Є багато неприємних речей, які можна побачити, повертаючись із наукової конференції.

Наприклад:

запізнення стикувального шатла;

чергу до транспортера;

повідомлення від адмірала;

або усвідомлення, що Дейта хоче ще двадцять сім хвилин обговорювати доповідь про субпросторову геометрію.

Але Жан-Люку Пікару, Діані Трой, Джорді Ла Форжу й Дейті цього разу випадає дещо цікавіше.

Вони повертаються до «Ентерпрайза» —

і бачать корабель, який застиг у часі.

Перед ним —

ромуланський бойовий птах.

Між кораблями —

енергетичні промені.

На перший погляд усе виглядає як битва.

А ще гірше:

всередині «Ентерпрайза» вже почався вибух варп-ядра.

Просто вибух теж майже не рухається.

Мить перед катастрофою розтягнулася настільки, що по ній тепер можна ходити.

Ось вам «Timescape».

Серія, яка робить із часу не фон історії,

а фізичний простір.

Тут можна:

увійти в інший темп часу;

вийти;

постаріти за секунди;

застигнути;

повернути кілька митей назад;

і буквально спостерігати за вибухом, який рухається настільки повільно, що Пікар встигає намалювати на ньому смайлик.

Так.

Капітан флагмана Федерації бачить майже заморожений вибух варп-ядра,

підходить,

торкається,

а потім починає безконтрольно сміятися.

У будь-якому іншому епізоді це був би сигнал:

Q повернувся.

Тут —

просто черговий побічний ефект часу.

«Стрижень часу» — одна з найчистіших науково-фантастичних серій пізнього TNG.

Не велика політична драма.

Не історія кохання.

Не клінгонська релігія.

Не психологічний трилер.

А майже класична головоломка:

що сталося з часом і як урятувати всіх до того, як одна секунда нарешті закінчиться?

Усе починається дуже мирно

Пікар, Дейта, Трой і Джорді повертаються з конференції на невеликому кораблі типу runabout.

І це вже трохи незвично для TNG.

«Ентерпрайз» десь попереду.

Команда просто летить додому.

Ніякої тривоги.

Ніякої дипломатичної кризи.

Дейта й Джорді обговорюють наукові питання.

Трой слухає.

Пікар теж відносно розслаблений.

Усе виглядає як той рідкісний момент, коли старші офіцери просто можуть кілька годин побути людьми.

Звичайно, у Star Trek це майже гарантія, що простір-час зараз зламається.

Діана першою помічає проблему

Раптом усі навколо неї завмирають.

Пікар.

Дейта.

Джорді.

Звук.

Рух.

Усе.

Тільки Трой продовжує існувати нормально.

Кілька секунд —

і світ знову рухається.

Вона пояснює:

ви всі щойно застигли.

Інші дивляться так, ніби радниця, можливо, занадто багато працювала.

Тоді відбувається протилежне.

Тепер Трой завмирає.

Для неї проходить лише мить.

Для інших —

кілька хвилин.

Тепер уже ніхто не жартує.

Час перестав бути спільним

Ось головна фантастична ідея серії.

Ми звикли думати про час як про щось універсальне.

Так, у фізиці відносність давно каже:

час залежить від руху й гравітації.

Але в повсякденному досвіді:

одна секунда для мене приблизно одна секунда для вас.

Тут це правило руйнується.

У різних ділянках простору час рухається з різною швидкістю.

Десь —

майже нормально.

Десь —

надзвичайно швидко.

Десь —

майже стоїть.

Runabout починає старіти навколо них

Одне з двигунових гондол раптом вичерпує паливо.

Абсурд.

Вони летіли зовсім недовго.

Система показує:

двигун працював понад сорок сім днів.

В іншому місці псуються продукти.

Пікар помічає:

нігті різко виросли.

Частина його руки на короткий час потрапила в ділянку, де час рухався набагато швидше.

Тобто це вже не:

«дивний показник сенсора».

Час буквально впливає на біологію.

Карта часових кишень

Дейта й Джорді поступово розуміють:

навколо багато локальних часових аномалій.

Неправильної форми.

Різного розміру.

І в кожній —

власна швидкість часу.

Це нагадує архіпелаг.

Тільки замість островів —

шматки різної реальності.

І якщо випадково пройти крізь неправильний,

можна провести всередині:

секунду;

годину;

місяць;

або щось ще гірше,

поки зовні мине лише мить.

Це дуже сильний фантастичний образ

Не машина часу.

Не портал у минуле.

А ландшафт часу.

Наче час став погодою.

Тут:

швидше.

Там:

повільніше.

Попереду:

темпоральний шторм.

І корабель повинен прокласти маршрут між ними.

Назва «Timescape» тому дуже точна.

Це буквально «пейзаж часу».

Вони обходять аномалії

І шукають «Ентерпрайз».

Зв’язку немає.

Сенсори поводяться дивно.

Команда починає хвилюватися.

А потім бачить картину,

яку важко забути.

«Ентерпрайз».

Ромуланський warbird.

Обидва застигли.

Між ними —

енергетичні промені.

Один ромуланський промінь спрямований у бік «Ентерпрайза».

Схоже на напад.

І вся сцена абсолютно нерухома

Не «повільно».

Не «майже».

Для людського ока —

заморожена фотографія.

Величезні зорельоти зависли в космосі,

ніби хтось натиснув Pause.

Це один із найкращих концептуальних образів серії.

Корабель, який завжди символізує рух,

дослідження,

подорож,

раптом стає статуєю.

Перша інтерпретація очевидна

Ромуланці напали.

«Ентерпрайз» оборонявся.

Щось сталося під час битви.

Логічно.

І саме тут «Timescape» починає грати з нашими очікуваннями.

Бо ромуланський корабель автоматично викликає:

підозру.

Особливо якщо бачимо промінь.

Ми разом із героями миттєво будуємо історію:

вороги.

Напад.

Катастрофа.

Але застигла сцена не дає контексту.

Ми бачимо одну мить.

І неправильно її читаємо.

Це майже детектив із фотографії

Є лише один кадр.

Потрібно реконструювати:

що було до нього?

Що станеться після?

Хто атакує?

Хто допомагає?

Чому кораблі так близько?

Саме в цьому велика принадність серії.

Герої можуть буквально ходити всередині моменту

і збирати докази.

Як увійти в заморожений час?

Звичайно,

Дейта й Джорді винаходять рішення приблизно за кілька хвилин.

