Двадцять перша серія третього сезону «Зоряного шляху: Наступне покоління» — «Порожній клопіт», в оригіналі «Hollow Pursuits», — починається з образу людини, яка, здається, ідеально почувається на борту «Ентерпрайза».

Лейтенант Реджинальд Барклі впевнено сидить у «Десяти вперед», зневажливо відповідає Райкеру, висміює Джорді Ла Форжа й відкрито демонструє непокору. Діана Трой дивиться на нього із захопленням, а сам Барклі поводиться так, ніби давно перестав боятися старших офіцерів, невдалих реплік і людської уваги.

Проте це не справжній Барклі.

Не справжні Райкер, Джорді чи Трой.

Усе відбувається на голопалубі.

Реальний лейтенант стоїть у центрі створеного ним світу, де може бути дотепним, сміливим, романтично привабливим і бездоганно сильним. Коли його викликають на роботу, він миттєво повертається до звичного стану: нервує, запізнюється, плутає слова, уникає поглядів і намагається стати непомітним.

Барклі є досвідченим інженером Зоряного флоту, але на флагмані Федерації його вважають проблемою. Він регулярно запізнюється, здається розсіяним, не може чітко пояснити власні висновки та викликає роздратування у колег. Екіпаж навіть дав йому принизливе прізвисько — «Броколі».

Райкер і Джорді обговорюють можливість переведення лейтенанта на інший корабель. Пікар відмовляється просто позбутися незручного підлеглого та вимагає спробувати допомогти йому стати повноцінною частиною команди. Тим часом на «Ентерпрайзі» починаються дивні технічні несправності: виходить із ладу антигравітаційна установка, змінюється молекулярна структура склянки, транспортер руйнує тестовий об’єкт, а варп-інжектори зрештою заклинює так, що корабель неконтрольовано прискорюється до самознищення.

Людина, яку майже всі вважали найслабшою ланкою інженерного відділу, першою бачить зв’язок між випадковими аваріями.

«Порожній клопіт» уперше вийшов в ефір 30 квітня 1990 року. Сценарій написала Саллі Кейвс, режисером став Кліфф Боул, а роль Барклі виконав Двайт Шульц. Це була дебютна поява персонажа, який згодом повертався у «Наступному поколінні», фільмі «Перший контакт» та серіалі «Вояджер». (Вікіпедія)

Серія розповідає не просто про залежність від голопалуби.

Вона досліджує, що відбувається з людиною, яка має знання, талант і бажання бути корисною, але не відповідає соціальному образу «ідеального офіцера».

І ставить неприємне запитання екіпажу «Ентерпрайза»:

чи справді Барклі не підходить команді — або команда заздалегідь вирішила, що він не вартий терпіння?

Ідеальний Барклі існує лише в програмі

Початкова сцена навмисно вводить глядача в оману. Барклі поводиться настільки впевнено, що його можна прийняти за нового зухвалого офіцера, який свідомо кидає виклик авторитетам.

Він не боїться Райкера.

Говорить Джорді все, що думає.

Легко приймає романтичну увагу Трой.

У його інтонаціях немає жодної невпевненості.

Коли надходить реальний виклик до вантажного відсіку, маска руйнується. Барклі поспішно завершує програму, матеріалізується у звичайному просторі й одразу починає вибачатися.

Голопалуба не просто дає йому розвагу.

Вона створює версію особистості, якою він хотів би бути.

Цей Барклі не обов’язково відображає його справжні моральні бажання. Лейтенант навряд чи прагне в реальному житті принижувати Джорді або демонстративно порушувати субординацію. Його фантазія перебільшує протилежність щоденної безпорадності.

У реальності він не може відповісти.

У програмі відповідає занадто різко.

У реальності боїться уваги.

У програмі всі погляди спрямовані на нього.

У реальності не знає, що робити з руками.

У програмі володіє шпагою краще за всіх офіцерів.

Голопалуба стає компенсаційним механізмом. Чим менше контролю Барклі відчуває поза нею, тим абсолютнішою має бути його влада всередині.

Незручна людина на кораблі досконалих професіоналів

До появи Барклі основний екіпаж «Ентерпрайза-D» складався майже винятково з надзвичайно компетентних людей.

Пікар є блискучим дипломатам і командиром.

Райкер швидко приймає рішення під тиском.

Дейта обробляє величезні обсяги інформації.

Джорді керує одним із найскладніших інженерних комплексів Федерації.

Трой розуміє психологію та відчуває емоції.

Беверлі є видатною лікаркою.

Навіть підліток Веслі регулярно розв’язує проблеми, які не помічають дорослі офіцери.

На їхньому тлі Барклі здається помилкою кадрової системи.

Він не виглядає героїчно.

Не формулює блискучих висновків за кілька секунд.

Не вміє невимушено розмовляти з начальством.

Його проблеми не спричинені інопланетним паразитом, часовою аномалією чи телепатичним нападом. Він просто є людиною, якій надзвичайно складно працювати й спілкуватися серед інших.

Саме тому персонаж важливий.

Утопічне майбутнє не знищило сором’язливість, тривогу, компульсивну поведінку чи соціальну незграбність.

Зоряний флот створив суспільство великих можливостей, але не перетворив кожну людину на Пікара.

«Броколі»: жарт, який існує лише для тих, хто не є його об’єктом

Колеги називають Реджинальда Барклі «Броколі». Прізвисько, ймовірно, починається з Веслі, але швидко поширюється серед старших офіцерів.

Джорді використовує його в розмові з Райкером.

Райкер не зупиняє.

Інші члени екіпажу знають, про кого йдеться.

Для них це нешкідливий жарт про дивного інженера.

Для Барклі — доказ того, що його обговорюють за спиною.

Пікар одразу наказує припинити використання прізвиська. Капітан розуміє, що командна культура не може вимагати від людини впевненості, одночасно роблячи її об’єктом колективного глузування. Він нагадує: Барклі склав усі необхідні випробування, роками компетентно служив у Зоряному флоті й узяв на себе ті самі зобов’язання, що й решта офіцерів. (Star Trek)

Іронія полягає в тому, що трохи пізніше сам Пікар випадково називає його «містер Броколі».

