Що може бути гірше, ніж зустріти людину, яка знає про вас абсолютно все?

Ваші звички.

Ваші слабкості.

Ваші невдалі рішення.

Ваші старі романи.

Ваші страхи.

Ваші амбіції.

Ваші найгірші жарти.

Ваше минуле.

Ваше ім’я.

І навіть знає, як саме ви ставите ногу на стілець.

Для Вільяма Райкера відповідь проста:

зустріти самого себе.

Не двійника.

Не клона.

Не дзеркального Райкера з альтернативного Всесвіту.

Не голограму.

Не андроїда.

А буквально іншу версію себе, яка має ті самі спогади до певного моменту й цілком законно може сказати:

«Я — Вільям Т. Райкер».

Ось із чого починається «Другий шанс».

І це одна з найцікавіших персонажних історій шостого сезону.

Бо епізод бере класичну науково-фантастичну ідею:

«А що, якби вас дублювали?»

і не зупиняється на технічному питанні.

Він питає значно складніше:

хто з двох має право на ваше життя?

Хто отримує:

кар’єру;

ім’я;

друзів;

минуле;

кохану людину?

Хто є «оригіналом»?

А хто —

«копією»?

І чи має це взагалі значення, якщо обидва пам’ятають момент до поділу однаково?

Для Райкера відповідь спочатку дуже проста.

Очевидно:

я — справжній.

Я прожив останні вісім років.

Я став командером.

Першим офіцером «Ентерпрайза».

Працюю з Пікаром.

Пережив Борґів.

Мав десятки місій.

Я — Вільям Райкер.

А другий?

Технічна випадковість.

Але серія дуже швидко ставить перед ним незручний факт:

для іншого Райкера все виглядає точно так само.

Він теж пам’ятає дитинство.

Академію.

Службу на «Потьомкіні».

Діану Трой.

Нервала IV.

І в його історії саме він залишився живим після аварії.

Просто ніхто не повернувся.

Усе починається з джазу

Райкер грає в Ten Forward.

Тромбон.

Джаз.

Дуже райкерівська сцена.

Бо якщо Пікар розслабляється з археологією й музикою флейти,

Райкеру потрібні:

ніч;

бар;

джаз;

тромбон;

і, бажано, хтось, кому можна усміхнутися між композиціями.

Діана Трой просить виконати «Nightbird».

І це маленький жарт між ними.

Райкер роками не може нормально зіграти соло.

Діана знає.

Тому, звичайно, просить саме його.

Це їхня стара динаміка.

Тепла.

Трохи фліртова.

Але вже без тієї напруги, яка була колись.

Вони друзі.

Колишні кохані.

Люди, які мають величезну спільну історію.

І це важливо.

Бо приблизно через десять хвилин з’явиться людина,

для якої ця історія ще не закінчилася.

«Ентерпрайз» летить до Нервала IV

Планета оточена дивним полем викривлення.

Воно блокує:

сенсори;

зв’язок;

транспорт.

Але приблизно раз на вісім років з’являється коротке вікно.

Саме тому Федерація хоче забрати дані зі старої наукової станції.

Базу евакуювали вісім років тому.

І Райкер був там.

Тоді ще лейтенант.

Служив на USS Potemkin.

Допомагав евакуювати людей.

Сам був останнім, кого транспортували з планети.

Принаймні так він думає.

Вісім років тому сталася дивна транспортна аварія

Промінь не міг нормально пройти через атмосферні спотворення.

Оператор транспорту спробував посилити сигнал.

Використав другий промінь.

Один сигнал повернувся на «Потьомкін».

Це був Райкер, якого ми знаємо.

Другий відбився назад на планету.

І матеріалізував…

ще одного Райкера.

Не копію через кілька хвилин.

Обидві версії виникли одночасно з одного транспортного патерну.

Тобто з погляду фізики серії:

обидва однаково справжні.

Наукова фантастика раптом стає юридичним кошмаром

Як визначити оригінал?

За тим, хто опинився на кораблі?

Це випадковість.

За тим, хто прожив більше подій?

Це вже після поділу.

За тілом?

Обидва фізично ідентичні на момент створення.

За свідомістю?

Так само.

Отже:

немає оригіналу й копії.

Є два Вільями Райкери, які після аварії почали жити різними життями.

І один із них прожив вісім років у пекельній самотності

Це центральний факт епізоду.

Томас Райкер —

хоча ім’я «Томас» з’явиться трохи пізніше —

не просто «друга версія».

Він залишився на Нервала IV.

Сам.

Вісім років.

Без інших людей.

Без нормального зв’язку.

Без можливості покинути планету.

Він думав:

«Потьомкін» не зміг його забрати.

Можливо, вирішив, що загинув.

Можливо, повернеться під час наступного вікна.

Тобто його виживання вимагає неймовірної психологічної стійкості.

Порівняймо два життя

Перший Райкер:

отримав підвищення;

служив на кількох кораблях;

став командером;

першим офіцером флагмана;

працював із Пікаром;

пережив безліч пригод;

розвинув кар’єру;

став тим Райкером, якого ми знаємо.

Другий:

вісім років ремонтував базу;

виживав;

чекав;

розмовляв сам із собою;

і, мабуть, кожного дня думав:

«Чому вони не повернулися?»

Те саме минуле.

Абсолютно різне майбутнє.

Зустріч

Команда спускається на станцію.

Райкер.

Ворф.

Дейта.

І раптом з’являється чоловік.

Борода.

Обличчя.

Голос.

Райкер.

Усі завмирають.

Особливо Райкер.

І реакція Ворфа майже ідеальна.

Можна відчути:

він подумки оцінює,

чи потрібно тепер охороняти двох перших офіцерів.

Другий Райкер не вважає себе другим

Ось дуже важливо.

Він не говорить:

«Я копія».

