Двадцять друга серія третього сезону «Зоряного шляху: Наступне покоління» — «Іграшки», в оригіналі «The Most Toys», — починається як звичайна гуманітарна операція. На колонії Бета-Агні II стався небезпечний спалах забруднення води триціанатом. Єдиною речовиною, здатною нейтралізувати отруту, є гітритій — надзвичайно нестабільний матеріал, який не можна безпечно транспортувати стандартним променем.

«Ентерпрайз» купує необхідний вантаж у торговця Ківаса Фаджо. Для перевезення гітритію між кораблями доводиться використовувати шатл. Дейта здійснює кілька рейсів, доставляючи контейнери на борт флагмана.

Під час останнього польоту шатл вибухає.

Сенсори фіксують руйнування апарата, уламки й органічні та механічні компоненти, які відповідають складу тіла Дейти. Екіпаж змушений прийняти очевидний висновок: андроїд загинув через раптову несправність шатла.

Насправді вибух є ретельно організованою виставою.

Ківас Фаджо викрав Дейту, підмінив показники сенсорів і знищив порожній шатл, щоб інсценувати смерть полоненого. Торговцеві не потрібні військові секрети, технологія Зоряного флоту чи викуп.

Він просто колекціонує унікальні речі.

Оригінальні твори мистецтва.

Останніх представників зниклих видів.

Єдині збережені артефакти.

Предмети, якими ніхто інший у Всесвіті не може володіти.

Дейта — єдиний відомий функціональний андроїд свого типу — повинен стати центральним експонатом приватної колекції Фаджо. Офіційний матеріал StarTrek.com описує його сховище як музей рідкісних і безцінних речей, а викрадення Дейти — як найзловісніше придбання колекціонера. (Star Trek)

Так починається одна з найсильніших камерних історій про Дейту.

Він не може втекти силою, бо Фаджо носить пристрій, який блокує його позитронні функції.

Не може покликати на допомогу, бо «Ентерпрайз» вважає його мертвим.

Не може переконати викрадача в моральній неправоті, бо Фаджо чудово усвідомлює аморальність власних дій і сприймає її як підтвердження могутності.

Андроїд, який роками доводив право вважатися особистістю, опиняється в буквальній музейній клітці.

Його змушують сидіти в кріслі.

Носити одяг, обраний власником.

Розмовляти з гостями.

Демонструвати інтелект.

Бути рідкісним.

Фаджо переконаний, що Дейта не здатен убивати, тому не становить справжньої загрози. Колекціонер вважає моральні принципи андроїда ще одним механізмом, який можна використовувати проти нього.

У фіналі ця впевненість буде перевірена.

Дейта підніме заборонений варон-Т-дизраптор і націлить його на Фаджо.

А потім транспортний промінь «Ентерпрайза» зафіксує факт розрядження зброї.

Чи справді Дейта натиснув на спуск?

Епізод навмисно не дає легкої відповіді.

«Іграшки» вперше вийшли в ефір 7 травня 1990 року. Сценарій написала Шарі Ґудгартц, режисером став Тімоті Бонд, а Ківаса Фаджо зіграв Сол Рубінек. (TrekCore)

Це історія про викрадення, але передусім — про право власності.

Чи може унікальність перетворити особу на товар?

Чим колекціонування відрізняється від ув’язнення?

І чи залишається абсолютна відмова від насильства моральною чеснотою, коли нею користується людина, готова вбивати всіх навколо?

Гуманітарна місія як ідеальне прикриття

Фаджо вибирає для викрадення надзвичайно вдалий момент.

Колонія потребує гітритію терміново. Забруднення води загрожує життю тисяч людей, тому «Ентерпрайз» не може відмовитися від угоди або довго перевіряти репутацію постачальника.

Сам матеріал нестабільний і не підлягає транспортуванню. Кожен контейнер необхідно фізично доставляти шатлом. Дейта є природним кандидатом на роль пілота: він точний, не втомлюється, бездоганно виконує складні процедури та може краще за органічного офіцера пережити можливий витік токсичної речовини.

Усе це дає Фаджо можливість ізолювати андроїда від корабля.

Торговець не атакує «Ентерпрайз».

Не вступає у відкритий конфлікт із Федерацією.

Не намагається зламати щити.

Він використовує готовність Зоряного флоту рятувати людей.

Це робить злочин особливо цинічним. Фаджо не лише викрадає Дейту, а й перетворює гуманітарну катастрофу на інструмент приватного збагачення.

Його план також демонструє глибоке знання процедур Зоряного флоту. Колекціонер розуміє, які показники сенсори шукатимуть після вибуху, які матеріали входять до складу тіла Дейти та як швидко екіпаж буде змушений продовжити місію заради колоністів. Дані про масу металевих і полімерних компонентів андроїда стають частиною фальшивих доказів його смерті. (TrekCore)

Фаджо купує не лише рідкісні речі.

Він купує інформацію.

А потім використовує її, щоб перетворювати живих істот на речі.

Вибух шатла і смерть без тіла

Після вибуху «Ентерпрайз» не знаходить цілого тіла Дейти. Уламки розкидані, частину компонентів знищено, а нестабільний вантаж міг посилити руйнування.

Проте сенсорні дані виглядають переконливо.

У зоні вибуху є матеріали, що відповідають конструкції андроїда.

Реєструються залишки шатла.

Немає сигналу життєдіяльності або комунікатора.

Фаджо також повідомляє, що нічого не знає про причини аварії.

Для екіпажу це смерть без можливості прощання з тілом.

