«Теоретично» — In Theory — одна з найбільш дивних романтичних серій Star Trek: The Next Generation.

Не тому, що роман відбувається між представниками двох ворогуючих рас.

Не тому, що хтось закохується в голограму.

Не через часовий парадокс.

І навіть не через Q, який знову вирішив погратися людськими почуттями.

Цього разу все набагато простіше.

Жінка закохується в Дейту.

А Дейта вирішує:

чому б не спробувати?

І тут починається проблема.

Бо для Дженни Д’Сори романтичні стосунки — це:

емоції;

взаємність;

спонтанність;

увага;

образи;

примирення;

бажання;

страх втратити;

потреба бути потрібною.

Для Дейти —

нова галузь дослідження людської поведінки.

Він чесно створює спеціальну програму.

Виділяє їй частину своїх обчислювальних ресурсів.

Вивчає романтичні ритуали.

Дарує квіти.

Готує вечерю.

Прибирає квартиру.

Змінює тон голосу.

Виконує роль ревнивого партнера.

Навіть входить із легендарним:

«Honey, I’m home!»

Проблема лише одна.

Дженні не потрібен ідеально виконаний алгоритм кохання.

Їй потрібно, щоб хтось кохав.

І це дуже різні речі.

Паралельно Enterprise заходить у темну туманність Мар Оскура, де темна матерія створює деформації простору. Спочатку предмети дивним чином переміщуються. Потім зникають частини корабля. Потім член екіпажу буквально опиняється всередині палуби й гине. Зрештою Пікар особисто сідає в шатл і веде Enterprise крізь невидиме поле просторових «дір».

На перший погляд ці дві сюжетні лінії майже не мають нічого спільного.

І це одна з головних слабкостей серії.

Але якщо трохи пошукати тему глибше, паралель усе-таки є.

У космосі Enterprise стикається з областями, де звичні закони фізичної реальності перестають працювати.

У каюті Дейти Дженна стикається з істотою, яка чудово відтворює зовнішні ознаки кохання —

але всередині цього явища працюють зовсім інші закони.

Те, що виглядає знайомим,

не обов’язково є тим самим.

Саме тому назва «Теоретично» настільки вдала.

Теоретично Дейта може бути романтичним партнером.

Теоретично він може виконувати всі необхідні дії.

Теоретично він розуміє правила.

Практично —

людське кохання виявляється однією з тих систем, де правильне виконання інструкцій не гарантує правильного результату.

«In Theory» — 25-й, передостанній епізод четвертого сезону. Його вперше показали 3 червня 1991 року. Сценарій написали Джо Меноскі та Рональд Д. Мур, а режисером став Патрік Стюарт — це був його дебют як режисера TNG. (TrekCore)

І хоча серія далеко не бездоганна, вона робить дещо дуже важливе.

Вона перестає питати:

«Чи може Дейта зрозуміти кохання?»

І ставить значно неприємніше питання:

«Чи достатньо для кохання поводитися так, ніби ти кохаєш?»

Дженна Д’Сора щойно вийшла з поганих стосунків

Починається все дуже буденно.

Enterprise готується досліджувати туманність Мар Оскура.

Дейта разом із лейтенанткою Дженною Д’Сорою працює в торпедному відсіку над модифікованим зондом.

Між ними вже існує дружба.

Дженна не просто випадкова жінка, яка одного дня вирішила:

хочу андроїда.

Вона говорить із Дейтою про особисті проблеми.

Нещодавно розійшлася з чоловіком на ім’я Джефф Артон.

Той знову запросив її на вечерю.

І Дженна не впевнена, чи варто погоджуватися.

Дейта робить те, що вміє найкраще.

Відтворює факти.

Нагадує:

ти вже пояснювала, чому розійшлася з ним.

Він був неуважним.

Емоційно недоступним.

Не цікавився твоїми потребами.

Не давав потрібного рівня підтримки.

Дженна слухає.

І бачить щось дуже привабливе.

Дейта пам’ятає.

Усі її слова.

Усі причини.

Усі деталі.

Він не відмахується.

Не говорить:

«Ти знову про нього?»

Навпаки.

Каже приблизно:

як твій друг, я повинен підтримати тебе, коли тобі важко.

Для Дейти це логічне визначення дружби.

Для Дженни звучить надзвичайно тепло.

І саме тут починається романтична помилка.

Вона інтерпретує його турботу через людську емоційну модель.

Дейта справді турбується —

але не так, як вона думає.

Дейта може бути дивовижно хорошим другом

Це одна з найцікавіших речей у серії.

Бо весь фінал будується на тому, що Дейта не має людських емоцій.

Але при цьому ми бачимо:

як друг він іноді кращий за половину людей.

Він слухає.

Пам’ятає.

Не засуджує.

Намагається допомогти.

Не використовує слабкість Дженни.

Не тисне.

Навіть коли не розуміє її переживань, ставиться до них серйозно.

І це створює дуже хорошу суперечність.

Якщо поведінка Дейти робить людині краще —

наскільки важливо, чи відчуває він відповідну емоцію?

У дружбі Дженна готова приймати цей формат.

У романтиці —

ні.

Чому?

Бо романтична близькість створює інші очікування.

Ми не просто хочемо, щоб людина виконувала правильні дії.

Хочемо бути причиною цих дій.

Не:

«Я приніс квіти, бо відповідно до моделі романтичних відносин це збільшує задоволеність партнера на 17 відсотків».

А:

«Я побачив квіти й подумав про тебе».

Різниця невелика зовні.

Величезна всередині.

Музика зближує їх

Пізніше Дженна, Дейта та Кейко О’Браєн грають у камерному ансамблі.

Після виступу Дженна незадоволена собою.

Каже:

зіграла погано.

Дейта спочатку відповідає технічно:

помилки були незначні.

Аудиторія їх майже не помітила.

Для Дженни це не те, що потрібно.

Вона не просить точний музичний аудит.

Хоче підтримки.

