Тринадцята серія четвертого сезону Star Trek: The Next Generation — «Як диявол» (Devil’s Due) — після похмурої, психологічно важкої «Травми» робить майже різкий розворот.

Минулого разу ми говорили про ветеранів війни, ненависть, посттравматичні рани, сотні загиблих і крихкість миру.

Тепер?

На планету прилітає дияволиця.

Вимагає все населення в рабство.

Оголошує Enterprise своєю власністю.

Фліртує з Пікаром.

Перетворюється на клінгонського демона, щоб налякати Ворфа.

Телепортує капітана прямо з ліжка.

А завершується все фактично судовим засіданням, де Дейта сидить у ролі арбітра й змушений нагадувати:

навіть диявол повинен дотримуватися процедур.

Це абсолютно інший тип Star Trek.

Значно легший.

Більш театральний.

Місцями майже комедійний.

Дуже близький за духом до класичного серіалу 1960-х, де Кірк регулярно зустрічав істот, які називали себе богами, дияволами чи всемогутніми правителями, після чого за сорок хвилин доводив, що за блискавками ховається машина.

І це не випадковість.

Історія «Devil’s Due» справді має дуже старе походження: вона була розроблена ще для скасованого серіалу Star Trek: Phase II наприкінці 1970-х, а пізніше істотно перероблена для TNG. Це друга відома історія Phase II, яку перетворили на серію The Next Generation після «The Child». Фінальний епізод вийшов 4 лютого 1991 року; телесценарій написав Філіп Лазебнік за історією Лазебніка та Вільяма Дугласа Ленсфорда, режисером став Том Бенко. (Вікіпедія)

Саме походження пояснює дивний тон.

Тут Пікар поводиться трохи більше як Кірк.

Дейта отримує майже споківську функцію холодного арбітра.

Ардара нагадує тих класичних антагоністів, які надзвичайно любили монологи, театральні появи й ефектні демонстрації всемогутності.

А вся історія будується навколо дуже старої для Star Trek ідеї:

коли хтось називає себе богом, не падай на коліна — спочатку перевір, де в нього захований генератор.

І при всій легковажності серії ця думка залишається дуже хорошою.

Починаємо з «Різдвяної пісні»

Серія відкривається не на мосту.

Не з планети.

Не з демона.

Дейта грає Скруджа.

На голодеку він розігрує сцену з «Різдвяної пісні» Чарльза Дікенса й намагається переконливо зобразити страх перед привидом Марлі.

Пікар спостерігає.

Дейта добре вимовляє репліки.

Правильно рухається.

Розуміє, що персонаж має боятися.

Але сам залишається Дейтою.

Страх для нього — концепція.

Він намагається відтворити її через акторську методику й навіть пояснює Пікару, що вивчав різні школи акторського мистецтва, включно з методом Станіславського. (Springfield! Springfield!)

На перший погляд це просто веселий вступ.

Насправді — майже ідеальна підготовка до всієї серії.

Дейта грає страх.

Ардара незабаром гратиме диявола.

Вентаксіанці гратимуть роль народу, приреченого древнім пророцтвом.

Пікар гратиме юриста, скептика й навіть трохи фокусника.

Уся серія — про виставу.

Хто здатен достатньо переконливо зіграти роль, той отримує владу над аудиторією.

Дейта чесно говорить:

я актор.

Ардара говорить:

я диявол.

І саме різниця між цими двома твердженнями є моральною суттю серії.

Enterprise отримує сигнал із Вентакса II

До корабля надходить сигнал лиха.

На Вентаксі II працює група антропологів Федерації.

Ситуація на поверхні вийшла з-під контролю.

Спокійне суспільство охопила паніка.

Люди атакують наукову станцію.

Частину дослідників захопили.

І причина звучить так, ніби повідомлення прийшло не з XXIV століття, а з середньовічного села:

диявол повертається.

Вентаксіанці вірять у давню легенду про Ардару.

Тисячу років тому їхній світ перебував у катастрофічному стані.

Війни.

Забруднення.

Соціальний хаос.

Економічна криза.

І за легендою тоді з’явилася Ардара.

Вона запропонувала угоду.

Дасть планеті тисячу років миру та процвітання.

Натомість через тисячу років повернеться.

І забере все.

Планету.

Людей.

Їхнє майно.

Фактично всю цивілізацію у власність.

Тисяча років якраз закінчується. Офіційний синопсис описує саме цю основу: Вентакс II прожив мирне тисячоліття після легендарної угоди, а тепер населення переконане, що Ардара повернулася забрати обіцяне. (tng.trekcore.com)

Це дуже щедрий кредитний період.

Перші 999 років — нуль відсотків.

На тисячний приходить колектор із пекла.

Найстрашніша частина легенди — вона збігається з реальністю

Проблема не лише в тому, що календар показує правильну дату.

У легенді є ознаки повернення.

Землетруси.

Явлення Ардари.

Тривожні передвісники.

І все це починає відбуватися.

На планеті стаються підземні поштовхи.

Люди бачать образ Ардари.

Правитель Вентакса Акост Джаред теж її бачив.

З його точки зору це вже не віра.

Це підтвердження.

Пророцтво виконалося.

Термін угоди завершився.

Диявол прийшов.

Можна уявити психологічний ефект.

Ти все життя знаєш історію:

в день X станеться Y.

Приходить день X.

Небо буквально поводиться так, як описано.

Земля трясеться.

Перед тобою з’являється жінка, яка каже:

«Я прийшла».

Навіть дуже раціональна людина на хвилину задумається.

А Вентакс II сформував цілу культуру навколо легенди.

Тому суспільство починає руйнуватися ще до появи Ардари.

Це критично.

Її найбільша зброя — не технологія.

А очікування.

Самореалізоване пророцтво

Ось одна з найцікавіших тем серії.

Ардара ще майже нічого не зробила.

А Вентакс уже в паніці.

Люди нападають на федеративних учених.

Хтось говорить про приреченість.

Хтось готовий просто здатися.