Особливо сильно реагує Джорді Ла Форж. Дейта був не лише колегою, а й найближчим другом інженера. Вони разом працювали, грали на голопалубі, досліджували людську поведінку та неодноразово рятували одне одного.

Джорді не може прийняти думку, що бездоганний пілот припустився помилки.

Він починає шукати технічну причину аварії.

Спочатку це можна сприйняти як заперечення втрати. Людина намагається знайти несправність, бо аналіз легше пережити, ніж горе.

Але професійна інтуїція Джорді має підстави.

Дейта не був непомильним.

Проте його польотні навички, швидкість реакції та здатність контролювати системи робили випадкову аварію малоймовірною. Якщо шатл вибухнув, повинна існувати конкретна причина.

Розслідування стає способом зберегти зв’язок із другом.

Поки питання не закрите, Дейта не перетворюється на остаточно завершене минуле.

Коли робоче місце померлого не може залишатися порожнім

Після офіційного визнання загибелі Дейти Пікар повинен призначити нового офіцера на операційну станцію.

Ворф займає його місце.

Це практичне рішення, але візуально воно має велику емоційну вагу. Знайоме крісло не може залишатися порожнім, бо корабель повинен продовжувати роботу. Операційні функції не припиняються через горе.

Для Ворфа ситуація також болісна. Раніше він посів місце Наташі Яр після її смерті. Тепер знову замінює загиблого друга.

Підвищення, яке за інших обставин могло б бути визнанням професійного розвитку, відчувається майже як провина. Чужа смерть відкриває шлях угору.

Саме так працює велика організація. Вона вшановує втрати, але не може зупинитися.

Пікар також переглядає особисті речі Дейти. Серед них залишається книжка з творами Шекспіра, яку капітан подарував андроїду. Відкрита сторінка містить слова Гамлета про людину, подібної до якої він більше не побачить. Ця деталь прямо пов’язує Дейту з людською традицією пам’яті та втраченого друга. (TrekCore)

Дейта прагнув зрозуміти людство.

Після його гаданої смерті люди оплакують його саме як людину.

Перше пробудження в колекції

Дейта приходить до тями не в медичному відсіку й не в тюремній камері.

Він лежить у красиво оформленому приміщенні серед творів мистецтва та рідкісних предметів.

Це навмисний вибір Фаджо. Колекціонер не хоче бачити себе викрадачем. Він створює середовище, у якому насильство приховане під розкішшю.

Дейта не прикутий.

На ньому немає видимих кайданів.

Кімната простора.

Одяг дорогий.

Йому пропонують спілкування.

Фаджо називає полоненого гостем і запевняє, що той матиме все необхідне.

Але двері замкнені.

Зв’язку немає.

Повернутися на «Ентерпрайз» не дозволено.

Власний одяг забрано.

Фаджо контролює кожну частину існування андроїда.

Така форма ув’язнення небезпечна тим, що намагається стерти саме слово «ув’язнення». Злочинець вважає, що комфорт здатен замінити свободу.

Проте людина не перестає бути полоненою лише тому, що клітка прикрашена оригіналом Далі.

Ківас Фаджо: колекціонер не речей, а чужого права на винятковість

Фаджо не є звичайним торговцем, який викрав Дейту заради прибутку.

Він не планує продати андроїда.

Навпаки, головна цінність експоната полягає в тому, що ніхто інший не може ним володіти.

Колекція включає рідкісні твори мистецтва, артефакти різних цивілізацій, останнього живого лаплінга, єдину збережену бейсбольну картку Роджера Маріса та інші предмети, чия вартість виникає з абсолютної або майже абсолютної унікальності. (Star Trek)

Фаджо отримує задоволення не від краси самої речі.

Йому потрібна заздрість інших.

Артефакт важливий, бо гість дивиться на нього й розуміє: такого в тебе немає.

Колекціонування стає формою соціальної влади.

Кожен експонат повідомляє про здатність власника отримати те, що недоступне іншим. Законність, моральність і навіть життя істоти не мають значення, якщо предмет достатньо рідкісний.

Дейта є ідеальним придбанням.

Він розумний.

Може говорити.

Уміє демонструвати здібності.

Має відому репутацію офіцера Зоряного флоту.

І, найголовніше, існує лише в одному екземплярі.

Фаджо хоче володіти не просто андроїдом.

Він хоче володіти тим фактом, що Дейта є неповторним.

Людина, яка знає різницю між особою та річчю — і свідомо її відкидає

Фаджо не можна виправдати незнанням.

Він бачить, що Дейта розуміє ситуацію.

Чує його заперечення.

Розмовляє з ним.

Спостерігає здатність планувати, відмовлятися, оцінювати моральність і захищати власну гідність.

Колекціонер не помиляється, вважаючи Дейту нерозумною машиною.

Він свідомо визначає розумну істоту як власність.

Це робить його значно небезпечнішим за людину, яку можна переконати доказами свідомості андроїда.

У «Мірі людини» Брюс Меддокс хотів розібрати Дейту, бо сумнівався, що той має повний статус особистості. Після суду він принаймні почав переглядати позицію.

Фаджо не потребує такого суду.

Йому байдуже, чи Дейта є особою.

Якщо є — експонат стає ще цікавішим.

Здатність полоненого страждати не знижує цінності придбання, а підтверджує владу власника.

Одяг як інструмент підкорення

Фаджо наказує Дейті вдягнути яскравий костюм, спеціально підібраний для демонстрації.

Андроїд відмовляється.

На перший погляд суперечка здається дрібною. Одяг не завдає фізичного болю й не змінює сутності Дейти.