Бо це «Ентерпрайз».

Якщо простір-час зламався,

дайте інженерам каву й доступ до транспортера.

Вони модифікують аварійні транспортні браслети.

Пристрої створюють невелике поле навколо людини,

зберігаючи її власний часовий темп.

Тобто можна зайти у майже заморожену область

і продовжувати рухатися.

Пікар, Дейта й Трой вирушають на «Ентерпрайз»

Джорді залишається на runabout,

контролюючи ситуацію.

І перше, що вражає після телепортації, —

тиша.

«Ентерпрайз» повинен бути живим.

Люди ходять.

Консолі блимають.

Двері відкриваються.

Комп’ютер говорить.

А тут —

нічого.

Люди застигли посеред руху.

Це знайомий корабель, який раптом став моторошним

Дуже схоже на ефект «Starship Mine».

Там «Ентерпрайз» був порожній.

Тут —

повний людей.

Але вони не рухаються.

Майже музей.

Живий музей однієї миті.

Це ще страшніше.

У транспортній кімнаті Пікар бачить ромуланців

Ворф якраз транспортує їх на борт.

Тобто…

що?

Якщо ромуланці атакують,

чому «Ентерпрайз» забирає їхній екіпаж?

Перша тріщина у версії:

«ромуланський напад».

У лазареті Трой знаходить Беверлі

І ситуація виглядає жахливо.

Ромуланець направив зброю на Крашер.

Постріл уже вилетів.

Беверлі буквально знаходиться в моменті ураження.

Знову здається:

ось доказ агресії.

Ромуланці справді атакують.

Але серія вже навчила нас:

не поспішай.

Ми бачимо лише одну мить.

Тим часом Дейта й Пікар ідуть у машинне відділення

І знаходять справжній кошмар.

Варп-ядро «Ентерпрайза» вже проривається.

Вибух почався.

Плазма й енергія розширюються.

Але настільки повільно,

що здаються нерухомими.

«Ентерпрайз» уже фактично приречений

У нормальному часі до знищення —

секунди.

Можливо, менше.

Їм не треба:

«запобігти можливому вибуху».

Вибух уже відбувається.

Просто часовий ефект подарував кілька суб’єктивних годин.

Це прекрасний драматичний прийом.

Дейта уточнює:

час не зупинився повністю.

Рухається.

Просто неймовірно повільно.

Отже, вибух продовжує розширюватися.

Якщо нічого не зробити,

приблизно через дев’ять годин їхнього часу він поглине корабель.

Маємо таймер.

Але дуже дивний таймер:

вибух, який можна бачити.

Пікар підходить до краю вибуху

І тут починається одна з найбільш дивних сцен сезону.

Спочатку він поводиться нормально.

Потім торкається енергетичної області.

Починає відчувати зміни.

Емоції стають нестабільними.

І раптом —

сміх.

Неконтрольований.

Майже істеричний.

Пікар малює смайлик

Так.

На області майже замороженого вибуху варп-ядра.

Пальцем.

Смайлик.

Жан-Люк Пікар.

Людина, яка:

пережила асиміляцію Борґом;

витримала катування кардасіанців;

вела переговори з десятками цивілізацій,

бачить вибух, який через кілька годин знищить корабель,

і малює:

:)

Це один із найдивніших і найпрекрасніших моментів TNG.

Причина — temporal narcosis

Часові поля впливають на мозок.

Викликають:

дезорієнтацію;

емоційні сплески;

порушення контролю;

можливо, паніку.

Тобто навіть із захисними браслетами довго перебувати всередині аномалії небезпечно.

Це важливо.

Інакше герої могли б спокійно провести там тиждень

і вирішити все без поспіху.

Пікар повертається на runabout

Треба відновитися.

Джорді тепер вирушає замість нього.

І команда вирішує:

потрібно дослідити ромуланський корабель.

Бо джерело проблеми, здається, там.

На ромуланському warbird картина теж дивна

Екіпаж не в бойовій готовності.

Вони евакуюються.

Не атакують «Ентерпрайз».

Навпаки —

намагаються врятуватися.

Ще один доказ:

ми неправильно прочитали застиглу сцену.

Енергетичний промінь між кораблями

«Ентерпрайз» передає енергію ромуланцям.

Тобто Федерація допомагає.

Ромуланський корабель потрапив у біду.

Подав сигнал лиха.

«Ентерпрайз» відповів.

Усе почалося не з битви,

а з рятувальної операції.

Це дуже Star Trek

З першого погляду:

ворог стріляє.

Після розслідування:

ворог насправді потребує допомоги.

І Федерація допомагає,

навіть ромуланцям.

Бо сигнал лиха є сигналом лиха.

Джерело проблеми — двигун ромуланців

Ромуланські кораблі використовують не звичайне варп-ядро Федерації.

Їхній двигун пов’язаний зі штучною квантовою сингулярністю.

Мініатюрним штучним аналогом чорної діри.

І саме там щось не так.

Двигун практично не функціонує,

але всередині є дивна просторова структура.

Вони відкривають ядро

І бачать щось зовсім не схоже на нормальну сингулярність.

Мерехтливий часовий отвір.

Дивні темні структури всередині.

Біологічні сигнали.

Дейта сканує.

І…

робить ситуацію набагато цікавішою.

Час раптом запускається

На кілька секунд.

Ромуланці починають рухатися.

Сигнали.

Паніка.

Всі реагують.

А в цей самий момент Пікар із runabout бачить:

«Ентерпрайз» вибухає.

Повністю.

Корабель, із яким ми провели шість сезонів,

за секунду перетворюється на катастрофу.

І тут навіть глядач завмирає

Звичайно, ми знаємо:

серіал не знищить корабель так випадково за одну серію до фіналу сезону.

Але кадр сильний.

Пікар бачить загибель:

свого корабля;

екіпажу;

друзів.

Не може нічого зробити.

Потім час іде назад

Буквально.

Вибух стискається.

Уламки повертаються.

Корабель відновлюється.

Події відкручуються назад.

І все знову завмирає у попередній точці.

Це дуже ефектний момент.

Герої вперше бачать:

аномалія здатна не лише сповільнювати час

Вона може змінювати напрямок.

Це вже зовсім інший рівень.

Якщо можна повернути кілька секунд,

то, можливо,

можна врятувати «Ентерпрайз».

Але спочатку треба зрозуміти,

що саме сталося.