Чому?

Бо вони тисячу років чекали цього дня.

Цивілізація фактично програмувала себе:

коли настане термін, опір безглуздий.

Це надзвичайно зручна ситуація для шахрая.

Не потрібно переконувати населення з нуля.

Потрібно лише ввійти у вже готову роль.

Ардара не створює міф.

Вона його експлуатує.

Ось чому найнебезпечніший обман часто будується не на новій брехні.

Він використовує те, у що люди вже хочуть або бояться повірити.

Пікар одразу не вірить

І це дуже Пікар.

Він не говорить:

«Такого не існує».

Тому що у Всесвіті Star Trek це було б нерозумно.

Він особисто знайомий із Q.

Бачив істот із майже божественними можливостями.

Зустрічав форми життя, які не підкоряються звичайній фізиці.

Крашер навіть припускає:

можливо, Ардара належить до Континууму Q.

Теоретично — чому ні?

Ардара могла б бути майже всемогутньою істотою.

Проблема в іншому.

Пікар не бачить доказів.

Землетрус?

Enterprise може викликати геологічний ефект.

Телепортація?

У них є транспортери.

Зміна зовнішності?

Голограми.

Зникнення?

Знову транспортер.

Голос із неба?

Навіть не дуже складна технологія.

Тобто все, що Ардара демонструє, виглядає дивовижно для Вентакса.

Для екіпажу Enterprise — приблизно як добре обладнане театральне шоу.

І саме тому Пікар займає позицію:

поки не побачу чогось, що не можна пояснити технологією, я не приймаю надприродного пояснення.

Це класична наукова позиція.

Не:

«надприродного точно немає».

А:

«у нас уже є простіші пояснення».

І тоді Ардара з’являється особисто

Пікар, Дейта, Ворф і Трой спускаються на планету.

Джаред пояснює ситуацію.

І Ардара вирішує, що момент для драматичного входу настав.

Вона матеріалізується.

Ефектно.

Упевнено.

Без жодного сумніву.

Марта Дюбуа з першої сцени грає її не як древнє зло.

А як людину, яка дуже насолоджується власною роллю.

Це найкращий вибір.

Ардара не похмурий демон.

Вона артистка.

Фокусниця.

Шахрайка.

Сценічна діва з власним космічним шоу.

І Пікар відразу стає для неї цікавим.

Тому що всі інші або бояться, або слухають.

Пікар дивиться приблизно так:

«Дуже красиво. А тепер покажіть сертифікат на планету».

Ось це для Ардари вже виклик.

Вона називає себе багатьма іменами

Ардара заявляє, що різні народи знають її під різними образами.

Людський диявол.

Інші міфологічні демонічні постаті.

Для клінгонів — Фек’лхр, охоронець Гретора.

За матеріалами епізоду, вона має щонайменше десятки різних локальних ідентичностей у секторі. (tng.trekcore.com)

Потім Ардара дивиться на Ворфа.

І перетворюється на Фек’лхра.

Ворф відступає.

Ненадовго.

Але реакція є.

Це один із найцікавіших маленьких моментів.

Ворф — офіцер Зоряного флоту.

Раціональний.

Навчений.

Знає про голограми.

І все одно образ із дитячої культури пробиває захист на секунду.

Бо міфи працюють не лише на рівні свідомої віри.

Вони сидять глибше.

Ворф може сказати:

я розумію технологію.

А його нервова система відповідає:

це те, чого нас учили боятися.

Саме так Ардара контролює Вентакс.

Не переконанням.

Рефлексом.

Пікар відмовляється грати за її правилами

Ардара хоче, щоб усі сперечалися про те:

справжня вона чи ні.

Пікар робить розумніше.

Не витрачає час на метафізику.

Каже:

навіть якщо ви справжня Ардара, у вас є конкретна претензія.

Покажіть угоду.

Оце прекрасно.

Жінка приходить як Сатана.

Пікар відповідає:

добре, переходимо до контрактного права.

Можливо, це найфедеративніший спосіб боротися з дияволом.

Не екзорцизм.

Не свята вода.

Юридична експертиза.

Дейта читає контракт

Дейта досліджує древні документи.

І приносить Пікару дуже неприємну новину.

Угода справжня.

Принаймні документ відповідає юридичним нормам того суспільства.

Термін настав.

Умови сформульовані.

І вони надзвичайно широкі.

Ардара має отримати не лише Вентакс.

А все, що перебуває на ньому.

Усе населення.

Майно.

І навіть те, що перебуває на орбіті.

Наприклад...

Enterprise.

Дейта фактично повідомляє капітану:

юридично диявол щойно заявив права на флагман Федерації. (tng.trekcore.com)

Пікар, думаю, внутрішньо ставить дуже важливе питання:

хто складав цей договір?

Бо людина явно забула розділ:

«майно третіх сторін, які випадково прилетять через тисячу років».

Ардара отримує Enterprise

Принаймні так вона думає.

І це ескалація, якої не повинно було бути.

Якби Ардара обмежилася Вентаксом, можливо, її шахрайство протрималося б довше.

Але жадібність — класична проблема людей, які успішно обманюють інших.

Одного дня вони починають вірити:

їм зійде з рук усе.

Ардара заявляє права на корабель.

На екіпаж.

На Пікара.

Особливо на Пікара.

І капітан тепер має ще більше причин розібрати її виставу по деталях.

Ардара і Пікар: флірт як тактична помилка

Між ними виникає дивна динаміка.

Ардара явно отримує задоволення від того, що Пікар не боїться.

Він стає цікавішим за покірних вентаксіанців.

Вона з’являється в його каюті, коли він спить.

Без дозволу.

Телепортує його.

Фліртує.

Пропонує різні образи.

У певний момент навіть приймає зовнішність Діани Трой, намагаючись знайти форму, яка спрацює. (Cygnus X1)

Пікар реагує майже ідеально.

Не нервує.

Не піддається.

Не дозволяє їй контролювати тон.

