У більшості серій «Зоряного шляху» загибель «Ентерпрайза» загрожує через щось величне.

Ромуланський бойовий корабель.

Часову аномалію.

Боргів.

Нестабільне варп-ядро.

Космічне явище, назву якого Дейта вимовляє за сім секунд, а звичайна людина забуває ще до кінця речення.

У «Ціні життя» флагман Федерації майже гине через паразита, який їсть метал.

І це напрочуд добре відповідає всьому настрою серії.

Бо «Ціна життя» взагалі дивна.

Дуже дивна.

Це епізод, у якому одночасно відбуваються:

майже катастрофічне руйнування корабля;

криза стосунків між Ворфом і його сином;

майбутнє весілля Лваксани Трой із чоловіком, якого вона фактично не знає;

філософські суперечки з голографічним поетом;

жонглер, який їсть власні «світи»;

купання в бруді;

голий бетазоїдський весільний звичай;

і Дейта, який урешті знову мусить рятувати весь корабель, поки органічні члени екіпажу поступово непритомніють.

Звучить так, ніби сценаристи взяли три різні серії, випадково склеїли їх разом і сказали:

«Так навіть краще».

Дивно, але місцями справді краще.

Тому що під усім цирком, фарбами, брудом і характерною для Лваксани відсутністю поваги до особистих кордонів ховається досить серйозна тема.

Як жити?

Не виживати.

Не виконувати обов’язки.

Не відповідати правилам.

А саме жити.

Ворф намагається перетворити батьківство на систему правил.

Діана — на психологічно грамотну систему правил.

Кампіо перетворює майбутній шлюб на церемоніальний протокол.

Лваксана намагається втекти від самотності через компроміс, який поступово стирає її саму.

Александр хоче просто іноді бути дитиною.

І паралельно паразит буквально пожирає механізми, що підтримують життя корабля.

Назва Cost of Living тому виявляється значно вдалішою, ніж може здатися.

Життя має ціну.

Компроміси мають ціну.

Обов’язок має ціну.

Свобода теж.

І найскладніше — зрозуміти, скільки саме себе можна віддати, перш ніж життя перестане бути вашим.

Починається все з астероїда

«Ентерпрайз» виконує звичайну рятувальну операцію.

Астероїд загрожує планеті Тессен III.

Корабель знищує його.

Катастрофу відвернуто.

Планета врятована.

Ще один день на службі Зоряного флоту.

Тільки ніхто не помічає маленьку проблему.

В астероїді жила істота.

Паразит, який харчується нітрієм — матеріалом, широко використаним у системах корабля.

Після руйнування астероїда паразит переходить на «Ентерпрайз» і починає їсти новий дім. Згодом він ушкоджує реплікатори, інерційні демпфери, керування, енергетичні системи й навіть життєзабезпечення.

Чудова винагорода за порятунок світу.

«Дякуємо, що знищили астероїд. Ось вам космічний терміт».

А корабель тим часом готується до значно страшнішої події

Лваксана Трой виходить заміж.

Пікар, імовірно, відчуває, що паразит був простішою проблемою.

Бо Лваксана не просто прилітає.

Лваксана ніколи не «просто прилітає».

Вона входить у життя «Ентерпрайза» так, наче весь корабель був побудований спеціально для її особистої соціальної програми.

І повідомляє Діані:

вона заручена.

Наречений — Кампіо, міністр уряду Костолайну.

Є лише маленька деталь.

Вони ще не зустрічалися особисто.

Обмінялися психологічними профілями.

Система визначила хорошу сумісність.

Домовилися одружитися.

Що може піти не так?

Практично все.

Діана реагує приблизно так, як реагувала б будь-яка донька

«Мамо, ти збираєшся одружитися з чоловіком, якого ніколи не бачила?»

Лваксана:

профілі сумісні.

Отже, все чудово.

Це вже перший натяк, що весілля для неї не зовсім про кохання.

Вона не закохана в Кампіо.

Навіть не знає його.

Чому тоді поспіх?

Самотність.

Ось справжній двигун.

Після Тімісіна Лваксана стала цікавішим персонажем

У ранніх появленнях вона часто була комічною катастрофою.

Гучна.

Нахабна.

Фліртує з Пікаром.

Не розуміє слова «особистий простір».

Носить титули довші за деякі дипломатичні договори.

Але «Half a Life» показав зовсім іншу Лваксану.

Жінку, здатну справді кохати.

Втрачати.

Страждати.

І зрештою поважати рішення коханої людини, навіть коли воно розбиває їй серце.

Тепер вона повертається.

І, схоже, вирішує:

можливо, справжнє кохання надто болюче.

Можливо, простіше знайти «сумісного» чоловіка.

Одружитися.

Не бути самій.

Не ризикувати глибоким почуттям.

Це робить всю комедію значно сумнішою.

Весілля як страх самотності

Лваксана говорить про Кампіо так, наче описує хороше придбання.

Статус.

Характер.

Сумісність.

Політична позиція.

Усе правильно.

Тільки немає одного.

Живої людини.

Вона ще не знає, як він сміється.

Що його дратує.

Чи здатний він сидіти в калюжі бруду.

Останній критерій виявиться критичнішим, ніж передбачала система сумісності.

Паралельно в родині Роженків теж проблеми

Ворф намагається виховувати Александра.

І це йому дається приблизно так само легко, як ференгі — життя без прибутку.

Александр:

не прибирає;

спізнюється;

кидає речі;

не завжди виконує правила;

хоче розважатися.

Іншими словами:

дитина.

Ворф:

«Це неприпустимо».

Для нього батьківство — майже військова операція.

Є стандарти.

Є дисципліна.

Є правильна поведінка.

Є неправильна.

Якщо Александр не виконує обов’язок, потрібно посилити структуру.

Діана намагається допомогти

Після попередніх конфліктів Ворф звертається до Трой.