Каже:

«Я Вільям Райкер».

І має на це всі підстави.

Для нього останній спогад до розділення:

транспортування.

Потім —

планета.

Немає моменту:

«Зараз створили дубль».

Тому психологічно він цілком природно відчуває:

я справжній.

А людина на «Ентерпрайзі» —

хто тоді?

Беверлі пояснює фізику

Обидва генетично ідентичні.

Обидва мають однаковий транспортний патерн до моменту поділу.

Немає медичної підстави сказати:

цей справжній,

цей ні.

Серія дуже правильно не вводить:

«оригінальний атом».

Транспортер Star Trek і без того давно робить філософію особистості підозріло складною.

І ось тут виникає найцікавіше питання

Якщо транспортер може створити дві однаково справжні людини,

то що взагалі означає безперервність особистості?

Кожного разу, коли вас дематеріалізують,

ваше тіло перетворюють на інформаційний патерн.

Потім збирають.

Якщо можна зібрати двічі —

який результат «ви»?

«Другий шанс» не розкручує цю філософію до кінця.

А шкода.

Бо тут можна написати дисертацію.

Але сценаристів більше цікавлять люди

І це правильний вибір.

Томас не запитує:

«Чи є метафізична тотожність суб’єкта після квантової реконструкції?»

Він питає:

«Що сталося з моїм життям?»

Це набагато болючіше.

Він дізнається про кар’єру Вільяма

Командер.

«Ентерпрайз».

Пікар.

Зоряний флот.

Усе те,

чого сам хотів.

І можна буквально побачити:

Томас розуміє,

яким могло бути його життя.

А потім з’являється Діана

Ось де стає справді складно.

Для командера Райкера:

Діана —

дуже близька подруга.

Колишня кохана.

Людина, яку він досі любить у певному сенсі,

але з якою життя давно пішло іншим шляхом.

Для Томаса:

це жінка,

яку він кохав до самої аварії.

І його емоційний час ніби заморожений.

Вісім років для Діани

Вона:

жила далі;

служила;

мала інші стосунки;

змінилася;

переосмислила Райкера.

Вісім років для Томаса —

самотність.

Він не мав нових людей,

які могли б посунути старе кохання.

Тому для нього Діана все ще майже центр особистого світу.

І тут серія вводить справжній «другий шанс»

Назва стосується не лише Томаса.

А Діани.

Їхніх стосунків.

Бо колись Райкер зробив вибір.

Кар’єра.

Зоряний флот.

«Потьомкін».

Вони з Діаною розійшлися.

Тепер перед нею стоїть інша версія того самого чоловіка.

Версія, яка не зробила наступні вісім років кар’єрних виборів.

І говорить:

«Я хочу тебе».

Це майже експеримент

Що було б,

якби Райкер тоді обрав інакше?

У «Tapestry» Пікар отримав альтернативне життя.

Тут Райкер буквально зустрічає альтернативне продовження себе.

І Діана теж.

Томас —

живе втілення:

«А що, якби?»

Командер Райкер реагує погано

Що абсолютно зрозуміло.

Він бачить себе.

Молодшого.

Емоційнішого.

Менш дисциплінованого.

І, можливо, саме тому особливо дратується.

Бо найважче дивитися на риси, які не любиш у собі,

коли вони буквально стоять навпроти.

Томас вважає командера зарозумілим

І теж має рацію.

Командер дивиться на нього трохи зверху.

Навіть якщо не хоче.

Бо думає:

я прожив вісім років.

Я старший.

Досвідченіший.

Я командер.

А ти —

та версія мене,

якою я був раніше.

Це дуже неприємна позиція.

Проблема:

Томас не є його минулим

Він — окрема людина.

Так.

Починав із того самого місця.

Але вісім років виживання теж його змінили.

Можливо, не так, як кар’єра.

Але змінили.

Командер довго не хоче це визнавати.

Райкер фактично ставиться до Томаса як старший брат

Хоча вони одного віку.

Психологічно:

«Я знаю краще».

«Я знаю, яким ти був».

«Не роби моїх помилок».

А Томас відповідає:

«Твої помилки не обов’язково мої».

Чудовий конфлікт.

Діана бачить різницю швидше

Бо дивиться не через его.

Вона бачить:

так,

це Вільям.

Але вже не той самий.

Томас має:

м’якші сторони;

більшу потребу в близькості;

менше кар’єрного статусу;

іншу травму.

І це її приваблює.

Вона проводить із ним час

Вони згадують минуле.

Розмовляють.

Повертаються до старої емоційної близькості.

І Томас робить те,

чого командер Райкер багато років не робить:

прямо говорить,

що хоче бути з нею.

Без напівжартів.

Без:

«можливо, колись».

Без відступу в кар’єру.

Для Діани це дуже сильна спокуса

Бо тут є все,

чого бракувало колишньому Райкеру.

Знайомий чоловік.

Спільне минуле.

Але інший пріоритет.

Вона не повинна чекати,

поки він вирішить,

що важливіше:

наступне підвищення

чи вона.

Томас уже знає.

Але чи справді знає?

Ось де серія стає цікавішою.

Томас говорить:

я хочу бути з тобою.

Але одночасно хоче повернутися до Зоряного флоту.

Кар’єра теж важлива.

Тобто проблема старого Райкера може повторитися.

Діана це бачить.

Люди не змінюються лише тому, що обставини інші

Томас —

не «Райкер без кар’єрних амбіцій».

Він усе ще має ту саму основу особистості.

Амбіцію.

Прагнення діяти.

Досліджувати.

Служити.

Він просто втратив вісім років.

Тепер хоче надолужити.

І це створює нову небезпеку

Діана може подумати:

ось версія Райкера, яка вибере мене.

А через кілька років знову почути:

«Мені запропонували корабель».

Історія повториться.

«Другий шанс» не гарантує інший результат.