І Дейта, здається, починає вловлювати різницю.

Каже, що вони можуть попрактикуватися разом.

Що слухачі все одно отримали задоволення.

Дженна помічає:

він намагається бути делікатним.

І це її зворушує.

Знову парадокс.

Саме спроба Дейти навчитися людській поведінці робить його привабливим для людини.

Але потім ця сама штучність зруйнує стосунки.

Поцілунок у торпедному відсіку

Дженна зрештою робить перший крок.

Цілує Дейту.

Не маленький дружній поцілунок.

За формулюванням самого Дейти —

дуже пристрасний. (TrekCore)

Він завмирає.

Не тому, що шокований.

А тому, що система отримала абсолютно новий тип вхідних даних.

Тут особливо добре грає Брент Спайнер.

Дейта не відштовхує її.

Не відповідає пристрастю.

Просто обробляє подію.

Потім робить найрозумніше, що може зробити андроїд після несподіваного поцілунку:

іде до Гайнан.

Гайнан бачить проблему швидше за всіх

У Ten Forward вона одразу помічає:

Data preoccupied.

Звичайно, для людини, яка нібито не має емоцій, він досить часто виглядає «заклопотаним».

Дейта повідомляє:

Дженна мене поцілувала.

Гайнан запитує:

а що ти про неї думаєш?

І Дейта відповідає в найкращому стилі:

компетентна офіцерка.

Високомотивована.

Хоча має деякі прогалини у розумінні певних технічних аспектів.

Гайнан:

я питаю особисто.

Ось проблема всієї серії в одній сцені.

Для Дейти оцінка людини природно починається з:

характеристик;

поведінки;

компетентності;

даних.

А Дженна вже перебуває в абсолютно іншій системі.

Гайнан не дає йому готової відповіді.

І дуже правильно.

Дейта запитує:

що робити?

Вона сміється:

не дивись на мене.

Data буквально відвертає голову.

Сцена прекрасна.

Але під жартом є серйозна річ:

ніхто не може дати Дейті алгоритм, який зробить його закоханим.

Тоді Data робить найбільш Data-річ у світі

Він проводить дослідження.

Практично опитування експертів.

Джорді.

Трой.

Ворф.

Райкер.

Пікар.

І кожен дає пораду, яка чудово характеризує самого радника.

Джорді спочатку намагається щось пояснити.

Потім усвідомлює, що його власний романтичний послужний список не робить його авторитетним експертом.

Фактично радить:

запитай когось іншого.

Розумно.

Після Лії Брамс особливо розумно.

Трой бачить небезпеку для Дженни

Діана не говорить:

не роби цього.

Але звертає увагу:

Дженна щойно вийшла зі стосунків.

Вона вразлива.

Можливо, шукає людину, яка закриє емоційну порожнечу.

І тут важливо:

Дейта може ненавмисно завдати шкоди.

Не через злі наміри.

Через нерозуміння.

Трой говорить прекрасну думку:

людина — більше, ніж сума складових.

І Дейті теж потрібно бути більше, ніж просто сумою програм.

Ось фактично головний тест.

Чи здатен Data створити щось, що не можна повністю пояснити програмуванням?

Ворф дає найклінгонськішу романтичну пораду

Дейта питає про стосунки.

Ворф:

клінгони не переслідують романтичних партнерів.

Вони завойовують те, чого бажають.

Звучить абсолютно по-ворфівськи.

А потім він додає:

лейтенантка Д’Сора служить під моїм командуванням.

Якщо з нею погано поводитимуться —

я буду дуже незадоволений.

«Сер».

Це прекрасно.

Фактично начальник Дженни проводить із Дейтою короткий HR-брифінг:

можеш зустрічатися з моєю співробітницею.

Але якщо образиш —

ти знаєш, хто я.

Data:

зрозумів.

Можливо, найефективніша політика корпоративних стосунків у Зоряному флоті.

Райкер: звичайно, спробуй

Жодного сюрпризу.

Якщо в Enterprise існує романтична можливість і Рікер радить не користуватися нею —

перевірте його на паразита.

Вілл бачить потенційний досвід.

Каже:

романтичні відносини можуть дати значно більше, ніж проста дружба.

Для Дейти це також можливість дізнатися щось нове про людство.

Фактично Riker схвалює експеримент.

Що, враховуючи джерело поради, передбачувано.

І нарешті Пікар

Дейта заходить.

Капітан уже чув, що відбувається.

Звичайно.

Enterprise великий.

Але плітки рухаються швидше за варп дев’ять.

Дейта:

капітане, мені потрібна порада щодо...

Пікар майже відразу:

так, я чув.

І додає, що з радістю дасть пораду щодо розуміння жінок —

коли сам матиме якусь. (TrekCore)

Неймовірно правильна відповідь.

Після Веш особливо.

Після консультації з менш ніж одним відсотком корабля Data приймає рішення

Це теж чудова сцена.

Він приходить до Дженни.

Квіти.

Красиві.

Екзотичні.

Пояснює:

Райкер рекомендував.

Потім Дженна дізнається, що Дейта обговорював їхні стосунки з іншими.

Обурюється:

ти розповів усьому кораблю?

Data:

ні.

Менше одного відсотка екіпажу було залучено.

Математично —

заспокоїв.

Романтично —

приблизно ні.

І тут Дейта повідомляє свою пропозицію.

Він створив спеціальну програму романтичних відносин.

Виділив значну частину внутрішніх ресурсів.

Створив субпрограму спеціально для Дженни.

Вона відповідає:

це наймиліше, що їй коли-небудь говорили.

І це хороший момент.

Для неї:

«я створив частину своєї свідомості спеціально для тебе»

звучить надзвичайно інтимно.

Можливо, навіть більш романтично, ніж:

я купив квіти.

Data буквально перебудовує себе заради людини.

Проблема:

чи є ця перебудова почуттям —

або просто програмою?

Перші години стосунків майже прекрасні

Дейта дуже старається.