Капітан миттєво виправляється.

Але шкода вже завдана.

Барклі розуміє: прізвисько відоме навіть командирові корабля.

Епізод точно показує механіку робочого приниження. Люди можуть запевняти, що «нічого поганого не мали на увазі», проте повторення жарту створює середовище, у якому жертва постійно очікує нового удару.

Перша технічна несправність

«Ентерпрайз» перевозить тканинні зразки, надані мікулаками. Їх планують доставити на Нагмі IV, де матеріал може допомогти зупинити спалах корелієвої гарячки.

У вантажному відсіку несправно працює антигравітаційний блок. Джорді доручає Барклі знайти причину.

Лейтенант перевіряє обладнання, але не виявляє очевидної помилки. Його невпевнені пояснення звучать так, ніби він просто не впорався. Коли антигравітаційне поле знову відмовляє, один із контейнерів падає й пошкоджується.

Зразки вважають зіпсованими.

На цьому етапі аварія виглядає локальною та буденною. Будь-яка складна система іноді дає збій. Саме Барклі працював над пристроєм, тому колеги підсвідомо пов’язують невдачу з його некомпетентністю.

Проте він мав рацію.

У самому антигравітаційному блоці немає стандартної технічної несправності.

Причина перебуває поза звичною діагностичною моделлю.

Барклі не може її сформулювати, але відчуває, що результати не відповідають нормальній поломці. Його проблема полягає не в нездатності аналізувати. Він не здатен переконливо передати невизначений висновок людям, які вже очікують від нього помилки.

Місія, вантаж і перша аварія викладені в офіційному синопсисі та сценарії серії. (tng.trekcore.com)

Чому Джорді хоче його перевести

Джорді не є жорстоким начальником.

Він терпляче працює з молодшими інженерами, підтримує Веслі, довіряє Дейті й зазвичай здатен пояснювати складні речі без приниження.

Проте Барклі вичерпує його терпіння.

Лейтенант запізнюється.

Не дивиться в очі.

Говорить уривками.

Обіцяє звіт, але не завжди здає його вчасно.

Під час невдачі починає виправдовуватися, перш ніж хтось сформулює звинувачення.

Для керівника інженерного відділу це реальна проблема. На зорельоті технічна помилка може вбити сотні людей. Джорді не може дозволити офіцерові зникати на голопалубі, коли його чекають біля варп-ядра.

Тому бажання перевести Барклі не є лише упередженням.

Професійні претензії мають підстави.

Помилка Джорді полягає в іншому. Він сприймає поведінку підлеглого як доказ відсутності здібностей, а не як окрему проблему, що заважає здібностям проявитися.

Замість питання «Що не дозволяє Барклі працювати краще?» він спочатку ставить питання «Як позбутися Барклі?»

Саме це виправляє Пікар.

Пікар відмовляється передавати проблему іншому кораблю

Райкер припускає, що попередній командир Барклі міг хвалити його лише для того, щоб полегшити переведення на «Ентерпрайз». Ідея звучить правдоподібно: незручного співробітника простіше передати іншому керівникові, ніж вкладати час у складну роботу з ним.

Пікар відкидає такий підхід.

Якщо Барклі є членом екіпажу, то проблема належить команді «Ентерпрайза».

Капітан наказує Джорді докласти більше зусиль, знайти спосіб мотивувати інженера й пізнати його як людину. У напівжартівливій формі він пропонує зробити Барклі найкращим другом.

Джорді майже не приховує жаху.

Цей наказ може здатися надмірним. Начальник не зобов’язаний ставати близьким другом кожного підлеглого. Але Пікар говорить не про особисту дружбу. Він змушує Джорді припинити бачити лише набір дратівливих симптомів.

Хороший керівник не повинен любити всіх співробітників.

Він повинен створити умови, у яких кожен здатен виконувати роботу.

Спроба Джорді бути надто дружнім

Після розмови з Пікаром Джорді різко змінює поведінку.

Починає називати Барклі «Рег».

Посміхається.

Хвалить ще не завершені висновки.

Запрошує на нараду.

Намагається демонструвати довіру.

Проте така раптова дружність не заспокоює Барклі, а робить його ще більш нервовим.

Лейтенант не розуміє, чому начальник, який нещодавно відкрито дратувався, тепер поводиться як близький товариш. Він підозрює прихований тест, сарказм або підготовку до нового приниження.

Сцена показує, що підтримка не може бути лише технікою, виконаною за наказом.

Джорді говорить правильні слова, але Барклі відчуває неприродність.

Соціально тривожна людина часто надзвичайно уважна до найменших змін тону. Вона не обов’язково правильно тлумачить ці сигнали, але помічає невідповідність.

Допомога починає працювати лише тоді, коли Джорді перестає грати роль «дуже дружнього начальника» й чесно визнає: йому складно, він роздратований, але все одно хоче зрозуміти.

Нарада, яка перетворюється на публічний іспит

Джорді запрошує Барклі на інженерну нараду й просить доповісти про антигравітаційну несправність.

Намір добрий. Начальник хоче показати, що цінує його думку.

Проте для Барклі ситуація виглядає як публічний іспит без підготовки.

Він запізнюється.

Усі дивляться.

Джорді просить пояснити висновки.

Барклі починає говорити, але швидко губиться. Веслі пропонує очевидні варіанти несправності, й лейтенант реагує надто різко, бо сприймає пораду сімнадцятирічного хлопця як підтвердження власної професійної неповноцінності.

Об’єктивно Веслі не намагається його принизити.

Суб’єктивно Барклі чує: навіть дитина розуміє проблему краще за тебе.

Він не здатен пояснити, чому стандартні версії не підходять. Його доповідь закінчується черговою невдачею.

Після цього Барклі повертається на голопалубу, де може повторити ситуацію з іншим фіналом.

Там усі визнають, що він мав рацію.

Ніхто не перебиває.

