух.

Enterprise врятований.

Тільки є дві проблеми.

Перша:

корабель уже втрачає енергію.

Друга:

люди, які повинні виконати план, дедалі гірше здатні виконувати навіть прості завдання.

І саме друга значно небезпечніша.

Беверлі знаходить справжню причину божевілля

Це, мабуть, найсильніший інтелектуальний момент серії.

Крашер аналізує мозкову тканину загиблих.

Порівнює з живими членами екіпажу.

І раптом ставить Пікару просте питання:

коли ви востаннє бачили сон?

Він не пам’ятає.

Нормально.

Люди часто не пам’ятають сни.

Але Беверлі просить подумати.

За останні десять днів.

Хоч один?

Ні.

Райкер?

Ні.

Джорді?

Ні.

І так майже весь корабель.

Крім Трой.

Причина:

вони сплять.

Але не входять нормально у REM-фазу.

Тобто фізично лежать у ліжках.

Можливо, навіть вважають, що відпочили.

А мозок не проходить критично важливий цикл.

Крашер пояснює:

без REM-сну когнітивні функції починають деградувати.

Концентрація.

Пам’ять.

Емоційний контроль.

Потім:

дратівливість.

Параноя.

Галюцинації.

І врешті — психотичний стан. (chakoteya.net)

Brattain не був атакований.

Екіпаж просто перестав нормально спати.

Через достатньо довгий час вони почали бачити загрози всюди.

І вбили одне одного.

Наукова сторона тут дуже умовна

Потрібно сказати.

Реальна депривація REM-сну — складніша тема, і TNG значно драматизує її наслідки.

Ідея, що кілька днів без сновидінь гарантовано перетворять весь корабель на групу галюцинуючих убивць, — телевізійне перебільшення.

Але метафора працює.

Бо вона заснована на дуже реальному досвіді:

мозок без нормального сну перестає працювати як звичайно.

Серіал просто переводить цю проблему в режим:

«а що буде, якщо не дати спати приблизно тисячі людей на кораблі з фазерами?»

Відповідь:

нічого доброго.

Трой — єдина, хто все-таки бачить сни

І ось тут загадка змінюється.

Чому?

Трой наполовину бетазоїдка.

У бетазоїдів REM-фаза працює на іншій нейрофізіологічній частоті.

Отже, феномен, який блокує нормальні людські сни, діє на неї інакше. (TrekCore)

Вона може входити у REM.

Але замість нормального сну отримує один і той самий кошмар.

І тепер Беверлі усвідомлює:

це, можливо, не побічний ефект.

А щось інше.

Беверлі в морзі — найкраща хорор-сцена епізоду

Одна з найвідоміших сцен «Night Terrors».

Крашер працює серед тіл членів екіпажу Brattain.

Вона виснажена.

Намагається закінчити дослідження.

Навколо абсолютна тиша.

Раптом їй починає здаватися:

тіла рухаються.

Одне сідає.

Потім друге.

Потім усі.

Десятки мертвих людей повільно піднімаються навколо неї.

Беверлі стоїть посеред моргу.

Повністю оточена трупами.

Потім моргає.

Все нормально.

Ніхто не рухався.

Це галюцинація.

І саме тому сцена працює.

Немає монстра.

Немає зомбі.

Ми знаємо:

це мозок Крашер.

А значить, вона вже не може довіряти власним очам.

Для лікаря це особливо страшно.

Її професія базується на спостереженні.

А тепер сам інструмент спостереження зламаний.

Пікар теж починає руйнуватися

Він виглядає старшим.

Втомленим.

Рухається повільніше.

Забуває.

Райкер приходить до нього й говорить про власні симптоми.

Каже:

йому доводиться буквально стримувати себе, щоб не зриватися на людей.

Кілька разів у каюті здавалося, ніби хтось стоїть поруч.

Пікар визнає:

має схожі відчуття. (chakoteya.net)

І це страшний момент для командної структури.

Бо зазвичай, коли член екіпажу втрачає контроль, є Пікар.

Коли Пікар втрачає контроль —

хто залишається?

Data.

Саме тому його роль стає такою важливою.

Дейта фактично поступово стає капітаном

Не формально одразу.

Але функціонально.

Він не втомлюється.

Не бачить галюцинацій.

Не дратується.

Не забуває слова.

Може обробляти складні дані.