Лише можливість зробити інший вибір.

Саме тому назва дуже точна

Другий шанс —

не магічне виправлення минулого.

Не:

«Ось тобі та сама ситуація, тепер усе буде добре».

Це шанс.

Нічого більше.

Все одно треба приймати рішення.

Тим часом командер і Томас повинні працювати разом

Бо на станції залишилися важливі дані.

І атмосфера нестабільна.

Є обмежене транспортне вікно.

Тобто двом Райкерам доводиться не лише вирішувати кризу особистості.

А ще виконувати місію.

Прекрасна ідея.

Професійне суперництво починається майже одразу

Томас —

лейтенант.

Командер —

старший офіцер.

Формально все ясно.

Але психологічно Томас не сприймає накази від себе самого легко.

Особливо коли вважає:

я міг би бути на твоєму місці.

Бо буквально міг.

Командер теж не дуже делікатний

Має досвід.

Хоче контролювати.

Іноді знецінює Томасові пропозиції.

Можливо, підсвідомо боїться:

якщо Томас покаже себе так само компетентно,

що тоді робить самого командера особливим?

Ось справжня загроза его Райкера

Не те, що є ще одне тіло.

А те,

що інший може бути таким самим хорошим офіцером.

Може мати ті самі таланти.

Те саме лідерство.

Ту саму харизму.

Тоді кар’єрний успіх командера частково виглядає як результат обставин.

А Райкер дуже пишається тим,

чого досяг.

Томас фактично говорить:

я теж міг бути тобою.

І це правда.

Саме це дратує найбільше.

Вісім років тому дві гілки розійшлися випадково

Не через моральний вибір.

Не через здібності.

Просто транспортний промінь.

Один:

на корабель.

Другий:

назад на планету.

Вся різниця в кар’єрі виросла з фізичної випадковості.

Це болісно для ідеї:

«Я заслужив усе сам».

Звичайно, командер справді багато зробив

Вісім років служби —

не випадковість.

Він приймав рішення.

Вчився.

Ризикував.

Став кращим.

Але шанс на це отримала лише одна версія.

Томасу шанс забрали.

Не через провину.

Ось що робить його образу справедливою.

Томас втратив вісім років

І це не можна компенсувати:

новою формою;

посадою;

добрим словом.

Він повертається в суспільство,

де всі пішли вперед.

Люди змінилися.

Кар’єрні сходинки зайняті.

Його колишня кохана живе іншим життям.

А його власне ім’я вже належить знаменитому командеру.

Уявіть психологічний удар.

Тому він бере ім’я Томас

Це один із найважливіших моментів.

Повне ім’я Райкера —

William Thomas Riker.

Другий вирішує використовувати середнє ім’я:

Thomas Riker.

Це не просто адміністративна зручність.

Це народження нової ідентичності.

Він перестає боротися за право бути «тим самим»

І починає ставати окремою людиною.

Дуже важливий крок.

Поки обидва називаються Вільямом,

питання:

хто справжній?

Коли один стає Томасом:

обидва можуть існувати.

Ім’я як акт незалежності

Це прекрасно.

Бо Томас не може змінити:

ДНК;

обличчя;

минуле до аварії.

Але може вибрати,

як називати себе відтепер.

Перший автономний крок.

Діана теж повинна перестати бачити в ньому «другого Вілла»

І це складніше.

Бо обличчя те саме.

Голос той самий.

Спогади про їхні стосунки ті самі.

Але Томас заслуговує,

щоб його любили або не любили

за того, ким він є зараз.

Не як шанс виправити старий роман.

Саме тут Діана поводиться дуже зріло

Вона не кидається одразу:

«Ось мій старий Вілл повернувся».

Сумнівається.

Перевіряє власні почуття.

Розуміє різницю.

І все одно відчуває потяг.

Тобто це не просто ностальгія.

Марина Сіртіс отримує хороший матеріал

Бо Трой тут не функція психологічного радника.

Вона сама емоційно залучена.

І не може просто відсторонено сказати:

«Вам потрібно прийняти свою індивідуальність».

Це стосується її.

Ще цікавіше:

вона має справу з двома чоловіками, які пам’ятають її однаково

До аварії.

Обидва пам’ятають:

Бетазед;

стосунки;

обіцянки;

розрив.

Для кожного ця пам’ять справжня.

Вона не може сказати Томасу:

«Це не твоє минуле».

Бо його.

Абсолютно.

Спільна пам’ять не означає спільне право на теперішнє

Ось дуже важлива думка.

Томас має право пам’ятати Діану.

Не має автоматичного права на теперішню Діану.

Бо вона теж змінилася.

Так само командер не має права ревнувати,

наче Трой йому належить.

І саме тут його поведінка іноді неприємна.

Командер Райкер ревнує

Хоча сам багато років не будує з Діаною повних стосунків.

І це дуже людяно.

Він може сказати:

ми друзі.

Ми давно розійшлися.

А потім бачить:

інший він

цілує її.

І раптом:

ні-ні-ні.

Зачекайте.

Райкер хоче мати свободу

Але не дуже готовий бачити,

як інша версія нього використовує ту свободу інакше.

Це майже комічно.

І водночас чесно.

Томас його дратує ще й тому, що показує незавершені почуття

Якби командер повністю відпустив Діану,

роман Томаса не зачіпав би так сильно.

Отже,

десь усередині Райкер досі має:

любов;

ревнощі;

можливо, жаль.

Томас витягує це назовні.

Тобто двійник стає психологічним дзеркалом

Класична функція.

Він не лише фізично однаковий.

Показує:

ким командер був;

що втратив;

що досі хоче;

які риси не любить у собі.

Саме тому між ними стільки напруги.

Томас теж дивиться на командера як у дзеркало

І бачить:

усе, що міг мати.

Звання.