І тут серія переходить у майже романтичну комедію.

Він аналізує класичні моделі поведінки партнерів.

Визначає очікувані жести.

Вивчає ласкаві звертання.

Фізичну близькість.

Побут.

Конфлікт.

Підтримку.

Проблема:

він засвоює кліше.

Коли заходить у каюту:

«Honey, I’m home!»

Дженна майже не знає, що робити.

Data поводиться як чоловік із телевізійної реклами ідеальної сім’ї 1950-х років, якого випадково телепортували в XXIV століття.

Готує напої.

Прибирає.

Навіть переставляє її особисті речі.

Дженна:

не чіпай мої речі.

Data:

але вони розташовані нераціонально.

Ще один класичний початок сімейного конфлікту.

Навіть у XXIV столітті найнебезпечніша фраза у стосунках:

«Я просто вирішив краще організувати твої речі».

Проблема Data: він вивчив романтичну поведінку, але не контекст

Люди часто говорять одне —

мають на увазі інше.

Хочуть підтримки —

але не рішення.

Скаржаться —

але не хочуть, щоб партнер негайно виправив проблему.

Говорять:

«залиш мене»

і можуть сподіватися:

«побудь поруч».

Говорять:

«все нормально»

і часто означають:

абсолютно нічого не нормально.

Для Data це пекло.

Не тому, що люди навмисно нелогічні.

Емоційна комунікація містить:

тон;

історію;

контекст;

невербальні сигнали;

попередні конфлікти;

очікування.

Data бачить правила.

Але не відчуває їх природно.

Тому починає перебирати моделі поведінки.

Ніжний партнер.

Турботливий партнер.

Ревнивий партнер.

Ображений партнер.

Іноді буквально перемикається між ними.

Результат одночасно смішний і дуже сумний.

Сварка як підпрограма

Дженна в певний момент дратується.

Data вирішує:

романтичні пари іноді сваряться.

Отже, потрібно відтворити сварку.

І раптом починає поводитися агресивніше.

«Ти не будеш мені говорити, як поводитися».

«Ти мені не мати».

Потім Дженна дивиться:

що з тобою?

Data практично:

це був приклад поведінки, характерної для конфлікту між партнерами.

Тобто він не сварився.

Виконував сварку.

Ось найгірша річ для Дженни.

Вона хоче знати:

що ти реально відчуваєш?

Data не може відповісти.

Бо те, що вона бачить, завжди може бути результатом:

програмного модуля;

прочитаної моделі;

поради Райкера;

соціального алгоритму.

Немає моменту, де можна сказати:

ось тут за словами стоїть почуття.

Але чи справді там немає нічого?

Ось де епізод стає цікавішим за власну пряму мораль.

Data каже:

у мене немає емоцій.

Серіал багато разів це повторює.

Але його поведінка вже давно не така проста.

Він має:

переваги;

дружбу;

відданість;

цікавість;

бажання стати людиною;

прив’язаність до Spot;

зв’язок із Джорді;

повагу до Пікара;

біль від втрати Таші, хай він і не називає його болем.

У «The Most Toys» Data був готовий, можливо, вбити Фаджо.

У «Brothers» його буквально тягнуло до Сунга.

У «Data’s Day» він вивчає поведінку друзів не лише тому, що наказано.

Отже, коли Дженна каже:

ти нічого до мене не відчуваєш,

відповідь не обов’язково така проста.

Можливо, Data не має людських емоцій.

Але чи означає це абсолютну відсутність внутрішніх станів, які можуть виконувати схожу функцію?

Серіал свідомо залишає маленьку щілину.

Особливо у фіналі зі Spot.

Паралельно Enterprise входить у Мар Оскуру

Тут починається B-сюжет.

Корабель досліджує незвичну темну туманність із дуже високою концентрацією темної матерії.

Data спочатку навіть припускає:

в таких умовах могла виникнути дуже незвична форма життя.

Тому Enterprise прямує до координат планети всередині області.

Звичайна місія дослідження.

Потім починаються дивні речі.

У каюті Data предмети раптом опиняються не там, де були.

Spot зникає.

Стіл Пікара поводиться дивно.

У деяких відсіках системи раптово перестають існувати або змінюють положення.

Ніхто не може зрозуміти:

хтось проникає на корабель?

Транспортна аномалія?

Саботаж?

Worf природно розглядає проблему як можливу загрозу безпеці.

Data —

як фізичну аномалію.

І поступово ситуація перестає бути кумедною.

Жінка в підлозі

Одна з наймоторошніших смертей четвертого сезону.

Джорді разом із лейтенанткою Ван Мейтер і енсином Торном перевіряє пошкоджену область.

Ван Мейтер відходить.

Раптом —

крик.

Джорді біжить.

І знаходить її тіло буквально вмурованим у палубу.

Частина підлоги на мить зникла з нормального простору.

Вона провалилася.

Потім матеріал повернувся.

Людина й палуба опинилися в одному фізичному об’ємі.

Ван Мейтер гине миттєво. (Reactor)

Для серії, яка десять хвилин тому жартувала про романтичні підпрограми Data, сцена неймовірно жорстка.

І це одна з причин, чому B-сюжет здається настільки тонально відірваним.

Дженна:

«Дейта, ти не розумієш моїх почуттів».

Наступна сцена:

людину буквально розрізало палубою.

Трохи різкий перехід.

Data знаходить пояснення

Темна матерія створює маленькі деформації —

щілини у звичайній тканині простору.

Коли Enterprise стикається з такою ділянкою, частина корабля тимчасово виходить із нормальної фази.

Через секунду повертається.

Якщо за цей час щось перемістилося —

можливі катастрофічні наслідки. (transcripts.foreverdreaming.org)

Саме тому:

предмети зміщуються;

стіни зникають;

виникає розгерметизація;

людина може провалитися крізь палубу.

Enterprise фактично летить через невидиме мінне поле.

Тільки міни не вибухають.