У той момент, коли людська частина екіпажу деградує, Data стає стабільною точкою.

І це дуже хороший приклад того, чому його присутність на кораблі така цінна.

Не тому, що він «кращий за людей».

А тому, що має інший набір вразливостей.

У «Clues» минулого епізоду саме його синтетична природа зламала паксанську систему.

Тут знову:

пастка діє на органічний мозок.

Дейта обходить проблему.

Дві серії поспіль нагадують:

різноманітність екіпажу — не просто красивий принцип.

Іноді буквально рятує всіх.

Джорді перестає бути Джорді

Особливо добре показана його деградація.

Зазвичай він дуже швидкий.

Технічний.

Формулює рішення.

А тут стоїть перед обладнанням і раптом не може згадати слово.

«Уся енергія направлена до... до...»

Порожнеча.

Data допомагає.

Джорді злиться.

Він знає, що повинен пам’ятати.

Мозок не видає інформацію.

Мабуть, це одна з найбільш реалістичних речей у серії.

Сильне виснаження не обов’язково відчувається як:

«я божевільний».

Часто:

«Чому я не можу згадати таку просту річ?»

І саме це дуже лякає людину, яка звикла бути компетентною.

Перша спроба втечі

Дейта й Джорді готують вибух за принципом Тайкена.

Потрібно створити надзвичайно сильний енергетичний імпульс.

Залишків енергії мало.

Люди працюють погано.

Але план запускають.

Вибух.

Нічого.

Розрив не відкривається.

Data перевіряє.

Повторити спробу неможливо.

Не вистачає ресурсів. (TrekCore)

І тут психологічний ефект величезний.

До цього була надія:

ми знаємо, що робити.

Тепер:

єдиний відомий спосіб не спрацював.

Enterprise сидить у пастці.

Енергія продовжує падати.

Екіпаж продовжує божеволіти.

І десь поруч дрейфує Brattain.

Наче фотографія майбутнього.

Worf бачить свою смерть

Для Ворфа втрата контролю набуває дуже клінгонської форми.

Він бачить образи.

Тіні.

Кістяки.

Смерть.

І поступово доходить до висновку:

краще померти самому, ніж втратити честь, збожеволіти й убивати інших.

Трой знаходить його у каюті в критичний момент.

Ворф готовий покінчити з собою.

Вона зупиняє.

Це дуже сильна сцена.

Тому що його логіка, викривлена виснаженням, усе ще базується на реальних цінностях персонажа.

Ворф боїться не смерті.

Ганьби.

Втрати контролю.

Можливості стати небезпечним для екіпажу.

Хвороба не створює нову особистість.

Вона бере вже існуючі страхи —

і збільшує їх до патології.

Саме так хороші психологічні історії й повинні працювати.

Ten Forward перетворюється на порохову бочку

Гайнан намагається підтримувати порядок.

Люди зібралися в зоні укриття.

І один із членів екіпажу, Гіллеспі, починає говорити:

Пікар проводить експеримент.

Ми щури.

Нас тримають тут навмисно.

Ніхто не говорить правду.

Ми всі помремо.

Параноя дуже швидко заражає групу.

О’Браєн намагається зупинити.

Гіллеспі б’є його.

Починається бійка.

І тоді Гайнан дістає з-за барної стійки величезну зброю.

Стріляє в стелю.

Тиша.

Каже:

це був режим номер один.

Хтось хоче побачити номер два?

Ніхто.

Зброя — сувенір із Magus III. (TrekCore)

Це одна з найкращих сцен Гайнан.

Ідеальний баланс комедії й загрози.

Але під гумором є важливий момент.

Навіть на Enterprise соціальний порядок може розвалитися.

Не через політику.

Не через ідеологію.

Просто коли достатня кількість людей одночасно перестає нормально мислити.

Суспільство на кораблі тримається на дуже крихких речах

Довіра.

Самоконтроль.

Віра в командування.

Здатність відкласти імпульсивну реакцію.

Кілька днів неправильного сну —

і все це починає розпадатися.

«Night Terrors» майже несподівано показує, наскільки тонка оболонка цивілізованої поведінки.

Enterprise — вершина Федерації.

Освічені.

Професійні.

Дисципліновані.

І все одно біологія має останнє слово.

Мозок перестає працювати —

утопічні цінності стають значно важчими для виконання.

Це не заперечує утопію.

Навпаки.

