Є питання, яке фанати «Зоряного шляху» могли ставити ще з 1960-х.

Чому майже всі прибульці в Галактиці виглядають так, ніби хтось узяв людину й сказав:

«Добре. А тепер додамо їй трохи чола».

Клінгони?

Люди з дуже серйозними проблемами на лобі.

Ромуланці?

Загострені вуха й брови.

Кардіассіанці?

Шия, лоб, кілька деталей — і готово.

Вулканці?

Людина, якій пояснили, що емоції — це несерйозно.

Бетазоїди?

Практично люди, тільки дивляться так, ніби вже знають, що ви брешете.

З виробничої точки зору відповідь очевидна:

телебачення має бюджет.

Актори — люди.

Грим коштує грошей.

Глядач повинен бачити обличчя.

Але «The Chase» робить дуже красиву річ.

Вона бере виробниче обмеження франшизи

і говорить:

«Ні. Це не випадковість. Для цього є причина».

І раптом усе те, що десятиліттями виглядало як умовність телевізійної фантастики,

стає частиною історії Галактики.

Саме тому «Погоня» — один із найамбітніших епізодів шостого сезону.

Не тому, що тут найбільша битва.

Її немає.

Не тому, що ставки полягають у знищенні «Ентерпрайза».

Вони значно більші.

На кону —

відповідь на питання:

звідки взялися люди, клінгони, ромуланці, кардіассіанці та безліч інших гуманоїдних народів?

І серія відповідає:

можливо, ви всі далекі родичі.

Звичайно, перше, що роблять далекі родичі після такого відкриття, —

майже стріляють одне в одного.

Галактична сімейна зустріч пройшла успішно.

У Пікара приїжджає старий учитель

Професор Річард Гален.

Археолог.

Наставник.

Людина, яка колись дуже сильно вплинула на молодого Жана-Люка Пікара.

І вже сама його присутність відкриває ще одну частину біографії капітана.

До Зоряного флоту.

До командування.

До «Ентерпрайза».

Пікар міг стати археологом.

Не просто:

«Мені подобається археологія як хобі».

А професійно.

Серйозно.

На все життя.

Гален колись бачив у ньому майбутнього вченого

І, схоже, досі не до кінця пробачив Пікару інший вибір.

Для Пікара це теж болюче.

Бо він дуже поважає Галена.

Можливо, більше, ніж готовий показати.

Учитель приходить із відкриттям.

І пропонує:

залиш «Ентерпрайз».

Хоча б на рік.

Полетімо разом.

Я знайшов щось надзвичайне.

Це вже цікава ситуація після «Tapestry» і «Lessons»

Останні серії шостого сезону буквально питають Пікара:

«А що, якби ти жив інакше?»

У «Tapestry»:

що, якби він не став тим сміливим офіцером?

У «Lessons»:

що, якби особисте життя стало важливішим за командування?

Тепер:

що, якби він став археологом?

Пікар отримує альтернативні дороги одну за одною.

І кожного разу бачить:

так.

Я міг би бути щасливим там.

Але я вже зробив вибір.

Він відмовляє Галену

Не грубо.

Не тому, що археологія більше не важлива.

Навпаки.

Саме тому відмова болить.

Пікар каже:

я не можу просто залишити корабель.

Мої обов’язки тут.

Гален сприймає це дуже особисто.

І між ними виникає конфлікт.

Старий учитель почувається покинутим вдруге

Колись Пікар уже відмовився від життя археолога.

Тепер відмовляється ще раз.

Для Галена це майже доказ:

учень остаточно вибрав інший світ.

Не його.

Це дуже людська образа.

Не надто справедлива.

Але зрозуміла.

Пікар хоче примиритися

Але не встигає.

Шатл Галена атакують йридіани.

«Ентерпрайз» приходить на допомогу.

Занадто пізно.

Гален смертельно поранений.

І помирає.

Тобто їхня остання повна розмова була сваркою.

Це дуже жорстокий сценарний хід.

І саме він дає Пікару особистий мотив продовжити дослідження.

Без смерті Галена «Погоня» була б просто квестом

Знайти стародавню загадку.

Полетіти по планетах.

Випередити суперників.

Весело.

Але емоційно слабко.

Смерть наставника робить це особистим.

Тепер Пікар не просто хоче розгадати таємницю.

Він хоче завершити роботу людини, яку любив і якій не встиг цього сказати.

Це майже акт спокути

Не в сенсі вини за смерть.

Пікар не винен.

Але він відчуває:

я відмовив йому.

Ми посварилися.

Тепер це остання можливість зробити щось разом.

Навіть якщо один уже мертвий.

Так археологічна загадка стає формою посмертної співпраці.

Що саме знайшов Гален?

Він досліджував біологічні структури різних світів.

Дуже старі.

І виявив:

у ДНК абсолютно різних видів є фрагменти, які не виглядають випадковими.

Наче код.

Не ген у звичайному сенсі.

А частина більшої конструкції.

Гален роками шукав фрагменти.

На різних планетах.

У різних організмах.

І зрозумів:

окремо вони нічого не означають.

Разом —

можуть створити повідомлення.

Це неймовірно красива науково-фантастична ідея

Не залишити монумент.

Не космічну станцію.

Не металевий артефакт.

Бо все це може зруйнуватися.

Мільярди років —

дуже довго.

Планети змінюються.

Континенти рухаються.

Цивілізації гинуть.

Зорі згасають.

А життя —

реплікується.

Передає інформацію далі.

Отже, якщо хочеш надіслати повідомлення в надзвичайно далеке майбутнє,

можливо, найкращий носій —

сама біологія.

Послання в ДНК

Не на мільйон років.

На мільярди.