На секунду вимикають локальну реальність.

Досить цікава SF-ідея.

Хоча фізика тут, як часто в TNG, дуже «телевізійна».

Проблема: Enterprise занадто великий

Data може налаштувати сенсори на виявлення деформацій.

Але тільки з дуже короткої дистанції.

Навіть на мінімальній швидкості Galaxy-class не встигає маневрувати.

Worf пропонує:

шатл.

Маленький.

Маневрений.

Полетить попереду.

Знаходитиме небезпечні ділянки.

Передаватиме Enterprise курс.

Чудово.

Логічно.

Далі Пікар говорить:

я полечу.

Riker практично:

перепрошую?

І глядач разом із ним.

На кораблі тисячі людей.

Є професійні пілоти.

Data має надлюдські реакції.

Riker чудово керує шатлами.

А капітан флагмана особисто сідає в машину, яка виконуватиме роль канарки в космічній шахті.

Чому?

Пікар фактично відповідає:

це мій корабель.

Романтично.

Героїчно.

З точки зору командної структури —

дуже сумнівно.

Навіть частина ретроспективних оглядів окремо відзначає цю дивну сюжетну необхідність посадити саме Пікара за кермо. (Вікіпедія)

Але Патрік Стюарт режисер.

Можливо, режисер Патрік Стюарт просто вирішив:

актору Патріку Стюарту потрібен маленький екшн.

Не засуджую.

Пікар веде корабель крізь невидимі дірки простору

І сама сцена хороша.

Шатл летить попереду.

Сенсори бачать деформації буквально в останній момент.

Пікар передає координати.

Enterprise повторює.

Лівіше.

Правіше.

Знизитися.

Обійти.

Напруга росте.

Потім одна деформація зачіпає шатл.

Пошкоджено імпульсну систему.

Керування погіршується.

Попереду величезна зона.

Пікар уже не встигає.

О’Браєн отримує наказ:

готувати транспортер.

У останній момент Пікара забирають з шатла.

Машина гине.

Enterprise уже достатньо близько до краю туманності.

Райкер наказує:

вийти.

Корабель проривається у звичайний простір. (memory-alpha.fandom.com)

Усі врятовані.

Крім Ван Мейтер.

І ось після цієї майже смертельної космічної пригоди ми повертаємося до найстрашнішої речі у Всесвіті.

Розмови про стосунки.

Дженна починає розуміти, що зробила

Вона не дурна.

Це важливо.

І не просто «дівчина, яка захотіла спробувати Data».

Поступово Дженна бачить закономірність.

Її попередній хлопець був емоційно недоступний.

Саме через це вони розійшлися.

Потім вона майже миттєво закохалася в людину, яка буквально не має людських емоцій.

Це не випадковість.

Вона відтворила той самий тип стосунків у ще радикальнішій формі.

Джефф був чоловіком, який не давав їй потрібної близькості.

Дейта —

істота, яка не може дати її в тому вигляді, якого вона очікує.

І тут Дженна робить досить зрілий висновок:

проблема не в тому, що Data поганий партнер.

Можливо, вона сама вибирає партнерів, які не здатні відповісти їй так, як потрібно.

Це вже не історія:

«андроїд провалив романтику».

Це історія про людину, яка помічає власний повторюваний шаблон.

Вона намагалася бути особливою для Data

І це важлива психологічна деталь.

Data дружить із багатьма.

Але Дженна може стати:

першою романтичною партнеркою після Таші?

людиною, для якої він створив спеціальну програму;

тим, хто навчить його кохати.

У цьому є дуже знайома фантазія.

«Він емоційно закритий з усіма.

Але зі мною буде інакше».

«Він не вміє кохати.

Але я стану тією, заради кого навчиться».

Сам Рональд Д. Мур згадував, що в задумі історії була паралель із шанувальницями Спока, яким подобалася фантазія про те, що саме вони зможуть пробитися до емоційно недоступного чоловіка. (memory-alpha.fandom.com)

Це дуже хороше спостереження.

Бо привабливість Data частково саме в цьому.

Він безпечний.

Надійний.

Не бреше.

Не зраджує.

Не маніпулює.

Уважний.

А ще емоційно недосяжний.

Комбінація, яка для певного типу романтичної фантазії майже ідеальна.

Поки не потрібно жити з нею щодня.

Data старанно виконує роль — і саме це стає проблемою

Дженна бачить:

квіти були тому, що так порадив Райкер.

Романтична вечеря —

бо так працює модель.

Сварка —

підпрограма.

Ласкаві слова —

підпрограма.

Прибирання —

підпрограма.

Фізична близькість —

поведінковий патерн.

Навіть якщо кожен окремий жест правильний, разом вони починають відчуватися порожніми.

І Дженна зрештою ставить фундаментальне питання:

чи можу я взагалі на тебе вплинути?

Ось справжня причина розриву.

Не «Data не має емоцій».

Вона знала це з самого початку.

Проблема:

її присутність не змінює його так, як людські стосунки зазвичай змінюють людей.

Якщо вона піде —

Data не страждатиме.

Якщо залишиться —

Data не стане щасливішим у людському сенсі.

Якщо образить —

не буде болю.

Якщо скаже:

я люблю тебе —

не виникне внутрішнього спалаху.

Для Дженни романтичний зв’язок без взаємної вразливості перестає бути романтичним.

І це дуже сильне визначення близькості

Любов — не лише можливість зробити іншій людині добре.

Це ще й можливість зробити їй боляче.

Не тому, що біль потрібний.

А тому, що вразливість означає:

ти маєш значення.

Твоя думка змінює мій внутрішній стан.

Твоя присутність впливає.

Твоя відсутність залишає порожнечу.

Дженна розуміє:

Data може оптимізувати поведінку під неї.

Але чи може вона торкнутися його внутрішньо?

Не знає.

І саме ця невизначеність убиває роман.

«Ти замінила одного емоційно недоступного чоловіка іншим»

Фінальна розмова дуже хороша.