Статус.

Досвід.

Друзів.

Життя.

Уявіть заздрість.

Не до випадкової людини.

До себе.

Це дуже специфічний біль.

Неможливо сказати:

«Мені просто не пощастило бути кимось іншим».

Бо перед тобою буквально версія тебе,

якій пощастило.

Їхня сварка неминуча

І серія правильно не робить їх найкращими друзями через п’ять хвилин.

Це було б неправдоподібно.

Тут є:

образа;

конкуренція;

ревнощі;

гордість.

І лише поступово з’являється повага.

Ситуація на станції стає небезпечною

Їм потрібно дістатися до даних.

Розрив у полі скоро закриється.

Якщо не встигнуть,

знову можуть застрягти на роки.

Для Томаса це особливо страшно.

Він уже пережив таке.

Уявіть його реакцію

Вісім років чекав.

Нарешті врятований.

І через кілька годин знову:

«Можливо, доведеться залишитися на планеті ще на вісім років».

Ні.

Дякую.

Він точно буде максимально мотивований.

Команда повинна використовувати спільні знання

І тут іронія:

два Райкери можуть чудово працювати разом,

бо думають дуже схоже.

Передбачають рішення один одного.

Мають однакову базову підготовку.

Коли перестають сперечатися,

стають надзвичайно ефективною парою.

Це показує:

їхня ворожість не природна

Вони не несумісні.

Навпаки.

Майже ідеально сумісні.

Проблема —

его.

Якщо приймуть окремість один одного,

можуть бути союзниками.

Кульмінація на станції

Один із них опиняється в небезпеці.

І інший має зробити вибір:

врятувати.

Не тому, що:

«це я».

А тому, що:

«це людина».

Саме тут їхні стосунки починають змінюватися.

Командер нарешті перестає дивитися на Томаса як на помилку транспортера

Він стає:

офіцером;

колегою;

окремою людиною.

Це найважливіше.

Не технічне пояснення.

Не медичний тест.

А моральне визнання.

Томас теж визнає:

командер не вкрав його життя

Це дуже важко.

Легко думати:

«Він отримав усе, що мало бути моїм».

Але командер не вибирав:

«залишити іншу версію на планеті».

Не знав.

Він прожив своє життя чесно.

Тому Томасова образа зрозуміла,

але адресат неправильний.

Справжній винуватець — випадковість

А на випадковість важко злитися.

Тому ми часто шукаємо людину.

Томас спочатку робить саме це.

Командер стає символом усіх утрачених років.

Згодом Томас починає відділяти.

І ось тут у нього з’являється шанс на майбутнє

Поки він живе питанням:

«Чому ти отримав моє життя?»,

майбутнього немає.

Коли говорить:

«Добре. Тепер яке життя створю я?» —

починається свобода.

Саме тому ім’я Томас таке важливе.

Йому пропонують продовжити службу

Не як командеру.

Як лейтенанту.

Це може здаватися несправедливим.

Він має всі спогади й навички Райкера до аварії.

Але не має вісім років актуального досвіду.

Тому Зоряний флот логічно не може просто сказати:

«Ось вам другий “Ентерпрайз”, командуйте».

Для Томаса це болісно

Бо він дивиться на командера:

ти отримав усі підвищення.

Я починаю майже з того самого місця.

Але іншого справедливого варіанту майже немає.

Звання відображає не лише потенціал.

А служебний досвід.

Можна уявити бюрократію Зоряного флоту

«Отже, ви Вільям Т. Райкер».

«Так».

«Але Вільям Т. Райкер уже командер».

«Я теж Вільям Т. Райкер».

«Чудово. Форма 47-B для транспортного дублювання».

У Федерації точно є відділ,

який ненавидить транспортери.

І все ж Томас отримує шанс

Новий корабель.

Нова служба.

Власний шлях.

Це важливіше за миттєве звання.

Йому потрібно створити біографію після поділу.

А що з Діаною?

Ось емоційний фінал.

Томас пропонує їй піти з ним.

Або принаймні серйозно розглядає можливість спільного майбутнього.

Для нього це:

повернення втраченого.

Для Діани —

можливість почати заново.

Але вона не йде

І це правильне рішення для епізоду.

Не тому, що Томас поганий.

Навпаки.

А тому, що «другий шанс» не означає:

повернути старе життя точнісінько як було.

Діана теж має життя.

Кар’єру.

«Ентерпрайз».

Зв’язки.

Вона не може просто стати тією ж Діаною, якою була вісім років тому.

Томас теж не повинен будувати нове життя як реконструкцію старого

Якби він:

повернув Діану;

відновив стару кар’єру;

повторив усі плани,

то фактично продовжив би намагатися бути «оригінальним Райкером».

А йому потрібно стати Томасом.

Тому розлука болюча,

але правильна.

Діана дає йому щось важливе

Не себе як приз.

А підтвердження:

почуття між ними були справжні.

Його спогади справжні.

Він не вигаданий.

Він має право пам’ятати.

Але минуле не зобов’язує майбутнє.

Дуже зріло.

Іноді другий шанс потрібен не для того, щоб повернути стосунки

А щоб правильно їх завершити.

Ось, мабуть, найкращий романтичний висновок серії.

Вісім років тому розрив Райкера й Трой був:

болючим;

незавершеним;

пов’язаним із кар’єрою.

Тепер через Томаса Діана ніби отримує можливість прожити той конфлікт ще раз.

І вибрати свідомо.

Томас теж отримує closure

Він знає:

Діана не відкидає його як «копію».

Їй справді не байдуже.

Але їхнє життя вже не може просто відкотитися назад.

Це допомагає йому рухатися вперед.

Командер Райкер теж щось отримує

Дуже неприємний урок:

частина його самого досі хоче Діану.

І частина його рішень у минулому мала реальну ціну.