І особливо прекрасний його практичний момент після того, як вона переносить його в інше місце без форми:

викликає Enterprise й просить Дейту прилетіти шатлом.

І привезти форму.

Ворф уточнює:

ви сказали «форму»?

Так, містере Ворф.

Саме форму.

Капітан не дозволить навіть дияволу змусити його проводити дипломатичну операцію в піжамі.

Є стандарти.

Чому Ардара взагалі фліртує?

З одного боку — характер.

Вона любить владу.

Пікар не підкоряється.

Отже, хочеться підкорити.

З іншого — це ще одна форма демонстрації контролю.

Я можу прийти у твою спальню.

Можу забрати тебе з корабля.

Можу змінити вигляд.

Можу бути ким завгодно.

Ти не маєш приватності.

Не маєш безпеки.

Не маєш контролю.

Для більшості людей це психологічно дуже ефективно.

Для Пікара проблема Ардари в тому, що він уже мав справу з Q.

Після Q дуже важко вразити його театральним входом.

Десь у голові капітана, напевно:

«Принаймні ця ще не переносила мене в суд людства».

Планка дуже висока.

Чи могла вона бути Q?

Серія свідомо кидає це питання.

У світі TNG існують справді надзвичайно могутні істоти.

Тому скептицизм Пікара має цікаву межу.

Коли Ардара зникає.

Змінюється.

Викликає землетрус.

Переносить людей.

У принципі він не може сказати:

«неможливо».

У Всесвіті, де Q одним жестом змінює реальність, майже все можливо.

Тому справжній тест не:

«чи могла така сила існувати?»

А:

«чи є причина вважати, що саме ця людина має таку силу?»

Немає.

І саме це важливо.

Наявність справжніх чудес не означає, що кожен фокусник — бог.

Віра Вентакса побудована на історичній помилці

Пікар починає дивитися на саму легенду.

Тисячу років тому Вентакс справді змінився.

До цього:

високотехнологічне суспільство;

конфлікти;

екологічна деградація;

соціальні проблеми.

Після:

мир;

стабільність;

простіший аграрний спосіб життя.

Тобто щось сталося.

Вентаксіанці пояснили:

Ардара виконала свою частину договору.

Пікар бачить іншу можливість.

Можливо, вони самі змінили суспільство.

Відмовилися від певних технологій.

Перебудували економіку.

Припинили війни.

Створили іншу соціальну систему.

А через покоління причинний зв’язок переписався:

ми підписали угоду → почався мир → отже, Ардара дала нам мир.

Насправді:

ми змінили власну цивілізацію → почався мир.

І якщо так, то вся планета тисячу років віддавала заслугу за власний успіх не собі.

А міфологічній істоті.

Це одна з найкращих ідей серії.

Найстрашніший обман — той, де жертва віддає шахраю власні досягнення

Вентакс прожив тисячу років без великої війни.

Це неймовірне цивілізаційне досягнення.

А люди думають:

не ми.

Ардара.

Це дуже небезпечна психологія.

Якщо добро прийшло не від нас, то ми не можемо його зберегти самі.

Якщо мир — подарунок диявола, то після завершення договору мир закінчиться.

Отже, населення панікує.

І буквально власними діями починає руйнувати те, що будувало тисячу років.

Пророцтво майже здійснюється не тому, що Ардара всемогутня.

А тому, що Вентакс забув власну силу.

Саме це Пікар має повернути їм.

Не просто викрити шахрайку.

Змусити цивілізацію знову повірити:

ви створили своє життя самі.

Ардара знає, де бити

Її вистава добре підготовлена.

Вона знає легенди.

Має інформацію про різні культури.

Підбирає образи.

Створює геологічні ефекти.

Контролює транспортні й голографічні технології.

Може втручатися в системи Enterprise настільки, щоб імітувати майже неможливі речі.

Наприклад, у певний момент Enterprise буквально «зникає».

Для вентаксіанців це доказ абсолютної влади.

Для Пікара — ще одна причина запитати:

де корабель, який генерує ці ефекти?

Бо технологія повинна десь бути.

Ось фундаментальна різниця мислення.

Вентаксіанець бачить диво.

Пікар бачить інфраструктуру.

Джорді шукає диявола в спектрі випромінювання

Поки Пікар займається психологією та правом, екіпаж робить те, що найкраще вміє Enterprise.

Сканує.

Шукає джерела енергії.

Аномалії.

Передачі.

Субпросторові сигнали.

Невідомий корабель.

Джорді поступово знаходить сліди того, що «надприродні» ефекти Ардари мають технічне походження.

Саме це і є хороший Star Trek.

На одному рівні йде філософська дискусія.

На іншому інженери буквально шукають кабель від пекла до генератора.

Бо якщо диявол має живлення — можна вимкнути рубильник.

Юридична лазівка

Пікар не може просто оголосити договір недійсним.

Дейта пояснює:

за вентаксіанськими правовими нормами Ардара має право пред’явити претензію.

Але також є процедура спору.

Можна вимагати арбітраж.

Хтось має визначити, чи справді перед ними сторона древнього договору.

Ось справжня слабкість Ардари.

Вона дуже добре підготувалася до:

релігійного спектаклю;

страху;

технологічних фокусів.

Гірше — до перехресного допиту.

Пікар пропонує арбітра.

Ардара погоджується.

І вибирає людину, яка, на її думку, буде ідеально безсторонньою.

Дейту.

Прекрасно.

Диявол сам обирає андроїда суддею.

Дейта стає арбітром

І тут серія перетворюється на майже судову комедію.

Пікар представляє Вентакс.

Ардара — себе.

Дейта сидить між ними.

І відразу демонструє:

дружба з капітаном не має значення.

Служба на Enterprise не має значення.

Якщо він арбітр — буде неупередженим.

Пікар намагається використати звичний командирський тон.

Дейта спокійно ставить його на місце.

Це надзвичайно весело.

Капітан Enterprise фактично отримує від власного другого офіцера:

«У цій кімнаті ви не мій начальник».