Проте саме тому відмова важлива.

У полоненого залишилося дуже мало способів контролювати власне життя. Він не може відчинити двері, зв’язатися з кораблем або фізично здолати Фаджо.

Може лише не співпрацювати.

Відмова вдягати костюм стає захистом особистої автономії.

Фаджо хоче, щоб Дейта не просто був присутній у колекції, а виконував роль експоната. Правильний одяг повинен перетворити офіцера Зоряного флоту на декоративну рідкість.

Дейта не дозволяє зробити підкорення естетично завершеним.

Бойкот як єдина зброя

Дейта доходить висновку, що не може перемогти Фаджо прямим опором.

Тому відмовляється давати колекціонерові бажане задоволення.

Не сидить у призначеному кріслі.

Не демонструє здібності.

Не відповідає так, як очікують гості.

Не підтримує виставу.

Якщо Фаджо хотів розумну, дотепну та слухняну «іграшку», він отримує мовчазного полоненого, який постійно нагадує про злочин.

Це форма ненасильницького спротиву.

Дейта не може піти.

Але може відмовитися перетворювати своє ув’язнення на розвагу.

Фаджо поступово втрачає терпіння. Йому потрібен не лише об’єкт, а підтвердження власної перемоги. Коли Дейта не визнає його господарем, колекція залишається неповною.

Саме тому викрадач починає посилювати примус.

Пристрій, який робить фізичну перевагу Дейти марною

За звичайних умов Фаджо не міг би втримувати андроїда.

Дейта значно сильніший за більшість органічних істот.

Має швидшу реакцію.

Може переносити поранення, які зупинили б людину.

Здатен обеззброїти охоронців за секунди.

Колекціонер носить спеціальний генератор поля, що активується на близькій відстані та порушує позитронні функції Дейти. Коли андроїд намагається наблизитися, система викликає слабкість і втрату контролю над тілом. (Memory Alpha)

Це надзвичайно точний символ влади Фаджо.

Він не сильніший за Дейту.

Не розумніший.

Не морально переконливіший.

Він просто придбав технологію, яка дозволяє зробити сильнішого безпорадним.

Багатство перетворюється на здатність змінювати правила взаємодії.

Фаджо не перемагає андроїда.

Він купує його вразливість.

Варрія: експонат, який ще ходить коридорами

Варрія працює на Фаджо багато років. Вона виконує накази, організовує колекцію, охороняє полонених і допомагає господареві підтримувати розкішний спосіб життя.

Спочатку вона здається співучасницею.

Саме Варрія пояснює Дейті правила.

Приносить одяг.

Стежить за поведінкою.

Повідомляє Фаджо про спротив.

Проте поступово стає зрозуміло: вона також є полоненою, лише її клітка менш видима.

Фаджо придбав або підкорив Варрію багато років тому. Її життя залежить від його настрою. Вона має певну свободу пересування, але не може безпечно залишити корабель.

Варрія стала функціональною частиною колекції.

Не стоїть під склом, бо повинна обслуговувати інші експонати.

Її присутність показує майбутнє, яке Фаджо пропонує Дейті. З часом опір повинен поступитися звичці. Полонений почне виконувати накази не тому, що визнає право власника, а тому, що кожен день боротьби виснажує.

Останній лаплінг і жах колекціонування живого

Серед експонатів Фаджо є останній живий представник виду лаплінгів.

Колекціонер пишається ним так само, як картиною чи кришталем.

Це одна з найпохмуріших деталей історії.

Остання істота свого виду повинна бути символом трагедії та відповідальності. Вона потребує турботи, можливості жити відповідно до власної природи та, можливо, наукових спроб зберегти генетичну спадщину.

Для Фаджо вимирання лише підвищило вартість.

Якби існували тисячі лаплінгів, він не цікавився б одним із них.

Самотність істоти є причиною бажання володіти нею.

Це повністю перевертає моральну реакцію на рідкість.

Для гуманіста унікальне життя потрібно захищати.

Для Фаджо — привласнювати.

Дейта також є фактично останнім представником власного технологічного виду після загибелі Лал і відсутності відомого місця перебування Сунга.

Колекціонер збирає останніх не тому, що боїться їхньої втрати.

Він хоче, щоб їх не мав більше ніхто.

Гість Фаджо і приниження як вистава

Фаджо запрошує іншого багатого колекціонера, Палора Тоффа, щоб продемонструвати нове придбання.

Саме цього моменту він очікував.

Не приватної розмови з Дейтою.

Не наукового дослідження.

А погляду іншої людини, яка розуміє ринкову й символічну цінність експоната.

Тофф розглядає Дейту як цікаву річ. Він ставить запитання, коментує поведінку, порівнює придбання з іншими рідкісними об’єктами та зрештою називає андроїда новою іграшкою Фаджо. (Memory Alpha)

Для Дейти це не просто образа.

Його примушують брати участь у соціальній церемонії, де двоє багатих чоловіків підтверджують одне одному право перетворювати особистість на статусний символ.

Фаджо хоче, щоб полонений продемонстрував ерудицію й дотепність.

Дейта відмовляється.

Так вистава починає руйнуватися.

Тофф бачить не слухняний експонат, а конфлікт.

Фаджо змушений пояснювати поведінку «власності», а отже, визнавати, що володіння не є повним.

Фаджо хоче не слухняності, а моральної капітуляції

Колекціонер міг би просто залишити Дейту в замкненій кімнаті.

Проте цього недостатньо.

Він постійно повертається, говорить, провокує та намагається отримати реакцію.