Дженна приходить до Data.

Він приготував вечерю.

Свічки.

Романтична атмосфера.

Все правильно.

Вона говорить:

ми повинні поговорити.

Найстрашніша фраза в будь-якій цивілізації.

Навіть Data розуміє ймовірний напрямок.

Дженна пояснює:

Джефф був емоційно недоступним.

Вона залишила його.

А потім почала стосунки з Data —

істотою, яка емоційно недоступна за самою конструкцією.

Data аналізує.

Так.

Схоже на повторювану модель її поведінки.

Дуже Data-відповідь.

Напевно, не та, яку хочеться чути під час розриву.

Але правдива.

Потім Data робить найболючішу річ

Дженна каже:

все закінчено.

Data відповідає:

розумію.

І повідомляє:

видалить відповідну підпрограму.

Ось.

Саме те, чого вона боялася.

Ніякого:

«залишся».

Ніякого:

«чи можемо спробувати ще?»

Ніякого болю.

Дані змінилися.

Програма більше не потрібна.

Видалити.

Для Data це не жорстокість.

Він просто робить логічну річ.

Для Дженни —

остаточний доказ, що вона мала рацію.

Вона йде.

Data залишається один.

І здається:

все.

Експеримент завершено.

Але потім приходить Spot

Оце одна маленька деталь, яка рятує фінал від занадто простої відповіді.

Data сидить у каюті.

Spot стрибає до нього.

Він гладить кота.

Вітається.

Потім нахиляється —

і задуває свічки. (memory-alpha.fandom.com)

Якщо Data справді абсолютно нічого не відчув —

для чого ця сцена?

Можна просто вимкнути світло.

Видалити програму.

Почати нове завдання.

Але режисура затримується на ньому.

На коті.

На свічках.

Створюється дуже маленька, майже невловима меланхолія.

Можливо, це лише глядач проектує емоцію.

Можливо, саме цього хоче серія.

Бо Data завжди існує в цій зоні.

Він говорить:

я не маю емоцій.

Друзі дивляться:

ти впевнений?

Spot — найемоційніша істота в кімнаті

І ще чудовіше:

кіт не цікавиться філософією свідомості.

Не питає:

чи Data симулює любов?

Просто приходить до господаря.

Сідає.

Дозволяє гладити.

Data піклується про Spot роками.

Годує.

Шукає.

Переживає за безпеку.

Пише йому вірші.

Чи це любов?

Data, можливо, сказав би:

поведінковий патерн догляду за домашньою твариною.

Людина:

друже, це буквально любов до кота.

Саме тому фінал такий хороший.

Не доводить, що Data таємно має людські почуття.

Але й не закриває питання.

Чи використовувала Дженна Data?

Теж цікаве питання.

Не навмисно.

Але певною мірою —

так.

Вона щойно розійшлася.

Їй потрібна підтримка.

Data дає її.

Вона починає переносити на нього романтичні потреби.

Потім сподівається, що він стане тією версією партнера, яка їй потрібна.

Тобто і Дженна, і Data роблять схожу помилку.

Data перетворює Дженну на набір параметрів для романтичної програми.

Дженна перетворює Data на потенційний проєкт:

«можливо, зі мною він навчиться кохати».

Обидва спочатку бачать не зовсім реальну іншу сторону.

А власну модель.

Тому стосунки майже приречені.

Але Data поводиться етично

Це важливо.

Він не обіцяє того, чого не може.

Відразу говорить:

не має людських емоцій.

Дженна знає.

Він не бреше:

«я закоханий».

Фактично повідомляє:

готовий дослідити романтичні стосунки.

Створив програму.

Буду намагатися.

Навіть консультується з людьми, щоб зменшити ризик нашкодити.

Це майже надмірна відповідальність.

Тобто якщо роман не працює —

це не тому, що Data обманув її.

Вони просто виявили несумісність.

Чи могла така пара працювати?

Теоретично —

так.

І назва знову прекрасна.

Якби партнерка Data не потребувала емоційної взаємності в традиційному людському сенсі.

Якби її задовольняли:

надійність;

увага;

фізична близькість;

інтелектуальна підтримка;

передбачуваність;

вірність.

Data міг би бути чудовим партнером.

Він не забуде річницю.

Ніколи.

Навіть через 412 років.

Не запізниться без причини.

Не збреше про те, де був.

Не залишить брудний посуд.

Хоча, з іншого боку, може реорганізувати всі ваші шафи за ефективністю без дозволу.

Ніхто не ідеальний.

Отже, проблема не:

«андроїд не може мати стосунки».

А:

Jenna не може мати саме такі стосунки.

Це набагато цікавіше.

Любов як алгоритм

Сьогодні ця серія навіть цікавіша, ніж у 1991 році.

Бо ми значно більше говоримо про:

штучний інтелект;

емоційні чатботи;

цифрових партнерів;

симуляцію емпатії;

системи, які можуть говорити правильні слова без людського внутрішнього переживання.

Data, звичайно, набагато більше за сучасний чатбот.

Він автономна розумна особистість.

Але центральне питання дуже знайоме:

якщо система може:

пам’ятати твої вподобання;

запитувати, як минув день;

говорити підтримувальні слова;

адаптувати тон;

помічати сум;

створювати романтичні жести;

чи має значення, що вона відчуває всередині?

Для деяких людей —

можливо, ні.

Результат взаємодії достатній.

Для Дженни —

має.

Їй потрібна суб’єктивність іншого.

Не лише поведінка.

І TNG ставив це питання за десятиліття до того, як воно перестало бути суто фантастичним.

Симуляція емоції не обов’язково є обманом

Ось ще одна цікава річ.

Люди теж часто виконують емоційну поведінку.

Не кожен раз, коли партнер запитує:

«як пройшов день?»,

ми горимо від неймовірної цікавості.

Але питаємо.

Бо знаємо:

це важливо.

Купуємо квіти, бо дата.

Готуємо вечерю, бо хочемо підтримати стосунки.