І Пікар змушений прийняти.

Правило є правило.

І це дуже важливий момент для Дейти

Минулу серію про Дейту ми дивилися буквально два епізоди тому.

«День Дейти».

Там він намагався зрозуміти людей.

Жарти.

Танці.

Весілля.

Інтуїцію.

Тут використовується інша сторона персонажа.

Його абсолютна повага до процедури.

Дейта може бути ідеальним арбітром не тому, що «не має емоцій».

А тому, що дуже серйозно ставиться до ролі.

Як актор у першій сцені.

Він розуміє:

зараз я виконую функцію судді.

Отже, повинен виконувати її чесно.

Цікаво, що серія починається з того, як Дейта вивчає акторське мистецтво.

А завершується тим, що він грає роль, де головне — не перетворити виконання на виставу.

Ардара демонструє «силу»

В арбітражі Пікар ставить дуже просте питання.

Ардара стверджує, що саме вона тисячу років тому виконала умови договору.

Отже, нехай доведе свою особу.

Ардара відповідає демонстраціями.

Зміни форми.

Телепортації.

Геологічні ефекти.

Зникнення.

Театральність.

Але Пікар уже знає:

це не доказ.

Якщо він може показати той самий фокус технологічно, тоді фокус не доводить надприродне походження.

І тут Пікар починає готувати контрвиставу.

Пастка з дорогоцінностями

Щоб знайти джерело інформації Ардари, Пікар спеціально згадує речі, які нібито могли б її зацікавити.

Скарби.

Рідкісні матеріали.

Древні цінності.

Зокрема використовує вигадані або контрольовані приманки, пов’язані з легендарними коштовностями й археологічними місцями. Джерела епізоду згадують, зокрема, руїни Лігіліума й прихований затерліанський смарагд як частину цієї пастки. (tng.trekcore.com)

Логіка проста.

Якщо Ардара справді всемогутня й всезнаюча, інформація їй не потрібна.

Якщо вона шахрайка, хтось стежитиме.

Передаватиме повідомлення.

Перевірятиме координати.

Шукатиме приманку.

І саме цей тип мислення зрештою приводить екіпаж до прихованого корабля Ардари.

Не магія.

Розвідка.

Ардара зробила одну фатальну помилку

Їй було недостатньо просто отримати Вентакс.

Вона захотіла Пікара.

Enterprise.

Визнання.

Перемогу.

І тому продовжила гру після моменту, коли розумний шахрай уже втік би.

Це чудова характеристика.

Вона не просто краде.

Їй подобається, коли люди вірять, що вона всемогутня.

Тобто головною винагородою є не майно.

Контроль над чужою реальністю.

Саме тому Пікар так дратує.

Він не дає цього задоволення.

Що більше Ардара демонструє сили, то сильніше він дивиться:

«Чудово. Ще щось?»

Для нарцисичного шахрая це майже нестерпно.

Enterprise знаходить джерело «пекла»

Джорді та екіпаж зрештою знаходять і беруть під контроль замаскований корабель Ардари.

І тут вся структура перевертається.

До цього:

Ардара натискає кнопку.

Стається диво.

Тепер:

Пікар має кнопку.

Саме тут серія переходить у майже чисту комедію.

Бо Пікар не просто пояснює:

ось технологія.

Він демонструє.

Пальці.

Жест.

І раптом Пікар сам стає дияволом.

Ті самі ефекти.

Ті самі образи.

Ті самі землетруси.

Та сама «магія».

Ардара дивиться на власний спектакль із глядацького місця.

І вперше розуміє, наскільки дешево виглядає всемогутність, коли реквізитом керує інша людина.

Найкращий спосіб викрити фокус — повторити його

Це дуже сильна ідея.

Пікар міг показати технічний звіт.

«Дивіться, ось генератор голограм».

Для вентаксіанців це могло б бути недостатньо.

Їхній страх не логічний.

Тому Пікар використовує їхню ж мову.

Він робить неможливе.

Потім пояснює:

бачите?

Я не диявол.

Отже, сама здатність робити таке не доводить, що нею є Ардара.

Проста демонстрація.

І в контексті культури, яка тисячу років вважала ці фокуси доказом надприродного, це значно сильніше за лекцію з фізики.

Ардара втрачає владу миттєво

І це показує:

її справжня влада ніколи не була технологічною.

Технологія лише підтримувала віру.

Щойно монополія на диво зникла — зникло все.

Уявімо фокусника.

Поки ніхто не знає секрету, здається чарівником.

Хтось виходить на сцену, бере той самий реквізит і робить той самий трюк.

Магії більше немає.

Залишається техніка.

Так само Ардара.

Щойно Пікар робить її «чудеса», вона не виглядає богинею.

Просто жінкою з хорошим обладнанням.

Але Пікар не просто викрив шахрайку

Це важливіше.

Йому потрібно звільнити Вентакс.

Фізично Ардара ще навіть не встигла поневолити планету.

Суспільство вже було поневолене страхом.

Пікар повертає їм причинність.

Мир останніх тисячі років?

Ваш.

Процвітання?

Ваше.

Стабільність?

Ваш результат.

Ардара не подарувала.

Ваші предки змінили суспільство.

І саме це має залишитися після того, як Ардару заарештують.

Інакше через сто років з’явиться інша шахрайка.

Нове ім’я.

Нові фокуси.

Той самий страх.

Чи справді древній контракт законний?

Це цікава філософська проблема, яку серія використовує більше для комедії.

Припустімо:

тисячу років тому уряд реально підписав документ.

Чи має він право віддати в рабство людей, які ще не народилися?

Покоління через тисячу років?

Цілу планету?

Навіть якщо Ардара була справжньою?

З сучасної моральної точки зору — очевидно ні.

Законність договору й моральна легітимність — не одне й те саме.

Дейта аналізує вентаксіанське право.

Але Федерація точно не могла б визнати право на спадкове рабство просто тому, що є печатка.

Епізод не дуже заглиблюється сюди.

Шкода.