Нагадує:

цивілізація — робота.

Її потрібно підтримувати.

Трой тим часом майже боїться заснути

Іронія.

Всі інші божеволіють, бо не можуть бачити сни.

А вона боїться снів.

Бо кожного разу:

темрява.

Очі.

Місяць.

Голос.

Вона не розуміє.

Зв’язок із Хаганом теж не дає нормальної відповіді.

Він повторює ті самі символи.

І одного дня Діана нарешті помічає:

Хаган знає її сон.

Звідки?

Він не може читати її пам’ять у кататонічному стані.

Отже...

він теж це бачив.

І тут Трой робить ключовий висновок:

це не сон.

Це повідомлення. (chakoteya.net)

«Очі в темряві»

Фраза весь епізод звучить як класичний хорор.

Насправді вона дуже буквальна.

Десь по інший бік розриву Тайкена є ще один корабель.

Його екіпаж також застряг.

Вони телепати.

Намагаються передати повідомлення.

Але не можуть нормально взаємодіяти з людським мозком.

Бетазоїдний REM-ритм достатньо близький.

Тому Трой і Хаган отримують сигнал.

І цей сигнал водночас заважає нормальному REM-сну інших видів. (TrekCore)

Тобто істоти не намагаються катувати людей.

Вони кричать:

допоможіть.

Тільки їхній крик випадково руйнує мозок тих, хто його не може правильно сприйняти.

Дуже хороша науково-фантастична ідея.

Комунікація як небезпечна інтерференція.

«Один місяць обертається»

Трой повинна розшифрувати символи.

Другий корабель не говорить:

«випустіть хімічний елемент номер такий-то».

Його мислення інше.

Передає образи.

Одне тіло.

Інше обертається навколо.

Подвійність.

Хімічна пара.

Потрібно створити реакцію.

Data розуміє:

якщо обидва кораблі одночасно випустять різні речовини в розрив, їхня взаємодія може створити вибух, достатній для звільнення.

Enterprise може випустити водень через колектори Бассарда.

Другий корабель повинен випустити комплементарний газ — у сюжеті це каландій, речовина, що вибухово реагує з воднем. (TrekCore)

Проблема:

як пояснити це прибульцям?

Тільки через сон Трой.

І тепер Трой має зробити те, чого найбільше боялася

Заснути.

Свідомо.

Глибоко.

У REM.

Крашер використовує обладнання, щоб підтримати потрібну фазу.

Діана входить у сон.

Темрява.

Знову голос.

Вона шукає джерело.

Потрібно передати:

водень.

Потрібно змусити чужий екіпаж зрозуміти пару.

Один елемент плюс інший.

Вона пробує.

На Enterprise тим часом Data випускає водень.

Запаси обмежені.

Якщо інший корабель не відповість —

все витрачено даремно.

Лічильник падає.

90 секунд.

Водень закінчується.

Нічого.

Пікар дивиться.

Data повідомляє:

радниця не змогла.

І потім —

спалах.

Великий вибух.

Розрив відкривається.

Обидва кораблі вириваються в різні боки. (chakoteya.net)

Ми майже не бачимо іншу цивілізацію.

І це чудово.

Це не епізод про дипломатію.

Дві групи незнайомців навіть не говорять нормально.

Просто допомагають одна одній вийти з пастки.

Діана Трой — справжня героїня серії

І це варто підкреслити.

В TNG її часто використовують як:

«Капітане, я відчуваю тривогу».

Тут здібності Трой не декоративні.

Без неї всі помирають.

Хаган вижив на Brattain саме тому, що його бетазоїдна нейрофізіологія працювала інакше.

Трой може приймати сигнал.

Потім:

розпізнає його;

розуміє, що це не сон;

знаходить спосіб відповісти;

і фактично проводить міжвидову комунікацію через сновидіння.

Це один із найкращих епізодів для концепції бетазоїдів.

Не просто «телепатичні люди».

Інший спосіб обробки інформації.

Інший REM-ритм.

І саме біологічна відмінність стає ключем.

Марина Сіртіс дуже добре працює в хорорних сценах

Її сни можуть сьогодні виглядати трохи театрально.

Ефекти ранніх 1990-х.

Темний простір.

Дивні голоси.

Абстрактні образи.

Але Сіртіс продає відчуття.

Головне в її грі:

Трой не просто боїться.

Вона виснажена.