Вибачаємося, навіть коли частина нас досі вважає себе правою.

Романтичне життя теж містить величезну кількість вивчених сценаріїв.

То чому сценарій Data менш «справжній»?

Можливо, різниця не абсолютна.

Людина теж вчиться любові.

Дивиться на батьків.

Фільми.

Культуру.

Попередні стосунки.

Data просто робить процес видимим.

Він буквально говорить:

я встановив програму.

Люди роблять приблизно те саме —

але називають це досвідом.

Тому Дженна, можливо, трохи несправедлива

Вона хоче спонтанності.

Data намагається створити її доступними засобами.

Хоче, щоб він змінив поведінку.

Він змінює.

Потім скаржиться:

це запрограмовано.

А що він іще може зробити?

Це фундаментальне обмеження його природи.

Якщо погоджуєшся зустрічатися з Data —

несправедливо потім вимагати:

перестань бути Data.

Саме тому я не думаю, що в історії є винний.

Дженна не погана.

Data не поганий.

Вони просто перевірили гіпотезу.

Результат:

несумісні.

Науковий підхід.

Дуже зручно для Data.

І тут назва «In Theory» працює вдруге

Теоретично романтичні стосунки можна описати правилами.

Люди століттями намагаються.

Книги.

Психологія.

Етикет.

Поради друзів.

Списки:

роби це;

не роби цього;

слухай;

даруй подарунки;

підтримуй;

говори про почуття.

Data може виконати кожен пункт.

Навіть краще за більшість людей.

І все одно щось відсутнє.

Можливо, саме тому людські стосунки настільки важко оптимізувати.

Вони містять компонент, який існує не лише в поведінці.

Відчуття того, що тебе вибрали, а не обчислили як оптимальну опцію.

Паралель із космічним сюжетом усе-таки є

Хоча сценарій їх майже не з’єднує.

Enterprise бачить нормальний простір.

Але всередині є невидимі деформації.

Зовні каюта Data виглядає як романтичні стосунки.

Квіти.

Поцілунки.

Свічки.

Сварки.

Примирення.

А всередині структура інша.

Так само, як корабель не може довіряти власній звичайній карті простору,

Дженна не може застосувати до Data звичну карту людських емоцій.

Коли намагається —

провалюється.

Можливо, трохи натягнута паралель.

Але вона є.

Найбільша слабкість серії — два сюжети майже не взаємодіють

І це неможливо ігнорувати.

A-story:

Data й Jenna.

B-story:

темна матерія вбиває людей.

Можна було практично вирізати одну лінію —

друга майже не зміниться.

Було б набагато сильніше, якби космічна криза вплинула на роман.

Наприклад:

Jenna опинилася в небезпеці.

Data мав би прийняти ірраціональне рішення заради неї.

Або навпаки:

вона побачила б, що в момент ризику Data ставиться до її життя так само, як до будь-якого члена екіпажу.

Тоді виникло б пряме питання:

чи вона для нього особлива?

Але сценарій майже не використовує можливість.

Тому темна матерія відчувається як окрема серія, яку стиснули до двадцяти хвилин.

Це одна з найчастіших претензій до «In Theory» і в ретроспективних оглядах. (Blue Towel Productions)

Друга слабкість — Дженна з’являється практично з нізвідки

Ми повинні повірити:

вона й Data вже дружать.

Грають музику.

Говорять про особисте.

Проводять час.

Добре.

Але раніше ми майже не бачили цієї дружби.

Тому частина емоційної ваги створюється дуже швидко.

Якби Jenna з’являлася хоча б у кількох попередніх епізодах —

історія могла б бути набагато сильнішою.

Особливо фінал.

Тоді розрив був би втратою реального встановленого зв’язку.

Тут більше схожий на експеримент одного тижня.

Третя слабкість — Дженна іноді очікує від Data неможливого

Вона знає:

він не має емоцій.

Починає роман.

Потім поступово розуміє:

він не має емоцій.

Так.

Це трохи дивно.

Звичайно, інтелектуально знати й емоційно пережити —

різні речі.

Можна знати:

людина дуже холодна.

І все одно сподіватися:

зі мною буде інакше.

Тому психологічно ситуація правдоподібна.

Але сюжетно іноді здається, ніби Jenna відкриває інформацію, яка була буквально в технічній документації партнера.

Четверта слабкість — ризик Пікара дивний

Так, сцена в шатлі хороша.

Так, Patrick Stewart переконливий.

Так, фраза про власний корабель звучить героїчно.

Але Enterprise має спеціалістів.

Відправляти капітана через поле просторових аномалій —

не найкраща організаційна практика.

Якби Picard загинув:

Riker:

«Ми мали кваліфікованих пілотів».

Starfleet:

«І?»

Riker:

«Капітан сказав, що це його корабель».

Starfleet:

«Чудово. Підготуйте пояснювальну записку».

П’ята слабкість — смерть Ван Мейтер використана майже лише як ставка

Це жахлива смерть.

Член екіпажу буквально гине, коли палуба формується через її тіло.

Enterprise переживає серйозну катастрофу.

А через кілька хвилин сюжет рухається далі.

Майже немає:

реакції колег;

трауру;

наслідків.

TNG часто так працює з одноепізодними членами екіпажу.

Але контраст із романтичною легкістю особливо помітний.

Брент Спайнер — 10/10

Фактично весь романтичний сюжет існує завдяки тому, наскільки точно він контролює Data.

Найсмішніше:

він не намагається грати робота, який став людиною.

Навпаки.

Грає робота, який грає людину.

Це два рівні виконання.

Data вирішує:

зараз потрібно бути романтичним.

І Brent Spiner робить так, щоб ми бачили:

це спеціально активована поведінка.

Ревнива сварка особливо прекрасна.

Data різко змінюється.

На секунду майже здається емоційним.

Потім:

режим завершено.

Назад до стандартного тону.

Дуже смішно.

І трохи моторошно.