Томас буквально показує:

ось версія тебе,

яка могла б вибрати інакше.

Не дивно, що командер нервовий.

Чи шкодує він?

Мабуть.

Але, як і Пікар у «Tapestry»,

це не означає:

хотів би стерти весь шлях.

Командер любить своє життя.

Службу.

«Ентерпрайз».

Лідерство.

Його вибір справжній.

Просто не безкоштовний.

Саме тому «Second Chances» добре римується з «Tapestry»

Пікар отримав альтернативну версію себе.

Райкер —

фізично зустрів альтернативну версію.

Обидва бачать:

життя могло піти інакше.

І обидва повинні прийняти:

вибір створює особистість.

Але різниця фундаментальна

Альтернативний Пікар із «Tapestry» зникає.

Томас Райкер —

залишається.

Він не концепція.

Не видіння.

Не урок.

Людина.

Тому відповідальність значно більша.

Не можна просто повернути часову лінію.

Два Райкери змушують серію поставити питання про душу

Не прямо.

Але неминуче.

Якщо люди мають душу —

який із двох її отримав?

Обидва?

Чи душа дублювалася транспортом?

Star Trek мудро не лізе туди занадто глибоко.

Бо тоді Барклі мав рацію боятися транспортерів значно більше, ніж усі думали.

Транспортери взагалі стають дедалі страшнішими

«Realm of Fear»:

люди існують у промені.

«Second Chances»:

можуть створити другого вас.

Після цього я б теж сказав:

«Ні, дякую. Шатлом».

Маккой мав рацію.

Але технологічна дивина тут лише інструмент

Справжня історія про:

заздрість;

жаль;

ідентичність;

кохання;

можливості;

вибір.

Саме тому серія старіє добре.

Навіть якщо транспортер неможливий,

питання:

«Що б я зробив, зустрівши версію себе, яка прожила інше життя?»

залишається сильним.

У кожного є уявний Томас Райкер

Версія себе,

яка:

обрала іншу професію;

залишилася з іншою людиною;

переїхала;

не переїхала;

ризикнула;

не ризикнула.

Ми не зустрічаємо їх фізично.

Але іноді думаємо:

«А якби?»

Серія робить цю думку тілесною.

І це дуже некомфортно

Бо фантазії про альтернативне життя завжди трохи ідеалізовані.

Якби я тоді…

було б краще.

Томас показує:

не обов’язково.

Інша дорога теж має:

втрати;

травми;

нові проблеми.

Він не щасливий альтернативний Райкер.

Він людина, яка пережила вісім років самоти.

Тобто «інша версія життя» не є автоматично кращою

Лише іншою.

Дуже важливий висновок.

Томас спочатку хоче забрати те, що вважає втраченим

Кар’єру.

Діану.

Ім’я.

А фінально починає розуміти:

не можна повернути.

Потрібно будувати.

Це його справжній другий шанс.

Назва стосується всіх

Томас —

отримує друге життя.

Діана —

другий шанс із Райкером.

Командер —

другий шанс подивитися на власні рішення.

Навіть стосунки двох Райкерів —

шанс прийняти частину себе, яку кожен не любить.

Дуже вдала назва.

Режисура ЛеВара Бертона

Це його перша режисерська робота в Star Trek, і дуже впевнена.

Особливо складно було знімати сцени,

де Джонатан Фрейкс грає двох Райкерів одночасно.

На початку 1990-х це не було:

«натиснемо duplicate layer».

Потрібні:

контроль камери;

дублери;

розділені кадри;

точна постановка.

І результат досі виглядає переконливо.

Найважливіше —

ефект не затьмарює акторську гру.

Через кілька хвилин перестаєш думати:

«Як вони зняли двох Фрейксів?»

І починаєш бачити:

двох людей.

Це найкращий комплімент спецефекту.

Фрейкс дуже добре розділяє персонажів

Командер:

впевненіший;

жорсткіший;

контрольований;

трохи самовдоволений.

Томас:

відкритіший;

емоційніший;

гостріший;

вразливіший.

Обличчя те саме.

Але швидко відчувається різниця.

І це критично

Якби Томас був просто:

«Райкер номер два»,

серія не працювала б.

Він має здаватися окремою людиною вже до середини.

Фрейкс це робить.

Томас не «молодший Райкер»

Хоча його кар’єрний розвиток зупинився.

Психологічно він прожив вісім років.

Тобто він не менш зрілий.

Просто зрілість інша.

Самотність змінює не так, як командування.

Командер навчився відповідальності за інших

Томас —

витривалості без інших.

Один управляв людьми.

Другий виживав сам.

Ці два досвіди створили різні характери.

Дуже логічно.

Чи можна вважати Томаса братом?

Мабуть, найближча аналогія.

Генетично —

ідентичні близнюки.

Але з однаковими спогадами до дорослого віку.

Філософськи складніше.

Проте емоційно наприкінці вони майже стають братами.

Це краще, ніж змагатися за «оригінальність»

Бо поняття оригіналу тут безглузде.

Обидва виникли з одного процесу.

Якщо є дві однакові копії файлу,

яка «справжня»?

Та, що відкрилася першою?

Не дуже переконливо.

Серія мудро веде до окремої ідентичності

Не до рішення суду:

«Командер — 100% справжній, Томас — 73%».

Ні.

Обидва люди.

Далі —

будуйте життя.

Має Джемісон

Є ще одна дуже приємна історична деталь.

У серії з’являється Мей Джемісон, перша темношкіра жінка, яка побувала в космосі.

Вона грає офіцерку транспортерної служби — лейтенанта Палмер.

Це зробило її першою реальною астронавткою, яка з’явилася в Star Trek.

І це надзвичайно символічно.

Star Trek надихав реальних астронавтів

А потім реальна астронавтка з’явилася на «Ентерпрайзі».