Бо це могло б зробити юридичну частину значно цікавішою.

З іншого боку, тоді серія стала б «The Measure of a Man: Contract Law Edition».

Можливо, занадто багато.

Дейта як суддя — 10/10

Можна було б побудувати весь епізод лише навколо цього.

Дейта абсолютно серйозний.

Ардара драматична.

Пікар дедалі сильніше хоче перемогти.

А Дейта нагадує обом:

процедура.

У якийсь момент Ардара буквально використовує «магію» під час засідання, і Дейта змушений обмежувати поведінку сторін майже так, ніби веде звичайний суд:

адвокат не повинен робити опонента невидимим.

Прекрасне речення, яке, думаю, дуже рідко зустрічається у юридичній практиці Федерації.

Хоча після кількох процесів за участю Q, можливо, це стандартний пункт.

Пікар як скептик

Це один із найцікавіших епізодів для його раціоналізму.

Пікар не просто «не вірить у диявола».

Він вимагає правильної методології.

Якщо явище можна пояснити:

голограмою;

транспортером;

гравітаційною технологією;

підземним генератором,

то немає підстав переходити до надприродної гіпотези.

Це фундаментальна наукова дисципліна.

І вона особливо важлива у Всесвіті Star Trek, де надзвичайні істоти реально існують.

Якби Пікар автоматично відкидав усе дивне, Q зламав би його світогляд у першій серії.

Але скептицизм — це не заперечення.

Це вимога доказів.

І Ардара їх не має.

Водночас Пікар трохи занадто впевнений

Ось тут є проблема сценарію.

Він майже від самого початку впевнений:

шахрайка.

Не припускає серйозно:

можливо, це справді надзвичайна істота.

Хоча він особисто знає Q.

Бачив Трелана? Ні, це Кірк.

Але в його епосі вже було достатньо богоподібних форм життя.

Тому така абсолютна впевненість трохи дивна.

Правильніше було б:

«Поки що я бачу шахрайство. Але тримаємо інші варіанти».

Серіал хоче швидкої комедійної дуелі Пікар — Ардара.

Тому сумніву мало.

Це одна з тих деталей, де видно старіший сценарний фундамент Phase II.

Саме тому серія відчувається як класичний Star Trek

Історія справді походить із матеріалів запланованого Star Trek: Phase II, причому в старій версії «диявольська» постать була іншою, а арбітраж навіть мав проходити за участю комп’ютера Enterprise. Під час адаптації персонажа зробили жінкою-шахрайкою й значно посилили гумористичний та фліртовий бік історії. (Вікіпедія)

Це відчувається.

Уявити Кірка в цій історії надзвичайно легко.

Дияволиця фліртує.

Капітан викриває технологію.

Фінальна театральна демонстрація.

Майже готовий TOS.

А Патрік Стюарт грає матеріал зовсім інакше.

Кірк, мабуть, сперечався б із Ардарою як авантюрист.

Пікар перетворює це на інтелектуальний двобій.

Тому дивна суміш епох працює краще, ніж могла б.

Марта Дюбуа як Ардара

Якщо не прийняти Ардару, серія розсиплеться.

Вона повинна бути:

смішною;

небезпечною;

привабливою;

самовпевненою;

театральною;

достатньо розумною, щоб шахрайство протрималося.

Марта Дюбуа чудово розуміє тон.

Вона не грає «реалістичну злочинницю».

Це було б нудно.

Ардара поводиться як людина, яка вже багато років подорожує від планети до планети й щоразу входить у роль місцевого диявола.

Для неї це професія.

Десь є бухгалтер.

Десь інженер.

А десь жінка заповнює форму:

Посада: міжзоряна демонічна шахрайка.

Спеціалізація:

забобони, голограми, юридично сумнівні контракти.

Ардара могла бути чудовою повторюваною антагоністкою

У цьому сенсі трохи шкода, що персонажка залишилася майже одноразовою.

Вона відрізняється від Q.

Q реально всемогутній і дивиться на людство зверху.

Ардара — звичайна людина з технологією, яка хоче виглядати всемогутньою.

Їх можна було б навіть зіткнути.

Уявіть:

Ардара приходить на планету й оголошує себе богинею.

З’являється Q.

«Перепрошую?»

Через десять хвилин Ардара подає заяву на зміну професії.

Але як противник Пікара вона дуже хороша саме тому, що не хоче його вбити.

Вона хоче перемогти його психологічно.

Змусити визнати:

я справжня.

А Пікар відмовляється давати їй найцінніший ресурс — віру.

Ворф використаний мало, але добре

Його реакція на Фек’лхра — чудова.

Не тому, що Ворф раптом забобонний дурень.

Навпаки.

Показує:

раціональність не стирає культурну пам’ять.

Ворф виріс серед людей, але постійно будував клінгонську ідентичність через ритуали й міфологію.

Фек’лхр — частина цього світу.

Коли образ раптом стоїть перед тобою, мозку потрібна секунда.

Потім повертається офіцер.

Але секунда була.

І Ардара саме на такі секунди й розраховує.

Трой теж цікава як контраст

Як емпатка вона може відчувати Ардару.

І те, що перед нею не очевидна надприродна сутність, а дуже самовпевнена жінка, вже має бути підозрілим.

Коли Ардара приймає зовнішність Трой перед Пікаром, це ще й комічний спосіб показати:

вона думає, що людський потяг можна прорахувати простим вибором форми.

Ось тут Ардара сама стає трохи схожою на Дейту в попередній серії.

Вона має дані.

Не має контексту.

«Пікар близький із цією жінкою → якщо я виглядатиму так само, він мене захоче».

Ні.

Люди не працюють як заміна текстур у голопрограмі.

Пікар і сексуальна спокуса

Це ще одна риса старого TOS-коріння сценарію.

У класичному Star Trek такий сюжет майже автоматично означав би спокусу Кірка.

У TNG роль дістається Пікару.

І це створює зовсім іншу комедію.