Мусить спати, щоб функціонувати.

А кожен сон приносить новий кошмар.

Усі інші хочуть снів.

Вона хоче, щоб вони припинилися.

Хороший парадокс.

Беверлі — друга ключова героїня

Саме вона знаходить фізіологічну причину.

Не Data.

Не Пікар.

Не Джорді.

Крашер.

Медицина цього разу реально вирішує половину загадки.

І особливо добре показано, що вона сама вже дуже нестабільна.

Проводить складне дослідження в стані, де ледве пам’ятає назву Brattain.

Стоїть перед Пікаром.

Намагається пояснити.

Забуває слово.

Data підказує.

І все одно вона доводить аналіз до кінця.

Оце професіоналізм не як відсутність слабкості.

А як здатність працювати попри слабкість.

Моргова галюцинація Беверлі — 10/10

Мабуть, найбільш чистий хорор TNG до цього моменту.

Історія працює, бо вона не кричить відразу.

Спочатку тиша.

Тіла.

Один рух.

Може здалося.

Потім багато.

І раптом кімната повна «живих мертвих».

Вона заплющує очі.

Просить:

ідіть.

Відкриває.

Все нормально.

Сама сцена триває недовго.

Але образ залишається.

Пікар як виснажений капітан

Патрік Стюарт майже фізично змінює персонажа.

Плечі.

Погляд.

Мова.

Пауза.

Пікар відчувається людиною, яка не спала нормально багато днів.

І це дуже важливо.

Він не перетворюється на психопата відразу.

Найстрашніше:

його рішення ще майже правильні.

Але він знає:

ще трохи —

і перестануть бути.

Тому починає передавати все більше відповідальності Дейті.

Це правильна командирська поведінка.

Визнати:

я більше не найнадійніша людина для прийняття рішень.

Для капітана це теж форма сили.

Райкер розвалюється тихіше

У нього немає великої хорор-сцени.

Але його зізнання Пікару дуже ефективне.

Він уже відчуває:

хтось поруч.

Хтось у кімнаті.

Параноя.

І водночас усвідомлює:

це може бути галюцинація.

Цей проміжний стан, коли людина ще знає, що мозок її обманює, але все одно відчуває загрозу, дуже моторошний.

Логіка:

«там нікого немає».

Нервова система:

«Там точно хтось є».

Логіка не завжди перемагає.

Ворф — найнебезпечніший випадок

Бо поєднання:

виснаження;

галюцинацій;

клінгонського почуття честі;

доступу до зброї

— потенційно катастрофічне.

І саме Трой знаходить його.

Це ще один момент, де її робота радниці реально рятує життя.

Не телепатія.

Психологічне розуміння.

Вона бачить:

він не просто агресивний.

У відчаї.

Data — 10/10

Можливо, найцінніший член екіпажу цього тижня.

Не через драматичну арку.

Через стабільність.

Поки всі забувають:

Data пам’ятає.

Поки люди сваряться:

Data працює.

Поки капітан не може нормально керувати:

Data приймає командування.

Після втечі Пікар фактично визнає його роль.

А Data як своє останнє розпорядження виконуючого обов’язки капітана наказує всім іти спати.

І додає Пікару:

приємних снів. (chakoteya.net)

Ідеальний фінал.

Гайнан — 9/10 за одну сцену з гарматою

Є персонажі, яким для культового моменту потрібно сорок хвилин.

Гайнан:

дістає зброю з-під бару.

Стріляє.

«Це був режим номер один».

Все.

Легенда.

Але серйозніше:

саме вона бачить, що група переходить межу.

Не намагається довго переконувати людей, які вже майже не здатні до раціональної дискусії.

Створює сильний зовнішній стимул.

Працює.

Космічний хорор без монстра

Оце головний плюс.

Серіал міг зробити:

невидимий паразит.

Інопланетний привид.

Психічний хижак.

Не робить.

Страшно не тому, що щось бігає коридорами.

Страшно через думку:

всі системи корабля справні, але люди поступово перестають бути здатними ними керувати.

Enterprise може мати:

фазери;

щит;

варп;

тисячі комп’ютерних систем.

Але якщо Джорді не пам’ятає, яку кнопку натиснути —

корабель мертвий.

Технологія не сильніша за мозок оператора.

Це дуже хороша SF-ідея.