Йому потрібно, щоб Дейта визнав безнадійність спротиву.

Одягнув костюм.

Сів у крісло.

Підтримав розмову.

Можливо, навіть почав цінувати колекцію.

Тоді викрадення можна було б уявити як взаємовигідне співіснування.

Фаджо прагне не лише контролювати тіло Дейти.

Він хоче переписати моральне значення ситуації.

Якщо полонений почне співпрацювати, власник зможе сказати: йому тут подобається.

Саме тому мовчання Дейти настільки дратує.

Воно не дозволяє злочинцеві перетворити насильство на гостинність.

«Ентерпрайз» знаходить першу невідповідність

Після завершення гуманітарної місії Джорді продовжує аналізувати аварію.

Він відтворює останній політ шатла та перевіряє телеметрію. Дані вказують на помилку пілота або невідому несправність, але ніщо не відповідає очікуваній поведінці Дейти.

Поступово інженер звертає увагу на дрібні невідповідності в маршруті та характеристиках вибуху.

Додаткові питання виникають навколо самого Фаджо. Торговець поспішно залишив систему, а його подальший маршрут не відповідає заявленим комерційним планам.

Пікар погоджується продовжити розслідування.

Це важливий момент командування. Капітан уже визнав Дейту загиблим і призначив заміну. Відновлення справи може здаватися емоційним небажанням прийняти втрату.

Проте Пікар не використовує жалобу як причину закрити питання.

Він дозволяє фактам змінити висновок.

Чому Фаджо не може повністю приховати злочин

План колекціонера майже досконалий, але має фундаментальну слабкість.

Фаджо ставиться до людей як до передбачуваних функцій.

Дейта повинен підкоритися, бо не може втекти.

Екіпаж повинен прийняти сенсорні дані, бо вони логічні.

Торгові партнери повинні мовчати, бо угоди вигідні.

Службовці повинні виконувати накази, бо бояться покарання.

Але особисті зв’язки порушують цю модель.

Джорді не перестає аналізувати аварію, бо знає Дейту не як набір технічних характеристик.

Варрія вирішує допомогти полоненому, бо більше не готова бути частиною колекції.

Дейта відмовляється виконувати роль речі, хоча логічно це могло б зменшити страждання.

Фаджо розуміє ціну предметів.

Не розуміє силу стосунків.

Саме тому програє.

Варрія вирішує втекти

Поведінка Дейти поступово впливає на Варрію.

Він не обіцяє їй нагороду.

Не принижує за попередню співпрацю з Фаджо.

Не вимагає героїзму.

Просто ставиться до неї як до особистості, здатної зробити вибір.

Для людини, яку роками сприймали як інструмент, таке ставлення має величезне значення.

Варрія зізнається, що втомилася.

Фаджо ніколи не дозволить піти добровільно.

Єдиний шанс — втекти разом.

Вона знає системи корабля, розташування рятувальних капсул і поведінку охоронців. Дейта має фізичну силу та швидкість реакції. Разом вони можуть подолати перешкоди, які окремо здавалися непереборними.

Їхній союз будується не на дружбі, що встигла сформуватися, а на спільному визнанні права бути вільними.

Спроба втечі

Варрія відволікає системи безпеки та допомагає Дейті залишити кімнату.

Вони проходять коридорами до рятувальної капсули.

Охоронці намагаються зупинити втікачів, але Дейта швидко їх нейтралізує, не завдаючи смертельних поранень.

Навіть у критичний момент він дотримується принципу мінімального насильства.

Це важливо для майбутньої моральної дилеми. Дейта не шукає приводу вбити.

Він не використовує фізичну перевагу для помсти.

Застосовує лише необхідну силу, щоб відкрити шлях до свободи.

Втеча майже вдається.

Проте Фаджо з’являється з варон-Т-дизраптором.

Варон-Т-дизраптор: зброя, створена не просто вбивати, а мучити

Варон-Т-дизраптори були заборонені у Федерації. Існувало лише п’ять прототипів, чотири з яких Фаджо зібрав у власній колекції. Зброя випускає повільний руйнівний промінь, який поступово розриває тіло зсередини та завдає жертві надзвичайного болю перед смертю. (TrekCore)

Фаджо цінує дизраптор саме через рідкість.

Моральна огидність зброї не знижує її привабливості.

Навпаки, заборона робить предмет ще ексклюзивнішим.

Це концентроване вираження характеру колекціонера.

Він не просто байдужий до страждання.

Здатен естетизувати знаряддя тортур, якщо воно достатньо унікальне.

Фаджо спрямовує дизраптор на Варрію та вимагає, щоб Дейта здався.

Полонений розуміє: викрадач справді готовий убити.

Смерть Варрії

Варрія більше не хоче повертатися.

Вона намагається діяти, і Фаджо стріляє.

Промінь варон-Т-дизраптора повільно руйнує її тіло. Смерть навмисно показана болісною, щоб Дейта й глядачі зрозуміли природу зброї.

Фаджо спостерігає без співчуття.

Після вбивства говорить Дейті, що кров Варрії лежить на ньому: якби андроїд підкорився, жінка залишилася б живою.

Це класична маніпуляція кривдника.

Відповідальність за насильство перекладається на того, хто відмовився виконати вимогу.

Фаджо натиснув на спуск.

Сам обрав смертельну зброю.

Сам створив ситуацію полону.

Проте намагається переконати Дейту, що морально винним є спротив.

Ця логіка повинна зламати андроїда.

Якщо кожен наступний опір спричинятиме смерть невинної людини, принцип ненасильства перетвориться на інструмент співпраці зі злочинцем.