Він не виглядає людиною, яка абсолютно не бачить привабливості Ардари.

Просто не дозволяє їй змішати:

привабливість;

владу;

правду.

Ви можете бути красивою.

І все одно шахрайкою.

Вражаюче відкриття для міжзоряної дипломатії.

Найкраща сцена — Пікар використовує її «магію»

Саме тут історія виплачує все, що будувала.

Ардара десятки хвилин робить фокуси.

Контролює простір.

Сміється.

Насолоджується страхом.

І раптом Пікар робить те саме.

Перетворюється.

Викликає ефекти.

Керує її системою.

Ардара залишається без унікальності.

Це класичний момент:

«За завісою сиділа людина».

Тільки тут за завісою — замаскований зореліт.

Найсмішніша сцена — Дейта-суддя

Особливо коли сторони починають використовувати надзвичайні методи, а Дейта реагує на них як на порушення процесу.

У його світі немає:

«О Боже, диявол зробив капітана невидимим!»

Є:

«Сторона порушує встановлений порядок засідання».

Дейта може бюрократизувати навіть пекло.

І саме за це ми його любимо.

Найсильніша ідея — страх сильніший за фокус

Ардара могла б мати вдвічі слабшу технологію.

І все одно майже перемогла б.

Бо люди вже вірили.

Це важливо.

Шахрайство рідко працює лише через технічну досконалість.

Потрібна психологічна вразливість.

Вентаксіанці були підготовлені тисячею років культури.

Ардара просто натиснула правильні кнопки.

Тому справжній захист від неї — не сильніший щит.

Критичне мислення.

Чи має Пікар право руйнувати віру цілої цивілізації?

Ось цікаве питання, яке серія майже не досліджує.

Якщо Ардара є частиною вентаксіанської релігії, Пікар фактично входить у культуру й говорить:

ваша центральна легенда не відповідає реальності.

Для Федерації питання культурного втручання зазвичай дуже чутливе.

Але тут ситуація інша.

По-перше, цивілізація вже має контакт із іншими світами.

По-друге, конкретна людина використовує міф, щоб поневолити населення.

Пікар не приходить руйнувати релігію заради освіти.

Він зупиняє злочин.

І все ж після цього Вентакс має пройти величезну культурну кризу.

Якщо Ардара була шахрайкою, що означає вся їхня теологія?

Чи був древній договір реальним?

Хто створив легенду?

Чому тисячоліття миру співпало з терміном?

Серія закінчується раніше.

Але для Вентакса справжня історія тільки починається.

Можливо, древньої Ардари взагалі не було

І це одна з найцікавіших можливостей.

Сучасна Ардара не може бути тією самою істотою тисячолітньої давності.

Отже, або:

колись існувала інша шахрайка;

легенда виникла пізніше;

контракт був політичним документом, який згодом міфологізували;

або справжня древня істота існувала, а теперішня Ардара просто привласнила її образ.

Серіал не дає остаточної відповіді.

І це навіть добре.

Пікару не потрібно доводити всю історію міфу.

Йому потрібно довести:

ця конкретна жінка не має права поневолити планету.

Цього достатньо.

Велика слабкість серії — Вентакс надто легко виглядає наївним

Тисячу років миру.

Контакт із Федерацією.

Контакт із клінгонами десятки років тому.

Вони знають про космічні кораблі.

Транспортери.

Інопланетян.

Технології.

І все одно майже ціла планета моментально падає в паніку перед набором фокусів.

Це трохи занадто.

Так, культурний страх сильний.

Але суспільство мало б мати:

істориків;

скептиків;

учених;

теологів;

політичну опозицію.

Хоча б групу людей, яка каже:

«А може, спочатку перевіримо?»

Серіалу потрібен великий колективний страх.

Тому населення спрощене.

Це робить мораль очевиднішою, але світ — менш переконливим.

Друга слабкість — Ардара теж іноді надто самовпевнена

Вона має технологію, здатну:

дурити цілу планету;

маскувати корабель;

втручатися в Enterprise;

створювати надзвичайно переконливі ілюзії.

Це серйозний рівень.

Можна заробити фантастичні гроші легально.

А вона вирішує:

буду прикидатися Сатаною за старими контрактами.

Добре.

Але потім зустрічає флагман Федерації.

Бачить Дейту.

Ла Форжа.

Пікара.

Транспортерні системи.

Сенсори.

І думає:

так, цих теж обдурю.

Сміливо.

Не розумно.

Але сміливо.

Її поразка відчувається майже неминучою від моменту, коли вона намагається включити Enterprise в рахунок.

Третя слабкість — Пікар занадто швидко має рацію

Для справжньої загадки хотілося б моменту, коли навіть він серйозно сумнівається.

Наприклад:

ефект, який Enterprise не може пояснити.

Або інформація, якої Ардара фізично не могла знати.

Щось, що змусило б Пікара сказати:

а якщо?

Але серія майже весь час тримає його попереду.

Тому це не mystery.

Це:

«подивимося, як саме Пікар її викриє».

І це працює як розвага.

Але зменшує напругу.

Четверта слабкість — юридична логіка дуже земна

Арбітраж виглядає майже як сучасний суд.

Ардара.

Адвокат.

Докази.

Заперечення.

Суддя.

Для тисячолітньої аграрної інопланетної культури дивно, що правова процедура настільки комфортно читається через знайомі нам рамки.

Це ще одна ознака старішого походження сценарію.

Але, чесно кажучи, Дейта в ролі судді настільки веселий, що я готовий пробачити майже все.

П’ятий недолік — після «Травми» епізод здається дуже легким

Це не об’єктивна проблема.

Просто контраст.

«The Wounded»:

воєнна травма;

масові вбивства;

моральна неоднозначність;

кардасіанська політика.

«Devil’s Due»:

дияволиця фліртує з Пікаром і програє через технологічний фокус.

Після попередньої серії це майже відчувається як відпустка.

Можливо, саме тому вона й потрібна.

Сезон не може щотижня ламати О’Браєна психологічно.