З’являється дивний ромуланець

Він рухається тоді,

коли інші застигли.

Отже,

на нього часовий ефект діє інакше.

Джорді підходить.

Контакт.

І обоє отримують потужний удар.

Джорді починає вмирати.

Рятує його дуже парадоксальне рішення

Трой знімає з Джорді захисний браслет.

І він…

застигає.

Тобто замість лікувати,

вони ставлять пацієнта на паузу.

Це прекрасна науково-фантастична логіка.

Якщо час майже не рухається,

стан Джорді теж не погіршується.

«Заморозити пацієнта, поки не знайдемо рішення»

У XXIV столітті навіть перша допомога може виглядати як:

вимкнути людині час.

Беверлі, мабуть, схвалила б.

Після кількох дуже серйозних запитань.

Дивний «ромуланець» теж потрапляє на runabout

І аналіз показує:

це не ромуланець.

Взагалі не звичайна матерія.

Істота існує в іншій часовій/просторовій системі.

Її молекулярна структура нестабільна в нашому вимірі.

Поступово вона пояснює,

що відбувається.

І ось де історія повністю перевертається

Ці істоти не атакували ромуланців заради війни.

Вони шукали місце для розмноження.

Їхні дитинчата розвиваються всередині природних гравітаційних сингулярностей.

Чорних дір.

Для нас:

найнебезпечніші об’єкти Всесвіту.

Для них:

пологовий будинок.

Біологія чудова річ.

Вони побачили ромуланську штучну сингулярність

І подумали:

о, чудове місце.

Тепле.

Затишне.

Гравітація достатня.

Залишимо дітей.

Проблема:

це не природна чорна діра.

Це двигун бойового корабля.

Космічна екологічна катастрофа

Фактично саме так.

Один вид використовує сингулярність як:

двигун.

Інший —

як:

інкубатор.

Ніхто не знає про потреби іншого.

Результат:

корабель ламається,

час розривається,

другий корабель майже вибухає.

Це дуже Trek-івська проблема.

Не зло.

Не війна.

Несумісність технології й біології.

Іншопланетяни не розуміли, що це двигун

Ромуланці не знали, що всередині їхньої сингулярності є життя.

«Ентерпрайз» не знав нічого з цього

і просто намагався передати енергію, щоб урятувати ромуланський корабель.

Усі робили логічні речі.

І саме вони майже спричинили катастрофу.

Це дуже сильна структура конфлікту

Немає справжнього лиходія.

Є:

ромуланці, які хочуть вижити;

Федерація, яка хоче допомогти;

істоти, які хочуть урятувати дітей.

Усі мають рацію.

А ситуація все одно смертельна.

Такі конфлікти часто цікавіші за:

«поганий адмірал хоче суперзброю».

Енергетична передача «Ентерпрайза» погіршує все

Для ромуланців:

допомога.

Для істот:

загроза потомству.

Тому вони намагаються зупинити процес.

Ось пояснення «нападу».

Так само ромуланець у лазареті насправді не намагався вбити Крашер.

Він стріляв у одну з істот,

яка перебувала поруч у ромуланському вигляді.

Беверлі просто опинилася на лінії вогню.

Застиглий кадр знову виявився оманливим

Ми бачили:

ромуланець стріляє в лікарку.

Висновок:

ворог.

Повний контекст:

він стріляє повз неї,

намагаючись захистити всіх від чужої істоти.

Це одна з головних тем епізоду:

момент без контексту легко прочитати неправильно.

Це стосується й самого часу

Людина бачить одну мить

і думає:

ось реальність.

Але реальність —

це процес.

До.

Після.

Причини.

Наслідки.

Якщо зупинити один кадр,

можна створити зовсім іншу історію.

Дуже красива тема для серії про час.

Але війни не сталося

І це важливо.

На початку ми бачимо картину,

яка виглядає як:

ромуланський напад на «Ентерпрайз».

У фіналі:

Федерація рятує ромуланський екіпаж

і везе його додому.

Майже протилежність.

Саме тому не можна довіряти першому кадру.

Після всього Дейта починає досліджувати людське сприйняття часу

Звичайно.

Бо якщо корабель майже загинув через часову аномалію,

нормальна реакція андроїда:

«Цікаво. Треба провести експеримент».

Дейта намагається зрозуміти,

чому люди суб’єктивно відчувають час по-різному.

Для людини п’ять хвилин можуть бути різними

Чекати результату медичного тесту —

довго.

П’ять хвилин приємної розмови —

коротко.

Нудна нарада —

три геологічні епохи.

Дейта цього не розуміє так само.

Його внутрішній хронометр точний.

Секунда —

секунда.

Тому епізод закінчується дуже красиво

Після серії, де час фізично рухався з різною швидкістю,

ми повертаємося до набагато ближчого питання:

чому суб’єктивно він теж рухається по-різному?

Для Дейти це майже така сама загадка.

Час у «Timescape» має два рівні

Фізичний.

І психологічний.

Фізично:

часові поля різні.

Психологічно:

сприйняття часу залежить від свідомості.

Пікар під temporal narcosis переживає його інакше.

Трой бачить інших застиглими.

Джорді буквально припиняє суб’єктивний час, коли з нього знімають браслет.

Це робить концепт набагато багатшим

Не просто:

«погана часова аномалія».

А питання:

що таке «тепер»,

якщо для кожного воно може тривати по-різному?

У нашому повсякденному світі ми домовилися про спільний час

Годинники.

Календар.

Хвилини.

Але суб’єктивно кожен живе трохи в іншій часовій реальності.

Star Trek просто доводить це до фантастичного максимуму.

Пікар отримує особливо дивний досвід

Він бачить свій корабель уже знищеним.

Потім —

не знищеним.

Тобто має пам’ять про смерть «Ентерпрайза»,

яка для решти екіпажу ніколи не відбулася.

Це психологічно неймовірно важко.

Серія майже не зупиняється на цьому.

Уявіть після місії

Райкер:

«Капітане, все добре».

Пікар:

«Я щойно бачив, як усі ви загинули».

Райкер:

«Технічно ні».

Пікар:

«Дякую, Номер Один. Це дуже допомогло».

Після «The Inner Light» Пікар уже експерт із життя, якого інші не пережили

Можливо, тому він переносить усе відносно добре.

Це вже не перший випадок, коли в його пам’яті є величезний досвід,

якого для інших практично не було.

Дуже дивна спеціалізація.