Чи відчуває Дейта гнів

Після смерті Варрії поведінка Дейти змінюється.

Він не має традиційних емоцій.

Не може прямо назвати почуття гніву, ненависті або бажання помсти.

Проте оцінює нові дані.

Фаджо вбиває без необхідності.

Отримує задоволення від контролю.

Має доступ до надзвичайно жорстокої зброї.

Не збирається відпускати Дейту.

У майбутньому може вбивати інших, щоб примусити його до співпраці.

Логічна оцінка загрози стає майже невідмінною від морального гніву.

Саме тут епізод ставить одне з найцікавіших питань про Дейту.

Якщо андроїд вирішує покарати вбивцю, чи обов’язково це означає появу емоції?

Можливо, достатньо етичного висновку: залишити Фаджо живим і вільним означає допустити подальші смерті.

Дейта бере зброю

Після загибелі Варрії Дейта отримує варон-Т-дизраптор.

Він спрямовує його на Фаджо.

Колекціонер спочатку лякається, але швидко відновлює впевненість. Він вивчив поведінкові програми андроїда й переконаний, що Дейта не здатен навмисно вбити без безпосередньої необхідності самооборони.

Фаджо починає наближатися.

Говорить, що загроза порожня.

Нагадує про програмні обмеження.

Фактично перетворює моральність Дейти на клітку.

Якщо андроїд не стріляє, Фаджо доводить: добро завжди безпорадне перед людиною, яка не визнає правил.

Якщо стріляє — порушує принципи, які відрізняють його від убивці.

Це не просто вибір між життям і смертю.

Це спроба змусити Дейту визначити, що означає моральна особистість.

Аргумент на користь пострілу

Фаджо щойно вбив Варрію.

Має ще кілька заборонених дизрапторів.

Контролює озброєний корабель і велику злочинну мережу.

Він уже довів готовність убивати людей, щоб змусити Дейту виконувати накази.

Якщо андроїд здасться, злочинець зможе повторювати цю тактику нескінченно.

Навіть якщо Дейта спробує знову втекти, Фаджо може погрожувати іншим членам екіпажу.

За таких обставин знешкодження вбивці смертельним пострілом можна трактувати не як помсту, а як захист майбутніх жертв.

Дейта також перебуває в полоні. Він не має доступу до правоохоронних органів і не знає, що «Ентерпрайз» уже наближається.

Для нього Фаджо може бути єдиною перешкодою між довічним рабством і свободою.

Аргумент проти пострілу

У момент, коли Дейта тримає зброю, Фаджо не стріляє.

Він беззбройний.

Безпосередньо не нападає.

Андроїд фізично значно сильніший, хоча пристрій Фаджо все ще може обмежувати наближення.

Постріл із варон-Т-дизраптора не є гуманним способом знешкодження. Зброя завдає тривалого болю. Використати її означає свідомо обрати одну з найжорстокіших доступних форм смерті.

Дейта також не має повної інформації. Можливо, існує інший спосіб утекти, обеззброїти Фаджо або дочекатися допомоги.

Якщо він стріляє через смерть Варрії, дія може бути помстою, навіть якщо андроїд не називає її емоційною.

Транспортний промінь і постріл, якого ми не бачимо

У момент найвищої напруги «Ентерпрайз» знаходить Дейту й активує транспортний промінь.

Андроїд матеріалізується в транспортній кімнаті зі зброєю в руці.

Начальник транспортера повідомляє, що система зафіксувала розрядження зброї під час перенесення та автоматично нейтралізувала промінь.

Дейта відповідає, що, можливо, сталася несправність.

Це очевидно неправдоподібне пояснення.

Транспортна система точно виявила енергетичний розряд.

Зброя була справною.

Дейта тримав палець біля спускового механізму.

Епізод навмисно залишає глядача перед висновком: він вистрілив.

Фаджо вижив лише тому, що транспортер захопив Дейту та розсіяв постріл.

Текст сцени й деталі автоматичного знешкодження розрядженої зброї наведені у сценарії та матеріалах епізоду. (Forever Dreaming)

Чому Дейта приховує правду

Якщо він справді натиснув на спуск, чому не визнає?

Одна можливість — андроїд розуміє, що дія могла порушувати правила Зоряного флоту.

Його могли розслідувати за спробу вбивства беззбройного полонителя.

Друга — Дейта не впевнений, як класифікувати власний вибір. Він зробив дію, яка суперечить звичному уявленню про себе, і ще не має мови для її пояснення.

Третя — відповідь є формою приватності.

Органічні люди не зобов’язані негайно розкривати кожну моральну думку, що виникла в екстремальній ситуації. Дейта також може мати право залишити цей момент між собою та Фаджо.

Четверта — його твердження технічно не є прямою брехнею. Він лише припускає можливість несправності, знаючи, що офіцер не зможе перевірити подію.

Проте така словесна точність не усуває морального ухилення.

Момент показує, що Дейта вже набагато складніший за просту машину, яка завжди повідомляє буквальну правду.

Чи означає постріл появу емоцій

Дейта міг стріляти без гніву.

Його етична програма могла визначити Фаджо як постійну смертельну загрозу.

Але постановка сцени навмисно створює відчуття особистого перелому.

До смерті Варрії Дейта постійно обирає ненасильницький спротив.

Після неї бере зброю.

Дивиться на Фаджо довше.

Говорить жорсткіше.

Дозволяє противникові зрозуміти, що цього разу загроза не порожня.