Ніхто не дивиться з жалем.

Голопалубна Трой і фантазія про безпечне прийняття

В одній із програм Барклі з’являється ідеалізована версія Діани Трой. Вона називає себе богинею емпатії, захоплюється його впевненістю та пропонує відмовитися від усіх обмежень.

На поверхні це еротична фантазія.

Але її психологічний зміст ширший.

Справжня Трой є радницею, яка могла б побачити його вразливість. Саме тому Барклі боїться її найбільше. Відкритися людині, здатній відчувати емоції, означає втратити останню можливість удавати, що все нормально.

Голографічна Трой повністю безпечна.

Вона не оцінює.

Не повідомляє начальству.

Не вимагає чесності.

Каже лише те, що Барклі запрограмував почути.

Він створює не просто сексуально доступну жінку, а абсолютне прийняття без ризику взаємності.

Це важлива різниця між стосунками й симуляцією.

Справжня людина має власні бажання, межі та реакції.

Голограма існує лише для регулювання його тривоги.

Фантазія про мушкетера

Друга велика програма Барклі перетворює старших офіцерів «Ентерпрайза» на персонажів пригодницької вистави.

Пікар, Дейта й Джорді стають незграбними мушкетерами, які не можуть перемогти героя.

Райкер постає низькорослою, надмірно агресивною карикатурою.

Веслі зображений розпещеною дитиною.

Беверлі — турботливою аристократкою, яка ставиться до Барклі з майже материнською ніжністю.

Трой перетворюється на богиню бажання.

Сам Барклі є непереможним фехтувальником, господарем дому й центром загальної уваги.

Ці образи не випадкові.

Кожен відображає те, як Барклі переживає стосунки з реальною людиною.

Райкер здається загрозливим, тому симуляція зменшує його фізично.

Джорді має владу над кар’єрою Барклі, тому програма робить його слабким суперником.

Веслі змусив лейтенанта почуватися професійно неповноцінним, тому стає дитиною, яку можна покарати.

Беверлі уособлює безпечну турботу.

Фантазія дає змогу перевернути владну структуру корабля.

Чи має Барклі право створювати голограми колег

Формально правила Зоряного флоту не забороняють моделювати членів екіпажу на голопалубі. Коли Райкер вимагає знищити програму, Дейта або Трой нагадують, що прямої заборони немає.

Проте відсутність правила не розв’язує етичної проблеми.

Барклі використовує обличчя, голоси й поведінкові образи реальних людей без їхньої згоди.

Деякі моделі сексуалізовані.

Інші принижені.

Треті створені для символічного насильства.

Приватність фантазії не робить об’єктів фантазії зобов’язаними почуватися комфортно після її випадкового виявлення.

Трой має право бути шокованою, побачивши власне еротизоване зображення.

Райкер має право обуритися карикатурою.

Джорді має право відчути, що підлеглий уявляє його слабким і смішним.

Водночас негайне покарання або публічне приниження Барклі лише посилить проблему.

Серія займає складну позицію: фантазія може бути приватною, але компульсивне використання реальних людей і втручання в службові обов’язки потребують меж.

Голоадикція чи компульсивний спосіб знижувати тривогу

У діалогах звучить поняття залежності від голопалуби. Джорді прямо говорить, що на такій поведінці можна було б написати цілу книгу.

Проте стан Барклі складніший за просту любов до розваги.

Він не йде на голопалубу лише тому, що там веселіше.

Він використовує її для негайного зниження тривоги після соціальних невдач.

Погана нарада викликає сором.

Голопалуба повертає контроль.

Розмова з начальником викликає страх.

Голопалуба створює начальника, якого легко перемогти.

Самотність викликає біль.

Голопалуба створює людей, які завжди раді його бачити.

Полегшення закріплює поведінку. Наступного разу повернутися до симуляції легше, ніж пережити складну розмову.

Офіційний матеріал StarTrek.com зазначає, що епізод не ставить Барклі конкретного психіатричного діагнозу. Його поведінку можна інтерпретувати як прояв соціальної тривожності, обсесивних або компульсивних механізмів, але серія не дає підстав зводити персонажа до однієї медичної категорії. (Star Trek)

Гайнан бачить проблему з іншого боку

Джорді приходить до Гайнан і скаржиться, що Барклі просто не підходить команді.

Він нервовий.

Запізнюється.

Не має друзів.

Викликає дискомфорт.

Гайнан розповідає про родича, якого всі вважали сімейним невдахою. Інші уникали його, тому не бачили гумору й цікавих рис, які вона сама в ньому помітила.

Коли Джорді повторює, що ніхто не хоче бути поруч із Барклі, Гайнан змінює причинно-наслідковий зв’язок.

Можливо, він нервує й запізнюється саме тому, що відчуває небажаність.

Це не повне виправдання. Відсутність друзів не звільняє офіцера від обов’язку приходити вчасно.

Проте Гайнан змушує Джорді побачити замкнене коло.

Колеги вважають Барклі дивним і уникають.

Він відчуває відторгнення та поводиться ще більш скуто.

Його скутість підтверджує, що він дивний.

Потім усі називають результат доказом початкового припущення.

Гайнан фактично ставить найважливіше питання епізоду:

а яку роль у проблемах Барклі відіграє сам екіпаж?

Її розмова з Джорді наведена у сценарії та пізніше була окремо відзначена офіційним StarTrek.com як важливий поворот у ставленні команди. (Springfield! Springfield!)

Джорді знаходить таємний світ

Намагаючись знайти зниклого підлеглого, Джорді входить до голопалуби й бачить програму мушкетерів.

Він зустрічає голографічну Беверлі.

Бачить карикатури на Пікара, Дейту й себе.

Спостерігає, як Барклі без зусиль перемагає їх у фехтуванні.

Для начальника це принизливо.

Проте Джорді не реагує так, як очікує Барклі.

Лейтенант переконаний, що тепер його кар’єра закінчена, і негайно пропонує подати запит на переведення.

Джорді зупиняє.