Майже ідеальне коло впливу.

Фантастика надихає реальність.

Реальність повертається у фантастику.

Дуже красивий момент історії франшизи.

І ще краще —

режисером був ЛеВар Бертон

Людина, яка грає Джорді Ла Форжа.

Персонажа, пов’язаного з наукою й інженерією.

І сам Бертон багато років популяризував освіту через Reading Rainbow.

Тобто за камерою й перед нею виникає дуже приємний культурний контекст.

Найкраща сцена епізоду

Мабуть, одна з перших великих суперечок двох Райкерів.

Бо вона дуже швидко пояснює:

це не буде веселий сюжет про двох однакових хлопців.

Тут справжня образа.

Томас дивиться на життя, яке міг мати.

Командер —

на людину, якою міг залишитися.

І обом некомфортно.

Найемоційніша сцена

Томас і Діана.

Особливо коли стає зрозуміло:

їхні почуття не фальшиві.

Це не:

«Він схожий на Вілла, тому Трой заплуталася».

Томас сам пам’ятає кохання.

Він реально його пережив.

Тому сцени мають вагу.

Найцікавіше питання

Якби Діана погодилася піти з Томасом,

чи вийшло б?

Ніхто не знає.

Можливо, так.

Можливо, через три роки повторився б той самий конфлікт.

Саме це робить рішення неочевидним.

Найсумніше —

Томас знову втрачає її

Але тепер не через транспортну аварію.

І не через командера Райкера.

Цього разу —

через власне реальне життя.

І, можливо, це навіть корисніше.

Бо це його власна втрата.

Не вкрадене минуле.

Це допомагає йому остаточно стати Томасом

Поки Діана могла повернутися,

він ще жив у старому житті.

Коли вона не йде,

доводиться будувати нове.

Боляче.

Але необхідно.

Найбільша слабкість серії

Етичні та юридичні наслідки транспортного дублювання майже не досліджуються.

Це величезна тема.

Наприклад:

банківські активи;

майно;

родинні права;

службові записи;

генетичні ідентифікатори;

громадянство;

відповідальність за старі вчинки.

Все це могло б вибухнути.

Уявіть:

до моменту поділу обидва юридично одна людина.

Чи має Томас право на половину власності командера?

На пенсійні накопичення?

На нагороди до Нервала IV?

Чи обидва мають однакові академічні дипломи?

Очевидно, так.

Відділ кадрів Зоряного флоту просто плаче.

Серія не має часу

Тому зосереджується на емоціях.

Правильний вибір для телебачення.

Але науково-фантастична концепція могла б підтримати цілий сезон.

Ще одна слабкість —

Томаса досить швидко «відправляють далі»

Хотілося б більше часу на адаптацію.

Побачити:

першу ніч на кораблі;

реакцію на технологічні зміни;

зустрічі зі старими знайомими;

перегляд власних службових записів;

усвідомлення, що його «інша версія» стала знаменитою.

Це психологічно величезно.

Але позитив:

Томас не зникає з канону назавжди

Пізніше франшиза ще поверне персонажа.

І це важливо.

Бо він занадто цікавий, щоб залишитися одноразовим трюком.

«Second Chances» реально створює нову людину у всесвіті Star Trek.

Не просто сюжетну аномалію.

І майбутнє Томаса покаже:

відмінності між ними продовжують рости

Що логічно.

Від моменту поділу вони вже не повинні бути однаковими.

Кожне рішення збільшує дистанцію.

Через десять років це могли б бути дуже різні люди.

Саме це відповідає центральній темі

Особистість —

не лише початкові параметри.

Два абсолютно однакові старти.

Різний досвід.

Різні люди.

Це майже природний експеримент.

Генетика не визначає долю

Навіть пам’ять не визначає повністю.

Обставини.

Вибір.

Стосунки.

Травма.

Вони змінюють.

Star Trek дуже любить цю гуманістичну ідею.

Томас і Вільям — доказ

На момент Нервала IV:

одна людина.

Через вісім років:

дві.

Це одна з найчистіших демонстрацій того,

як досвід формує особистість.

Командер став більш обережним

Інституційним.

Кар’єрним.

Лідером.

Томас —

емоційнішим.

Трохи більш бунтівним.

І, можливо, менш довірливим до системи.

Не дивно.

Система буквально забула його на планеті.

Томас має реальну причину не ідеалізувати Зоряний флот

Хоча технічно ніхто не винен.

Для нього:

я служив.

Застряг.

Вісім років ніхто не повернувся.

Раціонально:

поле не дозволяло.

Емоційно:

ви мене залишили.

Це різні речі.

Саме ця образа може визначити його далі

І це теж робить його відмінним від командера.

Вільям бачить Зоряний флот як систему, що дала йому можливості.

Томас —

як систему, яка випадково позбавила його восьми років.

Природно, що їхні політичні й моральні шляхи можуть розійтися.

Діана це частково розуміє

Вона не лише бачить старого Вілла.

Вона відчуває:

ця людина пережила щось величезне.

Тому її співчуття теж стає частиною потягу.

Можливо, навіть небезпечною частиною.

Чи не намагається вона «врятувати» Томаса?

Трохи.

Це можна прочитати.

Вона психолог.

Бачить самотню травмовану людину,

яка ще й має обличчя її колишнього коханого.

Складна ситуація.

Серія не дуже глибоко аналізує професійні межі Трой тут.

А могла б.

Але Томас не пацієнт

Принаймні їхня взаємодія не оформлена як терапія.

Тому етичний конфлікт інший, ніж у звичайних психологічних відносинах.

Все одно —

цікава зона.

Командер і Діана

Після цієї серії стає ще очевидніше:

їхня історія не завершена емоційно.

Вони можуть роками бути друзями.

Фліртувати.

Жити своїм життям.

Але побачити Діану з Томасом —

і командер реагує.