Brattain — ідеальна «машина майбутнього»

Весь епізод цей корабель висить поруч.

Мертва копія долі Enterprise.

У хорошому хорорі герої часто знаходять попередню жертву.

Записи.

Тіла.

Доказ того, що станеться.

Тут Brattain виконує саме цю функцію.

Enterprise не просто думає:

«ми можемо збожеволіти».

Вони вже бачили фінал.

Капітан убиває першого офіцера.

Екіпаж стріляє один в одного.

Останній живий майже не говорить.

Ось що буде.

Через кілька днів.

Можливо, годин.

Це створює таймер без цифрового відліку.

Чому Хаган вижив?

Через ту саму особливість, що й Трой.

Бетазоїдний REM-ритм.

Він усе-таки отримував телепатичний сигнал як сни.

Тому не переживав повну депривацію так само, як інші.

Але сам контакт був настільки повторюваним і виснажливим, що Хаган зрештою впав у кататонічний стан. (TrekCore)

Тобто виживання теж має ціну.

І це хороший нюанс.

Трой не «імунна».

Вона просто страждає інакше.

Друга цивілізація — майже ідеально чужа

Ми майже нічого не знаємо.

Їхня зовнішність?

Ледь бачимо.

Мова?

Немає.

Культура?

Невідомо.

Звідки?

Не знаємо.

Який корабель?

Лише світловий силует.

І це працює.

Бо сюжет про перший контакт без перекладача.

Є лише образи.

«Очі».

«Місяць».

«Подвійне».

Трой повинна знайти спільний символічний словник.

Ніби двоє людей із абсолютно різними мовами намагаються разом полагодити машину через малюнки.

Дуже чиста наукова фантастика.

Тема комунікації

Іронічно:

контакт майже вбиває обидва екіпажі.

Прибульці намагаються сказати:

допоможіть.

Їхній сигнал:

блокує REM-сон людей;

створює кошмари Трой;

поступово штовхає Enterprise до самознищення.

Тобто добрий намір не гарантує добрий ефект.

Комунікація вимагає не просто передати інформацію.

Потрібно знайти сумісний канал.

Це, мабуть, одна з найкращих метафор серії.

Люди часто думають:

«Я ж чітко сказав».

Питання:

чи могла інша сторона це отримати так, як ви хотіли?

Тут різниця буквально біологічна.

Тема снів

«Night Terrors» робить сни не декорацією.

Не містикою.

А комунікаційним простором.

Для більшості екіпажу відсутність снів руйнує психіку.

Для Трой сни — єдине місце, де можливий контакт.

Тобто те, що зазвичай вважається хаотичним і приватним, стає найважливішим каналом зв’язку між двома цивілізаціями.

Красиво.

Тема контролю

Майже кожен персонаж боїться втратити контроль.

Пікар:

командний.

Райкер:

емоційний.

Джорді:

інтелектуальний.

Ворф:

моральний.

Беверлі:

сенсорний.

Трой:

контроль над снами.

І саме страх втрати контролю погіршує ситуацію.

Це дуже людсько.

Найкращий сюжетний поворот

Кошмар Трой — повідомлення.

Не думаю, що він неймовірно непередбачуваний.

Але добре підготовлений.

Хаган повторює ті самі фрази.

Трой бачить образи.

Довго вони сприймаються як симптом.

Потім стають інформацією.

Дуже класичний, але ефективний прийом.

Найкращий хорор-момент

Морг.

Без конкуренції.

Найкращий комедійний момент

Гайнан і режим номер два.

Теж без конкуренції.

Найкраща драматична сцена

Ворф.

Бо вона показує максимальну небезпеку стану не через крики чи бійку.

Через людину, яка вирішує:

краще вмерти, ніж дозволити хворобі визначати мою поведінку.

Найкращий науково-фантастичний момент

Фінальна кооперація двох кораблів.

Вони не можуть поговорити.

Навіть не знають одне одного.

Але створюють вибух разом.

Ніякого договору.

Просто взаємне розуміння:

ми обидва хочемо жити.

Цього достатньо.

Найбільша слабкість серії — темп

Середина трохи розтягується.

Ми досить рано розуміємо:

екіпаж деградує.

Потім серія кілька разів показує нові симптоми.

Джорді.

Райкер.

Беверлі.

Ten Forward.

Ворф.

А справжня розгадка з повідомленням Трой приходить досить пізно.