Кожне покоління живих істот стає копіювальною машиною.

Не знаючи цього.

Геніальна концепція.

І дуже Trek-івська.

Наука тут не лише вирішує проблему.

Вона стає поезією.

Але Пікар не єдиний, хто хоче розгадати загадку

Звичайно.

Бо як тільки у Галактиці з’являється стародавня таємниця,

відразу приходять:

клінгони;

кардіассіанці;

ромуланці.

Можливо, вселенський закон.

Якщо знайдений артефакт старший за десять тисяч років —

мінімум три держави повинні спробувати перетворити його на зброю.

Кардіассіанці першими демонструють здоровий оптимізм

Вони чують:

стародавня генетична програма.

І приблизно думають:

«Напевно, це зброя».

Тому що це Кардіассія.

Якщо знайти рецепт пирога віком п’ять тисяч років,

кардіассіанська розвідка, мабуть, перевірить, чи можна використати його для масового ураження.

Клінгони теж не хочуть відставати

Їх представляє капітан Ну’Дак.

Він не особливо цікавиться філософським значенням.

Але якщо існує:

сила;

секрет;

технологія;

можлива перевага,

Клінгонська імперія повинна її отримати.

Важко сперечатися з послідовністю.

І ось починається справжня погоня

Назва працює буквально.

Учасники мають різні фрагменти.

Ніхто не має повної карти.

Тому всі:

шукають;

крадуть інформацію;

стежать один за одним;

блефують;

укладають тимчасові союзи;

погрожують.

Це майже археологічний варіант перегонів озброєнь.

Тільки ніхто не знає, чи приз у фіналі —

бомба,

енциклопедія

чи рецепт супу.

Пікар має перевагу

Він знає Галена.

Розуміє його логіку.

Його спосіб мислення.

У певному сенсі Пікар продовжує діалог із мертвим наставником.

Кожна знайдена підказка —

наче відповідь.

Це дуже гарно.

Гален виявляється присутнім у всій серії

Хоча фізично помирає рано.

Його:

нотатки;

гіпотези;

маршрут;

вибір фрагментів

ведуть Пікара.

Саме так і працює справжня інтелектуальна спадщина.

Учитель помирає.

А спосіб мислення залишається в учневі.

Пікар знову стає археологом

І це видно.

Він захоплений.

Не просто як капітан.

Очі горять.

Йому подобається загадка.

Нарешті не дипломатія.

Не бойова готовність.

А стародавня історія.

І Райкер із командою бачать іншу версію Пікара.

Можливо, саме таким він був би все життя

Якби послухав Галена.

Стояв би над старими артефактами.

Сперечався про цивілізації.

Літав від розкопок до розкопок.

І був би щасливий.

Але тепер його дві половини з’єднуються.

Археологічні знання

ресурси капітана «Ентерпрайза».

І це найкраща відповідь на докір Галена

Пікар не «зрадив» археологію.

Він просто не зробив її професією.

Вона все одно частина його.

І саме тепер дозволяє завершити роботу наставника.

Перший важливий фрагмент

Команда шукає біологічний матеріал на планетах.

Потрібні конкретні види.

Бо код розкиданий не випадково.

Стародавні творці вибрали світи, де еволюційна лінія мала шанс зберегти генетичні компоненти.

Тобто пошук перетворюється на галактичну головоломку.

Але суперники постійно втручаються

Кардіассіанська командирка Гул Оцетт.

Клінгон Ну’Дак.

Кожен має:

частину даних;

частину координат;

підозри.

Ніхто нікому не довіряє.

І це стає майже комедією параної.

Уявіть сімейний пазл

Чотири людини мають по шматку.

Якщо скласти —

отримають відповідь на найбільше питання історії.

Але кожен переконаний:

інші обов’язково використають результат проти нього.

Це дуже точна модель міжзоряної політики.

Іронія майбутнього відкриття вже величезна

Вони буквально збирають доказ того, що мають спільне походження.

І роблять це,

погрожуючи одне одному зброєю.

Це настільки людська поведінка,

що стародавній вид, мабуть, недооцінив силу сімейних сварок.

Клінгони знищують біологічний матеріал

У певний момент Ну’Дак руйнує екосистемний зразок, щоб інші не могли скористатися ним.

Це дуже показово.

Не можу мати я —

не матиме ніхто.

І водночас це підвищує ставки.

Частина коду може бути втрачена назавжди.

Пікар шаленіє

Не в буквальному сенсі.

Але для археолога це майже святотатство.

Знищити унікальний біологічний фрагмент через політичну конкуренцію.

Для нього це доказ:

суперники не розуміють, із чим мають справу.

Вони бачать ресурс.

Він —

історію.

Саме тому Пікар найкраще підходить до загадки

Не тому, що Федерація «краща».

А тому, що він особисто хоче зрозуміти, а не володіти.

Це фундаментальна різниця.

У хорошій археології артефакт не повинен бути трофеєм.

Він повинен розповісти історію.

Коли з’являються ромуланці

Стає ще цікавіше.

Бо тепер у нас майже повний набір старих ворогів Федерації.

Люди.

Клінгони.

Кардіассіанці.

Ромуланці.

Усі біля одного столу.

Або, точніше, на орбіті однієї планети.

Що може піти не так?

Все.

Ромуланський командир значно спокійніший

Це важливо для фіналу.

Він не карикатурний злодій.

Спостерігає.

Аналізує.

І пізніше саме він один із небагатьох, хто справді чує послання.

Це дуже хороший вибір.

Бо серія не хоче сказати:

Федерація зрозуміла,

всі інші дурні.

Розуміння може виникнути будь-де.

Зрештою всім доводиться співпрацювати

Бо код неможливо завершити інакше.