Дейта — ідеальний персонаж для часової головоломки

Бо може вимірювати:

точні інтервали;

мікрозміни;

енергетичні параметри.

І не панікує.

Коли час перестає поводитися логічно,

потрібна людина,

яка хоча б сама поводиться логічно.

Але навіть Дейта не може повністю передбачити систему

Його скан випадково запускає temporal reversal.

Це важливо.

Він не всемогутній калькулятор.

Працює з невідомою фізикою.

Може помилятися.

Саме помилка дає їм ключ.

Наука часто так працює

Експеримент дає несподіваний результат.

Не:

«Ой, усе зіпсовано».

А:

«Цікаво. Чому?»

Випадкове відкриття стає рішенням.

Дуже науковий момент.

Джорді теж прекрасно використаний

Інженерна частина.

Аналіз двигуна.

Енергетичний трансфер.

Саме він допомагає зрозуміти:

ромуланці не атакують.

Технічні дані руйнують політичне припущення.

Це дуже в дусі Star Trek.

Трой цього разу отримує фізичну роль у сюжеті

Не просто:

«Я відчуваю страх».

Вона:

першою переживає temporal freeze;

досліджує корабель;

рятує Джорді;

приймає рішення зняти його браслет;

рятує Беверлі від пострілу.

Приємно бачити.

Особливо важливо рішення щодо Джорді

Треба швидко зрозуміти:

лікувати зараз неможливо.

Але можна припинити перебіг його стану,

якщо припинити перебіг часу.

Це інтуїтивно неочевидно.

Трой діє швидко.

Пікар теж не просто командує

Переживає temporal narcosis.

Має майже психічний зрив.

Потім повертається.

Будує план.

І в кінці особисто жертвує runabout,

щоб розірвати енергетичний промінь.

Для нього це активний епізод.

Капітанський смайлик заслуговує окремого меморіалу

Серйозно.

Пікар настільки асоціюється з:

стриманістю;

дисципліною;

інтелектом,

що момент неконтрольованого сміху відчувається майже сюрреалістично.

Патрік Стюарт явно отримує задоволення.

І водночас сцена страшна

Бо ми розуміємо:

це не Пікар жартує.

Його мозок більше не працює нормально.

Якщо залишиться довше,

може стати небезпечним.

Гумор і тривога одночасно.

Дуже хороший тональний баланс.

«Timescape» — майже камерна серія

Хоча бачимо два великі зорельоти.

Основна команда —

чотири персонажі.

Велика частина екіпажу буквально нерухома.

Через це виникає дивне відчуття ізоляції.

Уся відповідальність лежить на маленькій групі.

І це робить «Ентерпрайз» дуже дивним місцем

Зазвичай корабель —

спільнота.

Тисяча людей.

Тут —

декорація.

Пікар може пройти повз офіцера,

який не знає,

що капітан поруч.

Бо для офіцера не минуло навіть частки секунди.

Є щось майже моторошне в можливості спостерігати людей поза їхнім часом

Вони не можуть вас бачити.

Не можуть реагувати.

Ви буквально стоїте між їхніми митями.

На щастя,

Star Trek не йде в етичну сторону цього питання.

Бо можливість мати технологію, яка дозволяє рухатися у практично зупиненому світі,

була б жахливо небезпечною.

Уявіть застосування

Розвідка.

Крадіжки.

Війна.

Рятувальні операції.

Медицина.

Але, як часто буває в TNG,

технологія існує лише в конкретній аномалії

і після титрів майже не проблема.

Хоча браслети самі по собі дуже цікаві

Вони фактично дозволяють створити локальну часову ізоляцію.

Навіть якщо працюють лише через наявні аномалії,

потенціал величезний.

Але Зоряний флот, мабуть, поклав креслення в ту саму шафу,

де зберігаються:

метафазні щити;

інші дивовижні технології тижня;

і сотні речей, які мали б змінити цивілізацію.

Часові аномалії як фізичні «плями» виглядають чудово концептуально

Можна уявити:

рука входить —

старіє.

Голова —

ні.

А це вже породжує дуже неприємні фізичні питання.

Серія мудро не затримується.

Бо інакше потрібно пояснити:

кровообіг;

нервові імпульси;

обмін речовин

між частинами тіла, які живуть із різною швидкістю часу.

Фізика тут дуже фантастична

Звичайно.

У реальній загальній теорії відносності не можна просто створити пляму в кімнаті,

де рука проживе місяць,

а плече — секунду,

без дуже серйозних наслідків.

Але Star Trek не намагається бути підручником.

Його цікавить:

що можна зробити драматично з ідеєю різного темпу часу.

І робить багато.

Особливо добре працює постарілий фрукт

Маленька деталь.

Значно ефективніша за довгу лекцію.

Було:

свіже.

Секунда.

Стало:

гниле.

Глядач одразу розуміє небезпеку.

Так само з гондолою runabout

Паливо використано,

бо для неї минули тижні.

Тобто часовий ефект впливає не лише на живе.

Будь-який процес:

двигун;

хімія;

електроніка

продовжує відбуватися у власному темпі.

Це робить аномалії значно небезпечнішими.

Можна буквально старити корабель частинами

Жахлива думка.

Носова секція —

1993 умовних року.

Кормова —

Інженери Зоряного флоту звільняються масово.

Ромуланська штучна сингулярність знову стає чудовим елементом лору

У TNG ромуланські warbird давно мають цікаву технологічну відмінність.

Не просто:

«такі самі двигуни, але зелені».

І «Timescape» використовує цю різницю як основу сюжету.

Саме штучна сингулярність приваблює істот.

Тобто лор має сюжетну функцію.

Це завжди приємно.

Але виникає питання

Як ці істоти не відрізнили штучну сингулярність від природної?

Можливо,

у їхньому вимірі вони виглядають однаково.

Або різниця неочевидна.

Серія не деталізує.

І це нормально.

Нам достатньо:

помилка сталася.

Вони не вороги

Дуже важливий Trek-івський момент.

Пікар не вирішує:

«Знищимо істот, щоб врятувати корабель».

Потрібно врятувати:

людей;

ромуланців;

і потомство іншого виду.

Максимально можливу кількість життів.

Навіть після того, як одна істота атакує Джорді

Команда намагається зрозуміти мотив.

І з’ясовується:

захист молодих.

Не злочинний задум.

Це змінює моральну оцінку.

Інстинкт захисту потомства універсальний

Люди.