Це важлива підготовка до майбутнього розвитку їхніх стосунків у франшизі.

Томас буквально змушує Вільяма подивитися на те,

що той відкладає.

Наскільки важлива Діана?

Що він реально вибрав?

Чи все ще хоче її?

Серіал не дає остаточної відповіді.

І це добре.

У житті багато речей залишаються суперечливими

Можна любити людину

і не будувати з нею життя.

Можна шкодувати про вибір

і не хотіти його змінювати.

Райкер саме в такій позиції.

Складно.

Доросло.

Це римується з «Lessons»

Пікар і Нелла:

правильні почуття,

але кар’єра робить стосунки складними.

Райкер і Трой:

кар’єра колись уже розділила їх.

Шостий сезон дуже багато говорить про ціну служби.

Не як про:

«робота погана».

А як про реальний вибір.

Зоряний флот дає герою зорі

Але не гарантує особистого щастя.

Це цікава противага утопічному світу.

Матеріальні проблеми значною мірою вирішені.

Емоційні —

ні.

І ніколи не будуть.

Немає технології, яка вирішить:

кого любити;

коли піти;

чи вибрати кар’єру;

як жити з жалем.

Навіть транспортер,

який буквально створює другого вас,

не вирішує.

Навпаки.

Робить ще складніше.

Чудовий Trek-парадокс

Технологія може створити другий шанс.

Людина все одно повинна вирішити,

що з ним робити.

Ось чому епізод не про транспортери.

Він про вибір.

Чи справді Томас є «другим шансом» для Діани?

Можливо.

Але не копією першого.

І це головне.

Якщо вона буде з ним лише тому,

що він «Вілл, який залишився»,

це несправедливо до Томаса.

Він заслуговує на власну любов.

Не як замінник.

І він поступово це розуміє

Тому фінальне розставання має гідність.

Не:

«Ти вибрала його!»

А скоріше:

я повинен піти своїм шляхом.

Це необхідно для народження Томаса як персонажа.

Найбільш символічний момент —

нове ім’я

William Thomas Riker розділяється:

William Riker.

Thomas Riker.

Наче одна особистість буквально розходиться на дві гілки.

Дуже красиво.

І кожна тепер має право на майбутнє

Не один справжній.

Не один помилковий.

Два.

Це гуманістичний фінал.

Серія могла піти значно темнішим шляхом

Один Райкер міг загинути.

Тоді проблема вирішена.

Дуже телевізійно.

Повертаємо статус-кво.

Але сценаристи не роблять.

Це найкращий вибір.

Бо смерть Томаса сказала б:

Всесвіт не терпить дубліката.

А «Second Chances» говорить:

ні.

Життя може стати складнішим.

Але нова людина має право існувати.

Це важливо для Star Trek

Життя —

цінність.

Навіть якщо виникло через технічну помилку.

Томас не повинен помирати,

щоб командерові було психологічно комфортніше.

Дуже Федераційна мораль.

І водночас Федерація не дає йому все автоматично

Право існувати —

так.

Право на чужі стосунки й посаду —

ні.

Теж справедливо.

Рівність не означає переписати вісім років реальності.

Пікар тут майже не втручається

І це правильно.

Це не проблема, яку капітан може вирішити наказом.

«Віднині цей Райкер справжній».

Абсурд.

Він може вирішити:

службові питання.

Але ідентичність —

ні.

Томас і Вільям повинні самі.

Пікарова стриманість дуже мудра

Він не робить із Томаса експеримент.

Не ставиться до нього як до аномалії.

Фактично приймає:

це офіцер Зоряного флоту.

Далі працюємо.

Утопічна інституційна реакція.

Уявіть реакцію менш гуманістичного суспільства

«Дублікат?

Власність лабораторії».

Або:

«Юридично не існує».

Або:

«Знищити для уникнення плутанини».

Star Trek свідомо вибирає інший шлях.

Людина є людиною.

Навіть якщо з’явилася через транспортний відбій.

Дейта, мабуть, особливо добре це розуміє

Хоча серія не використовує його багато в цій темі.

Шкода.

Він міг би сказати:

обставини створення не визначають права особистості.

Для нього це дуже близька тема.

Можливо, автори уникли цього,

щоб не відволікати від Райкера й Трой.

Правильно.

Але одна розмова Томаса з Дейтою могла б бути прекрасною.

Ворф теж мав би цікаву перспективу

Два Райкери.

Для клінгонської культури, можливо:

«Нехай б’ються. Переможе справжній».

На щастя, Ворф уже після «Rightful Heir» трохи філософськи зріліший.

Можливо, запропонував би лише невеликий поєдинок.

Для ясності.

Найкращий аспект серії —

вона не робить Томаса ні кращим, ні гіршим

Не:

«ось добрий Райкер».

І не:

«ось нестабільна копія».

Він складний.

Може бути:

заздрісним;

емоційним;

імпульсивним.

Але також:

хоробрим;

відданим;

компетентним;

щирим.

Тобто людина.

Саме це треба.

Командер теж не ідеальний

Його ревнощі.

Зверхність.

Прагнення контролювати.

Серіал дозволяє нам побачити менш приємні сторони героя.

Через це конфлікт рівний.

Якби командер був повністю правий,

Томас став би проблемою тижня.

Якби Томас був повністю правий,

командер виглядав би самозакоханим злодієм.

Натомість обидва мають підстави.

Саме тому цікаво.

Найсильніша тема —

не «хто справжній?»

А:

коли вони перестали бути тією самою людиною?

У момент транспортної аварії?

Так, фізично.

А психологічно —

поступово.

Кожен день окремого досвіду збільшував різницю.

Через вісім років вони вже дві особистості.

Це дуже схоже на близнюків

Однакова генетика.

Різні життя.

Але тут експеримент чистіший:

навіть минуле спільне до дорослого віку.