Кожен має частину.

І це вже метафора сама по собі.

Щоб зрозуміти спільне походження,

цивілізації буквально мусять об’єднати інформацію.

Не одна раса.

Не одна імперія.

Разом.

Майже занадто красиво.

Але Star Trek має право іноді бути відверто символічним.

ДНК складається

І з’ясовується:

це не просто код.

При правильній комбінації генетична інформація створює програму.

Вона формує голографічне зображення.

Перед ними з’являється жінка.

Представниця стародавньої гуманоїдної раси.

Прародителька.

Або представниця прародителів.

І ось головне відкриття

Мільярди років тому її народ досліджував Галактику.

І не знайшов інших розумних гуманоїдів.

Вони були самі.

Не просто політично.

Біологічно.

Самотні.

І розуміли:

їхня цивілізація колись зникне.

Тому вони зробили неймовірну річ

Взяли генетичний матеріал.

Посіяли його в первинних океанах різних планет.

Не створили людей.

Не створили клінгонів у готовому вигляді.

А дали еволюції напрямок.

Заклали спільний генетичний фундамент.

Тому мільярди років потому на багатьох світах незалежно виникають гуманоїди.

Це пояснює всю франшизу одним махом

Чому:

дві руки;

дві ноги;

голова;

очі;

схожа біохімія;

можливість міжвидових дітей у деяких випадках.

Звичайно, з реальною біологією це дуже умовно.

Але як внутрішнє пояснення всесвіту —

елегантно.

Прибульці з чолом тепер канонічні

Дякуємо, стародавня цивілізаціє.

Ви не лише засіяли Галактику життям.

Ви також сильно допомогли гримерному відділу Paramount.

Мільярди років стратегічного планування.

Але послання не про біологію

Ось найважливіше.

Представниця прадавньої раси не говорить:

«Вітаємо, ось ваш генетичний родовід».

Її справжній меседж:

ви всі пов’язані.

Ми дали вам частину себе.

Сподівалися,

що одного дня ви зберете послання.

І зрозумієте:

ваші відмінності менші, ніж здаються.

Це чистий Gene Roddenberry

Настільки, що майже чути:

людство повинно подолати племінність.

Тільки масштаб уже галактичний.

Люди.

Клінгони.

Ромуланці.

Кардіассіанці.

Усі — далекі гілки одного задуму.

Не в культурному сенсі.

Біологічно.

І що роблять слухачі?

Кардіассіанка:

практично розчарована.

Клінгон:

ображений.

Бо ідея, що клінгони мають щось спільне з людьми чи кардіассіанцями,

для нього звучить майже як особиста образа.

І це одночасно смішно

та сумно.

Вони знайшли найбільшу спільність у Галактиці

І перша реакція:

«Не подобається».

Знову дуже правдоподібно.

Факти не автоматично змінюють ідентичність.

Можна дати людині доказ спільного походження.

А вона скаже:

«Добре. Але вони все одно огидні».

Ось чому політика складніша за генетику.

Наївність стародавніх

Можливо, вони думали:

коли нащадки побачать послання,

обіймуться.

Підпишуть мир.

Створять галактичну федерацію.

Реальність:

клінгон і кардіассіанка майже сперечаються, хто має більший привід ображатися.

Якби запис міг реагувати,

вона, мабуть, додала б:

«Ми чекали мільярди років заради цього?»

Пікар теж розчарований

Він розуміє значення.

Для нього це:

історичний;

науковий;

філософський

момент.

А інші майже відразу повертаються до старих позицій.

Наче нічого не сталося.

І це боляче.

Бо Пікар хоче вірити в силу знання

Археологія для нього має сенс саме тому, що минуле може змінити теперішнє.

Ти дізнаєшся, ким були люди.

Вчишся.

Стаєш кращим.

А тут він знаходить, можливо, найбільше археологічне відкриття всіх часів.

І світ не змінюється.

Принаймні не відразу.

Це дуже дорослий момент Star Trek

Серіал міг би закінчитися:

усі дивляться одне на одного.

Клінгон знімає зброю.

Кардіассіанка посміхається.

Ромуланець говорить:

«Можливо, настав час миру».

Музика.

Кінець.

Було б красиво.

І неправдоподібно.

Натомість майже всі відлітають

Старі конфлікти залишаються.

Кордони.

Війни.

Недовіра.

Одна генетична істина не знищить тисячоліття історії.

Це набагато сильніше.

Бо зміни рідко відбуваються миттєво.

Ідея може бути насінням.

Не фіналом.

Але ромуланський командир залишається на зв’язку

І саме тут серія дає надію.

Він говорить із Пікаром.

Не офіційно.

Не як дипломат.

Майже особисто.

І визнає:

можливо,

одного дня

це матиме значення.

Можливо, між їхніми народами є більше спільного.

Це маленька репліка

Але вона важливіша за великий мирний договір.

Бо показує:

послання все-таки дійшло хоча б до однієї людини.

Іноді цього достатньо для початку.

Ромуланець як носій надії

Дуже правильний вибір.

Ромуланці —

одні з найстаріших ворогів людей у франшизі.

Якщо саме ромуланський командир може сказати:

«Можливо, ми не такі різні»,

у цьому є сила.

Не означає:

завтра мир.

Але можливість існує.

І Пікар це розуміє

Його розчарування трохи відступає.

Гален витратив життя не дарма.

Стародавній народ не залишив повідомлення дарма.

Можливо, результат не буде негайним.

Археологія часто так працює.

Відкриття може змінювати світ поступово.

Гален теж отримує посмертну перемогу

Його робота завершена.

Гіпотеза правильна.