Хоча майбутній Deep Space Nine спробує.

Патрік Стюарт — 9,5/10

Він явно отримує задоволення від матеріалу.

Його Пікар тут:

саркастичний;

впевнений;

розумний;

трохи самовдоволений;

іноді майже грайливий.

Після всього, через що персонаж пройшов у четвертому сезоні, приємно просто побачити, як він інтелектуально знищує шахрайку.

Особливо добре працює контраст:

Ардара максимально театральна.

Пікар максимально сухий.

Що сильніше вона намагається вразити, то менш враженим він виглядає.

Це чудова комедійна пара.

Марта Дюбуа — 10/10 за стиль

Не за психологічну глибину.

Її немає.

І не потрібна.

Ардара — велика, яскрава роль.

Дюбуа входить у кожну сцену так, ніби це її сцена.

Саме так повинна поводитися людина, яка професійно переконує цивілізації, що є дияволом.

Якби вона була скромною, бізнес-модель не працювала б.

Брент Спайнер — 9,5/10

На початку:

актор-Дейта.

У фіналі:

суддя-Дейта.

Обидві ролі чудові.

Особливо мені подобається, що Дейта не підтримує Пікара автоматично.

Він сприймає арбітраж буквально.

І через це стає єдиною людиною, яка в певний момент може сказати капітану:

не подобається — проблема ваша.

Чудово.

Ворф — 8,5/10

Мало екранного часу.

Але Фек’лхр робить свою справу.

Його коротка реакція показує всю тему серії краще за багато промов.

Міф не обов’язково має бути раціонально прийнятий, щоб впливати на тебе.

Трой — 8/10

Після великого епізоду «The Loss» тут вона повертається до більш допоміжної ролі.

Трохи шкода.

Але її присутність корисна, особливо коли Ардара намагається використовувати її зовнішність як інструмент спокуси.

Джорді — 8,5/10

Фактично людина, яка технічно руйнує пекло.

Поки Пікар сперечається з дияволом, Ла Форж шукає її передавач.

Розподіл праці на Enterprise прекрасний.

Ардара — 9/10 як одноразова антагоністка

Насправді її план має багато дірок.

Але харизма компенсує.

І головне — вона ідеально підходить Пікару як противниця саме в цьому епізоді.

Не сильніша фізично.

Не небезпечніша військово.

Її зброя:

видимість влади.

А Пікар спеціалізується на тому, щоб не плутати видимість із реальністю.

Вентакс II — 7,5/10 як світ

Концепція цікава.

Цивілізація, яка добровільно відмовилася від технологічної гонки й тисячу років прожила мирно.

Це могло бути дуже сильним соціологічним сюжетом.

Але майже весь світ використовується лише як декорація для Ардари.

Хотілося б більше.

Як саме вони організували економіку?

Політику?

Чому відмовилися від технологій?

Чи справді це було повністю добровільно?

Як за тисячу років не виникло руху за повернення технологічного розвитку?

І найцікавіше:

як тепер зміниться суспільство після викриття Ардари?

Не дізнаємося.

Головна тема: влада потребує згоди жертви

Ардара має технологічну перевагу.

Але без віри Вентакса вона просто злочинниця з кораблем.

Її справжня влада існує тому, що люди приймають:

вона має право.

Ось це найважливіше.

Не:

«вона сильніша».

А:

«ми колись погодилися».

Навіть тисячолітня цивілізація може поневолити себе старим документом, якщо перестане запитувати:

хто дав предкам право вирішувати за нас?

Це доволі сильна політична думка, захована всередині легкої комедії.

Друга тема: чудеса потребують перевірки

Пікар ніколи не говорить:

все незрозуміле — шахрайство.

Він говорить:

незрозуміле — це незрозуміле.

Не більше.

Якщо з’явиться доказ справжньої надприродної сили — тоді аналізуємо далі.

До цього:

не робимо величезний стрибок від «я побачив дивне» до «я належу дияволу».

Це чудова інтелектуальна дисципліна.

Третя тема: люди часто віддають заслугу зовнішній силі

Вентакс прожив тисячу років миру.

Замість:

«наші предки створили систему, яка працює»,

вони говорять:

«нам дали тисячу років».

Це зменшує їхню відповідальність за власне суспільство.

І одночасно позбавляє впевненості.

Якщо хтось дав — хтось може забрати.

Пікар повертає їм історію.

Це, можливо, важливіше за перемогу над Ардарою.

Четверта тема: страх робить фокус переконливішим

Коли людина спокійна, вона питає:

як це зробили?

Коли панікує:

що це означає?

Ардара використовує саме другий стан.

Землетрус.

Явлення.

Зникнення.

Символи.

Вона ніколи не дає аудиторії часу перейти від страху до аналізу.

Пікар робить протилежне.

Сповільнює.

Розбирає.

Класифікує.

Перевіряє.

Саме тому критичне мислення часто починається не зі знань.

А зі здатності не панікувати.

П’ята тема: хороший шахрай знає культуру жертви

Ардара не приходить на кожну планету в одному костюмі.

Вона адаптується.

Людський диявол.

Клінгонський Фек’лхр.

Інші локальні образи.

Тобто це не просто технологічне шахрайство.

Соціальна інженерія.

Вона досліджує культуру.

Знаходить архетип страху.

І входить у нього.

Дуже сучасна схема.

Технологія змінюється.

Фішинг залишається.

Найкращий комедійний образ

Уявіть офіційний звіт Зоряного флоту:

«Інцидент на Вентаксі II.

Суб’єкт заявляв про демонічне походження.

Вимагав планету й USS Enterprise.

Після юридичного арбітражу та захоплення допоміжного судна встановлено, що суб’єкт не є дияволом.

Рекомендація: посилити культурну освіту планети».

Адмірал, який це читає:

«Жан-Люк, у вас хоч один нормальний тиждень буває?»

Ні.

Наступна серія буде про те, що Дейта бреше всьому екіпажу.

Усе за графіком.

Атмосфера — 9/10

Дуже театральна.