Тому сила досвіду видно ще чіткіше.

Що робить людину?

Не ДНК.

Не лише пам’ять.

А траєкторія.

Послідовність рішень.

Стосунків.

Випадковостей.

Перемог.

Травм.

Ось відповідь серії.

І через це командер не може просто сказати:

«Ти — я».

Ні.

Колись —

так.

Тепер —

ні.

Томас теж не повинен намагатися бути командером

Бо тоді назавжди програватиме.

У командера є восьмирічна фора.

Єдиний шлях —

нова гонка.

За власними правилами.

Саме тому фінал оптимістичний

Навіть попри розлуку з Діаною.

Томас нарешті має:

ім’я;

кар’єру;

майбутнє;

людей навколо;

можливість вибирати.

Після восьми років самоти це величезно.

Він не отримав старе життя

Але отримав життя взагалі.

І це справжній другий шанс.

Підсумок

«Другий шанс» — одна з найкращих серій про Вільяма Райкера саме тому, що змушує його зробити річ, яку більшість людей ніколи не зможе:

подивитися на себе з боку.

Не в дзеркало.

Не в стару фотографію.

Не в спогад.

А буквально.

Перед командером Райкером стоїть чоловік, який пам’ятає те саме дитинство.

Ту саму Академію.

Ті самі перші роки служби.

Ту саму Діану Трой.

Ту саму місію на Нервала IV.

І лише після цього моменту їхні життя розходяться.

Один транспортний сигнал піднявся на «Потьомкін».

Другий відбився назад.

Один став командером.

Другий прожив вісім років сам.

Ось наскільки багато може змінити одна випадковість.

І саме тому командеру так важко дивитися на Томаса.

Бо Томас руйнує дуже комфортну історію:

«Я став тим, ким став, лише завдяки власним рішенням».

Ні.

Рішення важливі.

Але спочатку потрібно отримати можливість їх приймати.

Вільям отримав.

Томас —

ні.

Не через слабкість.

Не через помилку.

Через фізику транспортного променя.

А тепер Всесвіт повертає борг.

Томас отримує шанс.

І перше, що хоче зробити, —

повернути старе життя.

Цілком логічно.

Діану.

Кар’єру.

Ім’я.

Місце у світі.

Але саме тут серія говорить:

другий шанс не працює як кнопка rewind.

Вісім років існували.

Діана змінилася.

Зоряний флот змінився.

Вільям змінився.

І Томас теж.

Тому старого життя більше немає.

Навіть якщо всі старі спогади залишилися.

Особливо красиво це працює з Трой.

Вона не просто бачить другого Райкера.

Вона бачить чоловіка,

якого колись любила,

але який у певному сенсі зупинився в моменті їхнього розриву.

Для Томаса кохання не мало наступних восьми років,

щоб поступово перетворитися на складну дружбу.

Воно залишилося.

Тому його почуття до неї не фальшиві.

Не копія.

Не артефакт транспортера.

Він реально кохав Діану.

Так само, як командер.

Саме тому Діана відповідає.

І саме тому історія могла б піти дуже легкою дорогою:

ось шанс виправити минуле.

Але не йде.

Бо навіть Томас —

не заморожений старий Вілл.

У нього вже є вісім років власного досвіду.

Самота.

Виживання.

Образа.

І нове прагнення повернутися до служби.

Він теж хоче майбутнього.

І це майбутнє може знову вступити в конфлікт зі стосунками.

Діана розуміє:

не можна будувати любов лише на припущенні,

що цього разу все буде інакше.

Треба бачити людину такою, якою вона є.

Саме тому вона не йде з ним.

Не тому, що Томас «несправжній».

Навпаки.

Саме тому, що він справжній.

І має право прожити власне життя,

а не бути другою спробою старого роману.

Томасові потрібно не повернути минуле.

А створити майбутнє.

І він починає це робити з найпростішого кроку:

нового імені.

Вільям Томас Райкер ділиться на дві особистості.

Вільям.

Томас.

Не оригінал.

Не копія.

Два чоловіки.

Спільне минуле.

Різне майбутнє.

Це набагато гуманніша відповідь, ніж намагатися визначити,

хто «справжніший».

У цьому серія дуже по-Star Trek.

Технологічна аварія створює проблему,

але моральна відповідь залишається простою:

якщо перед вами розумна, самосвідома людина,

вона має право на власне життя.

Навіть якщо виглядає точнісінько як ви.

Навіть якщо пам’ятає ваших батьків.

Навіть якщо любить ту саму жінку.

Навіть якщо її існування змушує вас ставити дуже незручні запитання про власний успіх.

Можливо, саме тому «Другий шанс» працює краще, ніж проста історія про транспортного двійника.

Вона не питає:

«Що робити з копією?»

Вона питає:

«Коли копія перестає бути копією?»

І відповідь:

практично відразу.

Щойно починає жити власний досвід.

У момент поділу Вільям і Томас однакові.

Через хвилину —

вже трохи різні.

Через день —

ще більше.

Через вісім років —

це дві людини.

Саме так особистість і працює.

Ми не просто набір генів.

Не просто архів спогадів.

Ми ще й історія того,

що сталося після.

Командер Райкер отримав вісім років великих можливостей.

Томас —

вісім років самоти.

Ніхто не обирав стартових умов.

Але тепер обидва можуть обирати далі.

І ось це —

справжній другий шанс.

Не повернути те, що втрачено.

А отримати право написати наступну сторінку самому.

Окрема цікава деталь епізоду — поява Мей Джемісон, першої темношкірої жінки, яка побувала в космосі; вона зіграла офіцерку транспортної служби Палмер і стала першою реальною астронавткою, що з’явилася у Star Trek. Сам епізод також став режисерським дебютом ЛеВара Бертона у франшизі. Вікіпедія