Вони працюють над системою домовленостей між батьком і сином.

Ідея непогана.

Ворф бере на себе певні обов’язки.

Александр — свої.

Правила стають взаємними.

Не просто:

«Я батько, ти слухаєш».

Діана намагається перетворити їхні стосунки на співпрацю.

І тут у кімнату входить Лваксана.

Звичайно.

Тому що якщо в TNG хтось проводить спокійну психологічну консультацію, десь у коридорі вже наближається Лваксана Трой.

Лваксана за кілька секунд руйнує всю концепцію

Вона чує про контракт.

І говорить приблизно:

контракти укладають люди, які не довіряють одне одному.

До того ж угода нерівна.

Хто контролюватиме, чи Ворф виконав свою частину?

Александр?

Дитина?

Лваксана бачить те, чого Ворф і навіть Діана трохи недооцінюють.

Формально взаємні правила не означають рівної влади.

Ворф залишається батьком.

Александр — дитиною.

Якщо Александр порушить правило, Ворф може його покарати.

Якщо Ворф порушить своє?

Александр випише йому догану?

Заборонить користуватися бат’летом на тиждень?

Це не означає, що Лваксана повністю права

Вона часто поводиться так, наче будь-яке правило — особиста образа Всесвіту.

А дітям правила потрібні.

Александр не може просто:

не приходити на заняття;

кидати речі;

ігнорувати батька;

робити все, що хоче.

Ворф не помиляється, коли хоче навчити його відповідальності.

Проблема в балансі.

Ворф бачить відповідальність.

Лваксана — свободу.

А дитині потрібні обидві.

І ось Лваксана знаходить Александра

Він чекає на чергову консультацію.

Засмучений.

Втомлений від правил.

Сумує за матір’ю.

Це дуже важлива деталь.

К’Елейр загинула.

Александр опинився з батьком, якого майже не знав.

Батько теж не знає, як його виховувати.

Для Ворфа це:

складність батьківства.

Для Александра:

померла мама, змінився весь світ, а тепер великий клінгон щодня повідомляє, що ти неправильно прибрав черевики.

Лваксана це відчуває.

Не як психолог.

Як людина.

І замість консультації вона веде його на голодек

До Паралакс-колонії.

Місця, де живуть «вільні душі».

Люди танцюють.

Сперечаються.

Жонглюють.

Говорять безглузді філософські афоризми.

Сидять у грязьових ваннах.

Практично весь простір створений як анти-Ворф.

Якби клінгонське пекло мало SPA, воно, мабуть, виглядало б саме так.

«Тільки ті, чиї серця радісні»

На вході їх зустрічає дивний голографічний охоронець.

Ця сцена одразу задає тон.

Програма не намагається бути реалістичною.

Вона театральна.

Абсурдна.

Майже дитяча.

Жонглер говорить про кулі як про світи.

Поет продукує фрази, сенс яких краще не перевіряти надто уважно.

Люди сперечаються заради самого задоволення сперечатися.

А потім усі лізуть у бруд.

Для Александра?

Рай.

Бо ніхто не говорить:

сядь правильно.

Не чіпай.

Прибери.

Не запізнюйся.

Поводься як син Ворфа.

Він може просто сміятися.

Глядачеві ці сцени можуть здатися нестерпними

І це треба сказати.

«Ціна життя» — один із тих епізодів, де особисте ставлення до Лваксани та Александра майже повністю визначає враження.

Якщо вам подобається Лваксана:

приємна комедія.

Якщо ні:

сорок п’ять хвилин психологічної облоги.

Паралакс-колонія навмисно перебільшена.

Яскрава.

Галаслива.

Дурнувата.

Це майже дитяче телешоу, яке випадково відкрилося всередині Star Trek.

І, на мій погляд, епізод трохи перебирає.

Але тематично цей простір потрібен.

Бо Паралакс — це світ без обов’язку

А «Ентерпрайз» — світ, побудований на обов’язку.

У цьому й протиставлення.

На кораблі:

зміна;

ранг;

розклад;

служба;

ремонт;

відповідальність.

У Паралаксі:

смійся;

танцюй;

сперечайся;

сиди в бруді;

не сприймай себе надто серйозно.

Жодна модель не може бути повним життям.

Якби весь «Ентерпрайз» жив як Паралакс, він розбився б об першу планету, поки Джорді танцював біля варп-ядра.

Якби Александр жив лише за моделлю Ворфа — ризикував би вирости людиною, яка сприймає радість як порушення дисципліни.

Потрібен баланс.

Ворф і Діана знаходять Александра в бруді

Прекрасна сцена.

Ворф дивиться.

Син у грязьовій ванні.

Поруч Лваксана.

Навколо цирк.

Вираз обличчя Ворфа говорить приблизно:

«Можливо, сьогодні хороший день померти».

Діана теж не в захваті.

Бо Лваксана не просто розважає дитину.

Вона втручається в процес, який Діана будує з Ворфом.

І це типова проблема Лваксани.

Вона часто має рацію щодо почуттів.

І абсолютно не визнає кордонів.

Лваксана — чудова «космічна тітка» і дуже складна мати

Це, мабуть, найточніший опис її ролі тут.

З Александром вона прекрасна.

Чому?

Бо не відповідає за:

школу;

здоров’я;

дисципліну;

майбутнє;

сон;

режим;

щоденне виховання.

Може сказати:

«Забудь правила, ідемо веселитися».

Дитина, звичайно:

«Найкраща людина в галактиці».

Батько потім:

«Дякую».

Це класична роль тітки, бабусі або дуже веселого сімейного друга.

Вона дає те, чого батько іноді не може.

Але не повинна підміняти батька.

Навіть офіційний Star Trek згодом дуже влучно описував її функцію в цій серії як своєрідної «космічної тітки» для самотнього Александра.