Не реалістична.

Але це плюс.

Ардара потребує сцени.

Планета — сцена.

Enterprise — сцена.

Суд — сцена.

Навіть голодек на початку буквально сцена.

Епізод послідовно грає з акторством.

І саме тому легкий тон працює.

Науково-фантастична складова — 8,5/10

Не найглибша.

Фантастика тут служить розвінчанню «магії»:

будь-яка достатньо розвинена технологія для менш технологічної культури може виглядати надприродною.

Це класична ідея.

TNG подає її просто.

Ефективно.

Без особливої складності.

Філософська складова — 8,5/10

Серія могла піти набагато глибше в:

релігію;

право;

успадковану відповідальність;

рабство;

легітимність древніх договорів.

Не йде.

Вибирає розвагу.

І, можливо, правильно.

Але потенціал був більшим.

Гумор — 9,5/10

Пікар проти флірту Ардари.

Дейта-суддя.

Ворф і форма.

Фек’лхр.

Пікар із чужим пультом від «магії».

Серія знає, що її концепція трохи безглузда.

І не соромиться.

Це важливо.

Підсумкова оцінка — 8,9/10

«Як диявол» — не найсильніша серія четвертого сезону.

Поруч стоять:

«Сім’я».

«Пам’ятай мене».

«Возз’єднання».

«День Дейти».

«Травма».

На їхньому фоні Devil’s Due здається легшою.

Простішою.

Менш психологічно глибокою.

Але вона дуже весела.

І має достатньо розумних ідей, щоб не бути порожньою комедією.

Це чудова демонстрація Пікара.

Хороший епізод Дейти.

Яскрава одноразова антагоністка.

І дуже класичний Star Trek у своїй основі:

людина приходить і каже:

«Я всемогутня».

Enterprise відповідає:

«Цікаво. Давайте проведемо діагностику».

Фінальна думка

«Як диявол» починається з привида.

Дейта стоїть у голодеку в ролі Ебенезера Скруджа.

Перед ним привид Марлі.

Скрудж повинен боятися.

Дейта не може.

Тому намагається навчитися.

Як зіграти страх?

Як переконливо показати почуття, якого ти не переживав?

Через сорок хвилин стає зрозуміло:

це питання було не про Дейту.

Це питання про Ардару.

Як зіграти диявола?

Спочатку потрібно знати, чого боїться аудиторія.

Вентаксіанці тисячу років бояться Ардари.

Отже, вона стає Ардарою.

Ворф виріс із легендою про Фек’лхра.

Вона стає Фек’лхром.

Люди мають диявола.

Вона може стати дияволом.

Пікар має близькі стосунки з Трой.

Ардара пробує її зовнішність.

Для кожного — своя маска.

І це працює.

Бо люди реагують не на реальність.

На значення образу.

Фек’лхр страшний не тому, що ця конкретна голограма фізично сильна.

Страшний через все, що Ворф знає про Фек’лхра.

Ардара має владу не тому, що здатна телепортуватися.

Enterprise теж може.

Вона має владу, тому що Вентакс побудував навколо цієї телепортації тисячу років культурного страху.

Саме цього Пікар не дає їй зробити із собою.

Вона з’являється.

Він питає:

як?

Вона показує диво.

Він питає:

яке джерело енергії?

Вона показує контракт.

Він питає:

яка процедура оскарження?

Вона говорить:

ти належиш мені.

Він відповідає:

Дейта, перевірте закон.

Демонічна велич дуже швидко помирає під адміністративним тиском.

І це, мабуть, одна з найсмішніших речей у всьому епізоді.

Але під гумором є дуже серйозна думка.

Вентакс майже віддає свободу добровільно.

Не тому, що програв війну.

Не тому, що Ардара має флот.

Не тому, що її технологія справді непереможна.

Бо люди вірять, що договір має над ними владу.

Предки сказали.

Легенда сказала.

Пророцтво сказало.

Тисяча років минула.

Отже, все.

Ми раби.

Саме це Пікар руйнує.

Не лише голограми.

Саму логіку покори.

Хто сказав, що мир подарувала Ардара?

Можливо, ваші предки просто зробили те, що цивілізації роблять дуже рідко:

зрозуміли, що старий шлях веде до катастрофи.

Змінилися.

Відмовилися від систем, які їх руйнували.

Навчилися жити інакше.

І досягли тисячі років миру.

Тоді це не подарунок диявола.

Це ваше досягнення.

І якщо воно ваше, Ардара не може його забрати.

Це, мабуть, найкраща думка серії.

Шахрайка продає людям їхню власну силу, а потім виставляє рахунок.

Пікар просто повертає товар справжнім власникам.

Наприкінці він перехоплює технологію Ардари.

Робить ті самі чудеса.

І весь її образ миттєво розвалюється.

Диявол перестає бути дияволом, щойно ще одна людина отримує доступ до пульта керування.

Залишається жінка.

Корабель.

Голографічна система.

Транспортер.

Дуже дорогий набір спецефектів.

І величезна кількість шахрайства.

Ардара програє.

Але головна перемога не в тому, що її заарештують.

Вентакс дивиться на власну історію й уперше за тисячу років може поставити питання:

а що, якщо ми весь цей час рятували себе самі?

Для цивілізації це значно важливіше за викриття однієї злочинниці.

Бо наступна Ардара може з’явитися.

З іншою зовнішністю.

Новою технологією.

Кращими ефектами.

І якщо люди знову повірять, що їхня доля належить тому, хто голосніше називає себе всемогутнім, усе повториться.

Саме тому справжня зброя Пікара тут не Enterprise.

Не фазери.

Не щити.

Навіть не технологія Ардари, яку Джорді зрештою перехоплює.

Його головна зброя — одне дуже просте питання:

«Чим ви можете це довести?»

Можливо, не найефектніша зброя в Галактиці.

Зате проти диявола-шахрая працює краще за святу воду.

А якщо не допоможе —

завжди можна посадити Дейту суддею.