Він визнає, що сам користувався голопалубою й розуміє привабливість створених стосунків. У серії «Капкан» Джорді закохався в голографічну модель інженерки Лії Брамс, тому не може повністю засудити Барклі, не згадавши власний досвід.

Начальник обіцяє не розповідати про програму, доки вона не заважає роботі.

Це перший момент справжньої довіри між ними.

«Просто сором’язливий» — слова, які применшують реальний біль

Барклі намагається пояснити Джорді, чому голопалуба здається безпечнішою за справжній світ.

Він постійно боїться забути чиєсь ім’я.

Не знає, куди подіти руки.

Заздалегідь записує теми для розмови на вечірці.

А коли приходить, усе одно стоїть у кутку й удає, що розглядає рослину.

Джорді називає його просто сором’язливим.

Барклі болісно повторює цю характеристику.

Для людини, яка легко спілкується, сором’язливість може звучати як невелика незручність. Потрібно лише набратися сміливості, почати говорити й перестати надмірно думати.

Для Барклі кожна розмова є складним випробуванням.

Він не може вимкнути самоспостереження.

Одночасно говорить, оцінює власний голос, намагається вгадати реакцію співрозмовника й готується до можливої помилки.

Фраза «просто сором’язливий» стирає масштаб щоденної боротьби.

Саме після цієї розмови Джорді вперше перестає бачити лише погану дисципліну.

Опис труднощів Барклі є одним із центральних моментів епізоду й пізніше став важливою частиною офіційного осмислення персонажа. (Springfield! Springfield!)

Справжня зустріч із Трой

За наполяганням Джорді Барклі приходить до справжньої Діани Трой.

Він настільки наляканий, що суперечить сам собі навіть у відповіді на просте запитання про попередній досвід терапії.

Трой пропонує почати з дихальної вправи. Барклі заплющує очі, повільно вдихає й відчуває коротке полегшення.

Щойно тривога трохи знижується, він оголошує сеанс надзвичайно корисним і майже тікає, перш ніж розмова торкнеться справжніх проблем.

Сцена комедійна, але психологічно точна.

Барклі хоче допомоги й водночас боїться процесу допомоги.

Він перетворює одну техніку на доказ того, що вже «виправився», бо продовження сеансу вимагало б говорити про сором, фантазії, самотність і страх.

Трой не встигає створити терапевтичний контакт.

Епізод не показує миттєвого чудесного лікування. Дихання справді допомагає знизити фізичне напруження, але не усуває причини компульсивної втечі.

Повернення до голопалуби після терапії

Після короткого сеансу Барклі знову повертається до програми.

Це легко сприйняти як доказ його безнадійності: Трой дала інструмент, Джорді запропонував підтримку, а він усе одно обрав симуляцію.

Проте відновлення рідко відбувається прямою лінією.

Барклі роками використовував фантазію як головний спосіб регулювання емоцій. Одна розмова не може миттєво замінити знайомий механізм.

Крім того, на нього продовжує тиснути робота. Корабель переживає нові несправності, а саме Барклі доручають перевірити тисячі енергетичних систем.

Він працює дванадцять годин, виснажується, відчуває, що не наблизився до відповіді, і повертається до єдиного місця, де гарантовано почувається компетентним.

Тут виникає межа між співчуттям і відповідальністю.

Причину можна зрозуміти.

Але залишення поста під час технічної кризи залишається серйозним порушенням.

Райкер входить до програми

Коли Барклі не з’являється на містку, Райкер вирушає шукати його разом із Джорді та Трой.

Перший офіцер уже втратив терпіння.

Він знає, що корабель має технічні проблеми, а потрібний інженер знову перебуває на голопалубі.

Побачивши голографічні версії екіпажу, Райкер реагує гнівом. Особливо його обурює власна карикатура — маленький агресивний мушкетер, який постійно викликає всіх на дуель.

Райкер наказує вимкнути й видалити програму.

Трой зупиняє. Раптове знищення єдиного психологічного притулку може завдати Барклі значної шкоди.

Її позиція професійно обґрунтована, але також створює моральну напругу. Програма містить сексуалізовану копію самої Трой, а вона все одно ставить потреби пацієнта вище за власний дискомфорт.

Це сильний прояв співчуття.

Водночас він не означає, що Барклі має необмежене право продовжувати програму.

Трой говорить лише, що втручання повинно бути обережним, а не каральним.

Трой зустрічає «богиню емпатії»

Голографічна Трой з’являється перед справжньою радницею у перебільшено чуттєвому образі й закликає всіх відкинути внутрішні маски.

Справжня Трой шокована.

Джорді намагається стримати сміх.

Райкер уже не бачить у ситуації нічого смішного.

Сцена створена як комедія, але під нею лежить серйозна проблема згоди. Трой змушена дивитися на сексуальну фантазію колеги, створену з її зовнішності та професійної ролі.

Барклі перетворив емпатію — здатність, якою вона допомагає людям, — на безумовну еротичну доступність.

Це не означає, що він має намір нашкодити справжній Трой.

Проте фантазія показує, наскільки легко людина може сплутати професійну турботу з особистою близькістю.

Епізод не дає Трой достатньо простору для подальшого обговорення порушених меж. Її шок швидко поступається технічній кризі.

Це одна зі слабкостей історії.

Джорді зізнається у власному досвіді

Після того як Барклі знаходять, Джорді намагається не читати йому мораль.

Він розповідає, що сам одного разу закохався у голографічну жінку.

Для Барклі це важливе відкриття.

Його начальник, який здається соціально успішним і впевненим, також використав голопалубу для створення емоційного зв’язку, якого не мав у реальному житті.

Різниця, за словами Джорді, полягає в здатності вчасно завершити програму.

Це формулювання трохи спрощує проблему. Ла Форж також мав складнощі з розмежуванням симуляції та реальної Лії Брамс. Проте його визнання зменшує сором Барклі.

Джорді перестає говорити з позиції бездоганного начальника.

Він говорить як людина, яка розуміє привабливість контрольованої близькості.