Ромуланці.

Позавимірні істоти.

Можливо, це і є найпростіший міст між видами.

Вони робили небезпечні речі,

але не з ненависті.

Зі страху за дітей.

Дуже зрозумілий мотив.

Ще один приклад теми шостого сезону:

не довіряй першому поясненню

«Suspicions»:

Рейґа не шахрай.

«The Chase»:

секрет не зброя.

«Rightful Heir»:

Кахлес не воскрес.

«Second Chances»:

другий Райкер не копія в простому сенсі.

«Timescape»:

ромуланці не атакують.

Сезон постійно просить:

дивись глибше.

Це дуже інтелектуальна риса TNG

Перше враження майже ніколи не достатнє.

Особливо якщо воно підтверджує стереотип.

Ромуланський warbird стріляє?

Очевидно, ворог.

Ні.

Зупинись.

Збери дані.

Зрозумій контекст.

Одна з найкращих цінностей Star Trek.

Візуальна постановка Адама Німоя

Дуже важлива.

Епізод залежить від відчуття нерухомості.

Актори масовки повинні буквально стояти абсолютно нерухомо.

Предмети —

зависати.

Постріл —

зупинитися.

Вибух —

виглядати як застигла структура.

Якщо хоча б трохи не переконливо,

вся ідея розвалюється.

І серія продає ефект

Особливо коридори.

Люди застигли посеред кроку.

Хтось повертається.

Хтось працює.

Це дуже проста телевізійна магія,

але працює.

Сьогодні це зробили б CGI

У 1993 році значна частина ефекту залежала від:

акторів;

композиції кадру;

оптичних ефектів;

монтажу.

І через це іноді сцени навіть відчуваються фізичнішими.

Люди справді стоять перед героями.

Син Леонарда Німоя за камерою

Адам Німой, режисер епізоду, — син Леонарда Німоя.

Це приємний історичний зв’язок із франшизою.

І він добре справляється з матеріалом, який дуже легко міг перетворитися на суцільну технобалаканину.

Бреннан Брага знову грається з реальністю

Після «Frame of Mind» це особливо помітно.

Його явно цікавлять історії,

де звичайні правила сприйняття перестають працювати.

Там:

яка реальність справжня?

Тут:

який темп часу справжній?

І в обох випадках персонажі повинні заново навчитися довіряти фізичному світу.

Брага дуже любитиме часові історії й далі

І це видно вже тут.

Не просто подорож:

«полетіли в минуле».

А дивніші структури:

локальні часові швидкості;

відкат;

одночасність;

суб’єктивний час.

Такі концепти стануть дуже характерними для його роботи у франшизі.

«Timescape» майже не має великої персонажної арки

І це не недолік.

Після:

кризи віри Ворфа;

другого Райкера;

психологічного краху Райкера;

роману Пікара

можна дозволити собі чисту science-fiction puzzle.

Епізод не повинен кожного героя назавжди змінити.

Іноді достатньо хорошої пригоди.

Але маленькі характерні моменти є

Трой діє рішуче.

Джорді захоплений технологією.

Дейта аналізує.

Пікар навіть у кризі намагається зрозуміти весь контекст.

Кожен поводиться впізнавано.

Це ідеально для ансамблевої серії.

Райкер, Ворф і Беверлі майже весь час заморожені

Що особливо кумедно після попередніх епізодів,

де кожен отримував великі історії.

Тепер:

«Ви троє вже достатньо попрацювали. Постійно стійте нерухомо».

Телевізійний баланс.

Пікар бачить вибух «Ентерпрайза»

І все ж я хотів би більше наслідків.

Це надзвичайна травма.

Для нього корабель реально загинув.

Так, час повернувся.

Але пам’ять залишилася.

Після всього, що він уже пережив у сезоні,

психологічний відділ корабля мав би працювати понаднормово.

Діана сама була всередині пригоди

Тому терапія після місії виглядала б дивно.

Пікар:

«Мені сниться, як “Ентерпрайз” вибухає».

Трой:

«Мені теж, капітане».

Незручна сесія.

Темпоральний наркоз теж дуже цікава тема

Часові відмінності впливають на психіку.

Чому?

Можливо:

мозок синхронізується з різними temporal gradients;

нейронні процеси отримують суперечливий темп.

Серія не пояснює детально.

І правильно.

Ефект важливіший за механізм.

Смайлик Пікара може бути ознакою повної втрати внутрішнього фільтра

Що, чесно кажучи, робить його ще смішнішим.

Десь глибоко всередині капітана «Ентерпрайза» завжди жила людина,

яка дивиться на неминучий вибух і думає:

«Це схоже на обличчя».

Просто зазвичай дисципліна її стримує.

Можливо, це найцінніше психологічне відкриття серії

Не спільне походження гуманоїдів.

Не клон Кахлеса.

А:

Пікар під наркозом малює смайлики.

Канон.

Чи логічно використовувати runabout як фізичний переривач енергопроменя?

Star Trek-логіка каже:

так.

Якщо промінь не можна вимкнути,

постав щось посередині.

Іноді XXIV століття все одно приходить до:

«переріж кабель».

Просто кабель енергетичний,

а ножиці коштують кілька мільйонів кредитів, яких у Федерації формально немає.

Жертва runabout працює

Бо корабель уже виконав сюжетну функцію.

Тепер можна красиво підірвати.

Телевізійна екологія.

Зате «Ентерпрайз» рятується

А ромуланський корабель зникає.

Не зовсім ясно,

що саме сталося з його структурою,

коли істоти та temporal aperture зникли.

Але екіпаж урятований.

Саме це важливо.

Федерація тепер має групу ромуланців на борту

Ще одна дуже цікава післямова,

якої ми не бачимо.

Обмін інформацією.

Допити.

Дипломатія.

Повернення додому.

Ромуланці, які буквально зобов’язані життям «Ентерпрайзу».

Можливо, це створило б цікаву політичну історію.

Але наступного тижня —

Борґ.

Немає часу.

Це передфінальний епізод сезону

І він працює як остання самодостатня пригода перед «Descent».

Ніякого великого cliffhanger.

Просто хороший high-concept Star Trek.

Потім сезон переходить до:

Борґів;

Дейти;

емоцій;

Лора.

Тому «Timescape» відчувається майже останньою спокійною прогулянкою.

Якщо «спокійною» можна назвати серію,

де «Ентерпрайз» вибухає,

час іде назад,

а Пікар малює смайлик на варп-катастрофі.