І все ж Лваксана помічає головне

Александр не просто неслухняний.

Він нещасний.

Це різні речі.

Дитина може порушувати правила через:

лінь;

перевірку меж;

незрілість.

А може тому, що всередині щось болить.

Ворф бачить поведінку.

Лваксана бачить емоцію.

Діана намагається бачити обидва рівні.

Ось чому вся трійка потрібна Александру.

Ворф теж не поганий батько

Це важливо.

Легко зробити з нього комічного тирана.

Але він намагається.

Ворф не планував виховувати дитину сам.

К’Елейр загинула.

Александр спочатку жив із людськими прийомними батьками Ворфа.

Потім повернувся до нього.

Ворф постійно вчиться бути батьком буквально під час процесу.

Він помиляється.

Часто.

Але не через байдужість.

Навпаки.

Бо дуже хоче зробити правильно.

І саме ця одержимість «правильністю» створює частину проблем.

Ворф хоче підготувати сина до життя

Лваксана хоче нагадати:

життя вже відбувається.

Оце найкраще формулювання конфлікту.

Ворф:

треба навчитися відповідальності, щоб у майбутньому стати хорошою людиною.

Лваксана:

якщо все дитинство витратити на підготовку до майбутнього, коли саме жити?

Обидва мають рацію.

І обидва можуть бути нестерпними, якщо отримають повний контроль.

Тим часом паразит починає їсти реплікатори

І це спочатку виглядає майже комедійно.

Люди замовляють їжу.

Реплікатори працюють неправильно.

Джорді отримує сотні повідомлень про несправності.

Технічна служба поступово розуміє:

це не локальна поломка.

Деталі систем перетворюються на дивну желеподібну речовину.

Метал фактично зникає.

І тут «Ціна життя» ненадовго згадує:

ми все-таки на зорельоті.

Паразит — дивно хороша паралель до основної історії

Він харчується кораблем.

Не атакує зі злості.

Не має політичної програми.

Просто живе.

Його спосіб існування руйнує чужий.

І саме в серії про «ціну життя» це дуже доречно.

Паразит хоче жити.

Але ціна його життя — смерть «Ентерпрайза».

Лваксана хоче не бути самотньою.

Ціна — можливо, відмова від значної частини себе.

Ворф хоче виховати відповідального сина.

Ціна — ризик перетворити їхні стосунки на суцільний контроль.

Александр хоче свободи.

Якби отримав її без меж — ціною стала б відповідальність.

Усе має вартість.

Кампіо прибуває

І майже миттєво стає зрозуміло:

комп’ютерні профілі збрехали.

Точніше, не збрехали.

Просто показали межу будь-якої системи сумісності.

Можна збігатися за:

цінностями;

статусом;

інтелектом;

соціальними цілями.

І все одно через дві хвилини спільної розмови зрозуміти:

ні.

Абсолютно ні.

Кампіо — не погана людина

Це важливо.

Було б легко зробити його:

злим;

зверхнім;

жорстоким.

Але він просто дуже формальний.

Церемонний.

Пов’язаний протоколом.

І поруч із ним є Ерко — майстер протоколу, людина, яка, здається, народилася вже незадоволеною тим, що хтось неправильно тримає виделку.

Для Лваксани це майже катування.

Вона:

емоційна;

спонтанна;

гучна;

хаотична.

Кампіо:

правильна форма звернення;

правильна процедура;

правильний порядок.

Вони не ненавидять одне одного.

Вони просто з різних Всесвітів.

І тут проблема Лваксани стає очевидною

Вона погодилася на компроміси ще до знайомства.

Зокрема відмовитися від традиційного бетазоїдського весілля без одягу.

Для Кампіо це неприйнятно.

Добре.

У шлюбі люди компромісують.

Нормально.

Але коли він прибуває, швидко з’ясовується:

компромісів буде дуже багато.

Манера говорити.

Поведінка.

Церемонії.

Спонтанність.

Її сама природа.

І Лваксана починає розуміти:

можливо, вона не виходить заміж.

Можливо, поступово наймається на роль дружини міністра Кампіо.

Дуже цікаво, що саме Александр стає її дзеркалом

Вона вчить його:

не дозволяй правилам знищувати радість.

А сама збирається увійти в життя, де правил буде більше, ніж у Ворфа.

Чудова іронія.

Лваксана:

«Александре, ти не можеш жити лише за правилами».

Також Лваксана:

«Я одружуся з чоловіком, чий помічник регулює, як саме я повинна до нього звертатися».

Навіть Александр, дитина, поступово відчуває проблему.

Лваксана говорить йому про компроміс

Дорослі іноді повинні поступатися.

Правда.

Не можна будувати життя лише на:

«Я така, приймайте мене всі».

Люди адаптуються.

Стосунки потребують компромісів.

Але тут головне питання:

де закінчується компроміс і починається самозрада?

Якщо я погодився їсти вечерю о сьомій замість восьмої — компроміс.

Якщо я погодився більше ніколи не поводитися так, як мені природно, — щось інше.

Лваксана поступово доходить саме до цієї межі.

Кампіо теж має право не хотіти такого шлюбу

І це важливо.

Фінал часто читається як:

ура, Лваксана перемогла нудного чоловіка.

Але Кампіо не зобов’язаний любити її спосіб життя.

Якщо для нього:

церемонність;

скромність;

формальність

фундаментальні цінності, він має право сказати:

ми не підходимо.

Саме так само Лваксана має право сказати це.

Проблема не в тому, що хтось із них поганий.

Проблема:

алгоритм оголосив їх сумісними раніше, ніж вони стали людьми одне для одного.

Це напрочуд сучасна тема

Анкета.

Профіль.

Сумісність.

Рекомендація.

Система говорить:

98%.

А потім дві людини зустрічаються.