І Пікар тепер розуміє масштаб того, що втратив.

Гален знайшов щось справді величезне.

Не просто ще одну стародавню цивілізацію.

А зв’язок між майже всіма цивілізаціями.

Але є сумний парадокс

Гален не дожив буквально кілька днів до відповіді.

Все життя шукав.

Помер перед фіналом.

Це жорстоко.

І дуже археологічно.

Вчені часто будують роботу, завершення якої можуть не побачити.

Знання — колективний процес.

Пікар стає наступною ланкою

Гален отримав ідеї від власних учителів.

Передав Пікару.

Пікар завершив.

І тепер відкриття піде далі.

Це дуже красиво римується з генетичним повідомленням.

І там,

і тут

інформація передається через покоління.

Стародавня цивілізація передає себе через ДНК

Гален —

через учня.

Обидва знають:

можливо, особисто не побачать результат.

Але залишають щось після себе.

Це майже прихована центральна тема серії:

спадщина інформації.

Після «Birthright» це особливо цікаво

Лише кілька серій тому TNG говорив:

що передають батьки дітям?

Тепер:

що може передати ціла цивілізація майбутнім видам?

Шостий сезон дуже любить спадщину.

Особисту.

Культурну.

Біологічну.

І знову повертається тема пам’яті

«Relics» —

Скотті як жива пам’ять.

«Tapestry» —

минуле Пікара.

«Birthright» —

клінгонська культурна пам’ять.

«Lessons» —

флейта й Катаан.

«The Chase» —

пам’ять, записана в самій ДНК.

Це вже майже систематичний мотив сезону.

Галактика як архів

Дуже красива ідея.

Не лише руїни.

Не лише бібліотеки.

Саме життя зберігає історію.

Кожен організм —

носій крихітного фрагмента минулого.

Ми буквально носимо історію в клітинах.

У реальній біології це теж частково правда.

Еволюційна історія записана в геномі.

TNG просто перетворює це на міжзоряний масштаб.

Наукова правдоподібність

Якщо дуже прискіпуватися,

концепція проблематична.

Еволюція протягом мільярдів років не зберігала б складний код настільки акуратно без сильного селективного механізму.

Незалежна еволюція на різних планетах ще складніша.

Але Star Trek ніколи не був жорсткою науковою фантастикою в цьому сенсі.

Його цікавить ідея.

І ідея сильна.

Пансpermia плюс програмування

Тут фактично використовується варіант спрямованої панспермії.

Стародавня цивілізація не чекає випадкового поширення життя.

Вона свідомо засіває світи.

Додає власний генетичний шаблон.

Це дуже давня науково-фантастична концепція.

Але TNG використовує її, щоб вирішити конкретне питання свого всесвіту.

Чому всі настільки сумісні?

Ось відповідь.

Не ідеальна науково.

Але драматично дуже задовільна.

Люди й клінгони не просто випадково однакової форми.

Вони — далекі родичі в космічному сенсі.

Це також змінює значення міжвидових конфліктів

Клінгони століттями вважають себе принципово іншими.

Ромуланці —

свою культуру особливою.

Люди —

себе окремою еволюційною історією.

А тут з’ясовується:

на найглибшому рівні всі мають спільний початок.

Це майже удар по расовому есенціалізму всього квадранта.

І саме тому реакція така оборонна

Якщо ваша політична ідентичність частково побудована на:

«ми не вони»,

а наука раптом говорить:

«ви дуже буквально родичі»,

це загрожує не тілу.

А самоопису.

Люди часто сильніше захищають ідентичність, ніж факти.

Серія це добре розуміє.

Кардіассіанці особливо показові

Їхнє суспільство дуже ієрархічне.

Націоналістичне.

Засноване на уявленні про перевагу держави.

І тут приходить повідомлення:

у генетичному фундаменті ви не унікальні.

Уявляю, як це сподобалося б Центральному командуванню.

Спойлер:

ніяк.

Клінгони мають схожу проблему

Їхня культура значною мірою базується на особливості клінгонського духу.

А тут:

«Ваші далекі предки частково ті самі, що й у людей».

Ну’Дак майже відчуває, що його образили особисто.

Можливо, найбільш клінгонська реакція.

А люди?

Федерація теж не повинна автоматично вважати себе кращою.

Пікар приймає відкриття добре.

Але він особливо підготовлений.

Археолог.

Гуманіст.

Капітан Федерації.

Звичайний громадянин Землі теж міг би мати складну реакцію.

Серія не досліджує це.

Шкода.

Наслідки відкриття мали б бути величезні

Ось одна з найбільших претензій до «The Chase».

Вони щойно знайшли відповідь на питання про походження великої частини розумного життя Галактики.

Це повинно змінити:

біологію;

антропологію;

релігію;

політику;

філософію;

освіту.

Цілі наукові дисципліни.

А наступного тижня?

Райкер має психологічну кризу в «Frame of Mind».

І майже ніхто не згадує відкриття.

Класична хвороба епізодичного TNG

Відкрий Бога.

Знайди походження життя.

Переживи сорок років за двадцять хвилин.

Наступного понеділка:

«Капітанський журнал…»

Статус-кво.

Для сучасного серіалу це майже неможливо уявити.

Але в 1993 році формат був інший

Серіал повинен працювати в будь-якому порядку синдикації.

Глядач може пропустити епізод.

Довгі наслідки ускладнюють показ.

Тому навіть найбільші відкриття часто залишаються локальними.

Це виробничий компроміс.

Цікаво, що значно пізніше франшиза повернеться до цієї ідеї

Але для самого TNG «The Chase» довго стояла майже окремо.

Тим дивніше,

бо концепція величезна.

Майже фундаментальна для всього всесвіту.