Michele Scarabelli — 9/10

Її завдання складніше, ніж здається.

Jenna легко могла виглядати:

наївною;

дурною;

або людиною, яка поводиться з Data як із цікавою іграшкою.

Scarabelli додає достатньо тепла.

Видно:

вона справді його любить у певному сенсі.

Або принаймні дуже хоче любити.

Її фінальне усвідомлення не виглядає злим.

Вона не звинувачує Data:

«ти мене обманув».

Розуміє:

помилилася сама.

Це робить розрив значно кращим.

Whoopi Goldberg — 9/10 за кілька хвилин

Guinan знову робить те, що вміє.

Не дає готового рішення.

Просто задає правильне питання.

«Що ти думаєш про неї?»

Data відповідає технічними характеристиками.

Все.

Проблема діагностована.

LeVar Burton — 8/10

Джорді тут переважно:

людина, яка не повинна давати романтичних порад

і

інженер, який знаходить колегу в палубі.

Враховуючи його особистий романтичний досвід у сезоні, перша функція дуже чесна.

Michael Dorn — 9/10

За кілька реплік.

Клінгонська версія романтики плюс майже батьківське попередження щодо Jenna.

Ідеально.

Jonathan Frakes — 8,5/10

Ніхто не здивований, що Riker підтримує експеримент.

Буквально ніхто.

Patrick Stewart як Picard — 9/10

Романтична порада:

прекрасна.

Політ на шатлі:

героїчний, хоч і стратегічно сумнівний.

Patrick Stewart як режисер — 8,5/10

Для першої режисерської роботи —

дуже добре.

Особливо інтимні сцени Data й Jenna.

Вони не зняті як фарс.

Навіть коли поведінка Data смішна, камера серйозно ставиться до емоцій Jenna.

Також чудово працює смерть Ван Мейтер.

Коротка.

Різка.

Неочікувана.

Стюарт став другим актором основного складу TNG після Джонатана Фрейкса, який сів у режисерське крісло серіалу. (Вікіпедія)

Найкраща комедійна сцена

Data збирає романтичні поради.

Без конкуренції.

Worf:

завоювати.

Riker:

дій.

Geordi:

не питай мене.

Picard:

як зрозумію жінок, повідомлю.

Troi:

це складно.

І Data після цього повинен перетворити п’ять абсолютно суперечливих моделей на одну програму.

Дивно, що вона взагалі запускалася.

Найсмішніша окрема репліка

«Менше одного відсотка екіпажу».

Data щиро думає:

Jenna боїться, що я порушив приватність.

Наведу статистику.

Проблему вирішено.

Чудово.

Найсумніша сцена

Розрив.

Не тому, що Data плаче.

Навпаки.

Тому що не плаче.

Jenna саме цього й боялася.

Її можна втратити —

і система просто видалить відповідну підпрограму.

Вона виходить.

Data продовжує існувати.

Це сумно саме через відсутність традиційного суму.

Наймоторошніша сцена

Ван Мейтер у палубі.

TNG іноді раптом нагадує:

космос страшний.

Дуже.

Найкраща маленька сцена

Spot наприкінці.

Бо кіт робить фінальну відповідь менш очевидною.

Можливо, Data нічого не відчуває.

Можливо, ми просто хочемо бачити емоцію.

А можливо, його внутрішній світ складніший за власні визначення.

Не знаємо.

Саме тому Data настільки хороший персонаж.

Чи був роман провалом для Data?

Ні.

І це важливо.

Він не отримав дівчину.

Але дізнався:

романтичну поведінку не можна повністю звести до списку правил;

люди очікують взаємної емоційної вразливості;

правильна дія може бути неправильною, якщо зроблена не в тому контексті;

спонтанність сама є частиною людського очікування;

людина може хотіти суперечливих речей;

відносини можуть закінчитися без того, щоб хтось зробив щось морально неправильне.

Для Data це величезний обсяг інформації.

Тобто експеримент завершився успішно.

Просто роман —

ні.

Чи був роман провалом для Jenna?

Теж не обов’язково.

Вона побачила власний патерн.

Емоційно недоступний Jeff.

Потім Data.

Наступного разу, можливо, зверне увагу на людину, яка здатна відповісти на її почуття.

Тобто і вона щось дізналася.

Хороші невдалі стосунки іноді роблять саме це.

Data не стає «менш людяним» через невдачу

Навпаки.

Дуже людська річ:

почати стосунки;

робити помилки;

питати друзів;

перестаратися;

не зрозуміти партнера;

розійтися.

Можливо, іронія в тому, що роман Data провалюється абсолютно по-людськи.

Не через коротке замикання.

Не через пошкодження програми.

Не через злого андроїда.

Просто двоє несумісних людей —

добре, одна людина й один андроїд —

спробували.

Не вийшло.

Ласкаво просимо в романтичне життя.

І це ще один крок до майбутньої Data

Ми знаємо, що його головна довгострокова мета:

стати більше схожим на людину.

Кожен такий досвід додає шар.

Дружба.

Смерть.

Гумор.

Мистецтво.

Батьківство в «The Offspring».

Тепер романтика.

Data не просто збирає інформацію.

Він будує власну версію людяності.

Можливо, ніколи не стане людиною в біологічному чи емоційному сенсі.

Але його спроби самі по собі створюють унікальну особистість.

Не людину.

Не машину.

Data.

І це значно цікавіше.

Оцінка романтичної історії — 9/10

Смішна.

Незручна.

Сумна.

І досі дуже актуальна.

Мотивацію Jenna можна було прописати краще.

Але центральне питання чудове.

Оцінка космічної історії — 7/10

Непогана окрема пригода.

Темна матерія.

Фазові деформації.

Смерть.

Шатл.

Порятунок.

Але майже не пов’язана з головною темою.

Якби її винесли в інший епізод —

майже нічого не втратили б.

Гумор — 9,5/10

Особливо Data.

Але хороший гумор не принижує персонажа.