І одна хоче купатися в бруді з голографічним жонглером.

Інша приводить майстра протоколу.

Алгоритм:

«У мене недостатньо даних».

Так, друже.

Здається.

Епізод майже передбачає культуру алгоритмічних знайомств

Не буквально.

Але ідея впізнавана.

Профіль може відфільтрувати очевидні несумісності.

Не може гарантувати хімію.

Бо сумісність — це не лише набір відповідей.

Це:

ритм;

гумор;

запах;

погляд;

терпіння;

несподіваність;

те, як людина поводиться, коли реплікатор раптом виробляє желе замість вечері.

Останнє у XXIV столітті, мабуть, особливо важливе.

Пікар отримує одну з найкращих комедійних реплік

Лваксана хоче, щоб саме він віддав її нареченому.

Райкер повідомляє це Пікару.

І капітан відповідає приблизно:

ніщо не принесе мені більшого задоволення, ніж віддати місіс Трой.

Прекрасно.

Дуже ввічливо.

Абсолютно дипломатично.

І зміст:

«Будь ласка, заберіть її з мого корабля».

Патрік Стюарт уміє перетворити одну паузу на цілу комедійну сцену.

Лваксана й Пікар — окремий жанр TNG

Вона бачить:

потенційного чоловіка.

Він бачить:

наближення життєвої катастрофи.

І хоча в цій серії вона зайнята іншим нареченим, Пікар однаково страждає.

Бо весілля проходить на його кораблі.

Тобто уникнути Лваксани навіть тоді, коли вона виходить заміж за іншого чоловіка, Пікару не вдалося.

Доля.

Паразит тим часом стає небезпечнішим

Після реплікаторів виходять з ладу інші системи.

Інерційні демпфери.

Корабель починає трясти.

Керування.

Енергетичні канали.

Джорді й Дейта знаходять дивну желеподібну речовину там, де раніше був метал.

І нарешті бачать істоту.

Маленьку.

Швидку.

Майже невловиму.

Вона буквально метаболізує нітрій і залишає після себе непридатну масу.

Ось тут ставки різко зростають.

Бо нітрій є в дуже багатьох системах «Ентерпрайза».

Для паразита корабель — ресторан.

І меню велике.

Найсмішніше, що паразит не знає, що робить щось погане

З його точки зору:

прокинувся;

дім вибухнув;

опинився на величезній конструкції з їжі;

почав їсти.

Абсолютно раціонально.

Це не Хан.

Не Борг.

Не Ромуланська імперія.

Це просто тварина.

І «Ентерпрайз» випадково привіз її додому.

Чудова екологічна історія.

Ненавмисне перенесення виду в нове середовище.

Тільки замість інвазивного молюска — істота, яка їсть життєзабезпечення зорельота.

Джорді та Дейта розуміють походження

Паразит прийшов з астероїда, який «Ентерпрайз» знищив.

Значить, природне середовище багате на нітрій.

Потрібно повернутися до астероїдного поля.

Створити для істоти привабливіше джерело їжі.

Виманити з корабля.

Це дуже «Star Trek»-рішення.

Не:

вбити.

Не:

затопити газом.

А:

зрозуміти поведінку й використати її.

І до того ж їхня проблема частково створена самим «Ентерпрайзом».

Вони знищили її попередній дім.

Тому просто винищити істоту було б трохи незручно морально.

Проблема — корабель може не дожити до повернення

Паразит їсть занадто швидко.

Варп-системи деградують.

Життєзабезпечення відмовляє.

Кисню меншає.

Екіпаж починає втрачати свідомість.

І тут комедійний епізод раптом набуває дуже серйозної загрози.

Лваксана може скасувати весілля.

Александр може сперечатися з Ворфом.

Пікар може жартувати.

Але якщо Дейта не встигне — усі просто задихнуться.

Дейта знову стає останнім, хто стоїть

Чудова перевага андроїда:

кисень — необов’язковий сервіс.

Органічний екіпаж слабшає.

Люди падають.

Навіть Пікар уже майже не функціонує.

А Дейта:

добре.

Отже, тепер керую кораблем сам.

Він веде «Ентерпрайз» до поля.

Налаштовує системи.

Створює багате на нітрій джерело.

Паразит залишає корабель і переходить до астероїда.

Корабель починає відновлювати функції.

Люди приходять до тями.

Катастрофа відвернута.

І все це відбувається майже на фоні основної сімейної комедії.

Через це технічна лінія відчувається трохи приклеєною

Треба бути чесним.

Паразитний сюжет непоганий.

Але він майже не взаємодіє з Лваксаною, Александром і весіллям.

Це фактично B-сюжет.

Можна вирізати паразита й замінити:

іншою технічною аварією,

і основна історія майже не зміниться.

Саме це одна зі слабкостей епізоду.

Найкращі TNG-серії мають сюжет і тему, що зливаються.

Тут тематичні паралелі можна знайти.

Але механічно дві історії живуть поруч, а не разом.

З іншого боку, паразит створює потрібний хаос

І нагадує:

життя не чекає, поки ви вирішите сімейні проблеми.

Лваксана:

криза майбутнього шлюбу.

Ворф:

криза батьківства.

«Ентерпрайз»:

у мене перестає працювати життєзабезпечення.

У кожного свої труднощі.

А потім приходить весілля

Після ремонту можна повернутися до «головної загрози».

Лваксана мала погодитися на костолайнський стиль.

Одяг.

Протокол.

Урочистість.

Правильний порядок.

Усе, чим вона не є.

І вона виходить на церемонію.

За бетазоїдським звичаєм.

Без одягу.

Це не просто жарт

Так.

Сцена побудована як комедія.

Ерко в жаху.

Кампіо шокований.

Усе розвалюється.

Але для Лваксани це акт повернення себе.

Вона фактично говорить:

якщо ти хочеш одружитися зі мною, ось я.