Чи справді Прародителі створили всі гуманоїдні види?

Не буквально.

Вони заклали генетичні програми в первинне життя.

Еволюція далі працювала самостійно.

Саме тому види різні.

Але є спільний шаблон.

Це важливе уточнення.

Інакше це була б не еволюція,

а галактичний конструктор персонажів.

Стародавня цивілізація як «батьки» Галактики

У певному сенсі так.

Але вони не залишають:

правил;

релігії;

закону.

Лише повідомлення.

Це дуже гуманістично.

Вони не хочуть контролювати нащадків.

Лише сказати:

ви не самі.

Ви пов’язані.

І тут є сум

Їхня мотивація народилася із самотності.

Уявіть.

Ваша цивілізація подорожує Галактикою.

Шукає інших.

Світ за світом.

Тиша.

Немає рівних.

Ви розумієте:

можливо, ми перші.

І, можливо, помремо до того, як з’являться інші.

Це дуже сумна космічна ситуація.

Тому вони створюють майбутню компанію

Не для себе.

Вони все одно не зустрінуть цих видів.

Але хочуть, щоб майбутні розумні істоти мали те, чого не мали вони:

інших.

Це майже акт космічної щедрості.

І трохи моторошний

Бо вони втручаються в еволюцію мільярдів світів.

Без згоди.

Звичайно, згоди тоді не було в кого питати.

Але масштаби втручання неймовірні.

Практично вся гуманоїдна історія частково є результатом їхнього рішення.

Основна директива ще не існувала

Очевидно.

Стародавні:

«Ми засіяли тисячі планет власним генетичним матеріалом».

Пікар десь у майбутньому:

дуже довга мовчанка.

Чи були вони морально праві?

Серіал навіть не ставить це питання.

Для неї акт позитивний.

Але можна уявити іншу інтерпретацію.

Можливо, на деяких світах без втручання виникли б зовсім інші форми розуму.

Вони фактично змінили потенційне майбутнє.

Це величезна етична тема.

Але головна думка інша

Не про право на генетичне втручання.

А про єдність.

І тут серія максимально Roddenberry-esque.

Різноманітність не заперечує спільність.

Спільність не скасовує різноманітність.

Це дуже гарний баланс.

Люди й клінгони все одно різні

Культура.

Історія.

Мова.

Психологія.

Цінності.

Спільна генетична основа не перетворює їх на одну цивілізацію.

І не повинна.

Мета не:

«Всі однакові».

А:

«Відмінності не роблять вас абсолютно чужими».

Це значно сильніше.

Єдність без одноманітності

Одна з центральних ідей Star Trek взагалі.

Федерація не вимагає:

всі станьте людьми.

Навпаки.

Вулканці залишаються вулканцями.

Андоріанці — андоріанцями.

Люди — людьми.

Спільна політична система може існувати без стирання культур.

«The Chase» піднімає цю думку до біології.

Найбільша іронія серії

Усі шукають секрет,

бо думають:

він дасть їм перевагу.

А секрет говорить:

ви не настільки окремі, як думаєте.

Це майже космічний жарт.

Кардіассіанці хотіли зброю.

Клінгони —

силу.

Отримали урок біології про родинні зв’язки.

Ну’Дак, мабуть, хотів повернення коштів

«Я летів через пів квадранта заради цього?»

Так.

Вітаємо.

Ваш прапрапрапрапрапредок частково той самий, що в Пікара.

Приємного дня.

Ромуланський командир реагує найцікавіше

Бо бачить не образу.

А можливість.

Можливо, це пов’язано з історією ромуланців і вулканців.

Вони вже знають:

два дуже різні народи можуть мати спільне походження.

Для них сама ідея не настільки чужа.

Це хороший підтекст.

Ромуланці й вулканці як мікроверсія всієї серії

Один вид.

Спільні предки.

Кардинально різні культури.

Політичні вороги.

І все одно біологічно близькі.

«The Chase» просто говорить:

тепер масштабуй це на Галактику.

Саме тому Спок, мабуть, обожнював би це відкриття

Його ідея возз’єднання отримує майже космологічне підтвердження.

Якщо навіть люди й клінгони мають спільний фундамент,

вулканці й ромуланці точно можуть хоча б спробувати поговорити.

Пікар наприкінці лишається з двома спадщинами

Галена.

І Прародителів.

Одна особиста.

Одна галактична.

Обидві говорять приблизно:

знання треба передати далі.

Навіть якщо результат побачать не всі.

Учитель і Прародителька виконують схожі ролі

Гален залишає загадку Пікару.

Прадавня цивілізація залишає загадку майбутнім видам.

Обидва не можуть завершити контакт у живому діалозі.

Тому створюють повідомлення.

Учень має розшифрувати.

Це дуже красиве структурне дзеркало

На початку:

одна людина залишає незавершене дослідження.

У фіналі:

з’ясовується, що ціла цивілізація залишила незавершене повідомлення.

Пікар завершує обидва.

І тому особистий сюжет не губиться за космічним масштабом

Навіть коли говоримо про мільярди років,

емоційний центр —

старий професор і його колишній студент.

Це дуже важливо.

Без цього серія могла б бути сухою лекцією.

Норман Ллойд як Гален

Прекрасний вибір.

Він створює враження:

ця людина справді десятиліттями жила наукою.

Є:

гордість;

втома;

інтелект;

образа;

прихована любов до учня.

Він з’являється ненадовго,

але його присутність відчувається весь епізод.

Патрік Стюарт теж отримує дуже «пі́карівський» матеріал

Археологія.

Інтелектуальна загадка.

Смерть наставника.

Етична дискусія.

Можливість дипломатичного висновку.