Саме після цього Барклі визнає: голографічні люди здаються йому реальнішими за більшість справжніх членів екіпажу. Єдиним винятком поступово стає сам Джорді.

Це переломний момент їхніх стосунків.

Технічні несправності накопичуються

Поки екіпаж зосереджений на Барклі, корабель переживає низку дедалі дивніших аварій.

Після антигравітаційної установки змінюється молекулярна структура склянки лейтенанта Даффі. Матеріал стає м’яким і деформується під пальцями, хоча напій усередині залишається нормальним.

Потім виходить із ладу один із транспортерів. Чистий дурановий тестовий циліндр руйнується під час переміщення.

Далі на мить блокуються варп-інжектори, і корабель несподівано прискорюється.

Стандартні діагностичні процедури не знаходять спільної причини.

Немає комп’ютерного вірусу.

Немає стабільного витоку енергії.

Немає пошкодження одного конкретного контуру.

Проблеми виникають у системах, які не повинні бути безпосередньо пов’язані.

Барклі ще після випадку зі склянкою припускає, що аварії можуть бути частинами одного процесу. Проте він висловлюється невпевнено й одразу применшує власну думку.

Пікар і Джорді підтримують розслідування, але не усвідомлюють, наскільки важливою є ця інтуїція.

Послідовність несправностей і роль Барклі в пошуку зв’язку викладені в офіційному синопсисі та сценарії. (tng.trekcore.com)

Корабель прискорюється до смерті

Остаточна аварія відбувається, коли інжектори матерії й антиматерії фізично заклинює.

«Ентерпрайз» не може вийти з варпу.

Потік палива збільшується.

Швидкість зростає.

Комп’ютерні команди та стандартне аварійне перекриття не працюють, тому що проблема не в програмному забезпеченні. Механічні компоненти буквально застрягли.

Корабель перевищує безпечні межі й продовжує прискорюватися.

Корпус незабаром не витримає навантаження.

Пікар наказує готувати евакуацію вторинного корпусу та аварійне відділення тарілчастої секції. Інженерний відділ має лише кілька хвилин.

Це момент, коли фантазії Барклі перестають бути центральною проблемою.

Джорді говорить прямо: зараз він потребує Рега в реальному світі.

Важливість цієї фрази важко переоцінити.

Раніше Барклі відчував, що реальний екіпаж терпить його лише через кадрові правила.

Тепер начальник повідомляє: без твоєї участі ми можемо загинути.

Потреба не є терапевтичним прийомом.

Вона об’єктивна.

Барклі бачить людський зв’язок між машинними аваріями

Інженери перебирають технічні версії.

Магнітне гасіння.

Сервоприводи.

Демпфери.

Протоколи керування.

Жодне пояснення не охоплює антигравітацію, транспортер, склянку та варп-інжектори.

Барклі змінює напрямок мислення.

Можливо, зв’язок полягає не в системах.

Можливо, він у людях, які до них торкалися.

Лейтенант Даффі був біля пошкодженого контейнера та пізніше тримав змінену склянку.

Майлз О’Браєн також перебував у вантажному відсіку, а згодом працював із несправним транспортером.

Ті самі члени екіпажу переміщувалися кораблем і контактували з різним обладнанням.

Вони могли несвідомо переносити речовину, яку сенсори не виявляли.

Це блискучий висновок не тому, що потребує надзвичайно складних обчислень.

Барклі розпізнає інший тип патерну.

Усі шукали зв’язок між машинами.

Він шукає зв’язок між подіями.

Саме його схильність довго обдумувати деталі, які інші вже відкинули, стає перевагою.

Інвідій: невидимий забруднювач

Комп’ютер складає список речовин, які можуть уникати стандартного сканування, існувати в кисневій атмосфері та змінювати молекулярну структуру скла.

Після відсіву варіантів залишається інвідій — матеріал, який колись використовували в медицині, але давно вважали застарілим.

Мікулаки все ще могли застосовувати його до біологічних зразків.

Пошкоджений контейнер випустив невелику кількість інвідію.

Даффі та О’Браєн забруднилися, а потім рознесли речовину по кораблю через дотик до різних систем.

Під час контакту з обладнанням інвідій змінював матеріали, спричиняючи фізичне заклинювання та руйнування.

Сенсори не показували проблему, бо саме ця речовина була для них практично невидимою.

Команда визначає, що за температури мінус двісті градусів інвідій стає інертним. Інжекторний канал затоплюють кріонетрієм, охолоджують і відновлюють керування буквально за секунди до руйнування корабля. (Springfield! Springfield!)

Барклі рятує корабель не всупереч своїй природі, а завдяки їй

Було б легко завершити серію традиційним висновком: Барклі подолав сором’язливість, став упевненим і тому врятував усіх.

Але саме цього не відбувається.

Під час кризи він усе ще заїкається.

Говорить уривками.

Сумнівається.

Не перетворюється на Райкера.

Його ідея важлива незалежно від форми подачі.

Джорді слухає достатньо уважно, щоб відокремити зміст від нервової поведінки.

Це принциповий момент.

Мета підтримки не повинна полягати в тому, щоб зробити Барклі соціально схожим на більшість екіпажу. Він може залишатися незручним у розмовах і водночас бути блискучим інженером.

Реальна інклюзія означає не вимогу спочатку стати зручним, а здатність почути цінну думку, навіть коли вона висловлена невпевнено.

Барклі рятує корабель саме тому, що мислить інакше.

Компетентність, яку тривога приховує

До фінальної аварії професійні здібності Барклі майже не видно.

Він має задовільні попередні оцінки.

Колишній капітан говорив про нього позитивно.

Він закінчив Академію.

Проте на «Ентерпрайзі» здається неспроможним виконувати навіть звичайні завдання.

Це показує різницю між компетентністю та продуктивністю в конкретному середовищі.

Людина може знати роботу, але не демонструвати знання під час публічної наради.

Може знайти проблему, але не переконати інших.

Може мати цікаву ідею, але відмовитися від неї після першого скептичного погляду.