Ми сміємося не тому, що Data дурний.

Він надзвичайно розумний.

Сміємося, бо людська романтика виявляється настільки дивною, що навіть суперкомп’ютер виглядає безпорадним.

Можливо, найбільш чесний жарт сезону.

Філософія — 9/10

Що таке емоція?

Чи достатня поведінка?

Чи потрібне внутрішнє переживання?

Чи може симуляція турботи бути формою справжньої турботи?

Чи може людина кохати істоту, яка не переживає кохання так само?

Серія не дає остаточних відповідей.

І добре.

Актуальність сьогодні — 10/10

Можливо, навіть вища, ніж у 1991 році.

Тоді Data був фантастичним андроїдом далекого майбутнього.

Сьогодні люди вже реально будують емоційні зв’язки з цифровими системами.

Тому питання Jenna:

«Чи можу я бути для тебе справді особливою?»

більше не звучить суто фантастично.

І відповідь стає значно складнішою.

Підсумкова оцінка — 8,9/10

«Теоретично» не належить до абсолютної вершини четвертого сезону.

«The Best of Both Worlds, Part II».

«Family».

«The Wounded».

«The Drumhead».

«Half a Life».

Вони сильніші.

Але «In Theory» дуже добре працює як камерна історія Data.

І ще важливіше —

вона не намагається дати йому магічну романтичну перемогу.

Не робить Jenna людиною, яка «навчила андроїда кохати».

Це було б надто просто.

Натомість вони пробують.

Не виходить.

Data залишається Data.

Jenna залишається людиною зі своїми потребами.

І обидва мають право на це.

Саме тому фінал трохи болить.

Фінальна думка

На початку серії Дженна Д’Сора думає, що знайшла майже ідеального чоловіка.

Він слухає.

Пам’ятає все, що вона говорить.

Ніколи не перебиває через нудьгу.

Не забуває важливих деталей.

Підтримує.

Не маніпулює.

Не грає в емоційні ігри.

Розумний.

Надійний.

Красивий, якщо подобаються бліді андроїди з золотими очима.

І найголовніше —

він не схожий на Джеффа.

Принаймні так здається.

Джефф не звертав уваги.

Data звертає.

Джефф не слухав.

Data пам’ятає кожне слово.

Джефф був емоційно недоступний.

І тут Дженна трохи запізнюється з найочевиднішим висновком.

Data теж емоційно недоступний.

Не тому, що егоїст.

Не тому, що боїться близькості.

Не через травму дитинства.

Він буквально сконструйований інакше.

Але саме це спочатку здається безпечним.

Data не зробить їй боляче навмисно.

Не піде до іншої.

Не зрадить.

Не перестане писати.

Не прокинеться одного ранку й не вирішить:

почуття минули.

У певному сенсі він максимально стабільний партнер.

І саме ця стабільність зрештою стає порожнечею.

Бо Jenna хоче не лише знати:

Data буде поруч.

Вона хоче знати:

йому важливо бути поруч.

Ось різниця.

Data може виконати будь-яку дію.

Скільки квітів?

Назви число.

Яка музика?

Обчислимо.

Скільки часу приділяти партнерці?

Оптимізуємо розклад.

Потрібно проявити ревнощі?

Є модель.

Посваритися?

Активую відповідний підрежим.

Помиритися?

Також.

Але в якийсь момент Jenna бачить не чоловіка.

Інтерфейс.

І за кожним романтичним жестом починає чути механічне:

«виконується команда».

Можливо, це несправедливо до Data.

Бо він справді старається.

І ось що мені найбільше подобається в серії:

спроба Data сама по собі може бути формою того, що в людини ми назвали б турботою.

Навіщо він узагалі створює програму?

Бо Jenna для нього має певне значення.

Можливо, не емоційне.

Але значення.

Він не створює спеціальний романтичний модуль для кожного члена екіпажу.

Створює для неї.

Виділяє ресурси.

Змінює поведінку.

Консультується.

Аналізує помилки.

Якщо забрати слово «почуття» —

це багато чого.

Можливо, навіть більше, ніж дають деякі люди, які абсолютно точно мають емоції.

Але Jenna хоче саме внутрішнього переживання.

І теж має на це право.

Тому вони не знаходять компромісу.

Не тому, що один поганий.

Тому що їхні визначення близькості несумісні.

Це майже доросліше за більшість телевізійних романів.

Немає зради.

Немає третьої людини.

Немає великої сварки.

Просто:

мені цього недостатньо.

Інколи це найболючіша причина.

Потім Jenna йде.

Data повідомляє:

видалю програму.

Для неї це останній удар.

Для нього —

логічне завершення процесу.

А потім приходить Spot.

І тут серія дуже розумно не ставить крапку.

Бо Data гладить кота.

Сидить біля свічок.

Немає Jenna.

Немає необхідності продовжувати романтичну симуляцію.

Ніхто не дивиться.

Немає соціального сценарію.

Можна просто вимкнути систему освітлення й повернутися до роботи.

А він сидить.

Гладить Spot.

Задуває свічки.

Ми дивимося.

І майже автоматично проектуємо:

сум.

Самотність.

Меланхолію.

Чи є вони там?

Data сказав би:

ні.

Можливо, він має рацію.

А можливо, проблема в тому, що його мова недостатня для опису власного внутрішнього стану.

Це питання проходитиме через майже всю історію персонажа.

Він постійно говорить:

не відчуваю.

А потім робить речі, які виглядають дуже схоже на:

любов;

горе;

страх;

гордість;

прихильність.

Може бути чиста симуляція.

Але якщо симуляція стає настільки складною, що формує стабільну особистість —

де саме проходить межа?

Jenna вирішує:

для романтичного життя ця межа для неї важлива.

Цілком справедливо.

А ми як глядачі залишаємося з Data й Spot.

І питанням.

Теоретично —

він нічого не відчуває.

А практично?

Можливо, саме це Data ще тільки належить з’ясувати.