Це майже концентрат персонажа.

Джонатан Фрейкс як режисер

Цікаво, що Райкер цього разу за камерою.

Фрейкс добре тримає темп.

Бо серія має багато:

координат;

наукових пояснень;

переговорів;

переходів між кораблями.

У менш впевненій постановці все могло перетворитися на людей, які сорок хвилин дивляться на екрани.

Але є відчуття погоні.

Сам Фрейкс хотів більш виразних натурних сцен

Однак бюджет і виробничі обмеження змусили частину планет знімати на знайомих декораціях. Через це деякі світи виглядають як класична «Planet Hell» TNG. Це одна з тих ситуацій, коли ідея серії значно більша за її візуальні можливості.

Але концепція витримує.

Якщо перезняти цю серію сьогодні

Можна було б показати:

десятки планет;

гігантські археологічні локації;

стародавні океани;

голографічну реконструкцію розселення життя;

величезний космічний масштаб.

Було б неймовірно.

Але є ризик:

спецефекти затьмарили б ідею.

У TNG більшість масштабу доводиться уявляти.

І це іноді працює на користь.

Прародителька виглядає просто

Не гігантська істота.

Не енергетичний бог.

Гуманоїдна жінка.

Це принципово.

Бо повідомлення:

ми схожі.

Якби вона була трикілометровою медузою з двадцятьма очима,

метафора працювала б трохи гірше.

Хоча цікаво:

чому Прародителі самі гуманоїдні?

Саме тому, що їхній шаблон і став основою майбутніх гуманоїдів.

Тобто всі схожі на них.

Не вони схожі на всіх.

Це важлива деталь.

Галактика фактично наповнена їхніми далекими відображеннями

Людське обличчя.

Клінгонське.

Ромуланське.

Кардіассіанське.

У кожному —

частина дуже старої цивілізації.

Є щось майже міфологічне.

Наука перетворюється на міф про створення

Практично всі культури мають історії:

боги створили людей;

предки дали життя;

перші істоти засіяли світ.

«The Chase» дає Star Trek науково-фантастичний міф творення.

Не бог.

Цивілізація.

Не магія.

Генетична інженерія.

Але функція схожа.

І це могло б сильно вплинути на релігію

Уявіть реакцію релігійних систем різних світів.

Клінгонська міфологія Кахлеса.

Людські релігії.

Кардіассіанські вірування.

Вулканські традиції.

Тепер є доказ:

ваша біологічна форма частково спроєктована іншою цивілізацією.

Це величезна філософська бомба.

Серія не має часу на наслідки

І це, мабуть, її найбільший недолік.

Відкриття настільки велике,

що 45 хвилин мало.

Можливо, «The Chase» мала бути двосерійником.

Навіть трисерійником.

Перша частина:

Гален.

Таємниця.

Пошук.

Друга:

міждержавна гонка.

Фінал:

послання й наслідки.

Це могло б бути грандіозно.

Але тоді втратили б швидкість

Поточна серія майже пригодницька.

Постійно рухається.

І саме тому дивиться легко.

Тож компроміс зрозумілий.

Чи краще було б не пояснювати гуманоїдів взагалі?

Деякі фанати можуть сказати:

так.

Не все потребує внутрішньосвітового пояснення.

І це справедлива позиція.

Телевізійна умовність може просто залишатися умовністю.

Але якщо вже пояснювати,

«The Chase» робить це дуже елегантно.

Вона не каже:

усі гуманоїди походять від людей.

Що було б дуже егоцентрично.

І не:

усі походять від вулканців.

А вводить третю, давно зниклу цивілізацію.

Тобто ніхто з сучасних народів не отримує право сказати:

«Ми оригінал».

Це важливо.

Ніхто не головний спадкоємець

Люди —

одна гілка.

Клінгони —

інша.

Ромуланці —

інша.

Кардіассіанці —

інша.

Всі різні.

Всі рівною мірою далекі.

Це дуже Федераційна за духом ідея.

Навіть Земля перестає бути центром

Що завжди корисно для Star Trek.

Франшиза розповідається з людської перспективи.

Легко почати думати:

люди — головний вид історії.

«The Chase» каже:

ні.

Ви одна з дуже багатьох реалізацій старого генетичного задуму.

Скромніше.

І цікавіше.

Пікар це приймає легко саме тому, що він дослідник

Для справжнього вченого хороший результат —

не той, який підтверджує его.

А той, який пояснює дані.

Гален теж, імовірно, відреагував би саме так.

Ось ще одна річ, яка поєднує наставника й учня.

Кардіассіанка Оцетт реагує практично

Ніякого духовного потрясіння.

Доказ не дає стратегічної переваги?

Тоді інтерес падає.

Це хороша характеристика Кардіассіанського союзу.

І трохи чорний гумор.

Ну’Дак реагує культурно

Ідея спільного походження суперечить його гордості.

Йому не потрібен практичний аргумент.

Просто не подобається.

Теж дуже в характері.

Ромуланець реагує інтелектуально

І тому саме він залишає двері відкритими.

Три реакції.

Три культури.

Досить економно написано.

Пікар отримує не ту перемогу, якої хотів

Він, мабуть, на секунду сподівається:

ось доказ.

Ось шанс.

Але історія не завершується миром.

Це важливо для його характеру.

Він часто вірить:

розумні істоти, отримавши достатньо інформації, можуть зробити правильний висновок.

«The Chase» нагадує:

інформація — лише початок.

Люди не є логічними машинами

Вибач, Дейто.

І цивілізації —

тим більше.

Є:

гордість;

страх;

історія;

традиції;

політичні інтереси.

Один генетичний доказ не перепише все.