Може витрачати стільки психічної енергії на контроль тривоги, що для виконання завдання залишається значно менше ресурсів.

Коли Джорді створює простір, де Барклі не потрібно одночасно захищатися від приниження, він нарешті може використати професійні здібності.

Джорді як керівник: від роздратування до справжньої підтримки

Арка Джорді є майже настільки ж важливою, як арка Барклі.

На початку він хоче перевести проблемного інженера.

Потім виконує наказ Пікара й намагається бути штучно привітним.

Далі слухає Гайнан.

Входить до голопалубної фантазії.

Дізнається, як Барклі переживає їхні стосунки.

Не розголошує побачене.

Наполягає на зустрічі з Трой.

Визнає власну вразливість.

І зрештою довіряє його нестандартній ідеї в момент, коли корабель майже приречений.

Джорді не стає ідеальним наставником. Він усе ще втрачає терпіння, применшує тривогу словами про «просту сором’язливість» і не завжди розуміє межу між підтримкою та тиском.

Проте він змінює поведінку.

Найважливіше — перестає оцінювати Барклі лише за тим, наскільки комфортно самому Джорді перебувати поруч.

Пікар і відповідальність командування

Пікар майже не спілкується з Барклі особисто, але визначає моральний напрямок історії.

Капітан не заперечує проблеми.

Він бачить незадовільні оцінки, запізнення та складність командної роботи.

Проте відмовляється розв’язувати ситуацію простим переміщенням людини.

Пікар також забороняє прізвисько, тому що розуміє вплив культури на ефективність офіцера.

Його власне випадкове використання слова «Броколі» показує, що навіть добрий керівник може несвідомо засвоїти групове упередження.

Важливо, що капітан не виправдовується.

Він одразу виправляє помилку.

У фіналі Пікар хвалить Джорді, а той свідомо ділить заслугу з Барклі. Капітан приймає це уточнення без подиву.

Для нього перемога полягає не лише в порятунку корабля, а й у тому, що член команди зробив позитивний внесок, якого від нього вимагали очікувати.

Райкер: професійно правий, психологічно нетерплячий

Райкер має найжорсткіше ставлення до Барклі.

Його можна зрозуміти. Перший офіцер відповідає за дисципліну всього корабля. Людина, яка запізнюється, уникає обов’язків і зникає під час кризи, становить реальну небезпеку.

Райкер не може дозволити, щоб психологічні труднощі стали універсальним виправданням.

Проте його реакція на голопалубу показує іншу проблему.

Він одразу сприймає фантазію як особисту образу й хоче знищити програму.

У цей момент Райкер думає не про лікування Барклі та не про безпеку корабля. Він захищає власне его.

Карикатура болить, бо демонструє, наскільки загрозливим Барклі його бачить.

Перший офіцер міг би запитати, чому підлеглий потребує зменшити його до комічної фігури.

Замість цього прагне покарати.

Трой і Джорді стримують найгірший імпульс.

Серія не робить Райкера лиходієм, але дозволяє побачити, як навіть чудовий офіцер може втратити емпатію, коли сам стає об’єктом незручної фантазії.

Трой між професійним обов’язком і особистою образою

Трой опиняється в складному становищі.

Як радниця вона повинна допомогти людині, яка уникає терапії та використовує її образ у сексуальній програмі.

Як приватна особа вона має повне право відчувати порушення меж.

Епізод більше використовує її реакцію для гумору, ніж для глибокого аналізу. Проте кілька моментів демонструють професійну зрілість Трой.

Вона не дозволяє Райкеру миттєво знищити програму.

Не принижує Барклі після виявлення фантазії.

Не відмовляється від терапевтичної допомоги.

Розуміє, що компульсивна поведінка не зникне через сором.

Водночас було б справедливо, якби серія дала їй можливість прямо встановити межу: використання її образу може обговорюватися без осуду фантазії, але не повинно ігнорувати її власну людяність.

Беверлі та Веслі як образи в чужій фантазії

Голографічна Беверлі є ніжною, турботливою та майже безумовно відданою Барклі.

Він засинає в неї на колінах.

Вона називає його господарем дому.

Заспокоює.

Не вимагає нічого у відповідь.

Цей образ демонструє потребу Барклі не лише в сексуальній або романтичній увазі. Йому потрібна безпечна присутність, поруч із якою можна перестати постійно себе контролювати.

Голографічний Веслі, навпаки, є розпещеною дитиною, яку дорослі погрожують покарати.

Це пряме символічне відновлення після інженерної наради. У реальності Веслі поставив Барклі в незручне становище, навіть не бажаючи цього. У фантазії він більше не геніальний юнак, здатний виправити старшого офіцера, а дитина без влади.

Ці образи не говорять правду про Беверлі чи Веслі.

Вони говорять про потреби й образи Барклі.

Утопія, у якій досі існує робоче цькування

«Зоряний шлях» часто показує майбутнє, де людство подолало бідність, більшість форм дискримінації та боротьбу за базове виживання.

Проте «Порожній клопіт» нагадує: соціальна жорстокість не завжди потребує великих ідеологій.

Достатньо незручної людини.

Невдалого прізвиська.

Кількох розмов за спиною.

Колективного переконання, що хтось «не наш».

Офіцери не вважають себе кривдниками.

Вони розповідають жарти.

Обговорюють продуктивність.

Уникають дивного колеги.

Але для Барклі всі дрібні сигнали складаються в одне повідомлення: тебе тут не хочуть.

Майбутнє стало гуманнішим, але люди все ще повинні свідомо обирати гуманність.

Технологічний прогрес не робить емпатію автоматичною.

Чи справді голопалуба є винною

Голопалуба легко стає очевидним лиходієм.

Без неї Барклі не міг би створити ідеалізовані копії колег, проводити години у фантазії й уникати роботи настільки ефективно.

Проте сама технологія не створила його тривогу.

Не придумала прізвисько.

Не змусила екіпаж уникати його.

Не зробила кожну розмову болісною.

Голопалуба лише запропонувала надзвичайно потужний спосіб уникнення.