Навіть якщо це не людський гнів, між логікою та емоцією виникає сіра зона.

Люди також часто називають раціональними рішення, сформовані сильними почуттями.

Дейта може здійснювати зворотний процес: переживати щось функціонально подібне до почуття, але називати це логічною оцінкою.

Порятунок через комерційні сліди

«Ентерпрайз» зрештою визначає маршрут Фаджо через аналіз його торгових операцій.

Корабель знаходить невідповідності в заявлених угодах, маршрутах і відомих контактах торговця. Фаджо хотів зникнути після продажу гітритію, але людина з настільки великою колекцією та складною мережею постачання залишає економічний слід.

Його багатство, яке зробило викрадення можливим, також робить повну невидимість неможливою.

Колекціонер залежить від покупців, продавців, перевізників і суперників.

Кожна рідкісна річ має історію придбання.

Кожен злочин потребує людей, які щось бачили.

У світі Фаджо все можна купити.

Тому все залишає рахунок.

Арешт Фаджо

Після порятунку Дейти Ківаса Фаджо беруть під варту.

Колекцію конфіскують.

Злочини розслідують.

Людей, яких він утримував, звільняють.

Для людини, яка будувала ідентичність навколо володіння, це майже повне знищення особистого світу.

У фінальній розмові Фаджо говорить Дейті, що втратив усе.

Андроїд відповідає: це, напевно, повинно зробити його щасливим.

Колекціонер запитує, чи так і є.

Дейта не відповідає прямо.

Він лише залишає Фаджо наодинці з наслідками.

Це набагато сильніше за тріумфальну промову.

Дейта не насолоджується помстою відкрито.

Але й не виявляє співчуття до втрати майна, здобутого насильством.

Чи був Фаджо здатен змінитися

У багатьох епізодах «Зоряного шляху» конфлікт завершується порозумінням.

Культурну різницю пояснюють.

Супротивник отримує нові дані.

Сторони визнають помилку.

Фаджо не належить до таких антагоністів.

Він достатньо розумний, щоб зрозуміти аргументи Дейти.

Просто не приймає моральних обмежень.

Його самосприйняття побудоване навколо перемоги над межами, які зупиняють інших людей.

Закон для нього є лише перешкодою.

Співчуття — слабкістю.

Чужа свобода — питанням ціни.

Навіть після арешту Фаджо більше переживає через втрату колекції, ніж через смерть Варрії.

Це робить його одним із найпереконливіших лиходіїв серіалу.

Він не прагне завоювати галактику.

Йому достатньо приватного світу, в якому всі інші існують для підтвердження його винятковості.

Сол Рубінек і ввічливе зло

Сол Рубінек грає Фаджо не як традиційного космічного тирана.

Колекціонер усміхається.

Говорить м’яко.

Любить жарти.

Демонструє знання мистецтва.

Може бути чарівним господарем.

Саме ця легкість робить його страшним.

Фаджо не вважає себе чудовиськом. Він бачить себе людиною з вишуканим смаком, яка має сміливість отримувати бажане.

Жорстокість не суперечить його цивілізованості.

Вона є прихованою умовою розкоші.

Глядач легко уявляє, що людина на кшталт Фаджо може успішно працювати в законному бізнесі, підтримувати дружні відносини з політиками та запрошувати поважних гостей.

Жертви залишаються за дверима галереї.

Незвична історія виробництва

Ківаса Фаджо спочатку грав британський актор Девід Раппапорт. Частину матеріалу вже встигли зняти, але через серйозні особисті обставини актор не зміг завершити роботу. Роль терміново передали Солу Рубінеку, і значну частину сцен довелося перезняти у стислий термін. Збережені фрагменти версії Раппапорта пізніше включили до додаткових матеріалів видання третього сезону. (TrekCore.com)

Дві акторські інтерпретації помітно відрізнялися. Раппапорт створював більш химерного й відстороненого персонажа, тоді як Рубінек зробив Фаджо соціально впевненим, енергійним і майже життєрадісним.

Саме ця життєрадісність чудово працює у фінальній версії.

Колекціонер отримує щире задоволення від речей і людей, якими володіє.

Зло не зробило його похмурим.

Навпаки, чуже безсилля є джерелом гарного настрою.

Брент Спайнер і майже невидимий гнів

Гра Брента Спайнера вимагає великої стриманості.

Дейта не може реагувати на викрадення панікою.

Не кричить на Фаджо.

Не ридає після смерті Варрії.

Не демонструє відкритої ненависті.

Тому кожна невелика зміна стає значущою.

Триваліший погляд.

Коротша відповідь.

Відмова сісти.

Ледь помітна пауза перед пострілом.

Спайнер не повідомляє глядачеві, що саме відчуває персонаж.

Він створює достатньо простору, щоб питання залишилося відкритим.

Особливо добре працює контраст із Рубінеком. Фаджо постійно рухається, говорить, жестикулює та намагається керувати емоційною температурою сцени.

Дейта майже нерухомий.

Саме ця нерухомість поступово перетворюється на силу.

Варрія як моральний центр історії

Варрія має значно менше екранного часу, ніж Дейта або Фаджо, але її роль є критичною.

Вона показує, що відбувається з людьми, які надто довго живуть під контролем колекціонера.

Також доводить, що співучасть не завжди означає добровільну згоду. Людина може роками виконувати накази, бо не бачить безпечного виходу.

Водночас Варрія не позбавлена відповідальності. Вона допомагала Фаджо утримувати інших істот і брала участь у роботі колекції.

Її рішення допомогти Дейті не стирає минулого.