Але він може стати першим каменем

Саме репліка ромуланця дає цю надію.

Можливо, через сто років.

Через двісті.

Хтось згадає.

І скаже:

ми справді родичі.

Можливо, варто не стріляти сьогодні.

Так працюють великі ідеї.

Повільно.

Прародителі, напевно, саме це й розуміли

Вони чекали мільярди років.

Навряд чи розраховували на миттєвий політичний ефект.

Їхнє мислення було надзвичайно довгостроковим.

Навіть один діалог між Пікаром і ромуланцем —

можливо, вже успіх.

Гален теж працював роками

І, можливо, ніколи не знав, чи розгадає.

Це ще одна рима.

Великі відкриття потребують терпіння.

Людське життя коротке.

Інформація може жити довше.

Найкраща сцена

Для мене —

фінальне послання Прародительки.

Не через візуальний ефект.

А через масштаби.

Ти раптом усвідомлюєш:

мільярди років історії,

тисячі цивілізацій,

війни,

імперії,

Федерація —

частково виросли з рішення однієї дуже давньої культури.

Це справжнє відчуття wonder.

Найемоційніша сцена

Смерть Галена.

Бо без неї головоломка не мала б серця.

Пікар не встиг примиритися.

Саме це підштовхує його вперед.

І коли загадка розкрита,

є відчуття:

це також їхня остання спільна робота.

Найсмішніша частина

Реакція клінгонів на відкриття.

Всесвіт:

«Ви всі родичі».

Клінгон:

«Образливо».

Неймовірно послідовно.

Найбільша втрачена можливість

Наслідки.

Без конкуренції.

Це відкриття мало б згадуватися роками.

У дипломатії.

Науці.

Релігії.

Навіть у побутових суперечках.

«Ми не маємо нічого спільного з людьми!»

«Насправді…»

І понеслося.

Але як одиночний епізод він працює дуже добре

Є:

особистий мотив;

пригодницький темп;

наукова загадка;

політична гонка;

великий концептуальний фінал.

Рідко TNG вміщує стільки в 45 хвилин без повного перевантаження.

Джо Меноскі любить великі концепти

І тут це видно.

Запис у ДНК.

Походження гуманоїдів.

Археологія як детектив.

Рональд Д. Мур додає політичну й персонажну структуру.

Результат дуже характерний для сильного пізнього TNG.

Серія також є любовним листом до археології

Археологія тут —

не просто:

знайшли вазу.

Це реконструкція минулого з фрагментів.

Буквально.

Один шматок тут.

Інший за тисячі світлових років.

Потрібно зрозуміти:

яку картину вони формують.

Це майже ідеальна метафора дисципліни.

Пікар як археологічний детектив

Йому дуже пасує.

Спостереження.

Контекст.

Терпіння.

Інтелект.

Повага до минулого.

Можна легко уявити альтернативний серіал:

«Professor Picard: Galactic Archaeology».

26 серій.

Пікар сердиться на людей, які торкаються артефактів без рукавичок.

Я б дивився.

Гален, можливо, мав рацію

Пікар міг би бути великим археологом.

Але він став великим капітаном,

який іноді може бути великим археологом.

Можливо, це навіть краще.

Бо саме ресурси «Ентерпрайза» дозволяють завершити пошук.

Життя рідко зводиться до:

одна дорога правильна,

інша помилкова.

Учитель часто бачить лише одну версію потенціалу учня

Гален бачив:

видатний археолог.

А Пікар став:

капітаном;

дипломатом;

дослідником;

і все одно археологом у душі.

Можливо, Гален недооцінив масштаб учня.

Це теж цікава тема.

Пікар так і не може йому це пояснити

І саме тому смерть болить.

Якби був час,

можливо, сказав би:

ви були для мене важливі.

Я не відкинув те, чого ви мене навчили.

Просто використав інакше.

Але часу немає.

Це дуже реальна трагедія.

Люди часто відкладають такі розмови.

Потім стає пізно.

Завершення роботи — його спосіб сказати це

Не словами.

Дією.

Пікар доводить:

уроки Галена живуть у ньому.

Сам факт, що він може розгадати загадку,

є найкращою даниною вчителеві.

«The Chase» і гуманізм Star Trek

Фінальна ідея дуже проста.

Ми схожі більше, ніж думаємо.

Біологічні відмінності реальні.

Культурні —

теж.

Але жодна з них не повинна автоматично бути підставою для ворожнечі.

Універсально.

І дуже по-Trek.

Звичайно, спільне походження не гарантує миру

Люди на Землі мають надзвичайно спільне походження.

Це ніколи не заважало їм воювати.

Тому серія мудро не робить біологію чарівним вирішенням політики.

Це лише аргумент.

Що з ним робити —

вирішують живі.

І це навіть сильніше

Бо мир не можна отримати від стародавнього повідомлення.

Його треба вибрати.

Прародителі можуть сказати:

ви родичі.

Але не можуть змусити поводитися як родичі.

Можливо, на краще.

Сімейні зустрічі й без того небезпечні.

«Погоня» насправді не про погоню

Хоча фізично вона є.

Справжня погоня —

за значенням.

Кожна цивілізація хоче знайти відповідь першою.

Пікар єдиний, хто поступово розуміє:

відповідь не може «належати» комусь одному.

Вона буквально створена для всіх.

Стародавній код неможливо скласти одній цивілізації

Це не випадковість.

Прародителі фактично запрограмували співпрацю.

Щоб прочитати:

потрібні фрагменти з різних світів.

Тобто повідомлення не лише говорить про єдність.

Його структура вимагає єдності.

Це дуже елегантно.

Шкода лише, що одержувачі трохи не зрозуміли натяк

Стародавні:

«Для відкриття істини вам треба співпрацювати».