Для хорору це частково працює:

потрібно нагнітати.

Але можна було скоротити кілька сцен і дати більше часу другій цивілізації.

Друга слабкість — наукове пояснення дуже «телевізійне»

Tyken’s Rift.

REM-інтерференція.

Телепатична частота.

Каландій плюс водень.

Все це працює рівно так, як потрібно сюжету.

Не більше.

Як hard science fiction — слабко.

Як механізм історії — нормально.

TNG часто робить саме так.

Головне, щоб правила всередині епізоду були послідовні.

Тут вони приблизно є.

Третя слабкість — перша спроба вибуху трохи механічна

З погляду структури вона потрібна.

Герої знаходять рішення.

Рішення не працює.

Потрібно відкрити нову частину загадки.

Класика.

Але можна відчути сценарну руку:

цей план не може спрацювати, бо ще двадцять хвилин серії.

Не катастрофічно.

Просто помітно.

Четверта слабкість — галюцинації нерівні

Беверлі:

чудово.

Райкер:

моторошно.

Ворф:

сильна психологічна прив’язка.

Деякі дрібні сцени інших членів екіпажу виглядають трохи стандартно.

Параноя.

Сварки.

Крики.

Але загальний ефект все одно хороший.

П’ята слабкість — хотілося б більше наслідків

Після виходу з розриву:

всі сплять.

Наступного тижня:

нормально.

Але люди пережили:

дні когнітивного руйнування;

галюцинації;

насильство;

суїцидальні думки;

страх смерті.

Особливо Ворф.

Було б цікаво хоча б почути про психологічне відновлення.

TNG епохи здебільшого повертає статус-кво.

Ми це вже не раз бачили.

Патрік Стюарт — 9/10

Не найбільш драматичний Пікар.

Але дуже переконливий виснажений Пікар.

І особливо хороше рішення передати більше контролю Дейті.

Капітан тут виграє не тим, що залишається непохитним.

А тим, що визнає:

біологічно я вже ненадійний.

Брент Спайнер — 9,5/10

Дейта майже не має особистої арки.

Але це епізод, де його стабільність сама стає драматургічною функцією.

І фінальне «приємних снів» ідеальне.

Марина Сіртіс — 9,5/10

Один із кращих епізодів Трой.

Вона:

пацієнтка;

дослідниця;

телепатка;

радниця;

і фактично єдиний комунікатор із невідомим видом.

Її здібності потрібні сюжету.

Не просто декорація.

Гейтс Макфадден — 10/10 у морзі

Вся серія могла б запам’ятатися лише цією сценою.

Але ще й саме Беверлі знаходить медичну причину катастрофи.

Сильний епізод для персонажки.

Майкл Дорн — 9/10

Сцена у каюті коротка.

Але дуже добре відповідає Ворфу.

Його страх втрати честі стає зброєю проти нього.

ЛеВар Бертон — 8,5/10

Хороша демонстрація поступової когнітивної деградації.

Особливо моменти, де інженер, який зазвичай думає швидше за всіх, просто не може знайти слово.

Whoopi Goldberg — 10/10 за ефективність

Може бути на екрані кілька хвилин.

Усе одно забирає сцену.

Атмосфера — 9,5/10

Темні корабельні інтер’єри.

Покинутий Brattain.

Морг.

Сни.

Повільна деградація.

Дуже нетипово тривожно для яскравого й чистого Enterprise-D.

І саме контраст робить серію сильнішою.

Корабель, який зазвичай здається безпечним домом, раптом стає пасткою.

Хорор — 9/10

Не ідеальний.

Але TNG рідко настільки свідомо працює в цьому жанрі.

Причому головна загроза невидима.

Це завжди плюс.

Наукова фантастика — 8,5/10

Основна ідея телепатичної комунікації через REM цікава.

Розрив Тайкена — стандартна космічна аномалія.

Разом працює добре.

Психологія — 9/10

Механізм перебільшений.

Поведінкове руйнування показане переконливо.

Особливо:

дратівливість → помилки → параноя → галюцинації → насильство.

Ескалація відчувається.

Чому назва «Жахи ночі» дуже вдала

Спочатку думаєш:

жахи = кошмари Трой.

Потім розумієш:

справжній жах —

ніч без снів.

Поки Діана страждає від кошмарів, усі інші потребують їх.

Це хороша інверсія.

Страшно не те, що приходить уві сні.