Місце в шостому сезоні

Шостий сезон взагалі дуже сильний жанрово.

Ми мали:

політичну драму;

хорор;

комедію;

клонування;

романс;

детектив;

релігійну притчу;

психологічний трилер;

археологічну загадку.

Тепер —

темпоральна головоломка.

TNG у цей період може бути майже будь-яким серіалом.

І все одно залишається Star Trek

Бо незалежно від жанру повторюються принципи:

спочатку зрозумій;

не поспішай стріляти;

не вважай чужого ворогом автоматично;

цінуй життя;

використовуй науку не лише як зброю.

«Timescape» дуже чисто це демонструє.

Особливо через ромуланців

Для глядача вони вже звичні антагоністи.

Тому сценаристи легко використовують наш стереотип.

Побачили warbird.

Побачили disruptor.

Все ясно.

Ні.

Саме це й хоче сказати серія.

Один кадр не є історією

Це, мабуть, найцікавіша неочевидна тема.

Якщо зупинити момент,

можна неправильно зрозуміти:

жест;

постріл;

погляд;

рух.

Потрібен час,

щоб побачити причинність.

Іронічно:

епізод про зупинку часу показує,

чому рух часу необхідний для розуміння правди.

Без «до» і «після» немає контексту

Ромуланець стріляє.

У кого?

Ми думаємо:

в Беверлі.

Насправді:

в істоту.

Warbird стріляє в «Ентерпрайз».

Ми думаємо:

атака.

Насправді:

ситуація набагато складніша.

Енергетичний промінь від «Ентерпрайза».

Можна подумати:

зброя.

Насправді:

допомога.

Все змінюється,

коли повертається контекст.

Це дуже актуальна загальна думка

Відеофрагмент.

Фото.

Один скриншот.

Одна цитата.

Без контексту можуть створити історію,

яка здається очевидною.

«Timescape» випадково дуже добре показує:

заморожений момент може брехати,

навіть якщо сам кадр абсолютно справжній.

Не тому, що зображення підроблене.

А тому, що ми не знаємо,

що було до й після.

Для Пікара це природний урок

Він дипломат.

Звик:

не робити висновки надто швидко.

Але навіть він спочатку дивиться на ромуланський корабель

і припускає напад.

Стереотипи дуже сильні.

Навіть у XXIV столітті.

Ще одна тема —

допомога може шкодити

«Ентерпрайз» передає енергію.

З найкращими намірами.

Саме ця допомога посилює проблему.

Це прекрасний урок для дослідників:

спершу треба зрозуміти систему.

Добрі наміри не гарантують доброго результату.

Особливо при контакті з невідомим життям

Федерація знає багато.

Але Всесвіт більший.

Можна не знати,

що двигун іншого корабля став інкубатором позавимірних дітей.

Справді складно передбачити.

Істоти теж помилилися

Вони подумали:

сингулярність —

сингулярність.

Не розуміли,

що ромуланці створили її штучно.

Тобто всі сторони мають обмежене знання.

Катастрофа народжується не зі злоби,

а з неправильних моделей реальності.

Дуже наукова тема.

Наука виправляє проблему

Спостереження.

Сканування.

Гіпотеза.

Експеримент.

Нові дані.

Перегляд гіпотези.

Саме так команда проходить від:

«Ромуланці атакують»

до:

«Позавимірний вид випадково використовує їхній двигун як репродуктивне середовище».

Досить велика зміна моделі.

Найкращий науковий момент

Мабуть, коли Дейта розуміє:

час на «Ентерпрайзі» не стоїть.

Він рухається нескінченно повільно.

Це змінює проблему.

Якби час був абсолютно зупинений,

вони мали б безмежний час на рішення.

Але ні.

Є дев’ять годин.

Дуже хороший драматичний штрих.

Найкращий візуальний момент

«Ентерпрайз» вибухає

і потім збирається назад.

Навіть сьогодні концептуально дуже сильний кадр.

Бо він порушує фундаментальну інтуїцію:

розбиті речі не збираються самі.

Ми буквально бачимо ентропію навпаки.

Найкращий комедійний момент

Пікар.

Смайлик.

Без конкуренції.

Це той випадок, коли більше нічого пояснювати не потрібно.

Найкращий момент Трой

Рішення зняти браслет із Джорді.

Швидке.

Логічне.

І дуже характерне для людини,

яка звикла думати про стан іншого,

а не лише про технічну проблему.

Найкращий момент Джорді

Дослідження ромуланського двигуна.

Він розуміє:

картина не відповідає битві.

Саме технічний аналіз ламає помилкову сюжетну версію.

Найкращий момент Дейти

Перетворення випадкового temporal reversal на план порятунку.

Помилка стає інструментом.

Чиста наука.

Найкращий момент Пікара після смайлика

Рішення пожертвувати runabout.

Швидке.

Практичне.

Без зайвої драми.

Корабель —

ресурс.

Екіпаж —

ні.

Чудове капітанське рішення.

Слабке місце №1: пояснення іншопланетян

Воно з’являється досить пізно

і трохи швидко.

Маємо дуже складну загадку.

Потім істота фактично говорить:

ось що відбувається.

Для детективу це не найвитонченіший спосіб.

Але без цього бракувало б часу

Епізод уже має багато:

часові кишені;

заморожені кораблі;

варп-вибух;

ромуланців;

сингулярність;

Джорді в шоку;

час назад.

Ще двадцять хвилин поступового розкриття просто не вмістилися б.

Слабке місце №2: наслідки temporal exposure

Пікар переживає досить серйозний neurological event.

Джорді майже гине.

Трой та Дейта довго перебувають у чужому часовому режимі.

А потім:

усе нормально.

Класичний Star Trek.

Медвідсік XXI—XXIV століття творить чудеса.

Слабке місце №3: технологічний потенціал

Як уже говорилося,

пристрої temporal isolation неймовірні.

Але ніхто не говорить:

«Можливо, варто запатентувати».

Федерація після серії, мабуть:

«Цікаво. У наступну папку».

Проте ці недоліки майже не заважають

Бо головне —

відчуття відкриття.

Серія постійно дає нову інформацію,

яка змінює картину.

Це робить її дуже приємною для першого перегляду.

Структура майже ідеальна загадка

1. Дивні часові стрибки.

2. Заморожені кораблі.

3. Видимий ромуланський напад.