Сучасні цивілізації:

«Добре. А після цього можна знову погрожувати одне одному?»

Так.

Очевидно.

Але Пікар усе одно отримує маленьку перемогу

Ромуланський капітан.

Одна людина.

Одна розмова.

Можливо, цього достатньо.

У гуманістичному Star Trek великі зміни часто починаються саме так.

Не з указу.

З контакту.

Чи змінило це Пікара?

Можливо, менше, ніж «Tapestry» чи «Lessons».

Але дало йому:

закриття щодо Галена;

підтвердження власної археологічної частини;

одне з найбільших відкриттів кар’єри.

Не поганий тиждень.

Чи змінило Галактику?

Мало б.

Серіал майже цього не показує.

Але сама ідея залишається.

І тому «The Chase» значно важливіша для лору, ніж може здатися під час першого перегляду.

Одна серія пояснила десятиліття гриму

І вже за це заслуговує поваги.

Коли наступного разу побачите:

«людину, але з дивним носом»,

не звинувачуйте бюджет.

Це стародавній генетичний план.

Дуже далекоглядно.

Підсумок

«Погоня» — одна з тих серій Star Trek: The Next Generation, які починаються майже камерно,

а закінчуються космологією.

На початку —

старий професор приходить до колишнього учня.

Гален дивиться на Пікара й бачить людину, яка колись могла піти іншим шляхом.

Стати археологом.

Продовжити його справу.

Можливо, навіть стати наступним великим дослідником стародавніх цивілізацій.

Пікар відмовляється.

Не тому, що археологія йому байдужа.

А тому, що «Ентерпрайз» теж не випадковість.

Командування —

його життя.

Гален не приймає цього.

Вони сваряться.

А потім професор помирає.

І Пікар залишається з найгіршою формою незавершеної розмови.

Тому бере роботу Галена.

Спочатку майже з почуття провини.

Потім —

із захопленням.

І поступово бачить:

його вчитель справді знайшов щось величезне.

Фрагменти генетичного коду, розкидані по Галактиці.

Запис, який ніхто не міг прочитати окремо.

Тільки разом.

І тут починається погоня.

Клінгони.

Кардіассіанці.

Федерація.

Ромуланці.

Кожен думає:

якщо загадка настільки стара,

там має бути щось корисне.

Зброя.

Сила.

Технологія.

Перевага.

Це надзвичайно правдоподібна реакція.

Ми майже ніколи не припускаємо, що стародавня цивілізація могла залишити щось не для того, щоб нами керувати,

а просто щоб сказати:

«Ми були тут».

Саме це роблять Прародителі.

Вони говорять:

ми колись були самі.

Шукали інших.

Не знайшли.

Знали, що колись зникнемо.

Тому залишили частину себе в океанах молодих планет.

Не щоб створити імперію.

Не щоб поклонялися.

Не щоб майбутні народи виконували їхні закони.

А щоб одного дня інші розумні істоти подивилися одна на одну

і зрозуміли:

ви не абсолютно чужі.

Людина.

Клінгон.

Ромуланець.

Кардіассіанець.

Ваші культури різні.

Ваші держави воюють.

Ваші історії сповнені образ.

Але десь дуже глибоко,

у клітині,

є слід одного стародавнього рішення.

Ви всі частково виросли з одного насіння.

Це одна з найчистіших гуманістичних ідей у всьому TNG.

І серія робить ще одну мудру річ:

не дозволяє цій істині чарівно виправити політику.

Клінгон не починає обіймати Пікара.

Кардіассіанка не пропонує мир.

Ніхто не створює нову галактичну федерацію.

Більшість просто розчарована.

Вони хотіли зброю.

Отримали спорідненість.

Можливо, для деяких цивілізацій це значно менш бажаний приз.

Але одна людина слухає.

Ромуланський командир.

Він говорить Пікару:

можливо, колись це буде щось означати.

Не сьогодні.

Можливо, не завтра.

Але колись.

І саме це, мабуть, найкращий фінал для такого епізоду.

Бо великі ідеї майже ніколи не змінюють світ миттєво.

Вони залишаються.

Чекають.

Як генетичний код Прародителів.

Як дослідження Галена.

Як урок учителя, який учень повністю розуміє лише після його смерті.

«The Chase» тому є не лише історією про походження гуманоїдів.

Це історія про спадщину.

Прародителі залишили себе в ДНК.

Гален залишив себе в Пікарі.

Пікар тепер передасть відкриття далі.

І, можливо, через покоління хтось зробить із цього більше, ніж сьогоднішні клінгони чи кардіассіанці здатні уявити.

Саме так працює цивілізація.

Ми отримуємо фрагменти.

Від батьків.

Учителів.

Мертвих культур.

Старих книжок.

Археологічних руїн.

Навіть власних генів.

А потім складаємо їх у щось нове.

Не завжди правильно.

Не завжди одразу.

Але якщо пощастить —

одного дня бачимо більшу картину.

Гален усе життя шукав її.

Пікар завершив.

І картина виявилася водночас грандіозною

і дуже простою:

ви всі різні.

І все-таки ви родичі.

Галактика почула.

Не всі були в захваті.

Що ж.

Для родини це, мабуть, нормально.

Виробнича історія добре пояснює масштаб задуму: Джо Меноскі та Рональд Д. Мур спеціально хотіли дати внутрішньосвітове пояснення тому, чому більшість розумних видів Star Trek гуманоїдні. Ідея визрівала понад рік, а особистий зв’язок Галена з Пікаром додали пізніше, коли продюсери вирішили, що самій «галактичній загадці» бракує емоційного центру. Memory Alpha