Не версія мене, відредагована протоколом.

Не дипломатично зручна Лваксана.

Я.

З усім бетазоїдським хаосом.

Якщо це неприйнятно — шлюб не повинен відбутися.

І Кампіо йде

Весілля скасовано.

На перший погляд:

провал.

Лваксана знову сама.

Але насправді це набагато кращий фінал, ніж шлюб.

Бо вона ледве не заплатила за страх самотності власною ідентичністю.

Зупинилася.

Ціна виявилася зависокою.

У цьому сенсі Александр допомагає їй так само, як вона допомагає йому

Вона показала хлопчику:

не можна жити лише для правил.

Він, сам того не усвідомлюючи, змусив її подивитися на власний компроміс.

Чи справді вона хоче життя з людиною, яка ніколи не залізе з нею у грязьову ванну?

Звучить смішно.

Але «грязьова ванна» тут просто символ.

Чи може вона бути собою?

Сміятися?

Бути абсурдною?

Гучною?

Спонтанною?

Якщо ні — що саме вона намагається врятувати шлюбом?

Страх самотності — дуже поганий шлюбний консультант

Лваксана старша.

Діана давно доросла.

Чоловіка немає.

Тімісін пішов із її життя трагічно.

Вона хоче близькості.

Цілком природно.

Але бажання:

«не бути самій»

не те саме, що:

«хочу бути саме з цією людиною».

Це фундаментальна різниця.

І, можливо, найдоросліша тема всієї цієї дуже дитячої на вигляд серії.

Кінець повертає всіх у бруд

Лваксана.

Александр.

Діана.

І Ворф.

Так.

Ворф.

У грязьовій ванні.

Це майже важливіше за порятунок корабля.

Бо Ворф, людина, яка на початку хотіла вирішити батьківство угодою й дисципліною, погоджується просто посидіти з сином у бруді.

Йому не подобається.

Очевидно.

Але він там.

Ось компроміс, який працює.

Не відмовитися від себе.

Зробити крок до іншої людини.

Ворф не стає Лваксаною

І слава Кахлессу.

Він не починає танцювати.

Не оголошує правила непотрібними.

Не вирішує:

відтепер Александр може робити все.

Просто приймає:

іноді батько має увійти у світ дитини.

Не лише вимагати, щоб дитина постійно входила у його.

Це дуже хороший урок батьківства.

Александр теж не отримує абсолютної перемоги

Це важливо.

Він не каже:

бачиш, тату, правила дурні.

Вони продовжать працювати над дисципліною.

Але тепер між ними є ще щось.

Спільна безглузда радість.

Саме такого елементу бракувало.

Виховання — не лише корекція поведінки.

Ще й стосунки.

Якщо вся взаємодія батька з дитиною відбувається лише коли щось треба виправити, дитина дуже швидко починає асоціювати самого батька з покаранням.

Діана в цій історії опиняється між двома крайнощами

Ворф:

надто суворий.

Лваксана:

надто вільна.

І це дуже знайома роль Трой.

Людина між хаосом матері та проблемами інших.

Їй доводиться:

допомагати Ворфу;

розуміти Александра;

стримувати Лваксану;

одночасно спостерігати, як мати збирається одружитися з незнайомцем.

Можливо, справжня «ціна життя» — зарплата радниці Трой.

Вона явно її відпрацьовує.

Діана й Лваксана знову показують складні стосунки матері й дорослої доньки

Лваксана часто ставиться до Діани так, наче та все ще дитина.

Діана — навпаки, часто мусить поводитися як доросліша з двох.

Це джерело комедії.

Але й реального болю.

Діана бачить:

мати збирається зробити дурницю.

Не може просто заборонити.

Лваксана доросла.

Має право.

Навіть на поганий шлюб.

Дуже схоже на конфлікти попередніх серій сезону:

автономія не означає право інших забороняти вам неправильний вибір.

Можна попереджати.

Не контролювати.

І тут є тематичний міст до «Етики»

Ворф хотів ризикувати власним життям.

Беверлі й Райкер були проти.

Але остаточно рішення належало йому.

Лваксана хоче одружитися з невідповідною людиною.

Діана проти.

Але не може вибрати замість неї.

П’ятий сезон продовжує питати:

де закінчується турбота й починається контроль?

Навіть у комедійному епізоді.

Кампіо та Ворф цікаво віддзеркалюють одне одного

Обидва люблять:

порядок;

правила;

структуру;

правильність.

Різниця:

Ворф здатен змінюватися.

Повільно.

З болем.

Іноді після кількох консультацій і купання в бруді.

Але здатен.

Кампіо показаний людиною настільки прив’язаною до протоколу, що Лваксана не бачить простору для себе.

Саме гнучкість відрізняє дисципліну від ригідності.

Правила повинні служити життю

Не навпаки.

Мабуть, головна думка епізоду.

Правила Ворфа мають допомогти Александру вирости.

Якщо вони лише роблять дитину нещасною — потрібно коригувати.

Весільний протокол має допомогти людям створити союз.

Якщо він вимагає, щоб одна людина перестала бути собою — щось пішло не так.

Системи «Ентерпрайза» підтримують життя.

Коли паразит перетворює їх на желе, їх ремонтують.

Ніхто не говорить:

«Такі правила, будемо задихатися».

Системи існують заради тих, хто ними користується.

Дуже проста думка.

Люди постійно її забувають.

Лваксана, звичайно, йде занадто далеко в інший бік

Не можна зробити висновок:

роби лише те, що приносить радість.

Життя містить:

обов’язок;

рутинну роботу;

відповідальність;

неприємні розмови;

прибирання кімнати.

Навіть у Паралакс-колонії хтось повинен обслуговувати генератор грязьових ванн.

Мабуть.

Якщо це не роблять голограми.