Але повертає здатність обирати.

Саме тому смерть Варрії настільки болісна. Вона гине одразу після того, як уперше за багато років діє як вільна людина.

Фаджо намагається перетворити її смерть на інструмент підкорення Дейти.

Натомість вона стає остаточним доказом, що залишати його при владі не можна.

Колекціонування і музейна етика

Епізод не стверджує, що будь-яке колекціонування є аморальним.

Музеї, архіви й приватні збірки можуть зберігати культурну спадщину, рятувати предмети від знищення та давати людям доступ до історії.

Проблема Фаджо полягає в мотивації та способі придбання.

Він приховує речі.

Обмежує доступ.

Не поважає походження.

Не визнає права цивілізацій на власну спадщину.

Не відрізняє живу істоту від предмета.

Для справжнього музею унікальність створює обов’язок збереження та спільного знання.

Для Фаджо — право виключного володіння.

Він не хранитель.

Він приватизатор чужого минулого й чужого життя.

Дейта після «Міри людини» та «Нащадків»

«Іграшки» набувають додаткової сили після двох попередніх історій про права андроїдів.

У «Мірі людини» суд вирішував, чи має Дейта право відмовитися від небезпечного експерименту.

У «Нащадках» Зоряний флот намагався забрати Лал у батька заради наукового дослідження.

Тепер приватний колекціонер навіть не маскує привласнення суспільною користю.

Фаджо не говорить про прогрес науки.

Не хоче створити інших андроїдів.

Не планує врятувати технологію Сунга.

Йому потрібен один Дейта, бо один екземпляр є найціннішим.

Три історії демонструють різні форми об’єктивації:

держава бачить ресурс;

науковець бачить експеримент;

колекціонер бачить річ.

У кожному випадку Дейта повинен знову доводити право належати самому собі.

Назва «The Most Toys»

Оригінальна назва пов’язана з популярним іронічним висловом: переможцем життя нібито стає той, хто помирає з найбільшою кількістю іграшок.

Фаджо вірить у цю логіку буквально.

Його успіх вимірюється числом речей, яких не має ніхто інший.

Проте назва містить пастку.

Людина, яка має найбільше іграшок, уже не здатна бачити нічого, крім потенційної іграшки.

Мистецтво стає ціною.

Історія — ринком.

Жива істота — експонатом.

Навіть гості потрібні лише для заздрості.

Фаджо володіє величезною колекцією, але не має жодних рівноправних стосунків.

Варрія боїться.

Тофф захоплюється статусом.

Дейта ненавидить полон.

Працівники підкоряються.

Навколо колекціонера багато істот, але немає друзів.

Він зібрав найбільше речей і залишився найбіднішою людиною історії.

Чи мав Дейта право вистрілити

Епізод свідомо не виносить остаточного вироку.

Існують сильні аргументи на користь того, що постріл був морально виправданим.

Фаджо вбив Варрію.

Не збирався припиняти насильство.

Мав технологію, здатну зупиняти фізичний опір Дейти.

Міг убивати інших заручників.

Правоохоронні органи, за інформацією андроїда, не наближалися.

Утім, момент також нагадує страту.

Фаджо не тримає зброї.

Дейта використовує особливо болісний дизраптор.

Між смертю Варрії та рішенням стріляти є очевидний зв’язок.

Можливо, найважливіше не визначити юридичну правильність, а визнати реальність дилеми.

Абсолютне правило «ніколи не вбивай» звучить чисто, доки його не використовує вбивця, який знає, що залишиться безкарним.

Фаджо майже змушує Дейту обрати між моральною бездоганністю та відповідальністю за майбутніх жертв.

Чому невизначеність сильніша за пряму відповідь

Якби Дейта чітко сказав, що стріляв, серія перетворилася б на історію про порушення програми.

Якби заперечив і транспортер підтвердив випадковість, моральна напруга зникла б.

Натомість глядач отримує технічний факт і сумнівне пояснення.

Ми повинні самі вирішити, що сталося.

Це відповідає розвитку Дейти.

Він більше не є персонажем, поведінку якого можна передбачити за простим набором правил.

Його етична система здатна зіткнутися з суперечністю.

Можливо, він обрав менше зло.

Можливо, втратив контроль.

Можливо, вперше відчув щось, схоже на лють.

Можливо, усі три твердження частково правильні.

Сильні сторони епізоду

Найбільшою перевагою «Іграшок» є Ківас Фаджо. Він не має армії чи надприродної сили, але стає надзвичайно небезпечним завдяки багатству, інформації та повній відсутності моральних меж.

Друга сильна сторона — Дейта. Полон перевіряє його гідність, ненасильницькі принципи й здатність діяти в ситуації, де логіку використовують проти нього.

Третя — Варрія. Її шлях від співучасті до спротиву надає історії людської ціни.

Четверта — розслідування Джорді. Воно показує силу дружби без надмірної сентиментальності.

П’ята — фінальна невизначеність пострілу.

Шоста — тема приватизації унікальності. Епізод залишається актуальним у світі, де багаті люди можуть скуповувати мистецтво, дані, природні ресурси й технології, перетворюючи суспільну цінність на закритий статусний символ.

Сьома — акторський контраст між рухливим, чарівним Фаджо й стриманим Дейтою.

Слабкі сторони та суперечності

Головна умовність полягає в тому, що Фаджо здатен надзвичайно точно інсценувати смерть Дейти, маючи доступ до потрібних матеріалів і технічних характеристик андроїда.

Друга — «Ентерпрайз» спочатку занадто швидко приймає версію випадкової аварії, хоча Дейта є унікальним офіцером, а Фаджо має сумнівну репутацію.