Вона одночасно допомагає та шкодить.

Дає тимчасове полегшення.

Дозволяє символічно виразити гнів.

Забезпечує відчуття близькості.

Але зменшує необхідність тренувати реальні навички, робить справжніх людей ще менш передбачуваними й починає втручатися у службові обов’язки.

Проблема не в самій фантазії.

Вона в тому, що фантазія стала єдиним місцем, де Барклі живе повноцінно.

Назва «Hollow Pursuits»

Оригінальна назва «Hollow Pursuits» буквально може означати «порожні заняття», «пусті прагнення» або діяльність, яка здається важливою, але не створює справжнього результату.

Вона стосується голопалубних перемог Барклі.

Він перемагає Пікара, але справжній капітан про це не знає.

Завойовує любов Трой, але голограма не здатна зробити вільний вибір.

Отримує повагу Джорді, яку сам запрограмував.

Стає найкращим фехтувальником у світі, де рівень супротивників визначає комп’ютер.

Ці досягнення емоційно приємні, але порожні, бо не змінюють його життя поза програмою.

Проте назву можна застосувати й до екіпажу.

Їхня професійна досконалість стає порожньою, якщо вона не залишає місця для недосконалої людини.

Формальна відданість гуманістичним принципам нічого не варта без щоденної практики терпіння.

Завершення програми

Після порятунку корабля Барклі повертається на голопалубу.

Він прощається зі створеними людьми.

Голограми реагують із сумом, вдячністю та підтримкою — саме так, як запрограмував їхній автор.

Барклі наказує видалити всі програми, записані на його ім’я.

Потім додає: крім дев’ятої.

Фінальний жарт важливий.

Серія не стверджує, що здорове життя потребує повної відмови від фантазії.

Барклі не зобов’язаний ніколи більше користуватися голопалубою.

Йому потрібно припинити дозволяти симуляції замінювати реальність.

Збереження однієї програми залишає простір для відпочинку, творчості й особистого життя.

Мета не аскетизм.

Мета — вибір.

Чи надто швидко він «одужує»

Фінал може здатися надто простим.

Барклі рятує корабель.

Отримує похвалу.

Видаляє програми.

Проблема нібито розв’язана.

У реальному житті соціальна тривожність і компульсивне уникнення не зникають після одного професійного успіху.

Проте епізод не стверджує, що персонаж повністю змінився. Барклі залишиться тривожним у наступних появленнях, знову матиме складні стосунки з технологічними фантазіями та потребуватиме підтримки Трой.

Ця серія показує лише перший перелом.

Він отримує доказ, що може бути корисним у реальному світі.

Знаходить одну людину, з якою здатен говорити чесно.

Починає терапію, хай і незграбно.

Його керівники змінюють ставлення.

Цього достатньо не для завершення шляху, а для його початку.

Двайт Шульц і образ Барклі

Двайт Шульц не грає Барклі як простого комічного невдаху.

Його рухи постійно демонструють внутрішню напругу.

Він сутулиться.

Уникає погляду.

Починає речення кілька разів.

Посміхається в невідповідний момент.

Намагається вгадати, якої відповіді очікує начальник.

На голопалубі фізична поведінка змінюється. Плечі розправляються, голос стає глибшим, рухи — широкими та театральними.

Контраст не лише смішний.

Він показує, скільки потенційної енергії витрачається на страх.

Барклі не є людиною без характеру.

Його характер прихований за постійною самоперевіркою.

Намір авторки та можливе висміювання фанатів

За пізнішими виробничими коментарями, в образі Барклі частково бачили сатиру на шанувальника, який настільки занурюється у вигаданий світ, що починає уявляти себе поруч із улюбленими героями. Водночас режисер Кліфф Боул говорив, що не сприймав персонажа лише як насмішку над аудиторією. (Вікіпедія)

Ця подвійність відчувається в епізоді.

Деякі сцени явно запрошують сміятися з Барклі.

Його фантазії перебільшені.

Голографічна Трой навмисно абсурдна.

Мушкетер Райкер комічний.

Але серія поступово змінює напрямок сміху.

Спочатку ми сміємося з незграбної людини.

Пізніше — з упевнених офіцерів, які не розуміють власної ролі в її ізоляції.

Найкраще прочитання «Порожнього клопоту» не зводить Барклі до карикатури на фаната. Він є людиною, яка використовує історії для виживання, а потім повинна навчитися не плутати виживання з життям.

Подальше значення Барклі

Барклі не залишився одноразовим персонажем.

У наступних історіях він поступово стає впевненішим, бере участь у спільних заходах екіпажу, допомагає рятувати людей і зрештою відіграє важливу роль у встановленні зв’язку з «Вояджером», який застряг у Дельта-квадранті.

Його розвиток не є прямим.

Він повертається до компульсивної поведінки.

Знову використовує голограми як заміну друзів.

Має страх транспортування.

Стикається з професійним нерозумінням.

Проте підтримка, яку отримав на «Ентерпрайзі», поступово дає результат. Офіційний StarTrek.com описує його як приклад людини, що не відповідає вузькому образу ідеального офіцера, але неодноразово стає незамінною завдяки наполегливості, нестандартному мисленню та здатності помічати те, що ігнорують інші. (Star Trek)

Саме «Порожній клопіт» закладає основу цієї тривалої історії.

Сильні сторони епізоду

Найбільшою перевагою серії є Барклі. Він приносить на «Ентерпрайз» форму людської недосконалості, яку серіал раніше майже не показував.

Друга сильна сторона — арка Джорді. Начальник не просто «виправляє» проблемного підлеглого, а сам навчається бути кращим керівником.

Третя — Гайнан. У кількох репліках вона змінює всю моральну перспективу історії.

Четверта — технічна загадка. Низка випадкових несправностей поступово складається в логічний ланцюг, а розв’язку знаходить саме людина, яку недооцінили.

П’ята — голопалубні сцени. Вони одночасно смішні, незручні та психологічно інформативні.