Але філософія Лваксани потрібна як противага Ворфу.

Саме Александр допомагає серії знайти середину

Він не філософ.

Не дипломат.

Просто дитина.

Йому потрібні:

межі;

але й гра;

обов’язки;

але й любов;

дисципліна;

але й право іноді бути смішним.

Через нього дорослі бачать власні крайнощі.

Це хороше використання дитячого персонажа.

Хоча Александр тут може дратувати

І теж треба бути чесним.

Він скаржиться.

Порушує правила.

Швидко приймає Лваксанину версію світу, бо вона дає саме те, що хоче.

Абсолютно реалістично для дитини.

Не обов’язково приємно для глядача.

Але серія принаймні не намагається представити його маленьким мудрецем.

Він дитина.

Часто саме тому має рацію в речах, які дорослі ускладнили.

І помиляється в інших.

Лваксана тут також може дратувати неймовірно

Вона порушує домовленості Діани й Ворфа.

Самовільно забирає Александра.

Заохочує ігнорувати правила.

Використовує «я просто хочу, щоб усі були щасливими» як універсальне виправдання.

У реальному житті це могло б стати серйозною сімейною проблемою.

Тому не варто романтизувати все, що вона робить.

Її роль потрібна.

Методи — дуже Лваксана.

Тобто приблизно 40% мудрості й 60% соціального тарана.

Меджел Барретт прекрасно розуміє персонажку

Саме тому Лваксана працює навіть тоді, коли сценарій майже перетворює її на карикатуру.

Барретт знаходить за шумом:

самотність;

страх старіння;

потребу бути потрібною;

любов до Діани;

щире співчуття Александру.

Коли вона сидить із ним у бруді, ми віримо:

їй справді не байдуже.

Це не просто чергова можливість порушити правила Ворфа.

Вона бачить самотню дитину.

І хоче дати їй трохи радості.

Саме тому епізод сильніший, якщо пам’ятати «Half a Life»

Без цього Лваксана:

хаотична жінка раптом вирішила одружитися.

З контекстом:

людина пережила справжнє кохання й втрату.

І тепер намагається знайти безпечніший варіант близькості.

Не любов.

Сумісність.

Контракт.

Передбачуваність.

Іронічно, що саме вона висміює контракт між Ворфом та Александром.

Сама ж будує майбутнє життя майже на контрактній основі.

Оце одна з найкращих прихованих паралелей серії

Ворф і Александр:

психологічний контракт.

Лваксана й Кампіо:

шлюб як контракт.

У двох випадках проблема одна.

Стосунки не можна повністю описати правилами.

Правила корисні.

Але довіра, близькість і любов не виникають просто через правильно заповнену форму.

Навіть у XXIV столітті.

Навіть якщо форму обробив дуже хороший комп’ютер.

Паразит теж «укладає контракт» із кораблем без дозволу

Гаразд, це вже трохи натягнута метафора.

Але він теж демонструє:

якщо один учасник системи лише бере ресурс і не враховує існування іншого, довго це не працює.

Добре.

Можливо, зупинимося, поки паразит не став сімейним психологом.

Візуальна сторона Паралаксу дуже специфічна

Яскраві костюми.

Грим.

Театральність.

Практичні декорації.

Абсурдні персонажі.

Це виглядає радше як сцена фантастичного театру, ніж реальний світ.

І саме так має бути.

Голодек дозволяє створювати не реалізм.

А настрій.

Це фантазія Лваксани про простір без серйозності.

Тому надмірність виправдана.

Навіть якщо іноді хочеться, щоб Ворф просто вимкнув програму.

Поет і фраза «чим вище, тим менше»

Одна з тих речей, які звучать глибоко доти, доки не починаєш думати.

І, здається, саме в цьому жарт.

Паралакс висміює надмірну серйозність.

Поет говорить щось претензійне.

Інші не ставляться до нього як до пророка.

Він частина гри.

Лваксана ніби нагадує Александру:

не кожне доросле речення, сказане серйозним голосом, автоматично мудре.

Для сина Ворфа це корисний урок.

Жонглер, який їсть власні світи, майже ідеальний образ цієї серії

Він жонглює кулями.

Називає їх світами.

Потім виявляє, що вони смачні.

І починає їсти.

У будь-якій іншій серії ми б шукали символізм цивілізації, яка споживає власну реальність.

Тут?

Можливо, просто дивний жонглер.

І знаєте що?

Це теж нормально.

Не все повинно бути метафорою.

Лваксана схвалила б.

Що працює найкраще

Для мене — Лваксана й Александр.

Несподівана пара.

Вона бачить його біль.

Він допомагає їй побачити власний.

Потім — Ворф.

Його маленький розвиток від «контракт і дисципліна» до грязьової ванни дуже простий, але працює.

Весільна історія теж має хорошу дорослу тему про страх самотності й межі компромісу.

А паразитна лінія дає серії реальну загрозу й кілька хороших сцен із Джорді та Дейтою.

Що працює слабше

Тон.

Найбільша проблема.

Після «Причини та слідства» та «Першорядного обов’язку» ми отримуємо майже фарс.

І сам по собі фарс не поганий.

Але Паралакс-колонія дуже легко переходить межу від:

химерно

до:

дратівливо.

Паразитна лінія слабо пов’язана з основною.

Кампіо настільки очевидно не підходить Лваксані, що інтриги майже немає.

А фінальна весільна сцена будується на досить простому жарті.

Якщо Лваксана вам не подобається, епізод може здатися значно довшим за 45 хвилин.

Але він не такий безглуздий, як його іноді пам’ятають

Під поверхнею є кілька хороших речей.

Батьківство.

Самотність.

Компроміс.

Право на радість.

Небезпека життя лише за чужими очікуваннями.

Різниця між:

дисципліною

і

контролем.

Різниця між:

компромісом

і

самозрадою.