Третя — Варрія отримує недостатньо часу для повного розкриття. Її минуле, вид і роки служби залишаються майже невідомими.

Четверта — наслідки можливого пострілу Дейти не розслідуються. Транспортний офіцер чує підозріле пояснення, але питання швидко закривається.

П’ята — заборонена зброя з чотирма прототипами в колекції Фаджо виглядає настільки серйозним злочином, що мала б привернути увагу Федерації ще до викрадення.

Шоста — фінал не показує долю інших живих експонатів достатньо докладно.

Проте ці умовності не руйнують центрального конфлікту.

Місце у третьому сезоні

«Іграшки» продовжують надзвичайно сильну серію епізодів про особистість, свободу й право визначати себе.

У «Нащадках» держава хотіла забрати Лал у батька.

У «Гріхах батька» імперія вимагала від Ворфа віддати честь заради політичної стабільності.

У «Вірності» копія Пікара намагалася отримати покору через правильне обличчя та звання.

У «Бляшаній людині» Гомтуу сприймали як корабель, хоча він був живою істотою.

У «Порожньому клопоті» екіпаж бачив у Барклі проблему, перш ніж побачив людину.

Тепер Фаджо прямо називає особистість іграшкою.

Спільна тема сезону стає очевидною: цивілізованість визначається не тим, наскільки красивими словами суспільство говорить про свободу, а тим, чи визнає воно особистість там, де простіше побачити ресурс.

Загальна оцінка

«Іграшки» — один із найкращих епізодів про Дейту та один із найпереконливіших психологічних конфліктів третього сезону.

У ньому майже немає космічної битви.

Корабель не рятує планету у фінальні секунди.

Антагоніст не намагається завоювати Федерацію.

Він хоче лише одну річ.

Саме ця камерність робить історію сильною.

Фаджо демонструє, що абсолютна влада не обов’язково потребує держави. Достатньо грошей, закритого корабля, залежних працівників і впевненості, що право власності важливіше за чужу свободу.

Дейта перемагає не лише тому, що «Ентерпрайз» знаходить його.

Він відмовляється стати тією річчю, яку хотів отримати Фаджо.

Навіть у костюмі.

Навіть у клітці.

Навіть під загрозою смерті інших людей.

Оцінка: 9,5 із 10.

Підсумок: іграшкою стає не той, кого замкнули, а той, хто дозволив речам керувати собою

Ківас Фаджо вважав себе переможцем.

Він мав мистецтво, якого не могли побачити звичайні люди.

Зброю, яку заборонили цивілізовані держави.

Останніх представників видів.

Предмети, що пережили своїх творців.

Гостей, здатних оцінити вартість колекції.

Працівників, які виконували накази.

Тепер у нього з’явився Дейта.

Єдиний.

Неповторний.

Розумний.

Безсмертний у порівнянні з органічними людьми.

Ідеальна центральна іграшка.

Але Дейта не погодився бути річчю.

Він не міг відчинити двері, тому відмовився сидіти в призначеному кріслі.

Не міг подолати захисне поле, тому відмовився підтримувати розмову.

Не міг покликати друзів, тому зберігав поведінку офіцера, якого вони знали.

Фаджо володів кімнатою, костюмом, охороною та зброєю.

Не володів значенням ситуації.

Для нього це була колекція.

Для Дейти — злочин.

Варрія роками жила у світі Фаджо й майже прийняла його правила. Проте зустріч із Дейтою нагадала: наказ власника не є законом природи.

Вона зробила вибір.

Заплатила життям.

Її смерть стала останнім предметом, який Фаджо намагався використати.

Він заявив, що кров Варрії лежить на руках Дейти.

Але андроїд відмовився прийняти цю брехню.

Узяв зброю.

Навів її на вбивцю.

Можливо, натиснув на спуск.

Саме це «можливо» робить фінал сильним.

Дейта не перетворюється на жорстокого месника.

Але більше не дозволяє Фаджо бути впевненим у безкарності.

Колекціонер помилився, вважаючи моральність андроїда незмінним технічним обмеженням.

Етика — не несправність, яка забороняє діяти.

Вона вимагає оцінювати наслідки.

Іноді відмова від насильства рятує людяність.

Іноді нестримний убивця використовує цю відмову, щоб отримати нових жертв.

Дейта опинився саме на цій межі.

Фаджо зрештою втратив колекцію.

Його речі конфіскували.

Живих полонених звільнили.

Рідкісні артефакти перестали бути доказами приватної влади.

Людина, яка вимірювала себе кількістю володінь, залишилася без них.

Дейта повернувся на «Ентерпрайз».

До друзів, які не хотіли ним володіти.

До капітана, який зберігав його книжку.

До Джорді, який не погодився прийняти зручну версію смерті.

До корабля, де його цінність визначалася не рідкістю, а участю у спільному житті.

Саме в цьому полягає різниця між колекцією та родиною.

Колекціонер хоче, щоб унікальна річ належала лише йому.

Друг хоче, щоб унікальна людина залишалася собою.

Фаджо думав, що найбільше іграшок робить його наймогутнішим.

Насправді кожна нова річ посилювала залежність.

Йому постійно було потрібно щось рідкісніше.

Дорожче.

Недоступніше.

Живіше.

Він не володів колекцією.

Колекція володіла ним.

Дейту замкнули в музеї, але іграшкою виявився не він.

Справжньою іграшкою був Ківас Фаджо — людина, якою грало нескінченне бажання мати більше.