Страшно, коли сон більше не може зробити свою роботу.

Іронія всього епізоду

Виживає той, хто бачить кошмар.

Гинуть ті, кому кошмари недоступні.

Непогано.

Підсумкова оцінка — 9,1/10

«Жахи ночі» не належать до абсолютної вершини четвертого сезону на рівні «The Best of Both Worlds, Part II», «Family», «The Wounded» чи «First Contact».

Але як атмосферний епізод —

дуже сильний.

Особливо його перша половина.

Покинутий корабель.

Мертві.

Незрозумілий survivor.

Кошмари.

Перші симптоми.

Відкриття REM-депривації.

Відчуття:

ми знаємо, що станеться, але не знаємо, як це зупинити.

Фінальне технічне рішення трохи стандартніше.

Проте загальна тема працює.

І ще раз дає Трой, Беверлі й Дейті важливі ролі.

Фінальна думка

Enterprise знаходить Brattain майже випадково.

Нормальний корабель.

Корпус цілий.

Двигуни справні.

Ніякого ворожого флоту.

Ніякої катастрофічної пробоїни.

Ніякої радіаційної аварії.

Просто тридцять три мертві люди.

І один живий чоловік, який уже майже не може говорити.

Це страшна загадка.

Бо фізично корабель виглядає здоровим.

Проблема була в людях.

Вони почали сваритися.

Потім боятися.

Потім бачити те, чого немає.

Потім стріляти.

Enterprise приходить їх рятувати.

І дуже швидко починає робити те саме.

Ось справжній жах.

Не привид.

Не прибулець.

Не чудовисько в машинному відділенні.

Усвідомлення:

я стаю таким самим, як вони.

Беверлі заходить у морг і бачить мертвих, які піднімаються навколо.

Вона знає:

цього не може бути.

Очі кажуть:

відбувається.

Райкер заходить у порожню каюту.

Знає:

там нікого.

Відчуває:

хтось стоїть за спиною.

Ворф знає:

він офіцер Зоряного флоту.

Потім його мозок переконує:

краще померти.

Пікар знає:

потрібно тримати екіпаж разом.

Але сам уже ледве думає.

І лише Дейта стоїть у центрі корабля як метроном.

Спокійний.

Логічний.

Не втомлений.

Не тому, що мужніший.

Просто його мозок інший.

Це одна з речей, які я найбільше люблю в таких епізодах.

Enterprise рятує не «найсильніша» людина.

Рятує відмінність.

Те, що зазвичай робить Дейту чужим, цього разу робить його необхідним.

Але навіть Дейта не може вирішити останню проблему сам.

Бо математичного рішення недостатньо.

Потрібно поговорити з тими, хто по інший бік.

І тут потрібна Трой.

Її кошмари весь епізод здавалися ще одним симптомом.

Насправді вони були ниткою назовні.

Хтось теж застряг.

Хтось теж виснажується.

Хтось говорить:

«Очі в темряві».

Не тому, що хоче її налякати.

Не знає іншої мови.

І це прекрасна ідея.

Ми часто вважаємо незрозуміле загрозою.

А іноді незрозуміле просто дуже погано сформульоване прохання про допомогу.

Трой засинає.

Цього разу добровільно.

Іде назустріч кошмару.

Намагається знайти істоту, якої ніколи не бачила.

Потрібно передати одне просте повідомлення.

Ми випускаємо водень.

Ви випустіть іншу речовину.

Разом —

вибух.

На містку закінчується час.

Водень виходить.

Нічого.

І на секунду здається:

все.

Діана не змогла.

Потім темрява за вікном вибухає світлом.

Enterprise виривається.

Інший корабель теж.

Два види, які навіть не змогли нормально поговорити, рятують одне одного.

Можливо, це найчистіший Star Trek у всьому епізоді.

Не зрозуміли мову.

Не знали культури.

Не знали імен.

Але зрозуміли одну річ:

ми обидва в пастці.

Цього виявилося достатньо.

Після всього Data отримує останнє слово.

Корабель урятований.

Двигуни працюють.

Пікар знову може командувати.

І Data, який кілька днів спостерігав, як органічні істоти буквально розвалюються через відсутність снів, видає цілком логічний наказ:

усім у ліжко.

Потім дивиться на капітана.

Приємних снів.

Після цього епізоду —

це звучить майже як благословення.