Це нормальні, навіть сильні теми.

Просто вони загорнуті у величезну різнокольорову ковдру, яку Лваксана, ймовірно, замовила в реплікаторі перед тим, як паразит його з’їв.

Назва «Ціна життя» врешті працює на кількох рівнях

Паразит буквально живе за рахунок корабля.

Александр отримує свободу, але мусить учитися відповідальності.

Ворф отримує дисциплінованого сина лише тоді, коли готовий сам поступитися частиною контролю.

Лваксана могла отримати шлюб ціною власної спонтанності.

Вона відмовляється платити.

Саме це і є головне.

Життя завжди вимагає компромісу.

Але не кожна ціна варта результату.

Для Лваксани головне питання звучить так

Чого я боюся більше?

Бути самій?

Чи перестати бути собою?

На початку відповідь:

самотності.

У фіналі:

втрати себе.

І це, насправді, непогана арка.

Особливо для персонажки, яку легко списати на комічний шум.

Для Ворфа питання інше

Що для мене важливіше?

Щоб Александр правильно поводився?

Чи щоб у нас були справжні стосунки?

Правильна відповідь:

обидва.

Але без стосунків дисципліна починає працювати дуже погано.

Грязьова ванна не вирішить усі проблеми.

Зате створить спогад:

батько був зі мною.

І для дитини це часто важливіше за ще одне правило.

Для Александра

Свобода не означає:

роби все, що хочеш.

Але відповідальність не означає:

ніколи не веселись.

Він теж має пройти половину дороги.

І я радий, що фінал не перетворює Ворфа на людину, яка тепер погоджується з усім.

Він сидить у бруді.

І виглядає так, наче кожна секунда підтверджує його старі підозри щодо людських форм дозвілля.

Прекрасно.

Діана, мабуть, отримує найменше розвитку

Вона переважно реагує.

На матір.

На Ворфа.

На Александра.

І трохи шкода.

Бо тема стосунків через правила й емоції буквально є її професією.

Можна було дати їй сильнішу роль у примиренні підходів.

Проте сам факт, що вона допомагає Ворфу з Александром, буде мати значення для їхніх подальших стосунків.

Пікар отримує мінімум екранного часу, але його страждання прекрасні

Коли Лваксана на борту, Пікару не потрібна велика сюжетна арка.

Достатньо реакцій.

Особливо коли він погоджується «віддати» її нареченому з ентузіазмом людини, яка щойно побачила рятувальну капсулу.

Маленький, але дуже добрий комедійний штрих.

Дейта — справжній MVP технічної історії

Знову.

Кисень падає?

Органічні люди непритомніють?

Дейта:

продовжує працювати.

Це вже майже стандартний страховий поліс «Ентерпрайза».

Пункт 1:

якщо всі люди непритомні, знайти андроїда.

Пункт 2:

дати йому керування кораблем.

Пункт 3:

сподіватися, що цього тижня Дейта не одержимий космічним злочинцем.

Після «Силових ігор» останній пункт справді варто додати.

Паразит теж отримує досить гуманний фінал

Його не знищують.

Перенаправляють у середовище, де є їжа.

Це дрібниця.

Але дуже в дусі Федерації.

Навіть коли істота майже вбила весь екіпаж, першою реакцією після розуміння її природи не стає:

фазери на максимум.

Вона не злочинець.

Просто організм.

Потрібно розвести інтереси.

Це дуже відрізняється від людських конфліктів епізоду

Паразиту легко знайти рішення.

Дайте йому їжу в іншому місці.

Люди складніші.

Не можна просто направити Лваксану до «суміснішого астероїда».

Хоча Діана, можливо, розглядала варіант.

Чи хороша «Ціна життя»?

Так.

Але специфічно.

Це точно не «Причина та слідство».

Не «Першорядний обов’язок».

Не «Дармок».

Тут немає геніальної центральної концепції.

Немає великої моральної промови.

Немає справжньої трагедії.

Це легша сімейна комедія з космічною аварією на фоні.

І саме так її краще сприймати.

Вона особливо добре працює як перепочинок

Після:

паралічу Ворфа;

примусового лікування Сорен;

багаторазового вибуху «Ентерпрайза»;

смерті курсанта й моральної кризи Веслі

глядачеві, можливо, справді потрібна серія, де головною драмою стає:

чи сяде Ворф у грязьову ванну.

І знаєте?

Сідає.

Прогрес.

Оцінка акторської гри

Меджел Барретт — центр серії.

І без неї все розвалилося б.

Лваксана легко може стати нестерпною.

Барретт завжди знаходить маленький емоційний фундамент.

Браян Бонсалл як Александр добре працює саме в комедійних сценах.

Майкл Дорн прекрасний, бо Ворфу майже не потрібно говорити.

Його обличчя в Паралаксі — окремий сценарій.

Марина Сіртіс добре грає людину, яка з дитинства знає:

коли мати говорить «у мене чудова новина», потрібно негайно готувати кризовий протокол.

Тоні Джей робить Кампіо достатньо серйозним, щоб контраст із Лваксаною став майже фізичним.

Найкраща сцена для мене — не весілля

А Лваксана й Александр.

Коли вони вже не просто дуріють.

Коли стає зрозуміло:

обоє самотні.

Александр утратив матір.

Лваксана боїться залишитися сама.

Різний вік.

Різні життя.

Але одна потреба:

хтось має побути поруч без вимоги негайно стати правильним.

Ось тут серія знаходить серце.

Найслабша — можливо, сама Паралакс-комедія

Її забагато.

Після певного моменту жонглер, поет, сперечальники й танцюристи перестають додавати тему.

Просто продовжують бути дивними.

Хтось це обожнює.

Хтось перевіряє, скільки хвилин залишилося.

Я десь посередині.