4. Евакуація ромуланців.

5. Варп-ядро «Ентерпрайза» вибухає.

6. На warbird не битва.

7. Дивна сингулярність.

8. Час іде вперед.

9. «Ентерпрайз» гине.

10. Час іде назад.

11. Ромуланець не ромуланець.

12. Усередині сингулярності — потомство.

13. Потрібно відкотити секунди й змінити події.

Кожен крок переосмислює попередній.

Це хороший сценарій.

У ньому майже немає зайвого

Навіть початкові temporal glitches потрібні,

щоб:

встановити правила;

показати небезпеку;

навчити команду працювати з різними часовими темпами.

Потім ці знання використовуються.

Класичне setup/payoff.

Кінець із Дейтою теж не випадковий

Після фізичної головоломки він ставить психологічну.

Люди кажуть:

час летить.

Час тягнеться.

А Дейта:

ні.

Хронометр показує однаково.

І в цьому є щось миле.

Він пережив абсолютний доказ того, що час може бути нестабільним

Але все одно не розуміє,

чому нудна хвилина здається довшою за веселу.

Можливо, це значно складніше за temporal aperture.

Людська суб’єктивність знову перемагає андроїда

Не тому, що Дейта менш розумний.

А тому, що деякі речі не лише вимірюються.

Вони переживаються.

Це постійна тема його персонажа.

«Стрижень часу» як назва

Українська назва звучить трохи інакше за «Timescape».

Оригінал буквально грає з поняттям «ландшафту часу».

«Стрижень часу» більше нагадує:

вісь;

основу;

лінію, навколо якої все тримається.

Обидва варіанти добре передають головну ідею:

час тут перестає бути невидимим тлом

і стає предметом сюжету.

Епізод майже змушує дивитися на час як на матеріал

Його можна:

розтягнути;

стиснути;

розірвати;

повернути;

ізолювати.

Майже інженерна дисципліна.

Джорді, мабуть, після цього хотів додати в посадову інструкцію:

«ремонтую також час».

«Головний інженер USS Enterprise»

Обов’язки:

варп-ядро;

щит;

комп’ютери;

темпоральна структура Всесвіту.

Зарплата:

Федерація без грошей.

Несправедливо.

Ромуланський двигун як гніздо

Це настільки дивна ідея,

що саме тому працює.

Велика наукова фантастика часто робить:

щось знайоме для нас

повністю чужу перспективу.

Для ромуланців —

енергетична установка.

Для іншого виду —

місце народження дітей.

Це одразу показує,

наскільки різними можуть бути форми життя.

Ми часто антропоморфізуємо інопланетян

Думаємо:

вони їдять;

сплять;

народжуються приблизно як ми.

А тут життєвий цикл вимагає чорної діри.

Чудово.

Галактика нарешті здається справді чужою.

І це повертає відчуття дослідження

Не все у Всесвіті:

гуманоїд із іншим чолом.

Є життя,

яке існує в іншому вимірі

й використовує сингулярності як інкубатори.

Саме такого high-concept science fiction TNG іноді потребує.

Після «The Chase» це навіть смішно

Там пояснювали,

чому стільки гуманоїдів.

А через кілька серій:

«Не хвилюйтеся. Є й ось таке».

Баланс відновлено.

Моральна відповідальність істот

Вони теж не повністю невинні.

Після виникнення проблеми одна з них атакує Джорді.

Друга стріляє/втручається.

Захист дітей зрозумілий.

Але методи небезпечні.

Серія не робить їх святими.

Лише зрозумілими.

Так само ромуланці

Вони озброєні.

Підозрілі.

Але цього разу —

жертви аварії.

Star Trek нагадує:

політичний ворог не перестає бути людиною,

коли його корабель тоне.

Федерація рятує.

Саме так і має працювати її етика.

Пікар не питає:

«Чи вигідно нам рятувати ромуланців?»

Вони в біді.

Відповідь очевидна.

Це один із тих моментів,

де утопізм Star Trek найкращий:

не промова,

а автоматична поведінка.

«Ентерпрайз» майже гине саме через допомогу

І все одно серія не каже:

«Наступного разу не допомагайте».

Ні.

Урок:

допомагай краще,

з більшим розумінням.

Не:

закрийся від інших.

Дуже важлива різниця.

Що якби команда не повернулася з конференції?

Цікаво.

«Ентерпрайз» залишався б у temporal freeze.

Зовні могли б минути:

години;

дні;

роки?

Можливо, ніхто не зрозумів би.

Тобто весь корабель рятують чотири людини,

які випадково не були на борту.

Дуже зручна сюжетна випадковість

Але правдоподібна.

Старші офіцери регулярно літають на конференції.

І саме ця відсутність дозволяє їм залишитися поза аномалією.

Без неї серія неможлива.

Якщо б на runabout був Ворф

Ситуація стала б цікавішою.

Пікар:

«Ми повинні зрозуміти часову аномалію».

Ворф:

«Можна стріляти в час?»

Дейта:

«Ні».

Ворф:

«Шкода».

Якщо б там був Райкер

Він, мабуть, теж впорався б.

Але після «Frame of Mind» і «Second Chances» Джонатану Фрейксу справді можна було трохи постояти нерухомо.

Заслужив.

«Timescape» добре показує силу ансамблю

Не потрібен Райкер.

Не потрібен Ворф.

Не потрібна Беверлі як активна героїня.

Є:

Пікар;

Дейта;

Трой;

Джорді.

І вже виходить повноцінна команда.

TNG має настільки сильний ансамбль,

що можна міняти комбінації.

Це одна з причин довговічності серіалу

Пікар + Дейта —

один тип історії.

Ворф + Трой —

інший.

Джорді + Дейта —

третій.

Пікар + Трой + Джорді + Дейта —

ось temporal mystery.

Величезна кількість комбінацій.

Серія має дивну красу

Заморожені люди.

Застиглий постріл.

Повільний вибух.

Кораблі в космосі.

Час, що йде назад.

Це майже візуальна поезія.

Не найемоційніша серія.

Але дуже образна.

Особливо момент вибуху

Пікар бачить те,

що не повинен бачити жоден капітан:

повне знищення свого корабля.

А потім Всесвіт каже:

«Ні, перемотаємо».

Майже божественна кнопка Undo.

Але Undo працює лише раз

І не вирішує проблему автоматично.

Це важливо.

Інакше часовий відкат став би дешевим інструментом:

не вийшло?