Шоста — відсутність чарівного лікування. Барклі робить перший крок, але не перетворюється на іншу особистість.

Сьома — критика робочої культури. Серія не дозволяє екіпажу повністю перекласти провину на одного інженера.

Слабкі сторони та проблемні моменти

Головна слабкість — недостатня увага до згоди людей, чиї образи використано в еротичних та принизливих симуляціях.

Трой має право на серйознішу реакцію, ніж короткий шок.

Райкер може бути надмірно агресивним, але його відчуття порушення не є безпідставним.

Друга проблема — технічна розв’язка надто зручна. Забруднення торкалося саме потрібного набору людей і систем, щоб сформувати патерн, який Барклі міг розпізнати.

Третя — Барклі отримує критично важливу роль майже відразу після серйозного порушення дисципліни. У реальній організації його могли б тимчасово відсторонити від чергування й надати структуровану допомогу.

Четверта — Трой проводить дуже короткий сеанс і майже не повертається до клінічної сторони проблеми.

П’ята — комедія іноді змушує глядача сміятися саме з симптомів тривоги.

Шоста — прізвисько «Броколі» дивно легко поширюється серед офіцерів флагмана, які зазвичай демонструють значно вищі стандарти поведінки.

Проте ця невідповідність також робить критику сильнішою: навіть найкращі люди можуть поводитися дріб’язково.

Місце у третьому сезоні

Третій сезон багато разів досліджував істот, яких суспільство неправильно визначає.

Лал вважали науковим об’єктом, хоча вона була дитиною.

Гомтуу сприймали як корабель, хоча він був живою особистістю.

Ворфа офіційно назвали безчесним, хоча саме він приніс найбільшу жертву заради імперії.

У «Вірності» копія Пікара мала його тіло, але не його моральну сутність.

«Порожній клопіт» переносить ту саму тему на звичайну людину.

Барклі вважають ледачим, слабким і непридатним.

Насправді він здібний інженер, чиї можливості приховані тривогою, соромом і ворожим соціальним середовищем.

Це не означає, що всі претензії несправедливі.

Він справді порушує дисципліну.

Але епізод просить розділяти поведінку, яка потребує корекції, і особистість, яка заслуговує на повагу.

Загальна оцінка

«Порожній клопіт» — одна з найлюдяніших серій третього сезону.

У ній немає великої дипломатичної кризи, часової війни чи цивілізації на межі загибелі.

Загроза кораблю виникає лише в останній частині.

Головна драма відбувається значно раніше — у нараді, де людина не може сформулювати думку; у барі, де вона мовчки п’є тепле молоко; у коридорі, де колеги називають її овочем; у голопалубі, де вона нарешті перестає боятися.

Серія іноді необережно балансує між співчуттям і висміюванням.

Не повністю розв’язує питання приватності голографічних моделей.

Надто швидко приводить персонажа до фінального успіху.

Проте створює одного з найбільш упізнаваних і довговічних другорядних героїв франшизи.

Оцінка: 9 із 10.

Підсумок: «Ентерпрайз» урятував не новий Барклі, а той, кого ніхто не хотів слухати

На початку серії Барклі живе у двох світах.

У справжньому світі він запізнюється.

Вибачається.

Опускає очі.

Не може завершити речення.

Чує прізвисько, яке всі нібито використовують без злого наміру.

Знає, що начальник хоче перевести його.

Відчуває, що кожна помилка підтверджує загальну думку.

На голопалубі він непереможний.

Райкер малий і смішний.

Джорді не може його перемогти.

Пікар визнає перевагу.

Беверлі турбується.

Трой бажає.

Веслі не становить інтелектуальної загрози.

Усі люблять Барклі, бо не можуть вчинити інакше.

Але така любов нічого не коштує.

Вона не потребує ризику.

Голограма не може розчаруватися, відмовити або піти.

Наприкінці Барклі отримує дещо значно менш ідеальне.

Джорді все ще може дратуватися.

Райкер не забуває порушення дисципліни.

Трой не стає його богинею.

Пікар не оголошує найкращим офіцером корабля.

Проте Джорді слухає його ідею.

Пікар визнає внесок.

Команда використовує висновок.

«Ентерпрайз» виживає.

Це перший справжній успіх Барклі, тому що він відбувається серед людей, яких неможливо запрограмувати.

Він рятує корабель не після того, як перестає бути нервовим.

Не після того, як стає харизматичним.

Не після того, як навчається говорити як Райкер.

Його руки все ще неспокійні.

Слова все ще виходять нерівно.

Він усе ще сумнівається у власній версії.

Але Джорді нарешті слухає зміст, а не форму.

Саме це змінює все.

Барклі видаляє більшість програм не тому, що фантазія раптом стала огидною.

Він прощається з ними, бо в реальному світі вперше з’явилося щось, заради чого варто залишитися.

Начальник, який знає його таємницю й не використав її для приниження.

Команда, що побачила професійну цінність.

Робота, у якій нестандартний спосіб мислення врятував життя.

Можливість поступово побудувати стосунки, що не закінчуються командою «завершити програму».

Голопалубні перемоги були порожніми не тому, що уява не має цінності.

Вони були порожніми, бо не могли змінити нічого за межами симуляції.

Реальний Барклі не переміг Пікара у фехтуванні.

Він зробив більше.

Побачив зв’язок, якого не побачили найкращі інженери флагмана.

Реальний Барклі не завоював Трой.

Він зробив перший, дуже незграбний крок до справжньої допомоги.

Реальний Барклі не принизив Джорді.

Він дозволив йому стати другом.

«Порожній клопіт» нагадує: людині не завжди потрібно, щоб її зробили сильнішою.

Іноді потрібно, щоб навколишні припинили використовувати її вразливість як доказ відсутності сили.

На «Ентерпрайзі» було багато блискучих офіцерів.

Але того дня корабель урятував чоловік, який боявся вечірок, записував теми для розмов і стояв біля рослин, удаючи, що йому комфортно.

Він був потрібен реальному світу задовго до того, як сам зміг у це повірити.