Але грязьова ванна у фіналі окуповує багато

Бо вся сімейна історія сходиться в одному образі.

Лваксана:

у природному середовищі.

Александр:

щасливий.

Діана:

здалася.

Ворф:

сидить у бруді й переглядає всі рішення, які привели його до цієї миті.

Вони разом.

Ось що важливо.

Не те, що всі погодилися.

Ніхто не погодився.

Вони просто знайшли простір, де можуть бути разом попри відмінності.

Це значно реалістичніша сімейна перемога.

Бо хороші стосунки не означають повної згоди

Ворф не стане Лваксаною.

Лваксана не стане Ворфом.

Діана не перестане дратуватися через матір.

Александр не почне раптом любити правила.

Але вони можуть:

говорити;

компромісувати;

іноді входити у світ іншого.

І саме це тримає стосунки.

Не повна сумісність.

Кампіо й Лваксана були «сумісними» за профілем.

А Ворф і Лваксана — майже космічні антиподи.

Проте саме вони зрештою сидять в одній грязьовій ванні.

Алгоритм сумісності знову нервово оновлює модель.

Підсумок

«Ціна життя» — дуже дивна серія.

І, можливо, її найбільша проблема полягає саме в тому, що вона хоче бути занадто багатьма речами одночасно.

Космічним трилером про паразита.

Сімейною драмою про Ворфа й Александра.

Комедією про Лваксану.

Історією про страх самотності.

Сатирою на формальні шлюби.

Голодековим фарсом.

Уроком про виховання.

Усе це за сорок п’ять хвилин.

Не дивно, що результат трохи нагадує саму Паралакс-колонію.

Гучний.

Барвистий.

Абсурдний.

Іноді надто довго сидить у бруді.

Але якщо пройти крізь комедію, всередині є досить хороша історія.

Ворф хоче бути хорошим батьком.

Тому створює правила.

Александр хоче відчувати, що батько його любить.

Тому чинить опір ситуації, де кожна їхня розмова поступово перетворюється на дисциплінарне засідання.

Діана намагається побудувати систему.

Лваксана приходить і нагадує:

людина — не система.

Александру потрібна відповідальність.

Але також потрібен сміх.

Потрібні правила.

Але також потрібні моменти, коли батько сідає поруч у бруд і просто проводить із ним час.

Лваксана сама намагається зробити протилежну помилку.

Вона так сильно боїться самотності, що готова погодитися на життя, яке поступово зробить її не Лваксаною.

Кампіо хороший на папері.

Їхні профілі сумісні.

Шлюб виглядає раціонально.

Проблема лише в тому, що при зустрічі вони абсолютно не підходять.

І що довше Лваксана намагається переконати себе:

дорослі повинні компромісувати,

то очевидніше стає:

це вже не компроміс.

Вона збирається віддати занадто багато.

Тому на весілля приходить так, як вимагає її власна культура.

Без тієї маски, яку мала надягти заради майбутнього чоловіка.

Кампіо йде.

Весілля зривається.

І це щасливий фінал.

Не тому, що самотність прекрасна.

А тому, що бути самій іноді краще, ніж бути з людиною, поруч із якою неможливо залишатися собою.

Паралельно «Ентерпрайз» переживає буквально біологічну версію тієї самої проблеми.

До нього потрапляє істота.

Вона просто хоче жити.

Але її життя несумісне з життям корабля.

Вона їсть системи.

Перетворює метал на желе.

Вимикає реплікатори.

Демпфери.

Енергію.

Життєзабезпечення.

Зрештою майже всі непритомніють.

Залишається Дейта.

І знаходить рішення.

Не вбити істоту.

Знайти місце, де її потреби не знищують інших.

Нітрієве астероїдне поле.

Паразит іде.

«Ентерпрайз» живе.

Звичайно, це B-сюжет.

Він не дуже органічно сплетений з основним.

Але навіть він ненавмисно підсилює головну думку.

Співіснування працює не тоді, коли один учасник повністю підкоряється іншому.

Потрібно знайти форму, в якій усі можуть залишитися живими.

У прямому або переносному сенсі.

У фіналі вони сидять у бруді.

Лваксана.

Діана.

Александр.

І Ворф.

Особливо Ворф.

Людина, яка могла б провести годинну лекцію про те, що грязьова ванна не має жодної практичної цінності.

І саме тому його присутність важлива.

Він не став менш відповідальним.

Не відмовився від дисципліни.

Не вирішив виховувати Александра за методом:

«роби що хочеш».

Просто зробив один маленький крок у світ сина.

І, можливо, це наймудріша річ в усьому епізоді.

Любов не завжди означає:

навчити іншу людину жити правильно.

Іноді:

сісти поруч із нею в бруд.

Навіть якщо ви клінгон.

Навіть якщо це абсолютно безглуздо.

Особливо якщо це абсолютно безглуздо.

Оцінка: 7,5/10

«Ціна життя» — далеко не вершина п’ятого сезону. Вона надто хаотична, Паралакс-колонія легко може дратувати, паразитний сюжет відчувається пришитим збоку, а весільний фарс іноді перемагає тонші емоційні моменти.

Але серія значно краща за просту репутацію «тієї дивної серії з Лваксаною й грязьовою ванною».

У ній є серце.

Лваксана й Александр несподівано добре працюють разом.

Ворф продовжує вчитися бути батьком.

Діана намагається втримати між ними рівновагу.

А сама Лваксана розуміє, що самотність — неприємна, але життя, в якому потрібно щодня прикидатися іншою людиною, коштує ще дорожче.

І якщо після всього цього головний урок звучить:

не дозволяйте алгоритму сумісності обирати вам чоловіка, не заводьте на корабель металожерних паразитів і хоча б іноді погоджуйтеся посидіти з дитиною в бруді,

то, чесно кажучи, для одного епізоду це вже досить корисний набір життєвих порад.