Спробуємо ще раз.

Серія обмежує можливість.

Треба використати шанс правильно.

Другий шанс

Цікаво,

що попередня серія буквально називалася «Second Chances».

І тепер герої отримують другий шанс врятувати «Ентерпрайз».

Можливо, випадкова рима.

Але дуже красива.

Там:

друге життя для Райкера.

Тут:

друга версія кількох секунд.

І знову другий шанс не гарантує успіху

Томас повинен сам створити нове життя.

Пікар і команда повинні самі змінити події.

Повтор не виправляє помилку.

Він лише дає можливість.

Тематично чудово.

Час і вибір

Мабуть, найкраща філософська тема епізоду.

Якщо повернутися назад,

чи станеться все так само?

Не обов’язково.

Бо людина тепер знає більше.

Саме інформація створює нове майбутнє.

Тобто час сам по собі не рятує

Знання —

так.

Дуже Star Trek.

Підсумок

«Стрижень часу» — одна з тих серій Star Trek: The Next Generation, які найкраще працюють, коли про них спочатку майже нічого не знаєш.

Пікар, Трой, Дейта й Джорді просто повертаються з конференції.

Нормальна поїздка.

Потім люди починають випадати з часу.

Двигун проживає сорок сім днів за кілька хвилин.

Їжа гниє.

Рука Пікара старіє швидше за решту тіла.

А попереду з’являється поле з десятків temporal fragments,

у кожному з яких Всесвіт має власний годинник.

Вже цього вистачило б для хорошої серії.

А потім вони знаходять «Ентерпрайз».

Заморожений.

Поруч ромуланський warbird.

Промінь зброї.

Енергетичний трансфер.

Усе здається очевидним:

ромуланці атакували.

Але саме з цього моменту «Timescape» починає методично руйнувати очевидне.

Ромуланців транспортують на «Ентерпрайз».

Отже, їх рятують.

На їхньому кораблі евакуація.

Отже, вони не наступають.

Їхній двигун зламаний.

Отже, вони подали сигнал лиха.

Ромуланець у лазареті стріляє не в Беверлі.

У двигуні взагалі живе щось,

що не повинно там бути.

Кожна нова інформація змінює попередню картину.

І це, можливо, найкраща риса епізоду.

Герої буквально бачать застиглу мить

і помиляються щодо її значення.

Тому що мить без контексту —

не історія.

Потрібен час.

Причина.

Наслідок.

До.

Після.

Іронічно,

але саме серія, де час майже зупинився,

найкраще показує,

навіщо він потрібен для розуміння подій.

Те, що спочатку виглядає війною між Федерацією й ромуланцями,

виявляється аварією.

Аварія виявляється біологічною помилкою.

Позавимірний вид шукав місце для своїх дітей.

Побачив ромуланську штучну сингулярність.

Прийняв її за природну.

І використав як інкубатор.

Ромуланці не знали.

Федерація не знала.

Істоти не знали, що сингулярність штучна.

Три сторони.

Три неповні картини.

Ніхто не хотів катастрофи.

І саме це робить конфлікт таким хорошим.

Не потрібен лиходій.

Всесвіт достатньо складний,

щоб трагедії виникали просто через взаємне нерозуміння.

А далі серія додає ще одну блискучу річ:

«Ентерпрайз» уже вибухає.

Не «може вибухнути».

Не «варп-ядро нестабільне».

Вибух почався.

Герої ходять біля нього,

тому що для корабля одна секунда розтягнулася на години.

Це неймовірно сильний образ.

Загибель уже відбулася причинно,

але ще не завершилася в часі.

Тому у Пікара є можливість буквально зайти між причиною й наслідком

і спробувати щось змінити.

Спочатку це майже зводить його з розуму.

Temporal narcosis.

Сміх.

Смайлик на вибуху.

Одна з найабсурдніших і водночас найлюдяніших сцен у всьому сезоні.

А потім команда знаходить ключ.

Дейтин скан випадково змушує час рухатися.

«Ентерпрайз» вибухає.

Пікар бачить смерть усіх.

І майже одразу весь процес іде назад.

Корабель збирається.

Вибух повертається у ядро.

Мить відновлюється.

Всесвіт буквально дає їм другий шанс.

Але так само, як у попередній серії з Томасом Райкером,

другий шанс нічого не вирішує сам.

Він лише створює можливість.

Потрібні:

знання;

правильні люди;

правильні дії;

і кілька дуже точних секунд.

Трой повинна врятувати Беверлі.

Дейта —

зупинити катастрофу в машинному.

Пікар —

координувати місток.

А коли все одно не виходить,

капітан знаходить найпростіше рішення у всій цій складній часовій фізиці:

якщо не можеш вимкнути промінь,

постав щось перед ним.

Runabout гине.

«Ентерпрайз» живе.

Ромуланський екіпаж урятований.

Істоти забирають потомство.

Час повертається до нормального темпу.

І ось після всіх:

сингулярностей;

часових кишень;

зворотного часу;

майже заморожених вибухів

епізод закінчується зовсім маленьким питанням.

Дейта намагається зрозуміти,

чому люди суб’єктивно відчувають час по-різному.

Для нього секунда —

точна одиниця.

Для людини?

Ні.

Хвилина страху може бути вічністю.

Година щастя —

миттю.

П’ять хвилин очікування —

нескінченністю.

Уся серія показала,

що фізично час може бути дивним.

А фінал нагадує:

для свідомості він завжди був дивним.

І, можливо, саме це робить «Timescape» таким хорошим епізодом.

Він починається як загадка про часову фізику.

А закінчується майже тихою думкою:

ми всі живемо в одному Всесвіті,

але ніколи не переживаємо час абсолютно однаково.

Дейта може виміряти секунду.

Джорді —

розрахувати часовий градієнт.

Пікар —

врятувати корабель усередині майже зупиненої миті.

Але просте людське:

«Чому цей момент тягнеться так довго?»

залишається загадкою.

І, мабуть, так навіть цікавіше.

Епізод справді побудований на послідовному переосмисленні побаченого: спершу здається, що ромуланці атакують «Ентерпрайз», але розслідування показує, що вони евакуювали власний корабель, а Федерація намагалася допомогти передачею енергії. Джерелом часової катастрофи виявляються позавимірні істоти, чиє потомство помилково інкубувалося в штучній квантовій сингулярності ромуланського двигуна. Вікіпедія